«А Ви не підкажете де знайти читальну залу імені Михайла Грушевського?» – запитували у мене, близько опівдня, 18 квітня 2018 року, гості університету. Причиною цьому було те, що саме у цій читальній залі, на першому поверсі другого корпусу університету, мала відбутися зустріч з видатним українським письменником, філософом, видавцем, лауреатом Шевченківської премії Мирославом Дочинцем.
Прийшовши на місце зустрічі, я й сам пересвідчився, що сьогодні там дійсно чекають на когось особливого – зібралася добірна університетська та міська публіка, серед якої велика кількість науковців, бібліотекарів, філологів та культурологів. Багато гостей прийшло на зустріч з «закарпатським Сократом» та «новим Сковородою» (як, любляче, називають Мирослава Дочинця поціновувачі таланту – прим.авт.) з його книгами та букетами квітів, а коли до залу зайшов і сам винуватець зустрічі люди привітали його стоячи.
Іменитого гостя присутнім представила берегиня книг університету Ольга Шкира. Із Мирославом Дочинцем вона особисто знайома вже три роки, а університетська бібліотека, незмінною очільницею якої вже кілька десятків років є пані Ольга, невпинно й віддавна слідкує за всіма творчими новинами цього автора. Ідея подібної зустрічі виникала вже давно, але, за різних обставин, пан Мирослав не міг завітати до нашої альма-матер раніше. І от, три дні тому, відомий українець зателефонував Ользі Іванівні і повідомив, що їде у справах на Черкащину, тому може виділити день для відвідин древнього Переяслава. Таку нагоду просто не можна було втратити, тому в рамках знаного в університеті проекту «Університетські зустрічі», що віддавна багатий візитами видатних українців до нашого університету, пана Мирослава одразу ж було запрошено на гостину до Переяслава.
Мирослав Дочинець є автором близько двадцяти книг – «Він і вона», «Краєвид із жінкою», «Хліб і шоколад», «Руки і душа», «Лис», «Дорога в небо – до людей», «Булава і серце», «Місячна роса», «Вічник», «Криничар», «Горянин», «Світован», філософсько-психологічних заповітів карпатського мудреця «Многії літа. Благії літа», що стали українським народним бестселером. Його проза перекладалася російською, угорською, словацькою, румунською, польською, французькою, італійською, англійською, японською мовами. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. За плідну і самобутню творчу діяльність відзначений низкою літературних премій, в тому числі трьох міжнародних, а також відзнакою «Золотий письменник України» за найбільші наклади. У 2014 році за романи «Криничар» та «Горянин» удостоєний Національної премії ім. Тараса Шевченка. Книги Мирослава Івановича масово ширяться серед читачів, викликають все більший інтерес за межами України. За романами «Лис» та «Вічник» готуються знімати кіно. «Вічник» також інсценізовано студентським театром у Лондоні. З ініціативи педагогів підготовлено й видано версії книжок для дітей – «Бранець Чорного Лісу», «В’язень замку Паланок», «Напутні дари – для дітвори». Як видавець пан Мирослав втілює різні видавничі проекти, зокрема опікується серіями книжок «Домінія слова», «Трава Парнасу» й «Книжкова полиця Вічника» та допомагає бібліотекам Закарпаття та України літературою.
Перед початком розмови із гостем до слова було запрошено проректора з наукової роботи Сергія Рика, який поділився з присутніми цікавим спостереженням про те, що книги цього автора, за іронією долі, примандрували до університету раніше ніж він сам. Приміром, одна з них потрапила до Переяслава з Америки, перетнувши, в дорозі, три океани. «Мирослав Дочинець дійсно схожий на Сковороду тим, що є мандрівним письменником, який проводить сподвижницьку роботу, вносить неоціненний мистецький внесок в український культурний простір. Спираючись на це в нашому університеті прийняли рішення нагородити Мирослава Дочинця найбільшою університетською нагородою – Орденом імені Григорія Сковороди» – зазначив Сергій Миколайович.
Після церемонії вручення почесної відзнаки до слова нарешті було запрошено й самого Мирослава Івановича, який, як сам же і сказав, «спустився з гір» (автор живе у місті Мукачеві, на Закарпатті – прим. автора) аби нарешті завітати до славетного міста, до історії якого доклали частинки свого життєвого шляху світочі української нації – Григорій Сковорода та Тарас Шевченко. Іменитий українець відмітив, що, за його спостереженнями, Україна є дуже різною навіть в залежності від вулиць, не кажучи вже про регіони нашої Батьківщини, які є різними в своїй ментальній індивідуальності.
Мирослав Дочинець нагадав присутнім про історичну долю Закарпаття, якому, попри всі історичні перепетії і довгострокове панування на цій етнічній території угорців, вдалось пронести і зберегти свою автентичну мову, якою говорили ще князі, якою спілкувався навіть Іван Франко. Розглядати це можна не інакше як дар зверху, а Шевченко і Гоголь, на переконання Дочинця, є тими зернинами, які проросли та стали провідниками української душі та думки, і залишають ними навіть через кілька століть по тому.
Прогулявшись, перед початком зустрічі, стінами сковородинівського університету пан Мирослав відмітив, що він наповнений творчістю і, в гарному плані, позаздрив тим, хто тут працює та навчається, невпинно зростаючи як особистості. Адже університет – це не лише лекції, а і дух творення, яким тут можна проникнутись, аби потім нести його протягом всього свого життя. Мирослав Іванович вважає, що кожен українець має творити власний продукт, і зробити свій особливий внесок в історію нашої культури та державності.
Зважаючи на нинішню суспільно-політичну ситуацію в нашій державі, гість не міг не поділитися з присутніми своєю думкою про неї. За словами пана Дочинця, українці є більшими європейцями ніж жителі західних держав, адже Європа є старою, і давно втратила здатність жертвувати. Владімір Путін, на думку шевченківського лауреата, є людиною що вгадала код потреби своєї нації, яку в історичному плині часу, до того, яскраво вгадував лише Сталін. Нині українці подолали страх і зрозуміли, що можна обійтися і без Росії, чого і досі не розуміють й не роблять з цього належних висновків по той бік східного кордону. Що ж до політичної верхівки влади в Україні, то Мирослав Дочинець помічає тенденцію, коли, у безвиході, українська влада, хоч і в хвості, але, таки, вимушена йти за суспільством. Шлях України митець бачить у тому, аби стати новим Ізраїлем, і багато в чому пройти тим шляхом, який на шляху здобуття своєї державності і сучасного стану існування пройшла ця держава. Окрім того, Мирослав Дочинець переконаний у важливості якнайскорішого демонтажу олігархічної системи в Україні та тим, що майбутнє нашої держави на пряму залежить від сучасної української молоді.
Закінчивши свою «хвилинку політінформації» автор перейшов до представлення присутнім своїх літературних доробків, зокрема романів «Многії літа. Благії літа» (що є книгою передбачень, деякі з яких вже збулись а деякі от от мають підтвердитися), «Синій зошит» (нотатки автора про Андрія Ворона), «Історії» (повчальні історії, що протягом життя вразили автора), «Булава і серце» (про кохання та харизматичних людей), «Горянин» (роман, за який автору присуджено Шевченківську премію), «Книга надиху» (де автор розбирається у істинах), «Мафтей» (новий роман автора, презентований доволі нещодавно), «Лис» (роман про долю олігарха), «Світильник слова» (улюблена книга мами автора, що дасть зрозуміти енергетику та зміст слова), «Світло семи днів» (яка вийшла лише два тижні тому) та «Бранець Чорного лісу» (повчальний роман для підлітків), коротко зупинившись на кожному з них, та доповнивши розповідь короткою історією з його написання та загального творчого життя письменника.
У творчості Мирослава Дочинця чи не найважливішим є те, що його творчість в жодному разі не є продуктом синтетичним, а навпаки – життєствердним чтивом, з яким повинен познайомитись кожен українець. Яке насичене глибиною людської мудрості, а саме головного героя Андрія Ворона, якому присвячено п’ять книг автора. Окрім цього, книги пана Дочинця, які видає його видавництво «Карпатська стежка» є екологічно чистими, бо виготовлені на папері з соломи й віддруковані органічною фарбою. Сталось це завдяки пропозиції та підтримці поціновувачів таланту з Ізраїлю, адже до того подібним чином видавалась література для равинів.
Як відмітив в кінці зустрічі кандидат педагогічних наук, професор нашого університету Олександр Потапенко, творчість Мирослава Дочинця є від Бога, а його мудрі уривки творів, з якими Олександр Іванович знайомить студентів на парах, а також використовує у своїй науковій творчості (зокрема, стаття про Мирослава Дочинця є у словнику символів, написаного зусиллями кращих педагогів нашого університету) знаходять щирі та правдиві відгуки у душах молодого покоління. Мабудь, кращої рецензії для того, аби вже найближчим часом познайомитись з книгами пана Мирослава (які, з легкої подачі ректора нашого університету, відтепер є в університетській бібліотеці) і не придумаєш.
Звичайно ж, наприкінці зустрічі були світлі миті особистого спілкування кожного бажаючого з автором, фото та автограф-сесії, продаж кращих книжок автора, прогулянки музеєм університету та міста, зустрічі та пам’ятні написи на банерах у бібліотеці та Науковому товаристві університету. Але ніщо так не грітиме серця присутніх, як світла згадка про цю довгоочікувану та бажану для кожного зустріч та життєдайну мудрість, яку кожен почерпнув під час цього спілкування.
Максим Левченко
