Літо вже у розпалі, але це не привід припиняти зустрічі в рамках улюблених проєктів сковородинівців. Зокрема у вівторок, 13 червня об 11:00 до Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітає британський фотограф і волонтер Едвард Метьюс, який презентує тут свої роботи.

Зустріч відбудеться в аудиторії №114 Університету Григорія Сковороди в Переяславі в рамках партнерського проєкту Наукового товариства університету і Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю – «Платформа можливостей».

Серед ініціаторів івенту також директорка мовної школи «New generation», випускниця філологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Юлія Погуца. Протягом останніх 10 місяців Юлія жила в Англії і працювала на благодійну організацію Yo-Yo. У цей час вона опублікувала книгу на підтримку проєкту «Shelter» від UCSA (Ukraine Christian Sport Academy), що надає допомогу і житло жінкам й дітям, які постраждали внаслідок війни.

Хто такий Едвард Метьюс?

Коли почалася повномасштабна війна в Україні, Едвард Метьюс дуже перейнявся цією темою і вирішив, що хоче підтримати українців. Тому він прийняв сміливе рішення приїхати сюди і стати волонтером.

Едвард Метьюс є автором журналу Aeternus, в якому волонтер розповідає про жахливі наслідки вторгнення армії рф на територію України. В Aeternus висвітлюють те, що не показують звичні британські ЗМІ.

Едвард на лише розповідає світу про жахіття війни – він також допомагав вивозити поранених українських військових з фронту.

Слідкувати за волонтерською діяльністю Едварда можна на сайті Emris Media, а також на його офіційній Facebook-сторінці.

Зазначимо, що у 2023 році проведення цього проєкту є можливим ще й завдяки програмі «Мріємо та діємо», що впроваджується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується IREX.

Навіть у веремії воєнних дій на території України, проблем з енергопостачанням, хиткої епідеміологічної ситуації та інших не менш важливих суспільних перипетій у сковородинівському життєплині не бракує місця для приємних новин та змістовних повернень улюблених проєктів альма-матер

Середина листопада буде багатою на довгоочікуване повернення «Платформи можливостей» – партнерського проєкту, заснованого у 2019 році за ініціативи Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених. Відтоді і донині він ставить на меті познайомити студентів та викладачів Університету Григорія Сковороди в Переяславі з успішними роботодавцями, лідерами ринку, впливовими громадськими організаціями та ініціативами, представниками неформальної освіти, молодіжними лідерами.

14 листопада 2022 року у рамках проєкту відбудеться перша у 2022 році розмова з співзасновником та головою дирекції Національного інституту доказової психотерапії, психотерапевтом з когнітивно-поведінкової терапії, кандидатом психологічних наук (доктором філософії) та співавтором відомого youtube-проєкту «Подкаст терапія» Спартаком Субботою.

Початок о 12:00 в укритті під корпусом №1 Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Приєднатися онлайн за допомогою платформи Microsoft Teams.

У ході зустрічі з Субботою сковородинівці розбиратимуть психологічний портрет українців і росіян, говоритимуть про посттравматичний стресовий розлад, філософію стоїцизму в сучасних умовах та багато іншого. У блоці відповідей на питання ви зможете поспілкуватися з відомим психологом на теми стресу, депресії чи професійного вигорання – про усе що вас цікавить неодмінно почуєте думку відомого гостя.

«Робота в мінливих умовах, зіткнення з непередбачуваними обставинами і в приватному, і в професійному житті можуть провокувати вигорання, відчуття постійної втоми, емоційне та фізичне виснаження. Нині більшість людей живуть саме в таких умовах – давайте, серед іншого, говорити про це з відомим гостем, що знайшов час аби еклюзивно завітати до УГСП. Після військового вторгнення Росії в Україну з’явилася більша кількість людей, котрі сумніваються в адекватності президента країни-агресора Володимира Путіна. Чи підтвердить ці сумніви Спартак Суббота – екслюзивно довідаються учасники зустрічі. Ми дотримаємося усіх безпекових та епідеміологічних вимог – з вас присутність та активність» – анонсують організатори зустрічі.

Довідково. Від початку війни Спартак Суббота працює над серією методичок з практичними порадами про надання психологічної допомоги й підтримки іншим та собі. Перша – про допомогу під час переживання таких симптомів як галюцинації, апатія, ступор, нервове тремтіння, плач, істерика та інші. Вона доступна за лінком. А методичку про психологічну допомогу дітям можна завантажити за цим покликанням. Третю методичку про те, як говорити з жертвами рятувальникам і психологам, можна знайти за цим лінком. Четверта методичка про відчуття сорому та провини під час війни доступна за лінком. Переглянути випуски популярної нині «Подкаст терапії» можна тут.

Попри пандемійні перипетії Університет Григорія Сковороди в Переяславі завершує жовтень з приємними спогадами про яскраві події, враження та гостей нашого закладу. Наживо чи у онлайн-режимі вони долучалися до розмови зі сковородинівцями у рамках проєктів «Відкритий університет» та «Платформа можливостей» або у рамках проведення конференцій чи форумів. На часі згадати хто був гостями університету на екваторі осені та про що вони говорили.

Вахтанг Кіпіані. «Україна – цивілізована країна, вона нікого не вбиватиме»

7 жовтня, на запрошення Наукового товариства та Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю Університету Григорія Сковороди в Переяславі до нашого міста завітав український журналіст, публіцист, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри «PR» у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси Вахтанг Кіпіані. Зустріч, яку організатори планували протягом кількох років, вперше за понад рік, відбулася в рамках університетського проєкту «Відкритий університет». Захід відбувався з дотриманням протиепідемічних вимог, але це не завадило завітати на зустріч гостям з інших міст Київщини, зокрема Яготина. Ті хто не міг долучитися наживо приєднувалися до зустрічі у онлайн-форматі на сторінках Університету в соціальних мережах Instagram та Facebook.

У ході зустрічі гість презентував дві книги – вже знану «Справу Василя Стуса» та новинку «Країна жіночого роду». Перша є дайджестом матеріалів, які пояснюють як і за що насправді судили українського поета і дисидента. Книга містить велику кількість документів з колишнього архіву КДБ – протоколи судових засідань, обшуків і допитів. Також там є покази свідків, спогади товаришів і листи поета з тюрми. «Ця книжка не лише проливає світло на кримінальну справу, а й дає зрозуміти якою Василь Стус був людиною – серед іншогозазначив її  упорядник Вахтанг Кіпіані.

У свою чергу, «Країна жіночого роду» – це 26 історій про відомих українських жінок ХХ століття. Кожна з них має свого автора, а Вахтанг Кіпіані пишу тут історію присвячену долі відомої українки Лесі Гонгадзе (Корчак), мами журналіста Георгія Гонгадзе. Решта статей написані істориками, політиками, людьми різного фаху, які були і є авторами видання «Історична правда». Книга побачила світ у серпні цього року. «Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки… Без них – сильних, активних, відданих – сторінки нашого роду були б зовсім інакшими», – зазначається в описі до книжки.

Блок відповідей гостя на питання аудиторії тривав близько півтори години. Звісно ж, найбільше хотіли дізнатися про перипетії навколо видання «Справа Василя Стуса», особисту оцінку Вахтанга Кіпіані його постаті, ставлення гостя до фільму «Заборонений» та багато іншого.

Поза тим, Вахтанг Теймуразович висловив дуже важливу думку з приводу задавненого конфлікту на Сході країни, з яким складно не погодитися. Гадаємо, це і є те найважливіше, що варто винести з цієї зустрічі:

«Україна – цивілізована країна, вона нікого не вбиватиме. Але ми маємо ставити умови: ті, хто є депутатами так званих «народних собраній», беруть участь в управлінні окупованою територією, міністри «ДНР» чи «ЛНР», люди, які керують там ЗМІ, всі цивільні, які взяли зброю до рук, мають бути внесені в списки на виселення з України. Росія має їх забрати до того, як ми прийдемо на ці території. Вони ж громадяни Росії, то нехай і живуть на її території. Ми маємо право без пояснення причини попросити їх виїхати із нашої країни. Це не стосується простих цивільних людей, тих же підприємців, бо в них справді може бути складніша ситуація».

Переглянути повну розмову можна у двох частинах на сторінці Університету Григорія Сковороди в Переяславі у Facebook:

Сьогодні під водами Дніпра лежать чимало затоплених сіл та містечок. Причиною стало будівництво у другій половині ХХ ст. каскаду гідроелектростанцій та водосховищ на Дніпрі. Для спорудження останньої, Канівської ГЕС, було затоплено десятки сіл. Громада сіл, раніше розташованих на південь від Переяслава, прагне зберегти пам’ять про свою малу батьківщину – так анонсує свій фільм «Берегти пам’ять про затоплені села» youtube-канал проєкту «Ukrainer», де він з’явився менш ніж добу тому.

Разом із утворенням Канівського водосховища затопленими опинилися багато унікальних природних ландшафтів, пам’яток та важливих для української історії місць. Активні мешканці сіл, затоплених для будівництва ГЕС, створили громадську організацію «Старий Дніпро», яка збирає історичні відомості та розповіді очевидців, видає книги та організовує культурні заходи, серед яких – щорічний заплив «Дніпро ревучий» – так починає свій тематичний лонгрід сайт проєкту.

Пропонуємо вам переглянути 12-ти хвилинну стрічку, до зйомок якої, серед інших, долучилися й наші земляки – місцевий активіст, голова ГО «Корінь нації» Микола Богатир, голова ГО «Старий Дніпро», створеної в серпні 2015 року з метою об’єднання зусиль небайдужих громадян та переселенців із затоплених Дніпровськими водосховищами територій для відтворення та збереження пам’яті про затоплені землі, людей та їх цінності Віталій Іващенко та упорядник книг серії «Затоплені села Переяславщини», які неодноразово презентувалися в нашому університеті, Микола Михняк:

За вікном початок травня, проте теплого хорошого настрою у повітрі зовсім не відчувається – здається, весна цьогоріч підвела. Тож нам не залишається нічого іншого, крім як піднімати собі настрій пізнавальними розмовами та цікавими зустрічами, хоч і у дистанційному форматі, за сотні кілометрів одне від одного. На щастя, чи не кожного тижня цієї холодної весни Відділ PR-технологій та зв’язків з громадськістю спільно із Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених університету проводять онлайн-зустрічі у рамках «Платформи можливостей», тож сумувати сковородинівцям не доводиться.

Зокрема, у вівторок, 20 квітня 2021 року, на зв’язок зі сковородинівцями вийшов доктор економічних наук, Генеральний директор групи компаній «Advanter Group», експерт зі стратегічного менеджменту, футурології, брендингу, реорганізації бізнесу, стратегічного маркетингу та маркетингових досліджень, викладач Kyiv School of Economics та дуже фаховий і цікавий співрозмовник Андрій Длігач.

Хоч на зустріч і було відведено близько години, завсідники зустрічей, видається, таки встигли обговорити зміни у світі, які чекають нас у найближчому майбутньому. У ході цікавої лекції, серед іншого, спікером було звернуто увагу на особливості 2021 року, економічні та соціальні умови та тенденції, які нині постали перед Україною та світом, та багато іншого. На youtube-каналі Університету вже з’явився повний відеозапис цієї зустріч – рекомендуємо вам його переглянути. А із найцікавішими тезами спікера ви зможете ознайомитися у цій статті.

Ви ж не думали, що цього тижня Відділ PR-технологій та зв’язків з громадськістю та Наукове товариство лишять нас без традиційної «Платформа можливостей»? Уже завтра, у вівторок, 20 квітня 2021 року о 11:00 на платформі Microsoft Teams усі охочі сковородинівці матимуть розмову з PhD, Генеральним директором групи компаній «Advanter Group», експертом зі стратегічного менеджменту, футурології, брендингу, реорганізації бізнесу, стратегічного маркетингу та маркетингових досліджень, викладачем Kyiv School of Economics Андрієм Длігачем. Тема розмови: «Економіка і суспільство майбутнього та проривна стратегія України».

«Якщо у горизонті 25 років більшості держав світу вже не буде, яким ми побачимо нове прийдешнє? У класичному розумінні держава повинна перетворитися на зручну в користуванні платформу сервісів для громадян, а її нові інституції стануть абсолютно Інакшими – сервісними, діджиталізованими, мінімізованими. Багато що відійде від держави такому інституту як ком’юніті, позадержавним інституціям нового ґатунку. Що там держава, переінакшиться релігія; будуть відредаговані десять заповідей; до українців прийматимуть усіх людей, які будь-де прагнуть волі; у горизонті 2040-го року Майдан, як знедержавлена ком’юніті, почне глобально діяти в світі» – зазначає у одному зі своїх інтерв’ю пан Андрій.

Неодмінно долучайтесь до розмови та готуйте свої питання – кожен неодмінно отримає відповідь і дізнається про все що його цікавить!

Посилання для приєднання: https://cutt.ly/RvRzun8

Зробити студентські будні більш яскравими, цікавими і пізнавальними для Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю і Наукового товариства університету, схоже, не завадить жодна пандемія. На щастя, ми живемо у XXI столітті, коли поділитися одне з одним чимось захоплюючим, обмінятися досвідом і просто поговорити на цікаві теми можна на відстані сотень і тисяч кілометрів. Яскравим підтвердженням цієї тези можна вважати онлайн-зустрічі у рамках «Платформи можливостей», які з розряду чогось нового і незвичного віддавна стали традиційною приємною реальністю, яка, вочевидь, навіть і не думає добігати до завершення.

Приміром, у минулу п’ятницю, 9 квітня 2021 року, тижневий марафон зустрічей в рамках проєкту завершила розмова з Назаром Токарем – засновником і керівником видання «Tokar.ua», впізнаваним ютуб-блогером, програмістом та адміністратором української Вікіпедії. Нині сайт Назара – повноцінне класне незалежне україномовне ЗМІ, а YouTube канал «Tokar.ua» має майже 40 000 тисяч підписників та простими словами розповідає про безпеку, технології, винаходи і не тільки.

Серед безлічі тем, про які можна безумовно довго говорити з Назаром, сковородинівців найбільше цікавив його досвід, як рушія свого видання та відеоканалу, мотивації до дій, шляхів фінансування та секретів створення змістовного та технічо-якісного контенту. Не оминули й тему Вікіпедії – присутніх цікавило те, як влаштована зсередини вільна енциклопедія, чим живе нині та які перспективи має. Назар залюбки дав відповіді на усі запитання слухачів.

Що стало поштовхом до чого, що ви зацікавилися наукою, технологіями і всім іншим?

Я цим зацікавився доволі давно. Це сталось ще, мабуть, у років 7-8. У мене тоді була можливість час від часу користуватися комп’ютерами у батька на роботі. Інтернету в нас тоді не було, але мені було цікаво як це працює. Я нічого не розумів, але було дуже цікаво. Наукою я так само цікавлюся з моменту появи доступу до комп’ютера – з 1995 року, здається.

Коли у вашому житті з‘явилось програмування, Вікіпедія, видання і, врешті, YouTube?

Не знаю, наскільки вам буде цікаво слухати, як з’явився сам проект «Tokar.ua», але розкажу. Я жив у Севастополі, розмовляв російською мовою і в мене був сайт «dedushka.org», присвячений програмуванню. На той момент, десь до 2012 року сайт уже був доволі популярним у вузьких колах. При цьому він практично не приносив грошей, це було доволі сумно, тому що я вкладав туди дуже багато часу і сил. Багато хто думав, що я російський блогер. Тоді я задумався: «Значить щось не так». У мене був якийсь дисонанс і в один момент я вирішив, що, по-перше, треба змінити сайт, тому що .org – це персональні сторінки. А, по-друге, перейти на українську мову. І, врешті, я перейшов на українську і в спілкуванні, і в побуті, і на сайті. Хочу відразу вам сказати – якщо ви будете ставити перед собою якесь завдання по створенню YouTube-каналу і захочете обрати мову, тематику, ще щось, українською мовою дивляться менше і ви це чудово розумієте. Ви або обираєте вужчу, але лояльнішу аудиторію, тому що україномовна аудиторія завжди лояльніша, або ви обираєте ширшу аудиторію, де все не так однозначно. Цей вибір кожен робить сам для себе. Це стосується не тільки YouTube. Якщо ви, наприклад, журналіст і пишете статті для якогось нішевого видання, ви маєте розуміти – якщо ви обираєте те видання, яке пише російською мовою, то вас буде читати одна аудиторія, а якщо українською – інша. Я для себе зробив висновок, що україномовна аудиторія більше пробачає своїм авторам контенту і активніше підтримує.

YouTube почався з 2017 року, але, фактично YouTube, де я в кадрі щось розказую, – у травні чи квітні минулого року. У мене вже був на той момент «Tokar.ua» – сайт, де ми з колегами писали і досі пишемо про космос, технології, винаходи, безпеку, інтернет і всякі такі різні штуки. Уже тоді я почав розуміти, що щось треба робити не лише текстово, а й у форматі відео, проте нічого не міг вигадати. Що ж я зробив? Я познайомився з актором дубляжу Ігорем Анісімовим, якого ви можете знати під псевдонімом AdrianZP – він багато чого озвучує: аніме, серіали, фільми, ігри і тому подібне. Я почав шукати різні прикольні відоси від хороших професійних англомовних каналів, і ми їх перекладали: брали той самий відеоряд, на початку ставили «Озвучено “Tokar.ua”», а далі Ігор це все озвучував. В результаті, це не мало якогось колосального успіху, проте люди дивилися і десь протягом двох років на нашому каналі зібралося близько 5000 людей. Хоч це було і небагато, проте мені подобалася сама ідея того, що ми щось створюємо українською мовою, тому я вирішив продовжувати.

Як почалася Ваша особиста історія ютубера?

Коли закінчувався 2019 рік і я дуже сильно втомився від програмування, я подумав, що треба щось змінювати в своєму житті – вирішив, в першу чергу, повноцінно стати ютубером. Я купив камеру, поганеньку на той момент, ще гірший мікрофон і почав жахливо, із заїканням й запинанням записувати відео прямо в цій кімнаті, в якій я зараз говорю. Це було жахливо, складно, геть незручно і незвично. Я був впевнений, що ніхто цього не буде дивитися – та й так воно і було спочатку. Але, з часом, почала з’являтися аудиторія, почали якісь коменти писати. Що цікаво, хейту майже не було. В основному все було нормально, люди писали: «Дуже цікаво, знімай ще». Я дуже дивувався, адже був певен, що це все нікому не буде цікавим. Тоді, на початку року, з 5000 аудиторія піднялася десь до 15 000 фоловерів – це відбулося буквально за півтора місяці. Я був, чесно кажучи, здивований, і це було приємно. Зробив для себе деякі висновки. Я не можу сказати, що у мене популярний канал, що його дивляться дуже багато людей. Є ж умовно кажучи, «Чоткий Паца» або «Silrada», у яких мільйони підписників. Але це і тематика інша, і інші ресурси, і аудиторія.

Я зрозумів, що, у першу чергу, треба чітко для себе обрати тематику. Моя тематика відразу була космос, технології і все навколо цього. Я познайомився свого часу із канадським відеоблогером, який веде канал Universe Today, Фрейзером Кейном. Він сказав мені, що у мене дуже чітка тема, тому що все, що пов’язане з космосом – це до нього. І зараз, якщо ти хочеш знайти англомовного блогера, який пов’язаний з космічною тематикою, це так чи інакше Фрейзер Кейн. Я тоді зрозумів, що має бути основна тема, яку ти озвучуєш.

Що плануєте нині? Можливо, у планах вже є якийсь цікавий проєкт про технології – медійний або науковий?

Планів завжди багато. Якщо я щось робитиму, то, скоріш за все, це буде на платформі «Tokar.ua». У мене немає часу займатися багатьма іншими проектами. Зараз у мене є бажання більше розказувати про цифрову безпеку і російську пропаганду, зокрема у соцмережах. Зараз якраз готується відео про мандрівки в часі, наскільки це реально.

Як формувалася і як працює редакція «Tokar.ua»? Що додали за роки існування, від чого відмовилися?

Це незалежні журналісти, які знаходяться в абсолютно різних частинах України. У кожного є якась своя основна робота і ми додатково займаємося тим, що пишемо або знімаємо відео для цього сайту. Зазвичай знаходимо якісь цікаві теми в англомовному сегменті інтернету. У нас є правило – ми не беремо російські джерела чи інфоприводи. І якщо про щось уже написали українськомовні або російськомовні джерела, ми намагаємося про це вже не писати, щоб у нас більш-менш завжди був ексклюзив.

Ваші захоплення приносять вам дохід? На які кошти існує «Tokar.ua»?

Саме так. Будь-яка робота має бути оплачувана – це абсолютно нормально. Тому всі журналісти нашої команди отримують гроші за об’єм статей, які вони пишуть. «Tokar.ua» існує на пожертви наших читачів і глядачів. Вся статистика повністю є відкритою. Я раніше навіть публікував щомісяця, скільки гривень ми отримали. Але потім це стало не актуальним, тому що практично всі пожертви зараз приходять на Patreon. Він відкритий, тому хто захоче, той заходить і дивиться.

Що б порадили тим, хто думає про підкорення YouTube – з чого почати і що треба знати для цього?

Найперше, треба обрати тему, про яку ви хочете говорити. Якщо ви вивчаєте філософію або журналістику, а будете розказувати про біологію, скоріш за все, це не ваше. Тому що ви ж не просто так пішли вивчати філософію, а мабуть, тому що вона вам подобалась. Для того щоб ви не перегоріли через 3 місяці і не покинули цей канал, ви маєте робити в першу чергу те, що цікаво особисто вам. Якщо вам цікаво розказувати про те, як фарбувати стіни і ви це робите найкраще в Переяславі чи навіть у Київській області, розказуйте про це. Ви маєте горіти тим, що ви робите!

Занадто довгі відео люди не будуть дивитися. Довге відео – не цікаве, воно не утримує інтерес аудиторії. Люди відволікаються – прийдуть якісь лайки в Instagram або мама покличе пити чай і все. Короткі відео – це мастхев. Намагайтеся, за можливості, робити відео від 6 до 20 хвилин – не більше.

Якщо ви будете займатися популяризацією науки, то маєте розуміти, що ви робите її не тільки інформативною, а й цікавою. Тому ви маєте якось «загорнути» те, що ви робите в якусь цікаву обгортку.

Як стимулювати людей розмовляти українською мовою?

А чи треба стимулювати людей переходити на українську мову? Людина сама має вирішувати, якою мовою їй говорити в побуті. Я для себе зробив висновок, що хочу розмовляти українською і я почав розмовляти українською – все, це дуже просто.

Як ви вважаєте, чи здатна людина адаптуватися до стрімких змін технологій і при цьому бути стійкою до вразливостей?

Гарне питання. Не може. Людський мозок за останні 30 000 років практично не змінився. Технічно, те, що у нас зараз є в голові, воно було ще тоді, коли люди на мамонтів полювали. При цьому, за останні 10 років світ настільки колосально змінився, що це навіть важко собі уявити. Людина не встигає до цього адаптуватися, тому, я вважаю, треба фільтрувати колосальний об’єм інформації, який ми отримуємо щодня.

Що побажаєте молодим людям, які нині долучилися до цієї зустрічі?

Наскільки я розумію, ви всі – студенти. Тому знаходитесь в постійному стані пошуку того, чим займатися, що робити. Будь ласка, завжди майте самоповагу, поважайте себе, не йдіть у якісь трешові контори писати коменти чи проросійські новини за гроші. Займайтеся тим, що вам цікаво. Якщо ви маєте хист до чогось, але важко знайти таку роботу, пам’ятайте, що важко – це не означає нереально. Розішліть 10, 20 чи навіть 30 своїх резюме до різних компаній. Якщо ви хочете стати відеоблогером – пробуйте. Будьте голодними, активними і динамічними. Не давайте собі засидітися і намагайтеся завжди шукати щось нове. Якщо ви щось робите і бачите, що це поки що не популярно і не має якогось колосального відгуку чи прибутку, але вам це цікаво – продовжуйте цим займатися. Не давайте проблемам та незгодам робити вам в житті погоду. Рано чи пізно ви знайдете свою аудиторію і свою нішу.

Закономірно, що цікаві особистості завжди з натхненням досліджують навколишній світ, і єдине, що подобається їм так само, як і вчитися – це ділитися своїми відкриттями з іншими. Назар Токар із таким захопленням розповідав про свій досвід і давав всілякі поради, що запитань у сковородинівців з кожною миттю зустрічі виникало все більше і більше. Передовсім, сковородинівці цікавилися тим, як правильно фільтрувати інформацію з інтернету, чи можна вважати Вікіпедію надійним джерелом, як виглядає підготовка відео від ідеї до публікування на платформі, тощо. Врешті, якщо ви використаєте трішки свого вільного часу на перегляд відеозапису цієї зустрічі, точно не пожалкуєте. Приємного перегляду!

З ким тільки не спілкувалися сковородинівці за два роки існування партнерського проєкту Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства університету «Платформа можливостей»: представники всесвітньовідомої компанії «Coca Cola–HBC», співзасновниця IT-лінгвістичного «Проєкту Р.І.Д.», засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем». Що вже й казати про останні кілька тижнів, протягом яких гостями яких у дистанційному режимі були й народний депутат України, й журналіст «Української правди», й кіноакторка та, навіть, ютубер. Повірте, ми не плануємо зупинятися, адже все хороше має примножуватися і тривати!

Уже в найближчий вівторок, 13 квітня 2021 року о 13:00 на платформі Microsoft Teams усі охочі матимуть нагоду поспілкуватися з Річардом Герцом – консультантом ЮНІСЕФ з питань клімату, екс-консультантом з партнерств і залучення молоді для U-Report Ukraine.

Поради Річарда Герца, які він завжди дає в ході своїх зустрічей з молоддю, завжди надзвичайно цікаві і корисні. Він чудово розуміє молодь, оскільки і сам входить до її числа. Зокрема, в одній із своїх промов Річард радить довіряти молодим людям: «… і це не порада, а правило гри ХХІ століття. Коли ми використовуємо молодь як ресурс, то ми не даємо їй «руль у руки». Тобто, надаючи певну інформацію та інструменти, змушуємо йти по второваній дорозі. Виявилося, що це доволі неефективний варіант роботи. Дати молоді інструмент і нехай вони використовують його як хочуть – виявилося набагато позитивнішим результатом».

У ході зустрічі Річард розкаже вам про себе, свій шлях від волонтерства в «U-Report Ukraine» до роботи в ЮНІСЕФ, своє навчання в Нідерландах та сучасні потреби ринку праці для молоді. Як завжди, ви матимете нагоду запитати у Річарда про все, що вас цікавить та отримати на них вичерпні відповіді.

«Платформа можливостей» – це Ваша можливість дізнатися щось нове, поспілкуватися із відомими та цікавими спікерами, почути про їх досвід і, цілком можливо, зрозуміти, як рухатися в правильному напрямку. Тож не прогавте цю МОЖЛИВІСТЬ!

Зворотній зв’язок, який отримали організатори «Платформи можливостей» від сковородинівців після минулої зустрічі із молодим нардепом Романом Лозинським буквально не залишив для Відділ PR-технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених університету іншого вибору, аніж запланувати на цей тиждень відразу три зустрічі з пулом відомих та цікавих спікерів, які можуть і вміють розповісти про те, як рухатися в правильному напрямку і які інструменти змін доступні нині молодим людям у контексті їх розвитку, навчання, працевлаштування та громадського життя. Як то кажуть, забагато можливостей для розвитку та самовдосконалення не буває!

У минулий понеділок, 5 квітня 2021 року, відбулася перша із запланованих зустрічей. Це була розмова з Романом Кравцем – відомим і впізнаваним журналістом «Української правди», на рахунку якого більш ніж чимало матеріалів, у яких автор, почавши свій шлях у виданні в 2015 році з посади на рахунку якого більш ніж чимало матеріалів, у яких автор розкриває закулісне життя українських політиків, їхні конфлікти, плани та мотивації, а також низка цікавих інтерв’ю з олігархами, політиками, бізнесменами, зірками: Ігор Коломойський, Сергій Притула, Володимир Зеленський, Андрій Хливнюк, Яніна Соколова, Святослав Вакарчук – далеко не повний перелік співрозмовників Романа. Ті хто уважно слідкує за перипетіями українського політикуму знають і те, що Романа Кравця нинішній президент України Володимир Зеленський запрошував на роботу до свого Офісу безпосередньо під час власної прес-конференції. Забігаючи дещо наперед Роман розповів про своє ставлення до цієї пропозиції у ході відповідей на питання сковородинівців, які звично й рясно сколихували чат платформи Microsoft Teams, де традиційно відбувалася зустріч. Але перед тим Роман Кравець познайомив присутніх зі своєю біографією та історією власного потрапляння в «Українську правду». Нині ж пропоную вам добірку відповідей Романа на найцікавіші питання задані в ході зустрічей – висловлюю сподівання, що прочитавши її вам вдасться хоч на крихту відчути себе учасником цієї знакової квітневої зустрічі:

Де ви навчалися? Як минали ваші студентські роки? Розкажіть якусь веселу історію з тих часів.

Напівжартома Роман Кравець відповів на це питання так: ««Розкажіть веселу історію» – це найгірше запитання, яке може бути», а тоді вже серйозніше продовжив: «Веселих історій, звичайно море, але я зараз не готовий їх всі пригадати. Найприємнішими були мої спогади з гуртожитку, але я не завжди там був тверезим. Спочатку я взагалі хотів бути священником – мені це дуже подобалось, і я навіть навчався в духовній семінарії близько року. Але, навчаюсь в духовній семінарії в Івано-Франківську, я зрозумів, що не зовсім моє, тому що це дуже закрите життя, яке більше нагадувало мені тюрму. Я вирішив, що хочу кардинально змінити життя і пішов на факультет журналістики у Львівський національний університет імені Івана Франка. Якщо бути зовсім відвертим, то, можливо, зараз я пішов би на інший факультет заради того, щоб мати якісь експертні знання в інших царинах, наприклад, в юридичних питаннях. Але в будь-якому разі факультет журналістики дає можливість відчути студентське життя, не витрачати весь час на навчання а й зустрічатися із друзями, колегами, однодумцями, знайомитися в гуртожитку з цікавими людьми, з якими разом ми не завжди етично поводилися. Як-то кажуть старші люди, є що згадати, та немає чого людям розказати. Але я завжди хотів займатися журналістикою і ще з 2011 року дописував колонки в «Українську правду». І оце бажання писати, більше знати, набивати руку тримало мене в рамках, тож я постійно щось робив. В мене є якесь відчуття сорому, коли я щось провтикую, не роблю. Воно у мене зародилось ще в університеті, де мені і привили любов до літератури і до культури.

Чи пам’ятаєте ви свій перший матеріал? Про що він був?

Я тоді ще, напевно, не був студентом. Я дуже серйозно поставився до вступу в університет, адже я кардинально змінював своє життя, тому дуже багато працював, намагався чим більше писати, знайомитися з місцевими редакторами. Напевно, щось про здоров’я я писав. Я просто із сім’ї медиків і мені було цікаво говорити про якісь болячки. Це було для газети «Репортер». А що ще в Івано-Франківську писати? Там або про здоров’я пишеш, або береш у священника інтерв’ю.

Контактна база інсайдерів Кравця – скільки це контактів? Як часто вона оновлюється, за яких підстав?

Вона оновлюється раз на п’ять років, коли змінюється влада. Ця база величезна, але не через те, що я такий хороший і класний, а через те, що за мною стоїть серйозний бренд. Коли я почав працювати в «Українській правді», люди зі мною спілкувалися, в першу чергу, тому, що я представляю «Українську правду», а не через те, що я Роман Кравець. Так були перші рік чи два. Але, дякувати Богу, зараз бренд відійшов на другий план і мені хочеться думати, що політики будують зі мною контакти, тому що я журналіст, який пише ексклюзивні статті, які читають Президент, Прем’єр-міністр, заступники, колишні президенти. За рахунок цього в мене дійсно велика контактна база інсайдерів.

Я часто є ініціатором знайомств, якщо людина дуже впливова і відома. Буває таке, що я не знаю людину, але мені хтось дав номер, я написав і так ми познайомились. Буває, що ми напишемо статтю, після якої обурена людина пише мені якісь неприємні речі, ми починаємо одне одного переконувати, а згодом з’ясовується, що ми обидва непогані люди і можемо навіть контактувати і знаходити спільну мову.

Робота з джерелами – це така дуже акуратна робота. У нашій професії люди дуже часто грішать, не перевіряють інформацію, тому дуже часто статті пишуться з одного джерела. Я таке страшенно не люблю, тому що дуже легко обманути людину, якщо ти пишеш з одного джерела. Тому у моїх статтях зазвичай є 3 джерела, в крайніх випадках – 2. З джерелами треба дуже обережно співпрацювати, тому що всі хочуть вас поюзати, і ви так само хочете їх поюзати. Важливо те, що це не друзі. Потрібно розуміти – навіть якщо людина робить для тебе якісь послуги, намагається знайти з тобою спільну мову, платить за чай, не треба на це вестися. Бо ти напишеш щось про неї погане, потім вона буде про це нагадувати – навіщо ці незручності? Тому потрібно тримати дистанцію, щоб залишати за собою право написати про людину правду.

Чи надходили вам коли-небудь погрози?

Напевно, що від коментаторів у Facebook, якихось анонімів, ботів. А від реальних людей ніколи.

З ким мрієте зробити інтерв’ю? З ким, з якихось причин, зробити це вже не вдасться?

Важко сказати, з ким би я записав інтерв’ю, тому що, на жаль, у нас дуже обмежене поле, з ким це можна зробити. От я дивлюся, як Юрій Дудь це робить у Росії, в них там непахане поле щодо гостей. А в нас все-таки малувато спікерів, які б відразу набрали мільйон переглядів. Їх можна на пальцях перерахувати: Зеленський, Коломойський… От візьмеш інтерв’ю в Монатіка, подивляться його тисяч сто-двісті. І зрештою, наших зірок шоу-бізнесу дуже багато на екранах, а коли людини багато, то від неї втома і їй немає чого сказати нового.

Я зрозумів, що з людьми, якими ти захоплюєшся і на яких ти рівняєшся, краще не знайомитися. Тому що з’ясовується, що вони не такі, як ти собі уявляв. Вони важкі, вони різні і з ними складно.

З ким вам виявилось найскладніше говорити?

З Андрієм Хливнюком – я про це говорив публічно. Я дуже люблю «Бумбокс», ходжу на всі їхні концерти, але якщо мені треба спілкуватися із Хливнюком, кажу: «Ні, дякую, давайте без мене». Для цього треба зловити настрій, бути з ним на одній хвилі, я не достатньо глибокий для нього. Досить складно було спілкуватися під час інтерв’ю зі Святославом Вакарчуком, бо він «над процесом», і коли ти його заземляєш, це дуже важко.

Як готуєтеся до інтерв’ю?

Мені потрібна спокійна обстановка. Я дуже скучаю за одним місцем в Івано-Франківську, яке називається «Промприлад» – це закинутий завод, з якого зараз роблять арт-простір. Там дуже багато вільного простору, який допомагає голові очищатися в питаннях креативу. Я люблю, щоб мене ніхто не чіпав, тому вимикаю телефон і виписую усі питання, які мене цікавлять про цю людину. Потім я починаю читати про людину все, що є у відкритих джерелах, вичитую усі її інтерв’ю і знаходжу в них місця, де цій людині не поставили запитання, яке цікавить мене. Або я бачу, що журналіст, який брав інтерв’ю у цієї людини раніше, зачіпив якусь тему, але не розкрутив її. В результаті, в мене виходить ряд хаотичних запитань, і я починаю формувати план розмови: спочатку групую ці 20-30 запитань на різні блоки, планую, що запитаю на початку розмови, адже відразу не можна ставити людині мегагострі запитання – дуже велика ймовірність, що людина відразу закриється і інтерв’ю не вийде. Розмову потрібно починати із якихось приємних, або хоча би нейтральних питань, треба дати людині відчути себе суперменом і що я на її стороні, а потім – поволі «затягувати у капкан». Коли я приблизно сформував план розмови, я повертаюсь до конкретних запитань і думаю про те, як людина відповідатиме на кожне з них. Коли я уявляю відповідь людини, я приблизно планую, яким буде наступне запитання і вигадую якісь уточнення. Тому що зазвичай люди відповідають сухо на якісь неприємні запитання, або намагаються замилити вам очі і відвести вас в якусь іншу історію, більш приємну для спікера. Важливо дати людині виговоритись, але все одно ви маєте зрозуміти, як повернутися до попереднього свого запитання. Можна пожертвувати якимось неважливим запитанням, але якщо ви розумієте, що це запитання – «м’ясо», то намагайтеся до нього повернутися, навіть якщо співрозмовник веде вас у якийсь «фарш». Якщо ви бачите, що людина не готова говорити на тему, яка для вас дійсно важлива, то зробіть так, щоб ваш читач/глядач зрозумів, що спікер не хоче про це говорити, хоча ви і зробили для цього все можливе – людина тоді зробить для себе висновок. Ну і наприкінці, в ідеалі, має бути щось таке класне, щоб людина після останніх рядків інтерв’ю, його запам’ятала. Не завжди так виходить закінчити – це вже ваша редактура.

Чи пропонували піти в політику на хвилі «нових облич»? Чому не погодилися?

Під час парламентської кампанії мені натякали про похід дві партії: «Голос» та «Слуга народу». З «Голосом» так вийшло, що мені треба було прийти і попроситися. Не зовсім розумію, навіщо це мені. У «Слузі народу» я мав шанс потрапити у прохідний список, але цей варіант не розглядав, бо не міг спрогнозувати, чим це все закінчиться для них. У них була команда настільки різних людей, що я не був впевнений, що знайду там однодумців.

Чому я не погодився на пропозицію Володимира Олександровича? Під час його прес-конференції у травні минулого року я йому так і сказав: «Ні. Якщо ви хочете зі мною серйозно говорити, то не маєте це робити привселюдно». Мене дуже образило, що він почав переходити на особисте, робити пропозиції, тиснув на мене, щоб я тут і зараз дав йому відповідь. Я прямо розізлився там. Я розумів, що Президент викручується, що Зеленський нещирий, використовує мене. Після прес-конференції мені почали писати люди з Офісу Президента, міністри деякі, типу: «Ти що, це все серйозно», Зеленський хоче, щоб ти був у команді, чого ти відмовляєшся? І так сталося, що через два тижні після цього ми із Зеленським їздили у Хмельницьку область, записували інтерв’ю. Коли вже вимкнулися диктофони, ми почали говорити адекватно, я запитав: «Навіщо ви це зробили? Мені було дуже неприємно». Він сказав, що був абсолютно серйозним і хоче, щоб я був у команді. Я відповів: «Якщо так, то якось пристойно запросіть мене на зустріч, щоб ми поговорили, подивилися, чи зможемо працювати». Ми мали з ним зустрітися, та він «злився», ми так і не зустрілися.

Як проводите дозвілля? Як змінила Романа Кравця пандемія?

Я почав боятися скупчень людей. Я і раніше не дуже любив, коли багато людей, а тепер – так взагалі. Коли хтось поруч зі мною сідає, я намагаюся пересісти якомога далі від людей. Напевно, негативно на мене вплинула пандемія, тому що я нікуди не хочу виходити, зручніше вдома, але все одно щодня кудись ходжу, є постійні зустрічі.

Полюбив кіно і навіть почав в ньому розумітися. Я дивлюся списки «250 найкращих фільмів в історії кіно» і по трохи переглядаю стрічки звідти, шукаю якісь ідеї, розбираюся в режисерах. Наприклад, нещодавно дивився російсько-грузинський фільм «Міміно», намагався розібратися в характеристиці героїв.

Читаю книги. Мені важко зосередитись на чомусь, окрім політики, тому мені хотілось би більше читати неполітичної літератури. Хочеться якоїсь класики, навіть драматичної, прям Маркеса або Ремарка, щоб попсове було. А так у мене зустрічі з джерелами. Хоч і пандемія, але ж ми якось намагаємося спілкуватися, щоб писати статті. Постійно робочий режим, деколи треба працювати і у вихідні.

Як думаєте – головний матеріал у вашому житті вже написаний, чи він ще попереду?

Я би не зупинявся на матеріалах, я би хотів якийсь проект. Над цим я ще думаю. Можливо, воно взагалі не буде пов’язане із журналістикою – треба виходити за межі.

Чи є матеріал, яким пишаєтеся?

Робота, за яку мені зовсім не соромно, – це інтерв’ю з Ігорем Коломойським. Це круто. Можете подивитися відео або почитати друковану версію. Я там з ним говорив, як з рідним. Я готувався до цього інтерв’ю, як до війни – треба було дуже чітко вивчити Коломойського. Якщо ти починаєш говорити про «ПриватБанк», то маєш бути готовий, що на цьому й закінчиться розмова, бо це триватиме три години. Тому треба було його призупиняти, переводити тему, не дати йому загнати себе у капкан. І тут двоє людей намагалися не потрапити у капкан одне одного – це дуже цікаво.

Чи були пропозиції кудись перейти з «Української правди»?

Багато пропозицій було. Я не бачу сенсу переходити з «Української правди» в інше медіа, тому що після неї хіба що треба йти із журналістики взагалі. Тому що немає нічого кращого. У мене були пропозиції: мав колись працювати на сайті «Бабель»; запрошували бути політичним редактором шоу Савіка Шустера; були розмови, щоб робити на «1+1» якийсь відеоконтент, типу блогів; з «Радіо Свобода» щось пропонували мені. Якісь нові сайти запускалися, де мені пропонували редактором бути. Так і не знаю, чи вони запустилися.

А які ЗМІ ви самі дивитесь чи читаєте?

Коли був молодший, то я читав усе. У мене була підбірка сайтів: Інсайдер, Український Форбс, Кореспондент, ВВС, «Радіо Свобода», «Українська правда». А зараз читаю новини в «Українській правді», щоб бути в курсі подій, та український або російський ВВС. До речі, російський ВВС мені подобається навіть більше, бо там менше про політику, а більше про світові тенденції, лайфстайл, історію тощо. А про українську політику ніде не читаю – мені просто не цікаво, я це все можу сам розказати. Зараз на ринку нічого цікавого не відбувається, нічого почитати.

Який графік дня Романа Кравця?

Ну, що я вам скажу? Я довго сплю, прокидаюся біля 10:00. Збираюся приблизно годину, можу подивитися YouTube або Discovery, снідаю, і десь о 12:00 намагаюся вибратися з району. Я дістаюся до офісу, звідки ми уже розподіляємо, хто з ким зустрічається і який у нас на сьогодні план, або просто сидимо в офісі і щось обговорюємо з колегами. Це мій типовий вівторок. Понеділок – це окремий день, тому що вранці в мене всі наради проходять, потім ми розходимось по зустрічах. Ввечері приходжу додому, читаю книгу або зустрічаюся з друзями. На ніч дивлюся ще якийсь фільм, іду спати. Середа – це здача тексту. Я виїжджаю з дому о 10:00, їду в офіс, придумую як написати текст, концепцію, структуру і весь день пишу текст, який вичитується до ночі, тому це роблять кілька редакторів. У четвер, коли виходить текст, це зазвичай день сварок і примирення. Тобі обов’язково хтось буде дзвонити, писати, сваритись, уточнюватись, і ти півдня витрачаєш на ці розмови. Четвер – це більш розслаблений день, ти намагаєшся про журналістику не думати, читаєш якісь книги, ні з ким не зустрічаєшся. У п’ятницю знову зустрічі. У суботу і неділю ти можеш працювати, можеш не працювати – це залежить від багатьох факторів. Буває, що вихідні я витрачаю на написання матеріалу для відеоблогу.

Які порадите фільми студентам?

Я раджу вам подивитися «Місто Бога», «Два папи» про віру і сумніви, фільми Паоло Соррентіно, зокрема, «Велика краса» – фільм про перше кохання, єдине кохання, яке було у його житті і яке він втратив. Раджу також класику – «Громадянина Кейна». Я не можу не порекомендувати фільми Веса Андерсона, особливо «Гранд готель Будапешт», де цілий фільм ти смієшся, а в кінці плачеш. І Тайка Вайтіті подивіться обов’язково, думаю, вам сподобається «Кролик Джоджо». І подивіться «Відступників» Скорсезе з Леонардо Ді Капріо і Меттом Деймоном у головних ролях.

А як щодо книг і музики?

Я вам порекомендую почитати Сергія Довлатова «Чемодан», «Кохання під час холери» Маркеса – це більш романтична історія, але, разом з тим, вона дуже глибока. Також раджу «Коханці юстиції» Юрія Андруховича. Вона класна тим, що там багато коротеньких історій і їх дуже зручно читати, якщо ви багато працюєте і перериваєтесь у читанні. І я не можу не порекомендувати вам почитати «Тріумфальну арку» Ремарка. Взагалі можете у Ремарка більше нічого не читати, крім «На Західному фронті без змін» і «Тріумфальної арки». «Ворошиловград» Жадана, я думаю, ви вже прочитали.

Із музики гурт Latexfauna можете послухати – вони творять такий легкий вайб. Я рекомендую вам альбом «Бумбокс», який називається «Таємний код: Рубікон. Частина 1», особливо пісню «ДШ». З недооціненних – я дуже люблю старий альбом Snow Patrol «Eyes Open», там є пісня «Chasing Cars». Може сміливо слухати усі альбоми Red Hot Chili Peppers. Якщо вам хочеться «репнячка» – не слухайте Моргенштерна, а послухайте краще Кендріка Ламара. Я коли слухаю його в машині, з відкритим вікном, відчуваю себе суперменом.

Наостанок. Що порадите молоді? Куди рухатися? Як досягати мети?

Не бійтеся ризикувати. Навіть якщо ви розумієте, що зараз у вас якісь класні умови, все нормально в житті, але ви відчуваєте потребу рухатися, не бійтеся ризикувати. А якщо ви ризикнули і щось не склалося, ніколи не шкодуйте. Не можна ніколи дивитися назад. Ви мусите розуміти, що немає руху без ризику, от і все.

Направду, як би не хотілося охопити все, про що сковородинівці проговорили з Романом Кравцем, настав момент зупинитися. Не в останню чергу ще й тому, що творці проєкту, за згодою спікера, вже виклали на сторінку в YouTube повний відеозапис зустрічі – покликання на нього ви знайдете трішки нижче. А подивитися й почути справді є що, адже у Романа запитували: «Куди рухається країна? Ми на правильному шляху?», «Який прогноз владі Зеленського ви дасте? Чи добуде він свою каденцію?», «Є думка, що програм-інтерв’ю вже багато і свою нішу серед інтерв’юерів знайти важко. Чи є місце для ще когось? Який би формат порадили?», «Як потрапити у видання «Української правди»?», «Куди порадите з’їздити, які місця відвідати?». Запевняю, ви не пожалкуєте про приділений на перегляд (чи прослуховування розмови у форматі аудіоподкасту – прим.ред.) час.

Багато можливостей для розвитку та самовдосконалення в рамках проєкту «Платформа можливостей» не буває – подумали у Відділі PR-технологій та зв’язків з громадськістю та Науковому товаристві університету, які опікуються форматом, та запланували на прийдешній тиждень одразу три зустрічі з пулом відомих та цікавих спікерів, які можуть і вміють розповісти про те, як рухатися в правильному напрямку і які інструменти змін доступні нині молодим людям у контексті їх розвитку, навчання, працевлаштування та громадського життя. Не забудьте додати ці зустрічі до своїх планів – вони того варті!

Нарешті, долаючи усі карантинні обмеження, у сковородинівський простір повернулася «Платформа можливостей» – 1 квітня 2021 року, на платформі Microsoft Teams, відбулася перша, в рамках весняного циклу, онлайн зустріч з народним депутатом України IX скликання, першим заступником голови комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, членом парламентської асамблеї «ЄВРОНЕСТ», екс-головою Української галицької партії, пластуном та тріатлетом, марафонцем та співзасновником львівської «Школи молодої еліти», врешті – людиною, яка в турбулентний для країни має гідність брати на поруки українських політичних в’язнів й ревно бореться за чесність та справедливість Романом Лозинським. Видається, давні прихильники проєкту давно чекали на такі активності, адже у перші ж хвилини зустрічі до зібрання, не зважаючи на обідню пору чи якісь свої справи, долучилося одразу кілька десятків молодих людей, а кількості питань, заданих під час зустрічі, цілком могли б позаздрити навіть деякі оффлайн-активності, які, у різні часи, проводили організатори.

Перш ніж розпочати розмову, пан Роман відмітив:

«Прикро, що я сьогодні не в Переяславі. А якби навіть і був, то, у зв’язку із карантинними обмеженнями, нам було би складно провести цю зустріч наживо. Проте я тішуся, що ми проведемо її хоча би у такому режимі, і дякую за запрошення – ви наполегливо гукали мене кілька місяців, і от, нарешті, ми зустрілися. Сподіваюсь, що виправдаю вашу довіру».

У ході розмови, народний депутат розповів про свій шлях в політику та роботу у Верховній Раді України. Певно, Вам цікаво, як у такому молодому віці Роман Михайлович був обраний головою Політради УГП, ставши наймолодшим головою політичної партії в Україні? Якщо так, то ми пропонуємо Вашій увазі ТОП-10 порад від молодого народного обранця, які він дав у ході своєї розповіді:

1. Ніколи не треба гнатися за якимись посадами як за самоціллю. «Усі люди, яких я зустрічав на своєму політичному шляху, які боролися за посади, завжди програвали» – відмітив молодий народний обранець. «Можна бути і рядовим партійцем, але робити класні речі. Тому необов’язково цілитись на те, щоб бути завжди №1» – додав до поради Роман.

2. Якщо ви одержимі метою кимось стати (головою своєї громади або місцевим депутатом, або народним депутатом, або міністром), ви повинні мати відповідь на питання «Для чого?». Необхідно чітко розуміти якою є ваша внутрішня біль, навіщо вам політика і на якому рівні ви хочете щось змінювати. Тому що сьогодні і в громаді можна зробити не менше, ніж в парламенті.

3. Важливо мати потужну команду, об’єднуватися з людьми, з якими ти маєш спільні погляди і підходи до політики. У політиці ти сам можеш зробити дуже багато, але з командою ти зробиш набагато більше. А точніше – без команди все, що ти зробиш сам, буде мати посереднє значення, це будуть якісь локальні перемоги.

4. Якщо ви дуже круті лідери, і хочете за собою когось вести, треба вміти грати під другим номером. Важливо могти в потрібний момент «поступитися сценою» і вміти знаходити спільну мову з будь-якими людьми.

5. Для молоді, яка хоче іти в політику, варто дуже багато дізнаватися, слухати, вчитися і критично осмислювати все, що відбувається навколо. Використовуйте усі доступні освітні можливості: курси, тренінги, лекції, форуми тощо. А починати варто якомога швидше.

6. Не бійтеся починати практикувати і пробувати щось нове. Необов’язково відразу ставати членом партії – для початку можна спробувати себе у ролі її прихильника. Беріть участь у всіх виборчих кампаніях з тими людьми, які, на вашу думку, мають схожі з вами цінності. Працюйте у виборчих штабах. Навіть зараз, у міжвиборчий період, шукайте можливості стажування. Досвід, навчання, тренінги – це суперважливо навіть не так для освіти, як для нетворкінгу і знайомства з новими людьми. Тому що дуже часто такі освітні можливості стають магнітом для активних людей, які чимось цікавляться.

7. Потрібно мати дуже міцну ціннісну броню і внутрішній стержень. Потрапити в політику, аби просто займатися корупцією – це набагато простіший шлях. Але якщо ти хочеш формувати якісь нові тренди і реально щось змінювати, не крадучи гроші і не наживаючись на цьому, для цього потрібен дуже твердий щит від спокус.

8. Водночас, не забувайте про матеріальне забезпечення. Якщо, наприклад, ви станете депутатом місцевої ради, що є волонтерською роботою, вам потрібно буде десь заробляти гроші і мати якусь фінансову «подушку».

9. Мати хороше почуття гумору. Якщо серйозно ставитись до всього, що відбувається в політиці, можна поїхати дахом. Тож надзвичайно важливо мати психологічну підготовку.

10. Слід мати місця, де ти черпаєш енергію сили. Багато що пропускаєш через себе, віддаєшся і, в якийсь момент, відчуваєш себе, так би мовити, вичавленим. Роман такі місця знайшов, і запевняє, що мова не про наркотики чи алкоголь, як це може бути в чиємусь іншому випадку. Мова йде про гори, мандри, класних людей, друзів та найближчих для нього людей. Називає це «острівками безпеки», які є суперважливими аби не «пуститися берега». І не забувайте пити каву!

Підсумувати поради від Романа Лозинського можна його ж словами: «Можливостей зараз дуже багато. Ваше головне завдання – їх вловлювати і не втомлюватися пробувати. Якщо просто сидіти вдома і мріяти, нічого з цього не вийде».

Коли зустріч уже підходила до завершення, народний депутат дав відповіді на усі запитання, які ставили йому слухачі: «Як сформувати справді команду однодумців, а не партію людей з особистими інтересами? Монолітна команда це утопія?», «Які бачите позитивні тенденції на практиці процесу децентралізації?», «Комфортно себе відчуваєте «під куполом» – з ким з інших фракцій комфортно і некомфортно працювати? Загалом, які плюси і мінуси депутатства?», «Яка порада молоді, яка хоче в політику чи бачить себе у чомусь іншому?», «Який найкращий спосіб звернення до влади для людини, котра хоче бути почутою?», «Ви затятий мандрівник. Де були? Що особливе бачили? Що вразило?», «Як Ви ставитесь до ЗМІ?» та багато інших, не менш цікавих запитань. Якщо Вас цікавлять відповіді гостя, то пропонуємо Вам переглянути відеозапис зустрічі, оскільки це направду було дуже цікаво та пізнавально – віконце з записом трішки нижче. Якщо Ви, з якихось причин, не змогли долучитися до цієї розмови, це не проблема – ви у жодному разі не пошкодуєте, якщо переглянете цю зустріч в запису. Приємного перегляду!

Ні, це справді не першоквітневий жарт! У прийдешній четвер, 1 квітня 2021 року, наполегливо долаючи усі карантинні обмеження, у сковородинівський простір знову ввірветься «Платформа можливостей»  спільний проєкт Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства університету, у якому вже три роки організатори знайомлять усіх охочих сковородинівців з лідерами думки з різних галузей, представниками ініціатив, громадськістю організацій та спікерами, які можуть розповісти про те, як рухатися в правильному напрямку і які інструменти змін доступні нині молодим людям у контексті розвитку, навчання, працевлаштування та громадського життя.

Отже, вже 1 квітня 2021 року о 14:00 на платформі Microsoft Teams усі охочі матимуть нагоду поспілкуватися з народним депутатом України IX скликання, першим заступником голови комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, членом парламентської асамблеї «ЄВРОНЕСТ», екс-головою Української галицької партії, пластуном з найвищим почесним ступенем Гетьманського скоба, тріатлетом, марафонцем, співзасновником львівської «Школи молодої еліти» та просто цікавим співрозмовником та мотивуючим молодим українським політиком та громадським діячем Романом Лозинським.

 «Політики – це не завжди стереотипні пузаті дядьки на чорних джипах, часом це справжні люди без мішків грошей для лобізму інтересів. Я дуже хочу зменшити відстань між нормальними людьми та політикою. Тому моя мета – розповісти, «як це працює» у Верховній Раді України без страшних слів та зрозумілою мовою. Поза тим, не політикою одною – залюбки розповім про спорт і свої мандри, якщо вам буде це цікаво»– зазначає Роман.

А чи чули Ви, коли небудь, про існування у нашій державі Асоціації сприяння глобалізації освіти та науки Spacetime? Якщо так, то Ви, напевно, знаєте, що її головною метою є сприяння глобалізації освіти та науки, інтелектуальному розвитку людини, розвитку академічної мобільності, розвитку міжнародного освітнього та наукового співробітництва, задоволення освітніх та наукових інтересів своїх членів.

Навіть якщо Ви не до кінця зрозуміли призначення цієї вагомої організації то точно мусите бути проінформовані про те, що вже найближчої середи, 20 листопада 2019 року о 11:00 у 102 аудиторії (корпус № 1) відбудеться зустріч з президентом Асоціації, доктором економічних наук, професором, експертом з освітніх систем країн Європейського Союзу Олександром Кендюховим.

У її ході Олександр Володимирович проведе для всіх охочих сковородинівців відкриту лекцію на тему:  «Архітектура українського економічного дива: сценарій майбутнього».

Зазначимо, що подія відбудеться в рамках заснованого, нещодавно, в університеті формату «Платформа можливостей», що ставить на меті познайомити студентів та викладачів університету з успішними роботодавцями, лідерами ринку, впливовими громадськими організаціями та інціативами, представниками неформальної освіти, молодіжними лідерами.

Відтак, до організації долучаться Відділ освітнього менеджменту та профорієнтаційної діяльності, Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених та Фінансово-гуманітарний факультет університету.

Запрошуємо всіх, кого цікавить економічна ситуація в Україні, хто готовий докласти зусиль щодо її покращення та розвитку нашої держави, а також всіх, кому не байдуже майбутнє рідної землі.

Відділ освітнього менеджменту та профорієнтаційної діяльності ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» не припиняє запускати нові проєкти та робити все для того, аби студентські будні були водночас і цікавими, і корисними. Так, 17 жовтня 2019 року о 10:00 у конференц-залі імені Василя Сухомлинського університету за активної ініціативи та співучасті кандидата історичних наук, доцента, заступника декана фінансово-гуманітарного факультету з виробничих питань Павла Дрока, Фінансово-гуманітарного факультету та Наукового товариства університету розпочалася зустріч із представниками всесвітньовідомої компанії, глобального та впливового роботодавця «Coca Cola–HBC». Із цієї зустрічі, власне, й стартував новостворений проєкт «Платформа можливостей», що ставить на меті познайомити студентів та навіть викладачів університету з успішними роботодавцями, лідерами ринку, впливовими громадськими організаціями та інціативами, представниками неформальної освіти, молодіжними лідерами.

У гості до сковородинівців завітали провідний фахівець з розвитку потенціалу персоналу Михайло Бугаєв, менеджерка департаменту комерційного сервісу Наталія Ємцева та менеджерка по персоналу комерційної функції Марія Стеценко.

Спілкування розпочав Михайло Бугаєв, який відповідає у компанії «Coca-Cola Hellenic» за розвиток талантів в Україні, Арменії та Молдові. Він зазначив, що сьогодні кожен з них буде розповідати про те, за що відповідає і запросив до слова Марію Стеценко, яка почала свою розповідь із питання «Хто з вас уже працював або починав працювати?» і приємно здивувалась, коли руку простягнули майже усі присутні студенти. Вона поділилась, що в той час, коли вона шукала роботу, великого міжнародного бізнесу в її місті, Харкові, майже не було, а студентів випускалось досить багато: «Зараз, дивлячись на вас і на ситуацію, яка наразі в Україні, не дивлячись на усі труднощі, з якими стикається країна, я дуже рада, що у вас, як у молодого покоління, є можливість починати свій шлях у великій кількості міжнародних компаній. Протягом останніх років їх дійсно стало дуже багато. Ви навіть можете брати участь у різних спеціалізованих програмах. Компанія, яку ми представляємо, називається «Coca–Cola Hellenic». «Coca–Cola» є одним із найдорожчих брендів у світі. Є бренди і дорожчі, за версіями різноманітних джерел, але вони є інформаційними. Серед них «Google», «Apple», «Microsoft». А «Coca–Cola» – це єдиний бренд, який займає практично ту ж нішу, що й інформаційні бренди за своєю вартістю. Ми є партнерами компанії «Coca–Cola». Наша особливість полягає в тому, що ми виготовляємо ті самі чудові напої «Coca–Cola», «Fanta», «Sprite», «BonAqua», «Schweppes» разом із нашими партнерами і продаємо. В Україні наша компанія існує досить довго і зупинятися на досягнутому ми не плануємо. У нас дуже амбіційні плани – продовжувати і розвиватися, як компанія, і розвивати разом з вами та людьми, які уже приєдналися до нас, українську економіку. Ми продаємо дуже багато різноманітних смачних напоїв і чаїв. Ми працюємо не самі, а входимо до одного великого бізнес-юніта, куди входить ще Молдова та Вірменія, що дозволяє нам отримати перший міжнародний досвід роботи за кордоном, до того дуже легко, адже ми, ніби частини одного цілого. Загалом, я можу розповісти про компанію дуже багато, також багато інформації можна знайти в інтернеті, проте зараз я хотіла б розповісти про можливості, які ми маємо для вас» – підсумувала пані Марія та продовжила, «Останнім часом ми приділяємо дуже багато уваги молодим талантам, адже ми віримо у покоління Z. У вас нестандартний погляд на процеси, які для нас здаються звичними, ви маєте багато цікавих ідей і ми дуже сподіваємось, що хтось із вас стане тим, з ким ми почнемо співпрацювати. У нас є дві програми стажування. Одна з них – «Coca–Cola Hellenic Management Trainee» призначена для випускників, або для молодих талантів, які працюють уже 1-2 роки. Її суть полягає в тому, що ми дуже ретельно відбираємо кадровий потенціал і протягом 2 років у різних напрямках розвиваємо майбутніх менеджерів. Через 2 роки кожен учасник програми стане керівником у тому чи іншому напрямку. Ця програма досить успішно працює у відділі продажу, маркетингу, фінансах, і відділі планувань, тому ми нею пишаємося. У рамках цієї програми учасники мають можливість брати участь у великій кількості тренінгів, освітніх модулів, спробувати свої сили у різних відділах. Тому ми закликаємо вас по закінченню університету спробувати взяти участь у цій програмі. Сподіваємось, ви станете тими, хто через кілька років займе керуючі позиції у нашій компанії. Крім цього, у нас є ще одна програма – стажування. Вона дозволяє, в першу чергу, зрозуміти вам формат міжнародного бізнесу. Програма «Management Trainee» направлена на те, що ви уже знаєте, чого хочете, наприклад, розвиватися у фінансовому напрямку і швидко стати керівником. А якщо ви поки не визначились і хочете, наприклад, влітку весело провести час, або хочете спробувати себе у міжнародному бізнесі і не впевнені, що це ваше, то програма стажувань – це чудова можливість для вас спробувати себе у цій сфері. Цю програму ми запустили цьогоріч, вона існує в різних відділах. Ці програми – це справжня робота, за яку ви отримуєте гроші. Більшість людей, які приходять до нас на стажування, зазвичай, залишаються з нами, чому ми надзвичайно раді.»

По завершенні свого спічу пані Марія передала слово спеціалісту з підбору персоналу Марії Голокоз, яка розповіла, що в компанії є ряд позицій, куди можна потрапити без досвіду роботи, серед яких, до прикладу, спеціаліст по внесенню баз даних. Потрібно лише володіти навичками роботи з Microsoft Excel: «Ще у нас є стартова позиція оператора у відділу продажів. З цієї позиції починали дуже багато наших співробітників, які зараз досягли досить високих посад. Це та позиція, після якої можна розвиватися в інших наших відділах. Також у нас є 11 виробничих ліній, 95% з яких уже завантажені. Але ми хочемо далі розвиватися і вакансія оператора виробничих ліній завжди актуальна для нас. Щоб ним стати, бажано мати технічну освіту, а головне – потенціал і бажання розвиватися. Таких кандидатів ми завжди готові розглянути. І найголовніший корпус у нас – це, звісно, продажі, де є потреба у торгових представниках. Обов’язком цих людей є прийом замовлень від клієнтів та підтримка території, на якій вони працюють. Головна вимога до кандидата на цю вакансію – мати права не менше, ніж 2 роки. Але якщо наш кандидат не має прав, у нас є програма стажування, яка в період, коли у вас немає прав, дозволяє навчатись основам продажів даної позиції». Одна із студенток поцікавилась, чи обов’язковою умовою є володіння англійською мовою, на що пані Наталія відповіла: «Це не обов’язково, але може стати у нагоді в майбутньому для кар’єрного зросту».

Цікавими фактами поділилась зі сковородинівцями і Наталія Ємцева, яка, до слова, родом із Переяслава: «Моя розповідь, мабуть, буде більше із практичної сторони, адже я відповідаю в компанії за такий великий відділ як Кол-центр і Відділ аналітики. Щойно Марія розповідала, що спеціаліст кол-центру – це одна з наших стартових позицій. Оскільки я взагалі із Переяслава, то хотіла б власним прикладом показати, що ви можете працювати в будь-якому місці і неважливо, звідки ви родом, чи в якому університеті ви навчалися, головне – бажання. У нашій компанії від цього залежить дуже багато. До нас приходять люди різних вікових категорій і, звичайно, студенти, які націлені відразу робити старт у якійсь великій компанії, приходять до нас. Але також приходять люди, яким не дуже далеко до пенсії, які просто хочуть знайти роботу. Тож у нас можна працювати, як у 23-25 років, так і людям, у яких, можливо, вже є навіть внуки. І при цьому вони дуже круто вживаються, адже люди різних вікових категорій доповнюють одне одного. У молодших завжди є якийсь драйв, енергія. Вони дуже швидко навчаються. А ті, хто трохи старший, маючи певний досвід, знають правильний підхід до людини, щоб зуміти щось продати. На що я звертаю увагу, коли шукаю людину у свій відділ? У першу чергу, для мене важливо, наскільки чітко людина сформувала для себе ціль. Якщо приходять люди і кажуть: «Мені просто потрібна робота», це не дуже вражає. Тому що на роботу ви повинні ходити із задоволенням. А приходити лише для того, щоб в кінці місяця отримати зарплату, це добре, але вас так на довго не вистачить. А оскільки ми хочемо, щоб ви у нас затримувалися, то все-таки я шукаю якісь нотки, які підкажуть, що ви дійсно хочете працювати в нас. Ви маєте бути зацікавлені саме в своїй позиції. Якщо ми говоримо про роботу у кол-центрі, то це, звичайно, гарна українська та російська мова. Адже коли людина телефонує в якусь інстанцію, їй хочеться, щоб з нею, як мінімум, говорили гарною мовою, з позитивним настроєм і так далі. Звичайно, людина повинна мати бажання продавати, а також допомагати людям. Адже наша вхідна лінія націлена на те, щоб люди, які купують у нас продукцію, маючи якісь проблеми чи питання, телефонують і просять про допомогу. Оператор має або швидко дати відповідь, або переорієнтує людину на того, хто їй допоможе. З точки зору технічної підготовки, всі ми працюємо в певних системах, тому бажано знати певні програми, наприклад Excel та Word. Адже якщо ви прийшли до нас працювати і знаєте тільки, де знаходиться кнопка для вмикання комп’ютера, то цього, можливо, і вистачить на перші два тижні, але точно не буде достатньо на найближчі роки. Мабуть, у компанії вже немає жодного відділу без людини, яка починала працювати оператором з продажу по телефону. У нас є якісь стартові позиції, де ти, пройшовши певний шлях в компанії, маєш знання роботи компанії, маєш розуміння, чим займаються відділи, знаєш якісь стратегічні напрямки, тому навіть це допомагає прокладати собі професійний шлях. Щодо англійської мови, то для позиції оператора вона не обов’язкова – до нас не телефонують люди із закордону. Але на будь-яку іншу позицію, особливо якщо ви хочете стати спеціалістом чи навіть провідним спеціалістом у якомусь відділі, то для цього хоча би середній рівень володіння англійською мовою – обов’язкий. Крім того, у нас є колеги, які приїздять із Молдови та Вірменії і розмовляють лише англійською мовою. А з ними треба підтримувати комунікацію, тому розмовний рівень англійської вам не завадить».

У свою чергу, Михайло Бугаєв поділився секретами ефективного резюме та проходження першої співбесіди, адже він особисто бачив багато різноманітних резюме та неодноразово проводив співбесіди. Він зазначив, що хоча ця тема і є досить популярною і поширеною в інтернеті, проте, як показує практика, багато людей допускаються тих самих помилок і, на жаль, не завжди розуміють, як краще підійти до цього питання. Він ознайомив студентів із такими важливими моментами працевлаштування, як: коли краще працевлаштовуватися, як обрати компанію, що таке неоплачувані стажування та як впливає робота на виробничу практику і диплом. Пан Михайло наголосив на тому, що відсутність чіткої структури, неакуратне форматування, вихід за межі абзаців; використання прикрас та специфічних шрифтів; граматичні помилки, друкарські помилки; неточна, неповна контактна інформація або її відсутність; великий перелік особистих якостей, опис хобі та особистому житті; переписана посадова інструкція; «спеціаліст широкого профілю»; одне резюме на всі вакансії; відсутність потрібної інформації або занадто великий обсяг; професійний сленг, незрозумілі фрази і словосполучення – це типові помилки при написанні резюме. На прикладі світлин Бреда Пітта доповідач не лише привернув увагу слухачів, але й продемонстрував, які фотографії не слід додавати до резюме – воно повинно відповідати офіційно-діловому стилю. Важливим є те, що досвід роботи описується за схемою: назва компанії (напрям діяльності компанії якщо необхідно); термін роботи (місяць і рік влаштування/звільнення); займана посада; основні обов’язки; досягнення, які повинні бути конкретними і підтвердженими, бажано вказати їх відображення в реальних цифрах; якщо Ви тільки починаєте свій професійний шлях, а відтак Вам варто розповісти про студентські перемоги. Також присутні були ознайомлені з вимогами до обсягу та оформлення резюме. Крім того, Михайло Бугаєв поділився секретами підготовки до співбесіди. До прикладу, текст для цього підготувати майже неможливо, а от налаштувати себе морально – можна і навіть треба. Дуже важливо на такі зустрічі не запізнюватися і пам’ятати, що співбесіда це діалог, у ході якої кандидат говорить більше. Типовими питаннями на співбесідах є: що вас привабило в цій вакансії; як ви уявляєте собі ідеальну роботу; чого ви очікуєте від цієї позиції; які ваші кар’єрні очікування; ким ви бачите себе через рік? три? десять?; чому саме ви. Крім цього, наш гість розповів про можливі психологічні бар’єри, які не повинні заважати вам влаштуватись на роботу. Неможливо перерахувати усіх корисних порад, про які розповів Михайло Бугаєв. Надзвичайно приємно, що ці поради будуть корисними не лише для тих, хто хоче пов’язати своє життя із компанією «Coca Cola-HBC», а для всіх, на кого чекає ця непроста процедура працевлаштування.

По закінченню бесіди, студенти із зацікавленістю підходили до наших гостей, аби взяти буклети із контактною інформацією, запитували усе, що їх цікавило та із приємними враженнями виходили із зали.

Старт нового проєкту «Платформа можливостей» можна вважати успішним, адже після зустрічі як представники «Coca–Cola HBC», так і студенти залишились задоволеними. Можливо, навіть хтось із сковородинівців проявить бажання приєднатися до дружньої родини професіоналів «Coca–Cola Hellenic». Тож з нетерпінням чекаємо на продовження серії зустрічей!