8-10 жовтня 2026 року у Києві, на території Національного музею історії України у Другій світовій війні, відбулася наймасштабніша медійна подія року – 11-й Donbas Media Forum (DMF 2026). Цьогоріч захід зібрав безпрецедентну кількість учасників: 1397 медійників з різних куточків України та з-за кордону. Серед тих, хто долучився до творення нових сенсів вітчизняної журналістики, був і випусковий редактор сайту та мультимедійних платформ, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Університету Григорія Сковороди в Переяславі Максим Левченко.

У 2026 році DMF пройшов під глибоко філософською та людиноцентричною темою: «Я_МЕДІА: людина – для людини – про людину. Як у світі війн, геополітики, суцільного ШІ та втрати зв’язків повернути в фокус людину, безпеку, права та гідність».

Співорганізатори форуму, ГО «DII-Ukraine» та Міністерство культури України, подбали про те, аби кожен метр простору нагадував про головне. Зали, де паралельно проходили заходи, традиційно отримали назви українських міст, які тимчасово перебувають в окупації – Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Бердянськ, Каховка, Ялта. Так організатори символічно повертають їх у публічний простір. Візуальне оформлення форуму доповнювали орнаменти з рослинами східних степів України: ковилою, аспленієм Гейфлера та донецькою волошкою, що подумки переносили учасників до схилів Сіверського Донця. Як зазначила голова Оргкомітету DMF Любов Раковиця, форум став справжнім проявом стійкості всієї медіаспільноти, яка продовжує виконувати свою професійну місію, незважаючи на воєнні ризики та обстріли.

Програма форуму була настільки насиченою, що перед учасниками постійно поставав складний вибір. Загалом відбулося 82 події: публічні дискусії, воркшопи, презентації, антикорупційні дебати. Тематика обговорень охоплювала найгостріші виклики сьогодення: від збереження етичних стандартів під час висвітлення війни та психологічного здоров’я медійників до фінансової стійкості редакцій в умовах тотального наступу штучного інтелекту. Максиму Левченку на форумі довелося ретельно пріоритезувати свій графік.

Серед інших, у програмі було 9 спеціальних дискусій у межах треку «Війна та медіа», які не анонсувались публічно напередодні з безпекових причин. Там представники військових підрозділів, які відповідають за комунікацію з медіа, та інші експерти у мілітарної тематики могли разом із журналістами щиро обговорити проблемні моменти щоденної співпраці.

За вже багаторічною традицією на Форумі працював кінозал, де учасники могли переглянути 10 документальних стрічок від медійників, а потім обговорити їх із авторами та героями фільмів. У програмі були представлені такі фільми: «На звук сирен» та «Вони чекають чотири роки. Історії двох родин цивільних бранців» (Лабораторія журналістики суспільного інтересу), «Останній Прометей Донбасу» (Антон Штука), «Свідки. Місце народження» (Марина Кронглевська / Docudays UA, Docuclub), «Їдемо, бо нас чекають: Історія подружжя, яке возить газету до прифронтових сіл України» (НСЖУ), «Джин у повітрі» (Сергій Лисенко / Docudays UA, Docuclub) та «Сліди» (Аліса Коваленко та Марися Нікітюк / Docudays UA, Docuclub), «Своє» («Накипіло» за підтримки IMS), «Висвітлення війни в Україні: журналісти розповідають свої історії» (RSF), «Воїни науки» (Мультимедійна платформа іномовлення України у співпраці з Національним антарктичним науковим центром).

Ще учасники могли ознайомитись із 9 виставками, які для Форуму підготували партнери: інтерактивна виставка «Сприйняття корупції та антикорупційні інструменти» (Національне агентство з питань запобігання корупції за підтримки Institute for War & Peace Reporting), простір пам’яті «Присутні» (Премія імені Георгія Ґонґадзе в межах проєкту RECвієм спеціально для Donbas Media Forum. Відео створене спільно з командою платформи пам’яті «Меморіал»), фотовиставка «В обіймах сили» (БФ «Громадянин» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»), виставка «Цивільні в неволі: Історії незаконних затримань» (Медійна ініціатива за права людини), фотовиставка «Між вибухами» («Накипіло» за підтримки Товариства побратимства «Харків – Нюрнберг» та культурно-просвітницького центру «Будинок Нюрнберга»), фотовиставка «СУМЩИНА: ПАРАЛЕЛІ. Один регіон. Дві реальності» (Кордон.Медіа за підтримки Європейського Союзу та German Marshall Fund of the United States Transatlantic Foundation), інтерактивний простір «Ліга Сильних: медіа без бар’єрів» (ГО «Ліга сильних»), виставка «Смливість слова» (ІМІ за підтримки ЄС).

Серед важливих зупинок триденного зібрання, Максим став учасником презентації проєкту інформаційного агентства «Укрінформ» – книги «Командири перемоги», яка фіксує для історії імена та подвиги тих, хто сьогодні кує нашу незалежність на полі бою.

Поза теоретичною базою, DMF 2026 запропонував потужний блок практичних навичок у «Куточку безпеки». Особливу увагу Максима Левченка привернув тренінг із роботи з детектором дронів «Чуйка» від компанії BlueBird Tech. Цей пристрій нині рятує життя багатьом журналістам у прифронтових відрядженнях, допомагаючи фіксувати ворожі БПЛА. Символічним моментом тренінгу стало те, що алгоритм роботи з пристроєм та специфіку встановлення антен Максиму пояснював експерт компанії Євген Морський – теж випускник Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Це вкотре доводить, що сковородинівська родина присутня в найрізноманітніших і найважливіших сферах життя країни.

Також випусковий редактор долучився до фахових консультацій з протимінної обізнаності від спеціалістів HALO Trust в Україні та ознайомився з роботою Українського центру трансплант-координації, де прямо на форумі можна було підписати згоду на посмертне донорство органів (цією можливістю скористалися 5 учасників заходу). Принагідно, незабаром такі консультації домовлено провести і в нашому університеті.

Традиційно ранок на DMF розпочинався з донації крові, яку проводили фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова. Цього разу кров здали 15 учасників, що дозволить врятувати 45 життів. Проте Максим Левченко вимушено до цієї ініціативи на форумі не долучався, адже має чіткий донорський графік – лише нещодавно, 23 вересня, він уже здав кров у стінах рідного університету і наразі витримує необхідний 60-денний інтервал для відновлення організму перед наступною донацією.

«Хочу подякувати організаторам за запрошення та велику увагу до кожного спікера та гостя зібрання – попри надскладні безпекові виклики, постійні обстріли та блекаути у столиці в ці дні, усе відбулося на найвищому рівні, – ділиться враженнями наш колега, – Такі заходи дають унікальну змогу не лише фахово провести час і здобути нові скіли, а й замережуватися з колегами з усієї України. Для мене це була чудова можливість у кулуарах розповісти про наш університет провідним медійникам, поділитися нашими здобутками. Я впевнений, що отримані знання та корисні контакти обов’язково стануть у пригоді для реалізації нових, ще більш амбітних проєктів  Університету Григорія Сковороди в Переяславі».

Donbas Media Forum став не просто місцем для навчання, а й колосальним майданчиком для нетворкінгу, що є вкрай важливим для розвитку інформаційної політики університету.

10 вересня 2026 року баскетбольний майданчик Університету Григорія Сковороди в Переяславі став осередком зародження нової спортивної традиції – тут, вперше в історії університету, відбувся товариський матч зі стрітболу 3×3 на кріслах колісних. Спортивна подія, приурочена до Дня фізичної культури і спорту України, об’єднала на одному полі ветеранів, здобувачів і викладачів із Переяслава та Броварів.

Відкриваючи спортивне зібрання, його подальший модератор – провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Максим Левченко щиро привітав усіх учасників, гостей та вболівальників у стінах Університету Григорія Сковороди в Переяславі. За його словами, гра стала логічним продовженням партнерства двох міст у розвитку адаптивного та ветеранського спорту: якщо ще в серпні представники УГСП долучилися до Всеукраїнського турніру «Hope Wins» у Броварах, то тепер університет, як і було обіцяно, із великою радістю приймає партнерів зі зворотним візитом на власному полі.

Турнір розпочався з виконання Державного Гімну та хвилини мовчання за полеглими захисниками України. Звертаючись до присутніх, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур наголосив на важливості створення рівних умов для кожного:

«Ментальне здоров’я дуже сильно впливає на фізичне і нині ми всі це гостро відчуваємо. Якісна освіта для ветеранів та їхня адаптація до повноцінного життя – це те над чим ми маємо працювати і що в наших силах реалізувати. Саме тому з кожним роком ми невпинно вдосконалюємося: робимо наші спортивні майданчики та навчальні корпуси ще більш інклюзивними, аби кожен мав можливість навчатися, почуватися комфортно і бути частиною великої сковородинівської родини. Наразі працюємо над новим майданчиком для адаптивного спорту, активно залучаємо гранти. Університет завжди з повагою, шаною та готовністю відкритий до співпраці й підтримки», – зазначив Віталій Вікторович та виконав почесну місію – на знак подяки за плідну співпрацю вручив директору КНТ «Центр фізичного здоров’я» Броварської міської ради, випускнику університету Руслану Семенцю подяку та гранітний орден «Григорій Сковорода».

Натомість Руслан Семенець у своєму слові відзначив:

«Передусім хочу подякувати Богові, нашим захисникам і захисницям, а також організаторам турніру за можливість, хай як складно нині, збиратися під відносно мирним небом. Ми маємо підписаний меморандум з Університетом Григорія Сковороди в Переяславі та громадською організацією «Сильні Переяслава», тому я впевнений – це не останній наш спільний захід. Ми завжди відкриті до таких ініціатив – і тут у вас, і в нас у Броварах».

Завідувачка кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту, доктор наук з фізичного виховання та спорту, професорка Наталія Пангелова поділилася планами на майбутнє розвитку адаптивного спорту в університеті:

«Ми маємо надзвичайно широкі перспективи для підготовки фахівців у галузі адаптивного та ветеранського спорту, адже нині готуємо до відкриття нову освітньо-професійну програму. Історично адаптивний спорт виник саме з ветеранського – ще у 1948 році на Стокгольмській конференції було оголошено про проведення подібних змагань. Сьогодні цей рух має потужну світову підтримку, якій, до речі, приділяє велику увагу принц Гаррі. Подальший розвиток цього напряму забезпечить повноцінне відновлення людей – як фізичне, так і ментальне», – йшлося у промові Наталії Євгенівни.

Ініціатор зустрічі, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту Андрій Пивовар, додав:

«Дякую, що сьогодні зібралися тут разом. Для нас ця зустріч, насамперед, можливість показати, що спорт може і має бути доступним для кожного.
Нещодавно ми долучилися до турніру зі стрітболу на кріслах колісних у Броварах, а сьогодні вже приймаємо наших партнерів у Переяславі. Приємно, що наша співпраця продовжується конкретними спільними справами.
Сподіваюся, що такі зустрічі стануть регулярними, а напрям адаптивного та ветеранського спорту в нашому університеті буде розвиватися й надалі.
Усім учасникам бажаю хорошої гри, гарних емоцій і нехай сьогодні переможе спорт!».

Надалі за дотриманням правил гри на майданчику пильно стежила головна суддя змагань – доцентка Ірина Юзковець. Гра проходила за специфічними правилами стрітболу на кріслах колісних: гравцям дозволялося робити не більше двох поштовхів ободами коліс, після чого обов’язково слідувало ведення м’яча об підлогу або пас. Також суворо заборонялося підійматися з крісла під час кидка або пересування на майданчику.

За звання кращих змагалися три команди у форматі кругової системи по 10 хвилин. Переяслав представляла команда УГСП «Темп». Гості з Броварів виставили дві досвідчені команди – «Бровари» та «Ахіллес».

Зустрічі на всі сто відсотків виправдали свій товариський статус. Хоч, забігаючи наперед, переяславська команда не здобула загальної перемоги в турнірі, для університету це стало початковим досвідом та стартом потужної традиції. Ігри проходили в дружній атмосфері: досвідченіші броварчани давали поради своїм переяславським візаві, демонстрували ефективні комбінації та правильну техніку володіння кріслом під час гри.

• «Бровари» – «Ахіллес» – 2:1
• «Темп» (Переяслав) – «Бровари» – 0:1
• «Темп» – «Ахіллес» – 5:0

Після завершення трьох сутичок усі охочі глядачі та вболівальники мали змогу сісти в крісла колісні та особисто спробувати свої сили на майданчику. Господарі майданчику швидко переконалися, що вести м’яч і маневрувати у такий спосіб – завдання зовсім не з легких, яке потребує неабиякої фізичної підготовки.

Безпосередню церемонію нагородження провів заслужений тренер України з пауерліфтингу, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри спортивних дисциплін і туризму Тарас Кириченко, який вручив учасникам медалі та дипломи й відзначив належний рівень гри, що мали нагоду наживо побачити глядачі та вболівальники.

Своєю чергою Руслан Семенець підготував для господарів несподівані презенти. Передаючи сувенірну продукцію, він зазначив, що робить це для того, аби в університеті частіше згадували Бровари. Також гості подарували логотип команди «Ахіллес». Директор броварського центру наголосив, що таких спільних ініціатив попереду ще багато, адже обидві сторони рішуче налаштовані й надалі активно розвивати та підтримувати адаптивний ветеранський спорт.

Організаторами товариської зустрічі виступили кафедра теорії та методики фізичного виховання і спорту УГСП спільно з КНТ «Центр фізичного здоров’я» Броварської міської ради. Співорганізаторами стали Центр ветеранського розвитку УГСП, профспілковий комітет закладу, ГО «Сильні Переяслава» та Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених. Захід пройшов за підтримки відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю і соціально-гуманітарного відділу.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі впевнено крокує шляхом розбудови інклюзивного простору та всебічної підтримки ветеранів.

9 вересня 2026 року молодіжний простір «ТВіСТ», що в укритті Університету Григорія Сковороди в Переяславі, наново наповнився особливою енергетикою. Сюди у межах проєкту «University Live Stage» та у тісній співпраці з платформою «Культурні Сили України» до сковородинівців завітав музикант, автор пісень, фронтмен гурту NAZVA, військовослужбовець, учасник платформи Культурні Сили України Павло Гоц.

Зустріч стала першою подією формату в новому навчальному році. Замість звичного для гурту студійного звучання альта й контрабаса, Павло постав перед аудиторією в максимально камерному, акустичному форматі – лише він, гітара та живий діалог зі слухачами.

За кілька годин до анонсованого виступу Павло Гоц вже був у Переяславі та завітав до Меморіального музею Григорія Сковороди та Музей «Заповіту» Т.Г. Шевченка НІЕЗ «Переяслав». Гоц ознайомився з локальними історичними даними щодо перебування двох відомих українців на Переяславщині, а також  артефактами минулого, які, маємо надію, наихнули його на нові образи для пісень.

По поверненню Павло прогулявся територією альма-матер, залишив автограф на дверях Офісу Наукового товариства університету, а вже о 17:00 розпочав свою творчу зустріч із кількома десятками студентів та охочих у затишному просторі «ТВіСТ».

Зустріч розпочалася зі вступного слова модератора, провідного фахівця відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Максима Левченка, який привітав присутніх з початком нового сезону зустрічей та анонсував збір для підрозділів «Культурних Сил». Безпосереднє спілкування Павла Гоца з аудиторією одразу ж почалося з відповідей на запитання студентів про витоки творчості. Павло зізнався, що музику відчув ще в ранньому дитинстві. Його мама, піаністка і композиторка, якось посадила чотирирічного сина за фортепіано і зіграла «Хворобу ляльки» Чайковського.

«Я пам’ятаю, як я розридався під час того. Мама вирішила не травмувати дитину, перегорнула сторінку і зіграла «Нову ляльку» в мажорі, і мене одразу попустило. Тоді я зрозумів, що маю високу емпатію до музики», – пригадав артист.

Попри те, що згодом він здобув три освіти (режисера, актора театру і кіно та журналіста), опанував гітару, фортепіано, контрабас, флейту й ударні, музика залишилася його головним покликанням. На закиди хейтерів та поради писати «простіше» Павло завжди відповідав упертістю: «На історії мистецтв вивчають тих, хто зробив щось унікальне. Якщо Бог творець, то він нас усіх створив творцями. Треба просто визнати це в собі».

Звісно, аудиторія чекала на виконання головного вірусного хіта гурту «NAZVA» – пісні «Сіґеле-міґеле». Артист розкрив сковородинівцям справжній сенс цього треку, який насправді є описом традиційного маланкового вертепу.

«Я люблю Різдво більше за свій день народження. Ми святкуємо його два тижні. У нашій родині готують на свята виключно чоловіки, жінки відпочивають. Я готую всі 12 страв. Оскільки у вертепі є персонаж жида, який розмовляв мовою їдиш, то фраза «цигале мігале» перекладається просто як «біла коза»», – поділився Павло.

Він також розповів про культурні відмінності: у рідній для його колеги по гурту Ярослава Горлівці традиції Маланки були винищені радянською владою, як і в родині самого Павла, частину якої свого часу депортували зі Львова до Сталінграда, де за святкування Різдва могли донести в КДБ.

Особливо щемливим став блок, присвячений військовій службі. Павло розповів, що навіть у найважчі дні на полігоні під час так званого «нульового дня» інструктори впізнавали його і просили фото для своїх дітей. Тепер музикант носить із собою спеціальні подарункові шеврони для тих, хто його впізнає.

Виконуючи проникливу композицію «Чужію я», він поділився історією її створення. Після тривалої відсутності через службу Павло приїхав до сестри. Його маленький племінник, який до цього ще не вмів розмовляти, звернувся до нього повними реченнями: «Павло, тебе так довго не було. Де ти був?»

«Я зрозумів, що все міняється, а ти за цим не встигаєш. Я усвідомив: у чужім стані я вдома точно бути не хочу. Тому не чужійте. Пишіть мамам, татам, родичам – це дуже важливо», – звернувся до присутніх військовослужбовець.

Не оминули й тему окопного братерства. Павло зізнався, що на війні рятує гумор, зокрема й чорний: «Ви стаєте другою родиною. Якщо тих колег знаходиш – ти себе добре почуваєш, якою б складною не була задача, чи то на нулі, чи за 15 кілометрів від лінії зіткнення. А батьки на моє рішення піти у військо відреагували класично: плакали і пишалися».

Напередодні виступу Павло Гоц відвідав музей Григорія Сковороди, де наново надихнувся ідеями філософа про «сродну працю». Тож символічно, що зі сцени пролунала пісня «Щастя», написана на слова нашого патрона. Музикант зауважив, що текст, якому майже 300 років, сьогодні звучить абсолютно сучасно.

Ексклюзивом вечора стала прем’єра абсолютно нової пісні. За словами Павла, через стрес на службі він не писав пів року, а потім склав трек із цитат, почутих на вулицях і передовій. Рядки «Квіти всі колючі, є найбільш живучі» (напис, який він побачив на стіні в Запоріжжі) та «Люди для людей – то дощ» глибоко зрезонували з аудиторією.

Відповідаючи на запитання про Нацвідбір на Євробачення з треком «Slavic English», Павло зізнався, що ідея виникла після створення англомовних мультфільмів для Америки про українських дітей. Трек є маніфестом прийняття нашого акценту, яким ми розповідаємо світу про українські винаходи (від камери на крані для зйомок «Титаніка» до вертольотів Сікорського та CD-дисків). До речі, команда Нацвідбору спочатку пропонувала зробити візуал про буквального «персонажа Славіка», але гурт відстояв свою інтелектуальну концепцію.

Павло Гоц виявився надзвичайно різнобічною особистістю з цікавими захопленнями. Відповідаючи на бліц-запитання студентів, він розповів, що не вірить у натхнення, а лише у багаж знань. У його плейлисті органічно вживаються «Tenacious D», «Eels», «DakhaBrakha», «Esthetic Education» та Адріано Челентано. Він обожнює мультфільми від Pixar (саундтреки яких збирає на вінілі), «Gravity Falls», аніме «One Piece», фільм «Шоу Трумена» та стрічки Параджанова.

З відеоігор музикант відзначив «Red Dead Redemption 2», «Brutal Legend» (заради якої купив PS3) та легендарну серію «GTA». А найбільшою гордістю для геймерів стало те, що пісні Павла відтепер можна почути на внутрішньому радіо у довгоочікуваній грі «S.T.A.L.K.E.R. 2».

Щодо гастрономічних вподобань, артист зізнався в любові до простої сільської кухні: вареників, борщу, баношу та галицької «мандибурки» (запеченої картоплі з салом і часником). А вдома на нього завжди чекає улюблений лабрадор на ім’я Кобза.

Наприкінці вечора Павло виконав пісню-присвяту військовим побратимам, а завершив основну програму класикою Володимира Івасюка «Пісня буде поміж нас», яку співав увесь зал. Після гучних вигуків «на біс» артист ще раз заспівав «Чужію я».

Традиційно, організатори зустрічі віддячили гостю пам’ятним «Щорічником Сковороди» та картиною від митців університету.

Ще з півгодини після офіційного завершення зустрічі присутні фотографувалися з Павлом, рефлексували про його творчість, знімали тіктоки та, навіть, дарували на дорогу мамині закрутки. Головною ж місією заходу стала благодійність: протягом усього вечора учасники зустрічі донатили на потреби «Культурних Сил України».

Уже незабаром усі ті, хто з тих чи інших причин, не зміг бути присутнім на виступі Павла зможуть побачити його у відеоформаті на youtube-каналі університету. Наразі наполегливо радимо переглянути фотозвіт з події від Ірини Середи: https://8623-irina.gallera.io/pavlo-goc

Ініціаторами формату «University Live Stage» є Відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, Наукове товариство університету та соціально-гуманітарний відділ за підтримки ректора Віталія Коцура. Як і було обіцяно, подібні зіркові зустрічі у цьому форматі проходитимуть у надвечірній час, аби до них могло долучитися якомога більше охочих мешканців громади. Анонси нових зустрічей – вже за деякий час.

Є дати, які назавжди вкарбовуються в літопис навчального закладу золотими літерами. 27 червня 2026 року Університет Григорія Сковороди в Переяславі  перетворився на справжнє місце сили, світлої ностальгії та безмежної гордості. З нагоди 40-річного ювілею поступу нашої альма-матер відбувся наймасштабніший зліт випускників в історії закладу під символічним та надзвичайно щемливим гаслом «40 років. Тисячі історій».

Цей день поєднав минуле і сьогодення: від тих, хто далекого 1986 року висаджував перші дерева на території студмістечка, до тих, хто у 2026 році, попри війну та тривоги, отримав омріяний диплом з відзнакою. Пресслужба університету переповідає хронологію дня, який точно буде вписано в новітній літопис нашого закладу.

Свято стартувало о 09:30 з центральної алеї біля пам’ятника Григорію Сковороді. Поступово вона почала наповнюватися першими гостями та знайомими голосами. Ведучий ранкової локації, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Максим Левченко з щирою усмішкою зустрічав «ранніх пташок», задаючи тон усьому дню:

«Доброго ранку, шановні випускники, викладачі, студенти та гості альма-матер! Щиро вітаю вас на довгоочікуваному зльоті випускників УГСП. Як же приємно бачити перші усмішки, перші теплі обійми та чути знайомі голоси… Сьогодні ми зібралися, щоб згадати найкращі студентські роки, побачити улюблених викладачів і, звісно, зробити добру справу – продовжуємо «Сродний збір», аби оперативно закривати усі потреби захисників і захисниць – студентів і випускників УГСП та їх підрозділів!», – поступово почав вводити присутніх у «курс справи» Максим ще неодноразово, згодом, беручи слово аби ознайомити новоприбулих гостей свята з програмою проведення, локаціями і активностями, можливістю поселення у студентські гуртожитки тощо.

Справжнім серцем ранкової програми на центральній алеї став масштабний Благодійний ярмарок, організований у рамках вищезгаданої загальноуніверситетської ініціативи «Сродний збір». Це була не просто святкова локація, а живий простір глибокої єдності, патріотизму та небайдужості. Між дружніми обіймами, радісними вигуками впізнавання та теплим спілкуванням за кавою, гості свята активно долучалися до підтримки Сил Оборони України. На розмаїтих ярмаркових столах кожен міг знайти щось особливе: від запашних домашніх смаколиків, які додавали ранку неповторного домашнього затишку, до ексклюзивних іграшок ручної роботи та вишуканих авторських прикрас. Кожна придбана річ, кожен щирий донат ставали ще одним вагомим спільним кроком великої сковородинівської родини до наближення нашої Перемоги. Забігаючи наперед, за підсумками другого дня проведення урочистих заходів в університеті прикінцева зібрала сума у благодійні скриньки, насамперед завдяки ярмарці і внеску у проведення кожного з факультетів, склала 175 623 гривні.

Абсолютним емоційним магнітом, який збирав навколо себе чи не найбільше гостей, став спеціальний інтерактивний стенд «Залиш згадку про себе». Поруч із яскравою святковою фотозоною панувала особлива, щемлива атмосфера спогадів. Випускники різних поколінь – від тих, хто стояв біля витоків створення закладу, до зовсім юних фахівців – залишали на ньому частинку своєї душі. Хтось із невимовною гордістю виводив рік свого випуску, хтось писав зворушливі побажання процвітання та миру рідній альма-матер, а хтось із легкою ностальгією виводив імена тих самих знакових викладачів та наставників, чиї мудрі лекції назавжди змінили їхній життєвий світогляд. Безперервні спалахи фотокамер фіксували ці безцінні миті: зустрічі одногрупників через роки, радісні посмішки та міцні обійми людей, яких назавжди об’єднав Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Близько 11:00 емоційний центр подій перемістився до актової зали університету, де надзвичайно піднесено розпочалася офіційна частина: під урочисті звуки фанфар та появу на великому екрані заставки ювілею «40 років. Тисячі історій» до мікрофона вийшов незмінний та харизматичний ведучий сковородинівських заходів, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін, аби привітати всіх тих, для кого університет на багато років став рідним домом і надійним стартовим майданчиком для подальшого життєвого та професійного шляху:

«Нас можуть роз’єднувати роки та професії – але є те, що нас об’єднує. І це наша альма-матер, наш Університет Григорія Сковороди в Переяславі! Дорогі мої, шановні гості, шановні випускники, маю честь оголосити, що зліт випускників, присвячений 40-річчю університету, оголошується відкритим!», – розпочав Олександр Юрійович, а зала єдиним потужним хором виконала Державний Гімн України. Проте одразу після гімну настала глибока, щемлива тиша. Ведучий звернув увагу присутніх на перший ряд, де стояли три особливі крісла:

«Сьогодні практично заповнений зал… Але ми бачимо попереду три порожні крісла. Вони накриті прапором України. Вони невипадково вільні. Вони зайняті, тому що це символічні місця для тих людей, які назавжди в нашій пам’яті, які назавжди в наших серцях, які назавжди в кожному клаптику вільної української землі. Це місця наших випускників, наших студентів, які загинули в боротьбі за наше щастя, за нашу свободу, за нашу незалежність. Вони назавжди в нашому серці, як і всі ті, хто ціною свого життя гарантує нам майбутнє…», – пояснив ведучий.

Надалі під рівний, болючий стукіт метронома університетська родина схилила голови у хвилині мовчання, віддаючи найвищу шану Героям і Героїням новітнього етапу нашої національно-визвольної боротьби.

Коли останні звуки метронома стихли, аби перевести подих і плавно повернути присутніх до світлих студентських спогадів, ведучий оголосив перший творчий подарунок. Емоційним місточком, який з’єднав світлу пам’ять із гордістю за рідну землю, став виступ випускниці УГСП Анни Сахно. Її неперевершене виконання композиції «Земле моя» стало ідеальним музичним стартом, що налаштував усю залу на щиру та родинну хвилю свята.

Після щемливого музичного вступу до вітального слова був запрошений ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Віталій Коцур:

«Це не просто 40 років. Це 40 років історії кожної людини, яка тут навчалася. Хтось провів тут п’ять років, пішов далі по кар’єрі і став відомою особистістю. А хтось проводить тут усі 40 років свого життя. Наш університет – це не тільки велика історія, це глибокі цінності людиноцентризму та студентоцентризму. Це те місце, де викладач, студент і ректор завжди знаходяться на одному рівні», – зазначив Віталій Вікторович закликавши присутніх хоча б на мить поринути у безтурботні часи студентства, коли не було війни, вийти до пам’ятника Сковороди, обійнятися, зробити світлини та знайти свою часточку щастя. Проте він одразу повернув залу до важливих реалій сьогодення, наголосивши, що УГСП вже давно перестав бути просто закладом вищої освіти. Сьогодні це справжній бренд, непохитний символ та рушійна сила всього регіону.

У вирі повномасштабної фази російсько-української війни університет взяв на себе колосальну соціальну та оборонну місію: він діє як потужний волонтерський хаб і є базою для добровольчого формування територіальної громади. Віталій Вікторович поділився вражаючою статистикою, яка викликала у залі глибоку повагу:

«Нині в університеті навчається 619 учасників бойових дій. Це ветерани, ті хлопці і дівчата, які пройшли через війну і тепер починають усе спочатку. І цей шлях до нового життя вони шукають у нашому університеті. УГСП також об’єднує вимушено переміщених осіб – людей, що втратили все, але приїхали до нас і знайшли нові сенси».

Саме тому, як наголосив ректор, головна ідея зльоту випускників – це не просто зустріч заради спогадів. Це прагнення об’єднати нашу велику сковородинівську родину, щоб стати справжньою підтримкою одне для одного у ці надскладні часи. Кульмінацією промови стало оголошення про створення масштабної Асоціації випускників УГСП. Разом із найвідомішими випускниками було ухвалено рішення про заснування організаційного комітету та Ради випускників.

На великому екрані з’явився QR-код, і Віталій Вікторович закликав кожного сканувати його та реєструватися:

«Ми створюємо цю велику спільноту, аби, перш за все, берегти та плекати наші сковородинівські цінності, а також – щоб стати дієвою опорою для тих, хто сьогодні найбільше потребує допомоги. Я щиро зичу кожному з вас здоров’я та наснаги. Попри всі випробування війни, закликаю вас залишатися тут, на рідній землі, і власними руками творити майбутнє вільної України! Слава Україні!»,  – такими словами Віталій Коцур завершив свій виступ.

Щойно офіційні ноти стихли, сцена актової зали перетворилася на своєрідний «емоційний портал». Вона стала місцем для найщирішої ностальгії: один за одним сюди підіймалися видатні випускники різних років. Вони ділилися своїми історіями – смішними, щемливими, часом неймовірними, кожна з яких була пронизана безмежною любов’ю до альма-матер. Ці виступи стали не просто спогадами, а живим доказом того, що університет – це не лише стіни, а люди, що назавжди лишилися частиною великої сковородинівської родини.

Справжній шквал овацій викликала поява на сцені популярної виконавиці та учасниці Євробачення, випускниці університету Альони Савраненко (відомої мільйонам людей у всьому світі як реперка alyona alyona). Альона з теплом згадала своє навчання на психолога та дошкільного вихователя. Вона відзначила, що її студентські роки припали на період великих трансформацій в освіті: від класичних іспитів студенти переходили до вступу на основі результатів першого Зовнішнього незалежного оцінювання та впровадження кредитно-модульної системи. Вона з гумором згадала, як вони «гризли граніт науки», годинами просиджували в розкішній університетській бібліотеці та харчувалися в легендарній їдальні закладу. Завершила свій виступ Альона глибокою думкою:

«Людьми нас роблять люди, які нас оточують. Ті, з кого хочеться брати приклад. Саме тут, у цих стінах, серед цих викладачів і друзів, формувалося моє справжнє, доросле «я»».

Офіційно, але вкрай тепло до присутніх звернувся випускник закладу, заступник голови Черкаської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань Олександр Шамрай. Він передав щирі та братерські вітання від сусідньої Черкащини. Посадовець підкреслив, що успіхи випускників УГСП, які сьогодні активно розбудовують не лише Київщину, а й сусідні регіони, – це спільна, щоденна і беззаперечна заслуга всього потужного викладацького складу університету.

Тепло зустріли присутні й виступ Сергія Костири – відомого адвоката та телеведучого. Його життєва розповідь вкотре довела, наскільки тісним є світ і як далеко сягає географія наших випускників:

«Ви знаєте, університет – це не тільки про здобуття фаху. Це, в першу чергу, виховання і стала позиція людяності. Свою першу освіту,  диплом фінансиста,  я отримав саме тут. Якось у США, в Сіетлі, ми працювали над справою разом із місцевими фінансовими експертами. Спілкуємося з американським колегою, торкаємося теми навчання, і він раптом каже: «А я закінчив університет у Переяславі!». Ми на п’ять годин відклали всі ці експертизи і справи. Ми сиділи згадували викладачів, сміялися, ділилися тим, як здавали іспити. Скільки років пройшло, а я досі пам’ятаю своє питання в білеті: «Фінансова складова руйнації банків в Україні». Ви тільки вдумайтеся, який це рівень! Я щиро дякую університету і викладачам за те, що ви даєте не лише ґрунтовні знання, ви даєте глибоке розуміння життя і людяності».

Наступною до слова запросили заступницю начальника управління молоді та спорту Київської обласної військової адміністрації Світлану Назарук,. Вона розповіла про свій досвід здобуття освіти, який припав на найважчий для країни час – повномасштабне вторгнення у 2022 році:

«Це був рік болю, але водночас – рік неймовірного, безпрецедентного єднання. У цих стінах я відчувала абсолютну підтримку. Саме тоді мені довелось писати наукову роботу на тему молодіжної політики Київщини».

Пані Світлана використала цю урочисту нагоду, аби прямо на сцені відзначити людину, яка її надихала: вона вручила офіційну грамоту декану факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеславу Редзюку за його вагомий внесок в утвердження національної свідомості та патріотичне виховання молоді.

Музичним і дуже романтичним сюрпризом став вихід випускника університету, заслуженого артиста України Дмитра Цимбала. Ведучий Олександр Молоткін пригадав, як багато років тому саме на цій сцені він, слухаючи спів юного першокурсника Дмитра, напророчив йому велике зіркове майбутнє. Дмитро ж зізнався, що університет подарував йому не лише кар’єру, а й найголовніший скарб у житті:

«Зі святом, шановні випускники, з ювілейним днем народження нашої альма-матер! Я хотів би привітати всіх викладачів… Звісно, хотілося б привітати абсолютно всіх, але декого вже з нами немає, на жаль. Проте життя продовжується, і мені надзвичайно приємно сьогодні бути в стінах рідного вишу і бачити тут своїх одногрупників. Сподіваюсь, що традиція таких зустрічей буде тільки набирати обертів. Хочеться, щоб університет розвивався і тут завжди було багато гідних випускників. А всім вам я бажаю завжди знаходити час побачитися, адже життя дуже швидкоплинне, а ми всі надзвичайно завантажені роботою та справами. І найголовніше: хочеться, щоб над нашими головами було мирне небо. Щоб наше небо було вільне від того залізяччя, яке, на жаль, літає над нами. Нехай приємних зустрічей і тільки хороших приводів у нас буде безліч!».

На цій зворушливій хвилі Дмитро зробив імпровізований вокальний подарунок. Зізнавшись, що спеціально не готувався, артист експромтом і неймовірно потужно виконав акапельно «Многая літа». До його професійного вокалу миттєво долучилася вся зала, створивши приголомшливий ефект багатоголосся, який пронизав до мурашок кожного присутнього.

Про глибоке історичне коріння альма-матер нагадав Владислав Міронович, який стояв біля витоків розвитку студентського самоврядування:

«Сьогодні ми святкуємо 40-річчя, але насправді університет є прямим спадкоємцем давніх, могутніх освітніх традицій ще від початку створення Переяславського колегіуму. Я хочу щиро подякувати тим, хто тоді сіяв добро в наші юні душі. Сьогодні УГСП – це передовий заклад, який не лише навчає, а й формує державну політику з питань фізичної культури, спорту, мистецтва та молодіжної роботи».

Справжнім емоційним піком, від якого у багатьох на очі навернулися сльози, став абсолютно несподіваний, імпровізований виступ випускниці найпершого набору 1986 року. Вона вийшла на сцену, аби розповісти, з чого все починалося:

«Сорок років тому ми вступали до університету імені Горького в Києві. І саме з нас, перших «ластівок», тоді сформували групи та направили сюди, до Переяслава. Сьогодні це важко уявити, але перший рік ми мешкали в гуртожитку пліч-о-пліч із нашими викладачами! Ми дійсно були однією великою родиною. Ми власноруч висаджували навколо дерева, які нині перетворилися на справжніх велетнів. Крокуючи сьогодні алеєю, я згадала, як під одним із них ми закопали пляшечку з найзаповітнішими юнацькими бажаннями. І знаєте що? Тепер я можу з упевненістю сказати: усі наші мрії, загадані в стінах цього університету, здійснилися!».

Слід зазначити, що цього дня університет не лише жив світлими спогадами минулого, але й на очах у присутніх творив свою нову історію. Однією з найважливіших і найемоційніших митей офіційної частини стала церемонія вручення дипломів з відзнакою цьогорічним випускникам.

Ведучий наголосив, що такий диплом – це не просто документ про вищу освіту. Це беззаперечне визнання багаторічної наполегливої праці, неймовірної відповідальності та щирої віри у власну справу, особливо з огляду на те, що цим молодим людям довелося здобувати фах у надзвичайно складні для країни часи.

Почесну місію нагородження виконав ректор університету Віталій Коцур. Під гучні та нестихаючі оплески великої сковородинівської родини на сцену один за одним підіймалися ті, хто своєю працею виборов право називатися найкращими. Свої заслужені дипломи з відзнакою отримали:

• Петро Жила (Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я);
• Артем Горденко (Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я);
• Артур Горденко (Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я);
• Наталія Чугай (Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій);
• Яна Гнуча (Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій);
• Сабріна Ревега (Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій);
• Діана Лила (Факультет української та іноземної філології);
• Вікторія Омельяненко (Факультет технологічної і математичної освіти).

Церемонія завершилася теплим загальним фото нагороджених разом із ректором. Підсумовуючи цей урочистий момент, Олександр Молоткін дуже влучно підкреслив зв’язок поколінь:

«Сьогодні ми поєднали залу: випускників минулих років і випускників 2026 року. Ці молоді люди – вже невіддільна частина нашої історії. Ви – перша гордість 41-го року існування нашого університету!».

Справжнім емоційним катарсисом та кульмінацією офіційної частини зльоту стала масштабна презентація повнометражного документального фільму «УГСП: історія, що триває». Коли світло в актовій залі приглушили, глядачі вирушили у неймовірну подорож часом, яка тривала годину і п’ятнадцять хвилин.

Ця стрічка виявилася не просто хронологією сухих фактів чи статистикою. Вона стала справжньою машиною часу, яка показала університет через долі людей: від перших лекцій та студентських гуртожитків до зародження традицій, великої дружби, кохання та професійних відкриттів. Щоб створити цей кінолітопис, команда відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю проробила титанічну роботу: були знайдені та опрацьовані сотні архівних фотографій, переглянуті десятки годин старих відеохронік та записані понад п’ять годин ексклюзивних сучасних інтерв’ю з тими, хто творив і творить історію УГСП.

Коли після фінальних титрів увімкнулося світло, зала вибухнула оваціями. Ведучий Олександр Молоткін, вийшовши на сцену, не стримував свого щирого захоплення:

«Я дивився цей фільм вперше. І я хочу висловити безмежну подяку за професіоналізм, за монтаж, за цей підхід. Це справжній шедевр, справжня українська документалістика! Витягнути стільки матеріалу, зібрати всіх цих людей, записати їх і так філігранно змонтувати – це колосальна праця».

Ведучий закликав залу подарувати найгучніші оплески всій творчій команді та висловив особливу персональну подяку керівниці відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Оксані Луцик та режисеру Андрію Вовкодаву, які разом зі своєю командою доклали величезних зусиль для створення цієї стрічки та збереження університетської пам’яті.

Після емоційного перегляду на сцену знову піднявся ректор університету Віталій Коцур. Він звернувся до присутніх із дуже теплим та натхненним меседжем, тонко розкриваючи саму філософію назви кінолітопису:

«У цій назві – «Історія, що триває» – закладено неймовірно глибокий сенс, адже саме ви і є тією живою, неперервною історією. Стрічка, яку ми сьогодні побачили, – це лише перша спроба доторкнутися до нашого багатого спільного шляху. Тому ми щиро чекаємо від вас нових розповідей. У кожного з вас є унікальні спогади, цінні старі світлини чи домашні відеозаписи. Будь ласка, діліться ними, надсилайте їх нам! І ми неодмінно доповнимо цей великий університетський літопис новими яскравими сторінками».

Офіційну частину в актовій залі було вирішено завершити на світлій та спрямованій у майбутнє ноті. Ведучий запросив на сцену ту, хто уособлює сучасне студентство – активну учасницю студентського самоврядування та творчого життя університету, студентку факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Анастасію Чуприну. Її яскравий вокальний номер став справжнім голосом молодого покоління сковородинівців – того самого покоління, яке вже сьогодні, просто в цих стінах, пише наступні сторінки славетної історії закладу.

Підсумовуючи цей емоційний марафон, Олександр Молоткін, поділився надзвичайно глибокою та теплою думкою, яка відгукнулася в серці кожного присутнього:

«Кажуть, що події у цьому житті – це або покарання, або нагорода. Я розцінюю нашу сьогоднішню зустріч однозначно як найвищу нагороду. Сьогодні ми з вами всі були не просто свідками, ми були учасниками і повноправними авторами історії нашого університету. Ми умовно назвали цей зліт «40 років. Тисячі історій». Але я більш ніж впевнений, що сьогодні цих спогадів тут було 40 мільйонів!»

Аби назавжди закарбувати цю фантастичну енергетику, відчуття абсолютної єдності та віднайдену молодість душі, було вирішено зробити яскравий фінальний акорд свята – велике спільне фото. Зала миттєво відгукнулася на цю ініціативу. Усі присутні – поважні гості, улюблені викладачі, випускники минулих десятиліть та зовсім юні фахівці – залишили свої місця і пліч-о-пліч зібралися в центрі концертної зали. Під яскраві спалахи об’єктивів, щирі посмішки та дружні обійми була створена грандіозна загальна світлина. Цей масштабний кадр, наскрізь пронизаний справжньою родинною теплотою, відтепер стане одним із найцінніших візуальних скарбів у великому золотому літописі Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Але на фінальному фото свято аж ніяк не завершилося. Воно просто змінило свій формат, ставши ще камернішим, щирішим і відвертішим. Після урочистостей в актовій залі гості з піднесеним настроєм вирушили до навчальних корпусів, аби зануритися в атмосферу своїх рідних кафедр та аудиторій, де колись розпочинався їхній професійний шлях.

Це було справжнє повернення до витоків. За дверима знайомих аудиторій на випускників чекали не просто стіни, а справжній простір неформального спілкування. Там, де колись гриміли студентські дискусії, було переповнено теплими обіймами, сміхом та спогадами, які, здавалося, оживали в кожному куточку. Викладачі та вчорашні студенти, які вже самі стали досвідченими фахівцями, нарешті отримали можливість поспілкуватися віч-на-віч, обмінятися досвідом, подякувати за науку та просто насолодитися товариством однодумців у вузькому родинному колі своїх спеціальностей.

Кожна локація стала осередком особливої енергетики:

• Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій гостинно прийняв своїх вихованців: історики згадували минуле в аудиторії 324, політологи вели фахові дискусії за круглим столом в 114 аудиторії, фахівці з публічного управління та адміністрування зібралися в 219 аудиторії, кафедра соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності об’єдналася в 312-ій, а кафедра цифрових технологій навчання приймала гостей в 306 аудиторії.
• На факультеті технологічної та математичної освіти випускники затишно розташувалися в 405 аудиторії, обговорюючи професійні здобутки та інновації.
• Факультет природничої освіти відкрив двері 302 та 304 аудиторій, де панувала атмосфера справжнього наукового братерства.
• Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я згуртував своїх випускників в 313-ій аудиторії, де згадували спортивні перемоги та здобутки.
• Факультет мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології приймав своїх творчих вихованців у просторах аудиторій 409 та 422
• Соціально-психологічний факультет обрав місцем зустрічі аудиторію 210, де розмови були особливо душевними та глибокими.
• Факультет української та іноземної філології запросив випускників до легендарної читальної зали Сигізмунда ІІІ, яка якнайкраще пасувала до обміну враженнями та здобутками.
• Факультет фінансово-економічної і професійної освіти зустрів своїх випускників в 102 аудиторії, де дискусії точилися навколо професійних успіхів та фінансових перспектив.

Усі вищеперелічені зустрічі стали логічним завершенням дня, наповненого емоціями. Зліт випускників вкотре довів: Університет Григорія Сковороди в Переяславі – це міцний фундамент, на якому будуються долі. Тут бережуть пам’ять минулого, впевнено виховують еліту сьогодення і з непохитною вірою дивляться у майбутнє.

Сковородинівська родина – це не просто слова, це люди, які, роз’їхавшись по всьому світу, завжди знають дорогу додому.

Усі світлини від фотографині університету Ірини Середи знайдете тут: https://8623-irina.gallera.io/27062026-3

Увечері, 6 листопада 2025 року, вдруге від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, за ініціативи Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених та Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю університету на чолі з Оксаною Луцик, у розважальному закладі «City Smoke» усіх згуртувала головна молодіжна інтелектуальна традиція університету – Кубок університету з «Брейн-Ринг» зразка осені 2025/2026 навчального року. Готові розповісти та показати, як це було.

Після літа 2019 року спершу епідемія, а згодом повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, заважали поверненню заходу. Відтак більшість із бувалих завсідників встигла по-справжньому скучити за цим форматом. Головна інтелектуально-молодіжна традиція університету після п’ятирічної перерви знову відродилася рік тому, а в УГСП підросло ціле покоління яке відчуло й долучилося до такого заходу вперше.

Спершу ведучий заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, почесний член Наукового товариства університету Максим Левченко від імені всіх сковородинівців і гостей заходу, висловив слова вдячності Збройним Силам України, Силам Протиповітряної оборони, Національної Гвардії України, Прикордонслужбі, ГУР, СБУ, ДСНС, Національній поліції, медикам, волонтерам та всім українцям, які понад 10 років, зокрема 1352-ий день повномасштабного вторгнення росіян на територію України, чинять ефективний супротив ворожій агресії. Також хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність України, і без кого не було б можливим проведення цього заходу. Серед них кілька десятків імен сковородинівців, серед яких теж були гравці Кубків університету з «Брейн Ринг»…

Принагідно, ведучий і автор цих рядків закликав сковородинівців не лишатися осторонь допомоги захисникам та захисницям, допомагати війську усіма можливими способами. Розпочати запропонував із довільного донату – великим фондам, малим зборам чи друзям-військовим на потреби їх підрозділів.

Після цього подякували партнерам та спонсорам, без яких не можливо було б уявити проведення цього заходу: керівництву УГСП в особі ректора Віталія Коцура, профспілковому комітету закладу в особі «профкома» Наталії Редзюк, переяславці Яні Герасько яка другий рік поспіль облаштувала прекрасну фотозону, соціально-гуманітарному відділу та КЗ «Переяславський ЦКМ» й Молодіжному центру «Зустріч» за допомогу у технічному супроводі, діджею та студенту університету Олександру Дем’яненку за музичний супровід заходу, а також безпосереднім спонсорам – міському депутату та підприємцю Григорію Яремі («Farmer Foods»), закладу «City Smoke» в особі Дмитра Троценка, бренду «Кулиничі» та сім’ї Катерини та Юрія Ходаківських за, відповідно, смачні торти та пляшки ігристого напою.

Забігаючи наперед, до слів вдячності поверталися ще кількаразово. Як інакше, якщо завдяки сприянню всіх цих людей призовий фонд на гру у 2025 році зріс і склав: І місце – 2,5 тис. грн, ІІ місце – 1,5 тис. грн, ІІІ місце – 1 тис. грн. Поза тим, головного інтелектуала вечора, з числа викладачів чи студентів, чекав одноосібний бонус від ректора у розмірі 1 тис. грн.

Надалі представили суддів – у цей вечір долі учасників вже вдруге вершили депутат Переяславської міської ради та власник магазину Farmer’s Food Григорій Ярема, фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, почесний член Наукового товариства університету Петро Шихов, секретар Вченої ради університету Оксана Паламарчук та голова журі, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур.

У вітальному слові до учасників Віталій Вікторович щиро привітав усіх присутніх, подякував організаторам та побажав учасникам цікавої гри та запеклої боротьби за право стати володарем Кубку університету з «Брейн-Ринг» зразка осені 2025/2026 навчального року.

«Такі заходи об’єднують студентів та викладачів у єдиній силі і енергії. Дуже добре, що ця традиція існує і живе. Є десь стільки ж, скільки є й університет – саме у цьому форматі. Бажаю усім успіхів. Будьте єдині, міцні і потужні. Вірмо у перемогу України!», – висловив своє щире переконання ректор.

Після цього перекличка команд і жеребкування визначили порядок старту команд у грі. А поки вони готувалися до дебюту у шоу, енергійного тону заходу задав танцювальний колектив «Flaweless» у складі випускниці університету Влади Лисенко, студентки Олександри Хаснаш, переяславок Мирослави Кирпенко і Євгенії Романенко потішив публіку запальними рухами. Цього року під композицію «Bizness».

Безпосереднього старту осіннього Кубку університету з «Брейн-Рингу» у 2025 році задав двобій команди факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки «Генії під прикриттям» у складі викладачки Наталії Мороз та здобувачів Катерини Тригубчук (капітан), Вікторії Русак, Христини Лех й Максима Баранова та команди факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху», до складу якої, разом із викладачем Сергієм Лауном, увійшли Вікторія Омельяненко (капітан), Ірина Тютюнник, Ілля Калашник, Ілля Вальковський. У цьому раунді в учасників запитували про винахід французького фермера у 1870 році, єдине багатство пролетаріїв за поділом Сервія Туллія, знаряддя праці співаючих гондольєрів у Неаполі та Венеції, коротку назву для семи смертних гріхів, а також що зважують на спеціальних терезах в операційній клініки Маастріхта двічі під час операції. У додаткових питаннях йшлося про слово для об’єму одного кілограма речовини при +4°C, професію судді який уперше використав свисток на футбольному полі. У статусі переможця ігровий стіл покинула команда факультету технологічної і математичної освіти.

Важливо що як тут, так і далі, у разі відсутності правильної відповіді на питання, за традицією формату, її не називали – питання лишили у фонді-питальнику. Можливо, через кілька років, відповіді на них ще нададуть прийдешні покоління сковородинівців.

Інтелектуальне шоу продовжив двобій команди соціально-психологічного факультету «Прометей», який разом з викладачкою Оленою Черняковою репрезентували здобувачки Діана Антоненко (капітан), Альона Усик, Софія Пекарська й Руслана Даниленко проти команди факультету природничої освіти «Зелений гай», які, разом із викладачем Олегом Водяним, були представлені у такому складі: Юлія Сентіщева (капітан), Ангеліна Ющенко, Олександр Острадчук й Денис Григор. У цьому раунді в учасників запитували про дрібний інструмент що виготовлявся з кісток риб чи сталі та залучає понад 20 осіб у виробництві, дію пташки з довгим дзьобом у пащі крокодила в Африці, місце де 32 предмети з яких чотири коштують майже як двадцять вісім, а також предмет що мандрівник жартома не міг відкрити вдома через подорожі. У додаткових питаннях йшлося про типи певних ознак з власними назвами й м’яз-орган прикріплений лише з одного боку. Перемогу відзначили природничники.

Третіми у грі дебютували команда факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу», який, разом із викладачкою Іриною Юзковець, відстоювали Анастасія Шепель (капітан), Назар Васьковський, Микола Танигін й Олександр Пісковець проти команди факультету української та іноземної філології «Клан Сопрано», який представляли викладачка Людмила Сога та студенти Ольга Шевчук (капітан), Євгенія Власенко, Катерина Рибак, Артем Марковець. У цьому раунді в учасників запитували про відповідь Пікассо представнику Гестапо щодо картини про Герніку, «зброю» індіанців та Річарда Левове Серце що змушувала тварин тікати чи присідати, символіку 12 виноградин в іспанській новорічній традиції та кислої серед них, час святкування Нового року ескімосами, а також слово що означає і привітання і валюту в Ботсвані замінене на «вода». У результаті запеклої боротьби переможцями з двобою вийшов факультет фізичної культури, спорту і здоров’я.

Битва під  номером чотири, завершальна у цьому колі чемпіонату, «схрестила списи» команди факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» під незмінною орудою викладача Анатолія Овсієнка та здобувачів Антона Березіна (капітан), Назара Гречки, Сергія Кривоплясова й Юлії Гріненко, а також команди факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій «Команда спонсорована Фондом Спідвагона» на чолі з молодим викладачем Олексієм Остапчуком, наукову «компанію» якому склали здобувачі Олександр Спасун (капітан), Олексій Герасименко, Олександр Павленко й Іван Марущак. У цьому раунді в учасників запитували про звичку Ріхарда Вагнера в театрах щоб глядачі не відволікалися, категорію людей якої за даними ООН було 100 тисяч у 2010 році з прогнозом мільйона до 2030 й слово Агати Крісті для «вампірів» коли вона відчула себе відомою. Унаслідок швидких «інтелектуальних атак» від Анатолія Овсієнка та команди його факультету у більшості з питань, економісти стрімко взяли «першість» у цьому колі та забезпечили собі гарантоване місце у чвертьфіналі.

У перерві ведучий нагадав про партнерів і спонсорів, а музичною родзинкою став виступ сковородинівки Анастасії Чуприни з неймовірною ліричною піснею «Голубка» із репертуару гурту «Vivienne Mort».

У чвертьфіналах зійшлися команди факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху» проти команди факультету природничої освіти «Зелений гай» й команда факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» проти команди факультету факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу». У ході пошуку відповідей на ці питання учасники відповідали на питання про супутницю Орфея на березі Стікса що відмовляється йти далі через Закон Пекла, матеріал що виготовляли з аргентану на фабриці Е. Гейтнера в 1825 році, предмет у кишені друга за Бернардом Шоу з вогнем на одному кінці, винахід братів Біро в 1938 році без якого не обходиться школяр, а також особливість базару в мусульманському раї. Також були питання про деталь яку Уолт Дісней прибрав у персонажів для спрощення мультиплікації, винахід Роберта Уотсона-Уотта через який його оштрафували поліцейські, призначення кульок з фарбою біля кас у японських магазинах тощо. Тут перемогу, відповідно, відзначали природничники і економісти.

Згідно сітки гри, у фінальну стадію мало вийти чотири команди, проте, відповідно до набраних у попередньому турі балів, доля ІІІ-IV місця була визначена зазделегідь. Натомість гранд-фінал за золото і срібло розгорнувся між «Фінансовою пірамідою» і «Зеленим гаєм». Ключова боротьба розгорталася між викладачами Олегом Водяним та Анатолієм Овсієнком – вони швидко перехоплювали ініціативу «на кнопці» та влучно відповідали на питання про те чого не бажала молодь за найдавнішим папірусом Прісса близько 3350 р. до н.е., чотири вулиці в Києві з однаковою назвою що потребують уточнення району, третю складову для багатства після розуму й таланту, кут куди ставили Людину-павука в дитинстві за жартом, а також два предмети в білому кошику від нареченого в Тунісі що здивували б українську наречену.

У додаткових питаннях, за якими визначали переможця унаслідок нічиєї, йшлося про чотири типи істот у «Енциклопедії кіношаблонів» та компанію відому дітям, латинський вислів Ювеналу в абревіатурі ASICS українською, винятковий вид змагань на Олімпійських іграх Стародавньої Греції для жінок. Кубок переможців, вперше за багато років своєрідних інтелектуальних невдач у цій грі, зависочів у руках Анатолія Миколайовича та його студентів.

Поки організатори готувалися до церемонії нагородження, ведучий розповів про те, що у цей вечір організатори мали намір зібрати на одному майданчику не лише топ-інтелектуалів УГСП, а й зірок переяславського шоу-бізнесу – тих, хто пише і випускає на стрімінгові платформи власні пісні, знімає кліпи на них. На прикрість, левовій частці з запрошених, зважаючи на поважні причини і обставини, «засяяти» на «Брейн-Рингу» не вдалося – їх неодмінно запросять на майбутні заходи. Але один з тих, хто, свого часу, у студентські роки, «сяяв» на сковородинівській сцені, а нині повернувся до альма-матер не лише як методист Навчально-наукового центру забезпечення якості освіти університету, а й новоявлена зірка для вже нового покоління сковородинівців таки знайшов час завітати – мова про Бориса Любченка, який у цей вечір подарував присутнім свій авторський суперхіт «Солодкий мед». Ми помітили, що протягом сьогоднішнього дня її прослуховування на всіх майданчиках дещо зросли – після такого вибухового виступу інакше і не могло бути.

Надалі мікрофон знову перейняв ректор Віталій Коцур та відрефлексував на побачене і почуте протягом вечора. Зауважив, що те єдине, що ми втратили з різних причин – двобої між викладачами і переможцями, різні інші формати притаманні цій грі. Гадаємо, вони неодмінно повернуться у наступних ігрових сезонах.

Нарешті перейшли до нагородження партнерів і спонсорів, команд і їх наставників, причетних до організації гри. Спершу були номіновані ті, до кого цього вечора доля була не настільки прихильною у плані перемог за ігровим столом, відповідно до зайнятих місць – від восьмого до четвертого: команді команди факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій «Команда спонсорована Фондом Спідвагона» у «Брейн-Ринг – 2025» присудили номінацію ««Роберт би вами пишався», а наставнику Олексію Остапчуку – номінацію «Чемпіон інтелектуальних забігів»; команді факультету української та іноземної філології «Клан Сопрано» було вручено нагороду у номінації «Мовчання – золото, але вони обирають дієслово», а їх наставниці Людмилі Созі у номінації «Діамант ерудиції: 64 грані блиску в короні Брейн-Рингу»; команді соціально-психологічного факультету «Прометей» – у номінації «Ерудитам, що віддали все (крім печінки) за вогонь знань», а її наставниці Олені Черняковій – у номінації «Майстриня психологічних мозаїк: гуртує особистості задля перемоги»;  команді факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології «Генії під прикриттям» відзначили номінацією «За найвитонченіше прикриття ерудиції мистецтвом», а її наставницю Наталію Мороз – у номінації «Кодувальниця перших пікселів розуму: інформаційна грамотність задля перемоги», команду факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу» заохотили у номінації «Біцепси знань і прес аргументів» та її наставницю Ірину Юзковець – у номінації «Триочкове потрапляння у кошик знань».

ІІІ місце – команда факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху» та у номінації «За відмінну логіку і блискавичне інтегрування знань». Наставник Сергій Лаун  отримав відзнаку у номінації «Вишуканий смак із ароматом перемоги»».

ІІ місце – команда факультету природничої освіти «Зелений гай» та у номінації «Сплетіння спіралей ДНК ерудиції». Наставник Олег Водяний, який цьогоріч прийшов на зміну декану Юрію Козубенку, але, на відміну від нього, дещо не довів команду до повторення минулорічного тріумфу отримав відзнаку у номінації «На хвилі глибоких думок і жаги до перемоги».

І місце – команда факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» та у номінації «Команда з найвищим рейтингом довіри». Наставник Анатолій Овсієнко не лише отримав відзнаку у номінації ««Третьокурсники міняються, а любов до «Брейн-Рингу» не гасне», а й був відзначений у номінації «Інтелектуал вечора» і обіцяне фінансове винагородження від ректора.

Наостанок подяками були удостоєні члени журі, виступаючі протягом програми та ключові особи заходу. Подяки були вручені голові журі, ректору Віталію Коцуру у номінації «З повагою, вдячністю і підтримкою» й членам журі Петру Шихову – у номінації «На варті захисту неба і традицій гри у «Брейн-Ринг»»; Оксані Паламарчук – у номінації «За сприяння розвитку інтелектуального резерву у перспективі появи успішних науковців» та Григорію Яремі у номінації «За любов до «Брейн-ринг» не лише від серця, а й до глибини власної кишені». Також за надану підтримку, гостинність та сприяння у проведенні гри подяку отримав Дмитро Троценко та заклад «City Smoke», який надав переможцям безкоштовні послуги та обдарував 10 щасливчиків на танцполі флаєрами на найближчу студентську вечірку. У номінації «Музичний секундант та король танцполу» висловлено подяку діджею заходу Олександру Дем’яненку (Dj Demmm), а у номінації «Перо в руці, пісня на язиці, мікрофон у серці» – «леву заходу», його ведучому, автору цих рядків Максиму Левченку.

Прекрасний, сповнений ваших емоцій, фотозвіт з події від літописиці новітньої історії нашого університету у світлинах Ірини Середи відшукаєте за посиланням: https://8623-irina.gallera.io/465008-brein-ring

За іронією долі економісти багато років завжди наполегливо йшли до перемоги, завжди програючи тим, хто врешті ставав переможцями. У 2025 році фортуна однозначно опинилася на їхньому боці, тому ми щиро вітаємо їх з цим. Але передовсім усі присутні сходяться на вдячності Збройним Силам України та всім, хто доклав душі і рук до організації та проведення Кубку, і найперше – невтомному рушію процесів, керівниці відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, голові Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Оксані Луцик.

28 жовтня 2025 року, у день 50-річчя від дня народження Ярослава Потапенка – українського історика, доктора історичних наук, професора Університету Григорія Сковороди в Переяславі, учасника Революції Гідності та волонтера, життя якого обірвалося на початку 2016 року, в альма-матер провели низку меморіальних заходів, присвячених його пам’яті. За їх перебігом незмінно слідкувала пресслужба університету.

Вшанування пам’яті Ярослава Олександровича розпочалося о 13:00 спільною молитвою та відвідинами його могили на Підварському кладовищі. О 14:40 біля головного корпусу УГСП зібралося кілька десятків побратимів і посестер Ярослава Потапенка, його родина, колеги та друзі аби відкрити меморіальну дошку на його честь на фасаді закладу.

«Кожен день віддаляє буремні події 2013-2014 рр., які журналісти й політологи назвали «зимою, що нас змінила» – та ця дефініція надзвичайно вузька: після тієї зими Україна вже не була такою як раніше. Такі люди, як Ярослав Потапенко, як наш ректор Віталій Коцур, як десятки викладачів і студентів, чітко усвідомили: банда Януковича зі своїми кремлівськими кураторами хоче примусити нас іти сценарієм Білорусі, остаточно зробити колонією росії. З того часу минуло багато років. Ми в горнилі кривавої війни, платимо найвищу ціну за свободу й незалежність. Але не можемо забувати тих, хто тоді повстав і не дав країні зійти з європейського, демократичного шляху», – зазначив модератор заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін.

Надалі присутні спільно виконали Державний Гімн України та схилили голови у хвилині мовчання й скорботі за тими, хто своїм життям забезпечує кожну нашу днину, хто заплатив найвищу ціну за майбутнє дітей і онуків, за майбутнє України.

З вітальним словом до присутніх звернувся ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур:

«Шановні колеги, побратими й посестри! Саме так ми говорили з Ярославом на Майдані – там, де не було байдужих і чужих. Навіть незнайомця, зустрівши серед нічних барикад, відчував близьким по духу, по свідомості, по ідеологічних і політичних поглядах, по баченню майбутнього. Саме там карбувалося майбутнє української нації. Ярослав Олександрович Потапенко – яскравий представник покоління, народженого в Радянському Союзі, але вихованого в незалежній Україні. Покоління, яке чітко усвідомлювало шлях і майбутнє своєї держави. Як педагог і соратник, наставник і спортсмен, громадянин, небайдужий до долі України, Ярослав формував нове покоління українців на засадах сковородинівського людиноцентризму, глибокої національної самосвідомості, утверджуючи національну та громадянську ідентичність. Для мене велика честь, що ця меморіальна дошка віднині встановлена саме тут – у серці нашого університетського простору. Нехай кожен вступник, кожен першокурсник, складаючи присягу на цій площі, бачить і усвідомлює, які постаті творили дух переяславців і формували українське суспільство. Його слова, думки й настанови назавжди закарбувалися в мені. Я сповідую їх, бо вони – про наше світле майбутнє, про Україну, яку він любив і якою жив», – зазначив Віталій Вікторович та додав, що багато студентів та спортсменів, яких навчав Ярослав Потапенко, уже не з нами – з початком російсько-української війни у 2014 році та з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році вони стали до лав війська та повернулися «на щиті».

«Ярослав Потапенко доторкнувся до свідомості багатьох із тих, хто рухає суспільство вперед, наближає перемогу. Хто нині не здається, не ламається, не опускає рук. Ми можемо годинами говорити про фізичне й ментальне здоров’я, але мусимо шукати в собі сили, як він вчив: попри все рухатися й боротися. Ця війна – ще один показник того, що незалежність далась нам надто просто й безкровно. Тепер ми пожинаємо плоди й реально її виборюємо. Про це Ярослав говорив на всіх мітингах – під час Революції Гідності, після й до. Ми – велика нація з великим минулим і ще більшим майбутнім. Слава Україні!», – додав ректор УГСП.

Надалі слово тримала дружина Ярослава Олександровича, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко:

«Сьогодні – дуже пам’ятна дата: Ярославу виповнилося б 50, але, на жаль, він навіки залишився 40-річним. Важливими словами для мого чоловіка, якщо ви його пам’ятаєте чи спілкувалися з ним, були слова: «Рабів до раю не пускають». Він цим лозунгом жив, проносив його через себе й заражав інших – не побоюся цього слова. Казав: «Потрібно постійно викорінювати з себе раба, позбуватися рабської позиції». У сучасному світі меморіалізація публічного простору надзвичайно важлива – особливо зараз. І це місце в університеті з’являється недаремно: він був педагогом за яким йшла молодь, студентство. Студенти зліталися до нього як метелики на поклик: зателефонував Потапенко – за 15–20 хвилин вони вже тут, готові йти за ним. У цьому й була його сила – вміти поєднувати людей, які в реальному житті не могли б зійтися. Така в нього особливість. Як педагог і людина зі стержнем, його самоствердження відбулося саме в Переяславі – сакральному місці, що дало багато національних героїв всеукраїнського масштабу. Тут сталося його становлення: як педагога, як людини, як борця за національну свідомість і Україну. Він завжди казав: «Як викладач дисциплін суспільно-гуманітарного блоку я не можу сидіти на місці – інакше що я буду вчити студентів, що говорити, якщо своїм прикладом не покажу, як діяти?» У цьому – його величезна сила. Дякую всім, що пам’ятаєте його, що завжди мене підтримуєте. Слава Україні!», – підкреслила Руслана Михайлівна.

Надалі фахівчині соціально-гуманітарного відділу університету Діана Антоненко та Ольга Богданець виконали почесну місію – поклали квіти до могили ювіляра.

За мить ректор Віталій Коцур та дружина Руслана Потапенко зняли завісу з меморіальної дошки і на усіх присутніх поглянув портрет Ярослав Олександровича майданівських часів з викарбуваними датами життя та смерті і його відомою і донині актуальною цитатою «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу».

Близько 15:00 у конференц-зал імені Василя Сухомлинського розпочався вечір спогадів однодумців, рідних та близьких. Вони поділилися теплими історіями про життя, досягнення та непересічну особистість Ярослава Олександровича. Бібліотека університету, спільно з родиною підготувала мініекспозицію пам’яті – наукові праці, медалі, роботи здобувачів під його керівництвом та багато іншого.

Перед початком розмови переглянули відео, у якому промайнула фоторетроспектива світлин ювіляра – як науковця, громадського діяча, майданівця, волонтера, спортсмена.