Університет Григорія Сковороди в Переяславі продовжує свій новий зірковий проєкт «University Live Stage», що стартував місяць тому. У прийдешню середу, 15 квітня, нашим черговим гостем  стане відомий український музикант, автор пісень, фронтмен гурту «Нумер 482» та військовослужбовець «Культурних Сил» Віталій Кириченко.

Творча зустріч та виступ о 17:00 на вже знайомій завсідникам наших зустрічей локації – у молодіжному просторі «ТВіСТ», що розташований в укритті, що знаходиться під навчальним корпусом університету №2.

Віталій Кириченко – постать, яка не потребує зайвих представлень для шанувальників українського року. Його хіт «Добрий ранок, Україно!» став справжнім гімном оптимізму для українців. Проте сьогоднішня діяльність Віталія – це не лише про музику, а й про безпосередній захист нашої держави у лавах ЗСУ.

Під час зустрічі у форматі «живого спілкування» Віталій ділитиметься думками про трансформацію мистецтва під час війни, досвід служби в «Культурних Силах» та те, як музика допомагає підтримувати бойовий дух на передовій. У програмі вечора – як улюблені драйвові композиції гурту «Нумер 482», так і щирі розмови про важливе.

Ініціаторами та організаторами такого формату зустрічей, за підтримки ректора Віталія Коцура, є Відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, Наукове товариство університету та соціально-гуманітарний відділ. Цього разу захід пройде у тісній співпраці з «Культурними Силами» – об’єднанням діячів культури, які зібралися не лише для підтримки та розвитку прифронтових громад, а й задля розвитку критичного мислення та громадянської свідомості українців через активну участь у формуванні культурного середовища, що безпосередньо резонує цінностям які ми закладаємо у проєкт «ULS».

Варто нагадати, що вхід на всі події в межах проєкту «University Live Stage» є вільним, проте кожен захід передбачає благодійну мету. Традиційно присутні зможуть долучитися до збору коштів на потреби підрозділів Сил Оборони України, яким опікуються гості та організатори – цього разу підтримаємо потребу «Культурних Сил».

Приходьте за порцією якісної української музики та незламної енергії, яку подарує ця зустріч. Зустрінемося у «ТВіСТі» – культурно відпочинемо та допоможемо війську разом!

Як перетворити журналістику на прибуткову справу? Чому медіа – це не лише про новини, а й про колосальний саморозвиток? Чому роль журналіста в сучасній Україні є критично важливою?

 Знайти відповіді на ці питання спробуємо у прийдешню п’ятницю, 3 квітня 2026 року о 13:00 у конференц-залі імені Василя Сухомлинського та дистанційно на плафтормі Zoom, спільно зі знаковими постатями українського медіапростору – засновниками інтернет-видання «Новинарня» Дмитром Лиховієм та Лесею Шовкун. Тими, хто знає про журналістику «з полів», редакційних кабінетів та навіть з передової.

Зустріч відбудеться у партнерському форматі «Платформа можливостей», який реалізується Науковим товариством університету та Відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю. Цього разу спільно з кафедрою політології та журналістики факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій університету.

• Дмитро Лиховій – майор ЗСУ, журналіст, засновник та головний редактор популярного онлайн-видання «Новинарня», у минулому – багаторічний очільник газети «Україна молода».
• Леся Шовкун – досвідчена журналістка онлайн-видання «Новинарня», майстриня глибоких текстів та актуальних репортажів.
• Артем Колесник – викладач кафедри політології та журналістики, який куруватиме дискусію та допоможе розкрити секрети професії.

Зустріч пройде у форматі відкритого діалогу на тему: «Світ журналістики та медіа: прибуткова професія, сповнена можливостей та саморозвитку». У центрі уваги – практичні кейси та реальний досвід, а саме:

1. Професійний вибір: чому журналістика залишається однією з найцікавіших сфер для побудови кар’єри?
2. Важливість «тут і зараз»: чому якісна робота медіа є запорукою національної безпеки та стійкості суспільства?
3. За лаштунками редакції: що насправді робить журналіст щодня, окрім написання текстів?
4. Можливості для росту: як журналістика відкриває двері до закритих кабінетів, світових подорожей та впливу на соціальні процеси.

«Ми прагнемо показати студентам, що журналістика – це не лише ремесло, а й потужний інструмент для самореалізації та фінансової незалежності, якщо підходити до справи фахово та з гарячим серцем», – зазначають організатори.

Запрошуємо здобувачів усіх факультетів, викладачів та зацікавлених мешканців громади. Це шанс почути «перші вуста» української журналістики та поставити питання, відповіді на які не знайдеш у підручниках. Приходьте за можливостями, набувайте досвіду!

Увечері, 6 листопада 2025 року, вдруге від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, за ініціативи Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених та Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю університету на чолі з Оксаною Луцик, у розважальному закладі «City Smoke» усіх згуртувала головна молодіжна інтелектуальна традиція університету – Кубок університету з «Брейн-Ринг» зразка осені 2025/2026 навчального року. Готові розповісти та показати, як це було.

Після літа 2019 року спершу епідемія, а згодом повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, заважали поверненню заходу. Відтак більшість із бувалих завсідників встигла по-справжньому скучити за цим форматом. Головна інтелектуально-молодіжна традиція університету після п’ятирічної перерви знову відродилася рік тому, а в УГСП підросло ціле покоління яке відчуло й долучилося до такого заходу вперше.

Спершу ведучий заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, почесний член Наукового товариства університету Максим Левченко від імені всіх сковородинівців і гостей заходу, висловив слова вдячності Збройним Силам України, Силам Протиповітряної оборони, Національної Гвардії України, Прикордонслужбі, ГУР, СБУ, ДСНС, Національній поліції, медикам, волонтерам та всім українцям, які понад 10 років, зокрема 1352-ий день повномасштабного вторгнення росіян на територію України, чинять ефективний супротив ворожій агресії. Також хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність України, і без кого не було б можливим проведення цього заходу. Серед них кілька десятків імен сковородинівців, серед яких теж були гравці Кубків університету з «Брейн Ринг»…

Принагідно, ведучий і автор цих рядків закликав сковородинівців не лишатися осторонь допомоги захисникам та захисницям, допомагати війську усіма можливими способами. Розпочати запропонував із довільного донату – великим фондам, малим зборам чи друзям-військовим на потреби їх підрозділів.

Після цього подякували партнерам та спонсорам, без яких не можливо було б уявити проведення цього заходу: керівництву УГСП в особі ректора Віталія Коцура, профспілковому комітету закладу в особі «профкома» Наталії Редзюк, переяславці Яні Герасько яка другий рік поспіль облаштувала прекрасну фотозону, соціально-гуманітарному відділу та КЗ «Переяславський ЦКМ» й Молодіжному центру «Зустріч» за допомогу у технічному супроводі, діджею та студенту університету Олександру Дем’яненку за музичний супровід заходу, а також безпосереднім спонсорам – міському депутату та підприємцю Григорію Яремі («Farmer Foods»), закладу «City Smoke» в особі Дмитра Троценка, бренду «Кулиничі» та сім’ї Катерини та Юрія Ходаківських за, відповідно, смачні торти та пляшки ігристого напою.

Забігаючи наперед, до слів вдячності поверталися ще кількаразово. Як інакше, якщо завдяки сприянню всіх цих людей призовий фонд на гру у 2025 році зріс і склав: І місце – 2,5 тис. грн, ІІ місце – 1,5 тис. грн, ІІІ місце – 1 тис. грн. Поза тим, головного інтелектуала вечора, з числа викладачів чи студентів, чекав одноосібний бонус від ректора у розмірі 1 тис. грн.

Надалі представили суддів – у цей вечір долі учасників вже вдруге вершили депутат Переяславської міської ради та власник магазину Farmer’s Food Григорій Ярема, фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, почесний член Наукового товариства університету Петро Шихов, секретар Вченої ради університету Оксана Паламарчук та голова журі, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур.

У вітальному слові до учасників Віталій Вікторович щиро привітав усіх присутніх, подякував організаторам та побажав учасникам цікавої гри та запеклої боротьби за право стати володарем Кубку університету з «Брейн-Ринг» зразка осені 2025/2026 навчального року.

«Такі заходи об’єднують студентів та викладачів у єдиній силі і енергії. Дуже добре, що ця традиція існує і живе. Є десь стільки ж, скільки є й університет – саме у цьому форматі. Бажаю усім успіхів. Будьте єдині, міцні і потужні. Вірмо у перемогу України!», – висловив своє щире переконання ректор.

Після цього перекличка команд і жеребкування визначили порядок старту команд у грі. А поки вони готувалися до дебюту у шоу, енергійного тону заходу задав танцювальний колектив «Flaweless» у складі випускниці університету Влади Лисенко, студентки Олександри Хаснаш, переяславок Мирослави Кирпенко і Євгенії Романенко потішив публіку запальними рухами. Цього року під композицію «Bizness».

Безпосереднього старту осіннього Кубку університету з «Брейн-Рингу» у 2025 році задав двобій команди факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки «Генії під прикриттям» у складі викладачки Наталії Мороз та здобувачів Катерини Тригубчук (капітан), Вікторії Русак, Христини Лех й Максима Баранова та команди факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху», до складу якої, разом із викладачем Сергієм Лауном, увійшли Вікторія Омельяненко (капітан), Ірина Тютюнник, Ілля Калашник, Ілля Вальковський. У цьому раунді в учасників запитували про винахід французького фермера у 1870 році, єдине багатство пролетаріїв за поділом Сервія Туллія, знаряддя праці співаючих гондольєрів у Неаполі та Венеції, коротку назву для семи смертних гріхів, а також що зважують на спеціальних терезах в операційній клініки Маастріхта двічі під час операції. У додаткових питаннях йшлося про слово для об’єму одного кілограма речовини при +4°C, професію судді який уперше використав свисток на футбольному полі. У статусі переможця ігровий стіл покинула команда факультету технологічної і математичної освіти.

Важливо що як тут, так і далі, у разі відсутності правильної відповіді на питання, за традицією формату, її не називали – питання лишили у фонді-питальнику. Можливо, через кілька років, відповіді на них ще нададуть прийдешні покоління сковородинівців.

Інтелектуальне шоу продовжив двобій команди соціально-психологічного факультету «Прометей», який разом з викладачкою Оленою Черняковою репрезентували здобувачки Діана Антоненко (капітан), Альона Усик, Софія Пекарська й Руслана Даниленко проти команди факультету природничої освіти «Зелений гай», які, разом із викладачем Олегом Водяним, були представлені у такому складі: Юлія Сентіщева (капітан), Ангеліна Ющенко, Олександр Острадчук й Денис Григор. У цьому раунді в учасників запитували про дрібний інструмент що виготовлявся з кісток риб чи сталі та залучає понад 20 осіб у виробництві, дію пташки з довгим дзьобом у пащі крокодила в Африці, місце де 32 предмети з яких чотири коштують майже як двадцять вісім, а також предмет що мандрівник жартома не міг відкрити вдома через подорожі. У додаткових питаннях йшлося про типи певних ознак з власними назвами й м’яз-орган прикріплений лише з одного боку. Перемогу відзначили природничники.

Третіми у грі дебютували команда факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу», який, разом із викладачкою Іриною Юзковець, відстоювали Анастасія Шепель (капітан), Назар Васьковський, Микола Танигін й Олександр Пісковець проти команди факультету української та іноземної філології «Клан Сопрано», який представляли викладачка Людмила Сога та студенти Ольга Шевчук (капітан), Євгенія Власенко, Катерина Рибак, Артем Марковець. У цьому раунді в учасників запитували про відповідь Пікассо представнику Гестапо щодо картини про Герніку, «зброю» індіанців та Річарда Левове Серце що змушувала тварин тікати чи присідати, символіку 12 виноградин в іспанській новорічній традиції та кислої серед них, час святкування Нового року ескімосами, а також слово що означає і привітання і валюту в Ботсвані замінене на «вода». У результаті запеклої боротьби переможцями з двобою вийшов факультет фізичної культури, спорту і здоров’я.

Битва під  номером чотири, завершальна у цьому колі чемпіонату, «схрестила списи» команди факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» під незмінною орудою викладача Анатолія Овсієнка та здобувачів Антона Березіна (капітан), Назара Гречки, Сергія Кривоплясова й Юлії Гріненко, а також команди факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій «Команда спонсорована Фондом Спідвагона» на чолі з молодим викладачем Олексієм Остапчуком, наукову «компанію» якому склали здобувачі Олександр Спасун (капітан), Олексій Герасименко, Олександр Павленко й Іван Марущак. У цьому раунді в учасників запитували про звичку Ріхарда Вагнера в театрах щоб глядачі не відволікалися, категорію людей якої за даними ООН було 100 тисяч у 2010 році з прогнозом мільйона до 2030 й слово Агати Крісті для «вампірів» коли вона відчула себе відомою. Унаслідок швидких «інтелектуальних атак» від Анатолія Овсієнка та команди його факультету у більшості з питань, економісти стрімко взяли «першість» у цьому колі та забезпечили собі гарантоване місце у чвертьфіналі.

У перерві ведучий нагадав про партнерів і спонсорів, а музичною родзинкою став виступ сковородинівки Анастасії Чуприни з неймовірною ліричною піснею «Голубка» із репертуару гурту «Vivienne Mort».

У чвертьфіналах зійшлися команди факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху» проти команди факультету природничої освіти «Зелений гай» й команда факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» проти команди факультету факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу». У ході пошуку відповідей на ці питання учасники відповідали на питання про супутницю Орфея на березі Стікса що відмовляється йти далі через Закон Пекла, матеріал що виготовляли з аргентану на фабриці Е. Гейтнера в 1825 році, предмет у кишені друга за Бернардом Шоу з вогнем на одному кінці, винахід братів Біро в 1938 році без якого не обходиться школяр, а також особливість базару в мусульманському раї. Також були питання про деталь яку Уолт Дісней прибрав у персонажів для спрощення мультиплікації, винахід Роберта Уотсона-Уотта через який його оштрафували поліцейські, призначення кульок з фарбою біля кас у японських магазинах тощо. Тут перемогу, відповідно, відзначали природничники і економісти.

Згідно сітки гри, у фінальну стадію мало вийти чотири команди, проте, відповідно до набраних у попередньому турі балів, доля ІІІ-IV місця була визначена зазделегідь. Натомість гранд-фінал за золото і срібло розгорнувся між «Фінансовою пірамідою» і «Зеленим гаєм». Ключова боротьба розгорталася між викладачами Олегом Водяним та Анатолієм Овсієнком – вони швидко перехоплювали ініціативу «на кнопці» та влучно відповідали на питання про те чого не бажала молодь за найдавнішим папірусом Прісса близько 3350 р. до н.е., чотири вулиці в Києві з однаковою назвою що потребують уточнення району, третю складову для багатства після розуму й таланту, кут куди ставили Людину-павука в дитинстві за жартом, а також два предмети в білому кошику від нареченого в Тунісі що здивували б українську наречену.

У додаткових питаннях, за якими визначали переможця унаслідок нічиєї, йшлося про чотири типи істот у «Енциклопедії кіношаблонів» та компанію відому дітям, латинський вислів Ювеналу в абревіатурі ASICS українською, винятковий вид змагань на Олімпійських іграх Стародавньої Греції для жінок. Кубок переможців, вперше за багато років своєрідних інтелектуальних невдач у цій грі, зависочів у руках Анатолія Миколайовича та його студентів.

Поки організатори готувалися до церемонії нагородження, ведучий розповів про те, що у цей вечір організатори мали намір зібрати на одному майданчику не лише топ-інтелектуалів УГСП, а й зірок переяславського шоу-бізнесу – тих, хто пише і випускає на стрімінгові платформи власні пісні, знімає кліпи на них. На прикрість, левовій частці з запрошених, зважаючи на поважні причини і обставини, «засяяти» на «Брейн-Рингу» не вдалося – їх неодмінно запросять на майбутні заходи. Але один з тих, хто, свого часу, у студентські роки, «сяяв» на сковородинівській сцені, а нині повернувся до альма-матер не лише як методист Навчально-наукового центру забезпечення якості освіти університету, а й новоявлена зірка для вже нового покоління сковородинівців таки знайшов час завітати – мова про Бориса Любченка, який у цей вечір подарував присутнім свій авторський суперхіт «Солодкий мед». Ми помітили, що протягом сьогоднішнього дня її прослуховування на всіх майданчиках дещо зросли – після такого вибухового виступу інакше і не могло бути.

Надалі мікрофон знову перейняв ректор Віталій Коцур та відрефлексував на побачене і почуте протягом вечора. Зауважив, що те єдине, що ми втратили з різних причин – двобої між викладачами і переможцями, різні інші формати притаманні цій грі. Гадаємо, вони неодмінно повернуться у наступних ігрових сезонах.

Нарешті перейшли до нагородження партнерів і спонсорів, команд і їх наставників, причетних до організації гри. Спершу були номіновані ті, до кого цього вечора доля була не настільки прихильною у плані перемог за ігровим столом, відповідно до зайнятих місць – від восьмого до четвертого: команді команди факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій «Команда спонсорована Фондом Спідвагона» у «Брейн-Ринг – 2025» присудили номінацію ««Роберт би вами пишався», а наставнику Олексію Остапчуку – номінацію «Чемпіон інтелектуальних забігів»; команді факультету української та іноземної філології «Клан Сопрано» було вручено нагороду у номінації «Мовчання – золото, але вони обирають дієслово», а їх наставниці Людмилі Созі у номінації «Діамант ерудиції: 64 грані блиску в короні Брейн-Рингу»; команді соціально-психологічного факультету «Прометей» – у номінації «Ерудитам, що віддали все (крім печінки) за вогонь знань», а її наставниці Олені Черняковій – у номінації «Майстриня психологічних мозаїк: гуртує особистості задля перемоги»;  команді факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології «Генії під прикриттям» відзначили номінацією «За найвитонченіше прикриття ерудиції мистецтвом», а її наставницю Наталію Мороз – у номінації «Кодувальниця перших пікселів розуму: інформаційна грамотність задля перемоги», команду факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу» заохотили у номінації «Біцепси знань і прес аргументів» та її наставницю Ірину Юзковець – у номінації «Триочкове потрапляння у кошик знань».

ІІІ місце – команда факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху» та у номінації «За відмінну логіку і блискавичне інтегрування знань». Наставник Сергій Лаун  отримав відзнаку у номінації «Вишуканий смак із ароматом перемоги»».

ІІ місце – команда факультету природничої освіти «Зелений гай» та у номінації «Сплетіння спіралей ДНК ерудиції». Наставник Олег Водяний, який цьогоріч прийшов на зміну декану Юрію Козубенку, але, на відміну від нього, дещо не довів команду до повторення минулорічного тріумфу отримав відзнаку у номінації «На хвилі глибоких думок і жаги до перемоги».

І місце – команда факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» та у номінації «Команда з найвищим рейтингом довіри». Наставник Анатолій Овсієнко не лише отримав відзнаку у номінації ««Третьокурсники міняються, а любов до «Брейн-Рингу» не гасне», а й був відзначений у номінації «Інтелектуал вечора» і обіцяне фінансове винагородження від ректора.

Наостанок подяками були удостоєні члени журі, виступаючі протягом програми та ключові особи заходу. Подяки були вручені голові журі, ректору Віталію Коцуру у номінації «З повагою, вдячністю і підтримкою» й членам журі Петру Шихову – у номінації «На варті захисту неба і традицій гри у «Брейн-Ринг»»; Оксані Паламарчук – у номінації «За сприяння розвитку інтелектуального резерву у перспективі появи успішних науковців» та Григорію Яремі у номінації «За любов до «Брейн-ринг» не лише від серця, а й до глибини власної кишені». Також за надану підтримку, гостинність та сприяння у проведенні гри подяку отримав Дмитро Троценко та заклад «City Smoke», який надав переможцям безкоштовні послуги та обдарував 10 щасливчиків на танцполі флаєрами на найближчу студентську вечірку. У номінації «Музичний секундант та король танцполу» висловлено подяку діджею заходу Олександру Дем’яненку (Dj Demmm), а у номінації «Перо в руці, пісня на язиці, мікрофон у серці» – «леву заходу», його ведучому, автору цих рядків Максиму Левченку.

Прекрасний, сповнений ваших емоцій, фотозвіт з події від літописиці новітньої історії нашого університету у світлинах Ірини Середи відшукаєте за посиланням: https://8623-irina.gallera.io/465008-brein-ring

За іронією долі економісти багато років завжди наполегливо йшли до перемоги, завжди програючи тим, хто врешті ставав переможцями. У 2025 році фортуна однозначно опинилася на їхньому боці, тому ми щиро вітаємо їх з цим. Але передовсім усі присутні сходяться на вдячності Збройним Силам України та всім, хто доклав душі і рук до організації та проведення Кубку, і найперше – невтомному рушію процесів, керівниці відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, голові Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Оксані Луцик.

28 жовтня 2025 року, навздогін Дню української писемності та мови, у конференц-залі імені Василя Сухомлинського Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася жива розмова про українську мову. Тут, у рамках проєкту «Платформа можливостей» відбулася зустріч із Ольгою Дубчак – співзасновницею видавництва «Віхола», головною редакторкою, кандидаткою філологічних наук і авторкою серії мовознавчого нон-фікшну «Мова – твердая криця». Незмінно ділимося з вами ключовими тезами цієї важливої, цікавої, фахової розмови.

Протягом півтори години розмови, яку модерував гостьовий редактор проєкту, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, мовний омбудсмен закладу Максим Левченко, Ольга Дубчак поділилася історією свого професійного шляху, заснування видавництва, детальним описом кожної книги серії та відповіла на численні запитання аудиторії.

Пані Ольга розпочала зустріч із привітання з Днем української писемності та мови та роздумів про цьогорічний диктант національної єдності.

«Цьогорічний диктант викликав дуже багато жвавих дискусій, жвавих обговорень. І, як на мою думку, все прекрасно. Я, на жаль, сама не змогла його писати, тому що робота не скасовувалась і тому довелося працювати, а не писати. І так у мене що щороку складається, насправді. Я та людина, яка жодного разу не писала диктант національної єдності, хоча вважаю, що це дуже дуже круте явище. Якщо ви писали, можливо, ви хочете поділитися враженнями трошечки про це?», – почала комунікацію з аудиторією фахова гостя.

А поділитися сковородинівцями справді було чим, адже  у 2025 році навколо написання Радіодиктанту національної єдності в стінах УГСП згуртувалося близько сотні викладачів, здобувачів освіти та співробітників. Відтак кілька хвилин усі охочі обговорювали з Дубчак слова диктанту «пітятко», «кияхи», «між’яр’я», «допіру» та багато інших, які притаманні або ні тим чи іншим регіонам України. Не оминули при цьому обговоренні й швидкості читання дикторкою цьогорічного тексту, пропуск при зачитуванні речення, інші аспекти.

«Мене звати Ольга Дубчак. Наразі я є головною редакторкою та співзасновницею видавництва «Віхола». Чи чули ви про таке видавництво? Ми київське видавництво засноване в 2020 році. Я вже 20 років займаюся редагуванням. Цю цифру доволі страшно називати, але це правда. 20 років я працюю з текстами, 20 років я їх редагую. Починала свій редакторський шлях із навчального видавництва «Генеза». Цілком може бути, що ви вчилися за тим підручником, який редагувала саме я. Я 15 років редагувала підручники з української мови», – розпочала розповідь про свій професійних і життєвий шлях Ольга Дубчак.

Надалі говорила про досвід на посаді головної редакторки в видавництві «Наш формат» – серед іншого, воно займається книговиданням перекладного нон-фікшену (література про реальну дійсність, зокрема з Америки чи Європи – це науково-популярна й мотиваційна література, біографії, автофікшн). Проте дороги Дубчак і кількох її колег розійшлися у 2020 році.

«У мене і ще в кількох членів колективу стався конфлікт із власником видавництва, і ми змушені були піти. Пікантності цій історії додає те, що це 2020 рік. Я тільки народила, в мене місячне немовля на руках. Я собі планувала побути в декреті, але в декреті мені побути не вдалося. Конфлікт стався на ґрунті того, що власник видавництва захотів видавати російську авторку в українському перекладі. І я спочатку взагалі думала, що то жарт, але це виявилося не жартом, і тому ми дуже сильно з ним посварилися, я змушена була йти. За мною пішов весь керівний склад видавництва Наш формат: директорка, я – головна редакторка, маркетингова директорка, арт-директорка і піарниця. Пішли в нікуди і вирішили, що треба щось робити. Подумали, що ми вміємо робити і вирішили, що нічого, крім як видавати книжки, ми більше робити й не вміємо. Тому  нам треба створювати власне видавництво. І це в розпал коронавірусу, коли не можна навіть виходити з хати. Оцей карантин, ось ці от такі дуже непевні часи. Що робити? Звичайно, створювати власне видавництво в цей час!», – з  посмішкою згадує пані Ольга.

Співзасновниця видавництва «Віхола» розповіла, що ця назва виникла випадково. Усі хотіли  якесь суто українське слово. Перепробували багато різних варіантів. Віхола просто спала пані Ользі в якийсь момент на думку, вона запропонувала це в робочому чаті. Колегам сподобалося, і всі погодились.

«У 2020-му українського нон-фікшну майже не було. На той час знайти такого автора на українському ринку було чимось майже нереальним. Ринок був абсолютно завалений російськомовною літературою і перекладами. Ми були навчені нашим попереднім власником, що українські автори не вміють і не можуть писати нон-фікшн. Мовляв, вони до цього не здатні, у них нібито немає якогось життєвого досвіду для цього. Ми вирішили з цим посперечатися», – інтригує видавчиня та підтверджує успіх задуму тим, що у 2024 році «Віхола» потрапила до топ-100 успішних малих компаній України за версією «Forbes».

«У топах продажів – Володимир Станчишин «Стіни в моїй голові» (перша книга, п’ять років у топах), Катя Бльостка (мегауспіх через аудиторію блогерки), Андрій Сем’янків «Медицина доказова і не дуже» та  медичний триллер «Танці з кістками» (Книга року BBC, третій рік у топах), Андрій Сагайдак «Болота українського Полісся» (екскурсії, участь автора у телешоу «Ле Маршрутка»), – говорить видавчиня про це.

Ольга Дубчак сказала кілька слів і щодо видавничої серії книг «Неканонічний канон», яка почала свій відлік у 2022 році, коли шестеро видавців роз’їхалися країною і залишалися на зв’язку дистанційно, думаючи що українцям зараз не до книжок. Як виявилося, дуже сильно помилилися – ця серія, попри складний час, теж виявилася дуже успішною і буквально врятувала цей видавничий бізнес. Почали з Миколи Хвильового і далі продовжили Валеріаном Підмогильним, Іваном Багряним і т.д.

«У березні під Києвом стоять орки. Нам прилетіло неподалік від нашого складу, в складі повибивало вікна. Ми думали, що це вже кінець. Але як виявилося, якраз тоді українцям дуже було потрібно читати книжки. Нас втримала на плаву книжка Віри Павлівни Агеєвої «За лаштунками імперії», – додає з цього приводу.

Надалі говорили про серію книг «Мова – твердая криця». За словами Ольги Дубчак, ідея цієї серії виникла з досвіду редагування підручників:

«Всі ж вчили українську мову в школі. Вам було цікаво вивчати українську мову в школі? Думаю, не дуже. А чому? Основна претензія до підручника – не цікаво. Я ще готувала свого часу учнів до ЗНО, і вони приходили до мене на заняття і завжди говорили, що ну як так от, що ми приходимо в школу, і нам не цікаво. Я мала претензії до підручників з української мови. Я завжди хотіла дочекатися підручника, який би я захоплено прочитала. Коли я свою дисертацію писала, мені траплялися такі роботи російські, які реально було цікаво прочитати. Бо і весело, і дотепно написано, і легко. І от я думаю, ну чому у нас ніхто такого не створив? Українська мова, вона дуже гідна того, щоби її вивчати, щоб нею цікавитися, щоб її, зрештою, любити. Чому про це ніхто не пише? Основна проблема тих, хто вивчає українську мову в школі: я вчу українську мову для того, щоб скласти ЗНО. Все. Далі вона мені не потрібна. Це абсолютний міф. Зараз українська мова – це соціальний ліфт», – висловила переконання авторка.

За її словами, було заплановано три книги за рівнями мови – невеличкі, аби не відлякувати читачів «великою цеглиною». Повномасштабне вторгнення у 2022 році дало ідею і поштовх для появи четвертого видання.

Книжка «Чути українською» не змушує вчити правила чи зубрити мовні закони. Завдання книжки – пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще – чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати читача, що українська мова – це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

«Виявляється, що звукова система кожної мови відрізняється. Немає однакових звукових систем, якщо це однакові звукові системи, це означає, що це одна мова. Українська абетка за такими світовими показниками вважається однією із тих, що наближена до ідеалу. Чому? Бо буква «Ґ» є. Її ж не було певний час, потім повернулася. Майже кожна літера відповідає якомусь звуку. Тільки одна літера не відповідає ніякому звуку – м’який знак. Він лише позначає м’якість. А в російській мові є ще літера, яка позначає твердість – твердий знак. А у нас такої літери немає, однак у нас є знак, який позначає твердість – апостроф. Якщо ми не пишемо без нього, то оце слово з радіодиктанту «між’я’ря» мало би бути «міжяря». Проте в нас є літери, які позначають два звуки: я, ю, є, ї. Я в своїх книжках дуже багато жартую. Буває, жартую на межі фолу. Інколи читаю в соцмережах, що ніби книжка непогана, тільки треба менше жартувати, тому що це ж ніби святе – українська мова. Так, можна жартувати і навіть треба, тому що мене дуже дратує оцей стереотипний міф, що українська мова – це завжди про біль, сльози і страждання. Так, звісно, в неї дуже непроста історія, але українська мова – це дуже крута, нормальна європейська мова, яку вчити реально цікаво», – говорить з цього приводу авторка.

Книжку «Бачити українською» присвячено найголовнішій одиниці мови – слову. Саме воно дає нам змогу порозумітися (і посваритися), передати важливу (і неважливу) інформацію, висловити почуття (і навіть просто подумати про них). А загалом – саме зі слова почалося буквально все. А що «все»? – спитають читачі. Щонайменше – ця книжка, а щонайбільше – людська свідомість. І це не жарт, бо жартів у книжках про мову не буває.

«Це найбільша книжка із серії. Я просто взяла програму до ЗНО з морфології та з інших наук і просто за нею йшла, тому що про слово можна писати безкінечно. Слово живе своїм життям, слово вступає в зв’язки з іншими словами. Слово відображає наше бачення цього світу. Чому ця книжка називається «Бути українською»? Тому що я є палкою прихильницею теорії мовної картини світу. Згідно з теорією мовної картини світу вважається, що ми всі бачимо світ так, як нам нав’язує його бачення наша мова. Через ті слова, які ми засвоюємо з дитинства і через ту мову, яку ми вважаємо рідною. Мовна картина світу відрізняється від мови до мови. Мовна лакуна – це поняття, яке є в певній мові і немає в жодній іншій мові світу. Наша улюблена «паляниця» – вона є лише в українців. Для росіян важко зрозуміти, що це таке. Оце і є та мовна лакуна. У нас теж є моменти, яких немає в інших. Ми ж хліборобський народ. Я пишу там таку доволі зухвалу річ про те, що найкрутішою частиною мови є дієслово. З цим можна сперечатися»,   – каже Дубчак про друге видання серії.

Мова ненависті – річ погана, але під час війни – цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати українською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати на мовному фронті так само важливо, як і безпосередньо на полі бою. Також ця книга про плекання українського слова й прагнення берегти його попри все.

«Ця книжка не була запланована. Сталося повномасштабне вторгнення. Я змушена була з родиною трохи переїхати в Черкаси, тому що вже за 10 км від нас була загроза окупації. І тоді нікому не було просто. Мене осяяла ідея написати якусь таку книжечку про українську мову, яка підтримала би і мене і читачів, а особливо тих, хто планує перехід на українську мову. Бо у 2022  році відбувся масовий перехід українців на українську мову. Перша частина цієї книжки – це суцільний «hate speech». Я пишу тут про мови ненависті, про те, що ми зараз маємо право на цю мову ненависті. Нашого ворога є дві давні прізвиська – «москалі і «кацапи», але є і купа сучасних: «орки», «русня», «рашисти». І коли я це написала, я подумала, що цього замало. Треба ще і про мову любові написати. Українська мова – це якраз та мова, яка має повне право називатися мовою любові. Основний засіб – це демінативні суфікси або суфікси зменшувально-пестливі: малесенький, маціпусенький, далеченько, близенько, ходімо спатуляти, хочу їстоньки. За допомогою таких суфіксів можна утворити від будь-якої частини мови. Оці от суфікси – це унікальна особливість української мови. Такої кількості і таких можливостей немає в жодній іншій. Як результат, у російської мови таких особливостей щось близько 10-12, а в української мови – 86, якщо брати точно. Можливості творення фемінітивів – це знову ж таки особливість української мови», – ділиться пані Ольга деталями цієї книги.

Книжка «Бути українською» – четверта й остання в серії, присвяченій українській мові. Вона містить захоплену, а подекуди й суперзахоплену синтаксично-пунктуаційну розповідь про особливості українського речення, його структуру, типи ускладнень і, звісно, розділові знаки, що їх ми використовуємо і наприкінці, і в середині цього чарівного мовного творіння. Авторка переконана, що після прочитання ми ще більше й назавжди полюбимо свою українську мовоньку.

«Остання книжка, яку я нарешті дописала цього року. Це книжка присвячена найвищому рівню мови – реченню. Чому він найвищим вважається? Тому що за допомогою речення ми висловлюємо власні думки. За допомогою звука ми нічого не висловлюємо, за допомогою слова ми щось позначаємо, а от за допомогою речення ми висловлюємо власну думку. Це мій найулюбленіший рівень і моя найулюблена книжка, тому що я дуже люблю український синтаксис. Люблю, бо він супер-мега логічний. Усе, що в реченні стоїть чи не стоїть, це все логічно обґрунтоване. Перша половина присвячена власне реченню, друга половина – розділовим знакам. Я занурилася в історію розділових знаків. Крапка – це взагалі найдавніший знак будь-якої писемності. Крапку винайшли спершу для того, щоб розділяти слова. Бо раніше мовлення записували суцільним потоком. Тепер крапка зчитується як вияв пасивної агресії. Знак оклику – непристойно. Якщо ти зараз в своєму листуванні будеш ставити знак оклику, то що з тобою щось не так. Три знаки оклику – психуєте. Три крапки – зловживання. Дужка у нас позначає емоцію, посмішку. Але в деяких містах, як-от у Вінниці, дужку ставити зараз теж не прийнятно, тому що це зчитується як пасивна агресія. Один розділовий знак у межах речення, не в кінці – тире. Нахабний, який лізе скрізь. Замість двокрапки завжди вилазить тире. Його можна поставити скрізь і сказати: «Це мій авторський знак». Є одна схема на цілу сторінку, зроблена до вірша Сергія Жадана, який написаний одним багатоскладовим складнопідрядним реченням», – говорить мовознавиця, коментуючи свій новодрук.

У другій частині зустрічі аудиторія поставила гості понад десяток цікавих питань, охопивши теми видавничої справи, редагування, мовних особливостей та особистої мотивації. Розповімо вам про найцікавіші з них:

• Відповідаючи на питання про конкуренцію за авторів і переклади між видавництвами, спікерка розповіла, що це справжня битва: видавництва часто вихоплюють авторів з-під носа, переманюючи грошима, що свідчить про пожвавлення українського ринку нон-фікшну, якого в 2020 році майже не існувало.
• Молодим авторам, які мають бажання публікуватися, пані Ольга порадила надсилати рукописи через google-форму на сайті «Віхоли», запевнивши, що рукописи не крадуть, а розглядають шестеро редакторів, що іноді призводить до внутрішніх дискусій і голосувань. Натомість науковцям, які хочуть монетизувати монографії, вона рекомендувала перетворювати їх на наукпоп, переробивши стиль для широкої аудиторії, і зазначила, що видавництво «Віхола» готове їм у цьому допомогти.
• На самому початку кар’єри редакторки Ольга Дубчак редагувала підручник української мови, який був недописаний, тож довелося самостійно дописувати розділ про частки, попри зауваження, що редактор не повинен цього робити; згодом п’ятнадцять років вона редагувала підручники з української мови авторства Олександра та Віктора Заболотних.
• Переоцінених книжок, за словами гості, вистачає, але «краще недопродати, ніж видати погане». Роль видавця – це місія, але без продажів не вижити.
• Найпоширеніша помилка навіть у журналістів – росіянізми на кшталт «ЗСУ нанесли удар».
• Зворушливі відгуки які надходили авторці були такими: вчителі використовують її книги на уроках, підлітки сміються над жартами, хоч і є зауваження про схеми (яких у новій, четвертій, книзі багато).
• Для перечитування радить ««Фанатка. Біполярна історія»» Христини Морозової, твори Ірини Вільде та поезію Світлани Поваляєвої – вважає ці книги надто недооціненими в увазі і продажах.

Після діалогу учасники зустрічі мали змогу придбати книги й отримати іменні автографи, а також зробили пам’ятні світлини з гостею.

Організатори, від імені родини Університету Григорія Сковороди в Переяславі, вручили пані Ользі  квіти та подарунки на згадку.

Також Ольга Дубчак відвідала бібліотечний простір, зокрема зал інформаційних ресурсів «Чумацький шлях» де поспілкувалася з директоркою Ольгою Шкирою та залишила автограф для проєкту «Закарбовані миті» та, за традицією проєкту, підписала двері офісу Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених, прогулялася мистецькими аудиторіями та поспілкувалася з старшим викладачем Романом Мотузком.

Проєкт «Платформа можливостей» незмінно реалізується відділом інформаційних технологій та зв’язків із громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Незабаром анонси нових зустрічей – дочекайтесь.

З нагоди Дня української писемності та мови,  в рамках університетського проєкту «Платформа можливостей», запрошуємо вас на зустріч із Ольгою Дубчак, співзасновницею видавництва «Віхола», мовознавицею, авторкою серії мовознавчого нон-фікшну «Мова – твердая криця» («Чути українською», «Бути українською», «Перемагати українською»).

Зустріч під назвою «Будьмо українською» відбудеться у вівторок, 28 жовтня 2025 року, об 11:40 у конференц-залі імені Василя Сухомлинського (Університет Григорія Сковороди в Переяславі, вул. Сухомлинського, 30).

Ольга Дубчак – це голос, який робить українську мову близькою, живою і веселою. Її книги – це не сухі підручники, а захопливі подорожі у світ української мови, нашого «дому буття», зброї проти ворога та любові до всього свого. Через легкі історії, гумор і практичні поради Ольга вчить, як чути, бути й перемагати українською, розкриваючи багатство рідної мови. Видавництво «Віхола», яке вона співзаснувала, стало домом для сучасного українського нон-фікшну, де кожна книга – це крок до осмислення себе й своєї культури.

• Секретами створення книг, які роблять українську мову улюбленою для тисяч читачів.
• Історіями заснування «Віхоли» – видавництва, що популяризує сучасний український нон-фікшн.
• Порадами, як через мову плекати свою ідентичність і протистояти викликам сьогодення.

Як зробити українську мову не лише модною, а й рідною для кожного серця? Як через гумор і легкість розкривати її багатство й силу? Чому мова – це не лише слова, а й наша зброя, дім і любов, що єднає покоління? Як створювати книги, які надихають молодь говорити українською і пишатися своїм корінням? Про це та багато іншого – від секретів мовознавчого нон-фікшну до ролі видавничої справи в популяризації української культури – говоритимемо відверто, натхненно й із любов’ю до мови.

Чекайте щирих розмов, живого діалогу, теплих обіймів і, можливо, несподіваних сюрпризів! Не пропустіть шанс зарядитися любов’ю до української мови та познайомитися з людиною, яка робить її твердою крицею в наших серцях.

Проєкт «Платформа можливостей» реалізується відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Приходьте, буде щиро, натхненно й по-українськи!

9 жовтня 2025 року Університет Григорія Сковороди в Переяславі зустрів харизматичну Юлю Карпову – ведучу ранкового шоу «Хеппі Ранок» на Хіт FM, засновницю благодійного фонду «Юлині бабусі» та людину, чий голос і дії змінюють життя тисяч українців. У рамках проєкту «Платформа можливостей» Юля понад годину ділилася своїм шляхом до успіху, секретами радіоефіру, досвідом волонтерства та радикальною проукраїнською позицією. Її щирість, гумор і відвертість залишили незабутнє враження, яке хочемо спробувати передати цим текстом.

Зустріч розпочалася з теплої церемонії, де ректор УГСП, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур вручив Юлії Карповій університетську відзнаку «Волонтер України». Він підкреслив важливість її внеску в волонтерство, зазначивши, що фонд «Юлині бабусі» став порятунком для літніх людей, військових та дітей з інвалідністю. Віталій Вікторович згадав, що університет завжди пишається своїми випускниками-волонтерами, такими як Яна Зінкевич, яка є госпітальєром і продовжує навчатися, а також багатьох інших, хто робить величезний внесок у суспільство.

«Ми робимо багато речей, віддаючи частинку себе, і волонтерство – це те, до чого дотичний кожен з нас», – сказав Віталій Коцур, підкресливши, що така нагорода є символом вдячності від колективу, студентського самоврядування та викладачів.

Юля зворушено зазначила, що ця відзнака стала для неї третьою гордістю – поряд з фондом і підтримкою військових, які підірвали Кримський міст.

Юля Карпова розпочала свою кар’єру в 16 років, коли, будучи ученицею 10-го класу, побачила оголошення про набір ведучих на місцеве радіо. «Мені сказали: «Ти не медійна, не радійна, ти ніяка. Іди додому»», – згадує вона. Проте Юля не здалася: «Я дзвонила щотижня, брала їх «на виснаження». Через рік я стала ведучою новин». Згодом ї наполегливість призвела до роботи на Хіт FM, хоча шлях туди був тернистим: півроку кастингів, відмови, але зрештою її унікальний сміх, який вона вважала комплексом, став «суперсилою». «Мій найбільший комплекс став моєю суперсилою. Якщо вам щось у собі не подобається, одного дня це може стати вашим козирем», – поділилася Юля зі студентами.

Юля пригадала роки навчання в університеті, де через роботу перейшла на заочне навчання, адже «радіо було ультрацікавим». Вона закликала студентів не боятися браку досвіду:

• Будьте наполегливими: пишіть, дзвоніть, стукайте в двері роботодавців.
• Використовуйте свою унікальність: щирість і харизма важливіші за ідеальне резюме.
• Пробуйте все: різносторонній розвиток – ключ до успіху в медіа.

Фонд «Юлині бабусі», створений у травні 2022 року, став для Юлії способом увічнити пам’ять про своїх бабусь і допомогти літнім людям.

«Я побачила бабусю в селі після деокупації Київщини – маленьку, як моя, що йшла за продуктами з візком. Я зрозуміла, що так не має бути», – розповіла вона. Наразі фонд підтримує 1120 підопічних, зокрема 200 хлопців з інвалідністю, надаючи продукти, ліки, одяг і емоційну підтримку.

«Вони мені дзвонять, розповідають, як сваряться з сусідками чи просять фарбу для волосся. Я хочу, щоб у них була прикольна старість», – додала Юля.

Одним із найскладніших моментів у волонтерстві вона назвала візит до будинку літніх людей перед Новим роком: «Я приїхала з подарунками, а в холі стояла труна з бабусею. Це було важко, але тоді я вкотре зрозуміла, що моя задача – зробити так, щоб старенькі доживали гідно».

Юля вірить, що волонтерський рух продовжиться після перемоги: «20% людей, які горять ідеєю, переключаться на допомогу дітям, переселенцям, тваринам. Це вже в крові».

«Бути проукраїнською – це не допустити росії тут ніяким чином. Я хочу, щоб вони відчули те, що ми пережили». Юля закликала молодь залишатися в Україні: «Якщо виїжджати, то не повертатися, коли все вирішиться чужими руками. Залишайтеся і рвіть за країну зубами». На її думку, молодь – це не лише майбутнє, а й сьогодення: «Читайте книжки, розвивайте розум. Це ваша суперсила. Люди, які читають, керуватимуть тими, хто дивиться TikTok».

Виросла в Житомирі, дочка водія маршрутки та працівниці швейної фабрики, Юля пишається своїм корінням. «Суперсила людей із маленьких міст – нам нема чого втрачати. Приїжджайте в Київ і «валіть»», – порадила вона студентці Насті. Її поради в цьому плані:

• Ризикуйте: краще зробити дурницю, ніж шкодувати, що не спробував.
• Носіть підтримку рідних: Юлія показала татуювання з почерками батьків, які нагадують їй: «Ти можеш, ти це зробити».
• Голод мотивує: коли залишалося 16 гривень, вона знаходила способи заробити.

Юлія захоплюється Переяславом: «Ви такі проукраїнські, що дістанете шаблю, навіть якщо її немає. Я хочу, щоб Житомир був як ви».

Юлія розповіла, як радіо залишається актуальним: «Під час блекауту в жовтні 2022-го я шукала сигнал радіо, щоб зрозуміти, чи існує ще Київ. Радіо – це компанія, це живі люди». Її секрети впевненості перед мікрофоном:

• Самоіронія: «Якщо я сміюся над собою, ніхто не посміється голосніше».
• Різносторонність: читайте, пробуйте нове, навіть якщо не любите – це дає теми для ефіру.
• Щирість: слухачі відчувають ваш настрій.

Серед фейлів вона згадала ефір із артистом, чий прес-реліз стверджував, що він «несе Івасюка світу»: «Я спитала, як палець пам’ятника Івасюку його надихнув. Він образився, а я угорала». Ще один курйоз – коли під час зйомок шоу «Х-фактор» її прийняли в фан-клуб Олега Винника за імпровізований вірш про «Олежу, в серці пожежу».

Юлія поділилася спогадами про Андрія Кузьменка: «Він не був простим, він був розумним і чітко ставив кордони». Їхня дружба почалася з двогодинного ефіру в Житомирі, де вони пили закарпатський коньяк і сміялися. Після його загибелі Юлія реалізувала їхню спільну мрію – встановила рекорд найтривалішого ефіру на онлайн-радіо «С.Р.А.К.А.» (Своє Радіо Андрія Кузьменка), щоб «забрати перемогу в росіян». «Я плакала, тримаючи сертифікат, і казала: «Андрію, я це зробила»», – згадує вона.

Зустріч із Юлією Карповою стала джерелом натхнення для студентів. Її історія – про те, як наполегливість, щирість і небайдужість можуть змінити не лише власне життя, а й життя інших. Від радіоефіру до волонтерства, від боротьби з хейтом до підтримки молоді – Юлія довела, що кожен голос має силу. Незабаром усі, хто не зміг пересвідчитись у цьому особисто, зможуть зробити це на youtube-каналі університету, де буде викладено відеоверсію цієї зустрічі.

«Думайте, що після вас стане краще, ніж було до», – підсумувала Юля.

На запрошення директорки книгозбірні закладу Ольги Шкири, Юля відвідала бібліотечний простір, зокрема залу інформаційних ресурсів «Чумацький шлях», де лишила автограф. За традицією проєкту, зробила це й на дверях офісу Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених університету.

Усі моменти зустрічі, які зафіксувала фотографиня університету Ірина Середа знайдете тут – поширюйте в соцмережах не забуваючи позначати Юлю, сторінки університету та фотографа: https://8623-irina.gallera.io/438423-iulia-karpova

Проєкт «Платформа можливостей» реалізується відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

7 жовтня 2025 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі в конференц-залі імені Василя Сухомлинського відбулася перша у осінньому сезоні зустріч у межах проєкту «Платформа можливостей». Спікером став Лев Жиденко, співзасновник мережі магазинів «Аврора», який протягом півтори години поділився історією створення компанії, особистими принципами успіху та мотивацією для студентів, які мріють про власну справу.

На початку зустрічі Лев Жиденко розповів, що ідея створення «Аврори» належить його партнеру Тарасу Панасенку, який, будучи студентом, запропонував відкрити магазини у форматі натхненній американськими крамницями «one dollar stores». Хоча спочатку Лев скептично поставився до ідеї, вважаючи її надто простою порівняно з його інженерним бізнесом у сфері енергетики, він вирішив інвестувати не стільки в саму ідею, скільки в потенціал Тараса.

«Я інвестував у людину, в її амбіції та здатність втілювати ідеї. Ідеї самі по собі нічого не варті, якщо немає команди, яка може їх реалізувати», – підкреслив Жиденко.

На думку спікера, ключ до успіху лежить у правильному мисленні та постійному навчанні. Лев Жиденко поділився своєю філософією, яка базується на піраміді: фундамент – мислення, далі – принципи та цінності, потім – системи, процеси, дії і лише на вершині – результати.

«Якщо у вас правильне мислення, ви бачите взаємозв’язки і розумієте, як із видимого пізнавати невидиме, як казав Григорій Сковорода», – зазначив він, згадуючи свого земляка з Полтавщини, чиє ім’я носить наш заклад.

Надалі пан Лев розповів, що його шлях до успіху почався ще в шкільні роки, коли в 10-му класі він заробив перші $20, працюючи діджеєм на дискотеці в Опішні. Ці кошти він інвестував у продаж музичних касет, попри заборону батьків, які вважали підприємництво «неправильним» через радянські стереотипи. У студентські роки в Дніпрі він паралельно навчався у трьох вишах, здаючи 54 іспити за одну сесію, і займався різними бізнесами – від обміну валют у китайській діаспорі до доставки продуктів, що нагадує сучасний Glovo.

Лев Жиденко відверто розповів про труднощі, з якими стикався. У 23 роки він пережив банкрутство через рейдерське захоплення партнерами його рекламної агенції.

«Це був кінець світу для мене тоді, але я зрозумів, що корупція руйнує не лише державу, а й приватний бізнес. Це навчило мене ніколи не йти на компроміси з принципами», – поділився він. Сьогодні, коли оборот «Аврори» перевищує річний оборот того вищезгаданого бізнесу за кілька днів, Лев вважає, що той досвід став цінним уроком.

Ще один приклад – управлінський виклик із «теорією розбитих вікон». Лев розповів, як у новому офісі компанії зіткнулися з проблемою неохайності в санвузлах. Замість штрафів чи заборон він вирішив змінити культуру поведінки працівників через відкриті обговорення на нарадах.

«Ми говорили про взаємоповагу, відповідальність і те, як маленькі дії впливають на всю компанію. Це спрацювало, і це не лише про чистоту — це про культуру», – пояснив він.

Мережа «Аврора» активно підтримує молодь, надаючи можливості для практики, стажувань і кар’єрного зростання. Лев Жиденко розповів про літню школу для студентів, де учасники з усієї України місяць навчалися у топменеджерів компанії, а деякі з них уже проходять стажування в офісі «Аврори».

«Ми шукаємо людей із мріями та амбіціями, які хочуть змінити світ. Моя задача – розвивати таких людей», – наголосив він.

Побіжно Лев поділився планами компанії. Попри війну, «Аврора» продовжує працювати навіть у прифронтових містах, де іноді є єдиним магазином.

«Українські товари – наша конкурентна перевага. Вони якісніші, ніж багато європейських, і ми хочемо, щоб їх купували в Європі», – зазначив Жиденко.

У ході розмови Лев Жиденко закликав студентів розвивати критичне мислення, допитливість і не боятися помилок.

«Помилки – це частина навчання. Головне – аналізувати, що пішло не так, і рухатися далі», – порадив він.

Спікер також розповів, що надихається філософією компаній Toyota та Amazon, але уникає сліпого копіювання, адже кожен шлях унікальний.

«Шукайте те, що шукали успішні люди, але робіть це по-своєму», – підкреслив він.

Напередодні зустрічі Лев Жиденко коротко зустрівся з ректором університету Віталієм Коцуром, а після цього прогулявся мистецькими аудиторіями закладу, поспілкувався з викладачами кафедри образотворчого мистецтва та методики навчання факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки та психології Ольгою Стрілець та Романом Мотузком, залишив автографи в залі інформаційних ресурсів «Чумацький шлях» та на дверях офісу Наукового товариства університету.

Під час зустрічі Лев Жиденко запросив студентів Університету Григорія Сковороди відвідати офіс «Аврори» в Полтаві, щоб на власні очі побачити, як працює компанія, або продовжити діалог у Переяславі за конкретними напрямами.

«Україна – це країна можливостей. Тут менше бар’єрів, ніж у Європі, і кожен із вас може досягти успіху, якщо має мрію та готовий працювати», – завершив зустріч Лев Жиденко.

Усі моменти зустрічі, які зафіксувала фотографиня університету Ірина Середа знайдете тут – поширюйте в соцмережах не забуваючи позначати сторінки університету та фотографа: https://fex.net/uk/s/lltbkoc

Проєкт «Платформа можливостей» реалізується відділом інформаційних технологій та зв’язків із громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

«Платформа можливостей» у осінньому сезоні набирає обертів. З великою радістю запрошуємо вас у прийдешній четвер, 9 жовтня, на зустріч із харизматичною ведучою ранкового шоу «Хеппі Ранок» на Хіт FM Юлею Карповою, яка поєднує силу радіоефіру з місією підтримки тих, хто найбільше цього потребує.

Юля Карпова – це голос, який щоранку заряджає мільйони українців енергією та позитивом на хвилях Хіт FM, і серце, яке б’ється заради самотніх бабусь і дідусів. Її фонд «Юлині бабусі», створений у травні 2022 року на тлі повномасштабного вторгнення, став порятунком для літніх людей на деокупованих територіях Київщини, мешканців інтернатів, психоневрологічних закладів та дитячих будинків для хлопців з інвалідністю. За три роки фонд зібрав мільйони гривень, передав тонни допомоги та підтримав не лише літніх людей, а й військових. Це історія про те, як один голос може надихати тисячі сердець – через радіоефір і реальні дії.

Приєднуйтесь до нас у четвер, 9 жовтня 2025 року о 13:00 в аудиторії 114 Центру інноваційного навчання та трансферу технологій «Innovation Training & Tech Transfer Center» (Університет Григорія Сковороди в Переяславі, вул. Сухомлинського, 30).

• Як отримати бажану роботу без досвіду/з мінімальним досвідом
• Як пройти і реагувати на хейт, нерозуміння, невдачі
• Про переваги і недоліки бути людиною з невеликого міста і як таким втілювати амбіції і мрії
• Усе про волонтерство у війні та радикальну проукраїнську позицію
• Секрети публічних виступів

Про це та багато іншого – від секретів харизматичного радіоефіру до практичних кроків для запуску власних ініціатив – говоритимемо відверто, щиро й натхненно.

Приходьте, аби зарядитися ідеями та познайомитися з людиною, яка доводить: голос у радіоефірі та велике серце здатні змінювати людей та світ довкола.

Проєкт «Платформа можливостей» реалізується відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі.