Учора, 5 березня 2024 року, в актовому залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася прем’єра фільму «Довга Доба» від режисера Алана Бадоєва. Стрічка слугує документом і свідченням реальних подій, що відбуваються під час війни в Україні. 

Право на некомерційний показ фільму в УГСП, у відповідь на відповідне звернення представників соціально-гуманітарного відділу університету, надала команда Алана Бадоєва. Варто зазначити, що, чи не перше за тривалий час, актова зала Університету Григорія Сковороди в Переяславі майже вщент була переповнена глядачами – студентами, викладачами та співробітниками, містянами які почули про можливість побачити цей фільм на найбільшому екрані міста.

«Наша головна мета, яку ми хочемо донести цим фільмом – згуртувати всіх нас. Бо в перші дні після 24 лютого ми всі були єдині, і хотіли відстояти країну. Для когось цей ранок одразу розпочався з прильотів. Цей фільм – це частина новітньої історії, яку діти вчитимуть в школі. Сприймайте цей фільм як відокремлену частину історії, яка відкриває людські долі, показує емоції людей і дає нам з вами розуміння того, що нас могло очікувати або й, навіть, очікує попереду. Нічого ще не скінчилося», – серед іншого, сказав на початку зустрічі керівник соціально-гуманітарного відділу університету Андрій Іващенко.

«Цей фільм дасть вам можливість згадати початок повномасштабної фази цієї війни. Те що у 1991 році ми здобули незалежність не означає що потім проти нас, у різних формах, не проводилася агресія. Просто збройно це сталося з 2014 року. Почитайте про Тузлу, хоча б. Нагадайте собі як історію України загалом, так і її новітні сторінки щодо Помаранчевої революції та Революції Гідності. Ви укріпнете у розумінні того, чому чому варто і боротися за цю землю. Маємо переглянути «Довгу Добу», щоб знати й пам’ятати, як це почалося, як люди тримались, тримаються і будуть це робити», – зазначив перед початком безпосереднього показу ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур.

Стрічку випустили до другої річниці повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Її особливість у тому, що операторами й співавторами фільму стали 12 000 українців, які надіслали режисеру відео свого ще мирного життя, яке тривало до 23 лютого 2022 року і яке зникло в одну мить 24-го. Люди фільмували злочини російських загарбників на власні телефони. Деяким навіть вдавалось відправляти свої відео з окупованих міст, передавати пошкоджені гаджети за допомогою волонтерів. Ця довга доба триває й досі.

Під час перегляду стрічки сковородинівці мали змогу подорожувати і бачити, як почалася й розгорталася велика війна у різних населених пунктах: великих і малих. Київ, Біла Церква, Іванків, Харків, Маріуполь, Херсон, Чернігів, Дніпро, Максимівка… – це неповний перелік тих міст і сіл, кадри з яких увійшли до документалки.

У цій стрічці немає слів автора, які ведуть тебе сюжетом, тлумачать побачене й почуте. Ти маєш змогу бути сам для себе перекладачем, блукати своїми думками та роздумами за власною траєкторією, а не за сценарієм режисера. І це творче рішення, видається, підкреслює документальність стрічки.

Важливо, що фільм «Довга доба» не цурається показувати жахливі наслідки російської агресії. Це не просто хроніка війни, а й свідчення жорстокості та нелюдськості, з якою українці стикаються щодня.

«Життя українців, які поділилися своїми історіями війни  перехоплюють подих. Усі українці мають переглянути цей фільм, щоб розуміли що коїться в країні. Цей фільм – це капсула часу, це свідчення. Він зроблений для того, щоб ніхто і ніколи не переписав нашу історію, щоб ніхто і ніколи не зміг сказати, що було якось по-іншому. Для мене дуже важливо, аби цю стрічку побачили люди з інших країн і почули голоси українців. Ми нічого не знімали, все, що сьогодні ви побачите на екрані, є документом», – зазначив на презентації стрічки в Києві її автор Алан Бадоєв.

Протягом показу сковородинці не приховували емоцій, більшість з них покидала зал зі сльозами на очах. Дехто, попри біль, знайшов необхідні слова аби поділитися ними з пресслужбою університету:

Сергій Коваленко, фотограф Університету Григорія Сковороди в Переяславі:

«Команді, яка створювала цю кінокартину, та всім, хто надсилав свої відео, вдалося передати емоцію часу, у який ми живемо. Помітив це ще й з професійної точки зору. У залі повсюдно чулися тихі схлипування, чи не на жодному обличчі не було посмішки. Фільм дуже важкий, але вартий уваги кожного»

Наталія Чугай, студентка IV курсу факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій:

«Переглядаючи такий фільм ти розумієш, що наша нація нескорена ніякими російськими репресіями. Проста реальність – мир, спокій та чисте небо стало мрією. Завдяки таким моментам розумієш яка ти щаслива людина – ти не голодний, одягнений та в теплі, поруч живі рідні люди. Дивлячись на неймовірні подвиги українського народу ти не втрачаєш надію в майбутнє, у вільну Україну».

Анатолій Овсієнко, викладач факультету фінансово-економічної та професійної освіти:

«Довга доба» – це свідчення злочинів росії проти України, яке має побачити весь світ. Це дуже емоційний фільм. Він змусить вас сміятися, плакати, злитися і співпереживати героям. Це фільм змушує замислитися над цінністю життя, над нашим сьогоденням, над майбутнім України».

Анастасія Чуприна, студентка І курсу факультету мистецтв, менеджменту, педагогіки і психології:

«Фільм дуже тяжкий. Не можу передати словами наскільки вражена від нього. Дивлюсь його в друге, але враження та емоції наче вперше… У сльозах пробула з перших хвилин і до кінця, просто не можу відійти від побаченого. Хочу ,щоб цей фільм побачили всі та відчули ту біль, яку пройшли українці. Це просто шедевр. Дякую університету за можливість переглянути цей зворушливий та неймовірний фільм».

Катерина Варивода, викладач факультету природничої освіти:

«Увесь фільм я не могла стримувати сліз. Біль, страх, відчай війни  та гордість за наш незламний український народ, який тримається незважаючи ні на що. Фільм показав, що потрібно жити тут і зараз, цінувати кожну хвилину свого життя та не зволікати, бо завтра може не настати. Наша «Довга доба» ще триває, тому цей фільм обов’язково має переглянути кожен, щоб не забувати про це». 

Максим Левицький, студент факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій:

«Мабуть, увесь зал плакав, переглядаючи цей фільм та задумався над цим пеклом, що триває на окупованих територіях та і взагалі на землях України. Я сподіваюсь, що даний фільм показав, наскільки сильно людям потрібно об’єднатися та підтримувати наших військових, мирних жителів у цій битві».

Цікаво, що фінальну версію картини змонтували під час бомбардувань на станції метро. Загалом цей документальний проєкт є нагадуванням всьому світу про відвагу та мужність українського народу й ту страшну ціну, яку ми платимо за свою свободу і незалежність.

«Довга доба» – це не просто документальний фільм. Це свідчення епохи, реквієм за загиблими та заклик до миру. Це кіно, яке має побачити кожен. За трохи більше ніж дві години глядач переживатиме різноманітні емоції: злість, любов, гордість, тугу, відчай, надію… У фільмі зібрано дуже багато різних доль і ракурсів у поглядах на війну.

Наполегливо рекомендуємо, маючи час і емоційну стійкість до перегляду подібних стрічок, переглянути нове творіння Алана Бадоєва – воно є у відкритому безкоштовному доступі на YouTube.

Коли в 2019 році у Відділі PR-технологій та зв’язків з громадськістю нашого університету поставили собі за мету створити проєкт який знайомитиме сковородинівців з успішними роботодавцями, лідерами ринку, впливовими громадськими організаціями та ініціативами, представниками неформальної освіти та молодіжними лідерами, то ніхто не міг розраховувати, що вже менш ніж за рік увесь світ перейде у дистанційний формат, а приводів для зайвої зустрічі оф-лайн не лише в рамках університетської освіти а й в загальному світовому життєплині стане куди менше. А втім, навіть у самі темні часи варто творити світлі враження і події – подумали ініціатори формату «Платформа можливостей» і перевівши свою роботу у онлайн-площину продовжили запрошувати до університету бодай на віртуальну гостину відомих та успішних українців. Скажімо у четвер, 18 листопада, сковородинівці мали зустріч з українською журналісткою, ведучою «ТСН» та «Вражаючі історії ТСН» на телеканалі «1+1», волонтеркою, мандрівницею Соломією Вітвіцькою.

Зустрічі, яка розпочалася о пів на шосту вечора на платформі Microsoft Teams, передувало кілька років перемовин – на прикрість в силу свого щільного графіку відома гостя ніяк не могла навідатися до Переяслава, а коли пандемія загалом звела цей план нанівець спільно з відділом просування зірок телеканалу «1+1» було вирішено, що краще провести цю зустріч у онлайн-форматі. Вона стала чудовим подарунком сковородинівцям до Дня студента.

«Студентство – це дуже крутий період, коли ти молодий і відкритий до світу. Насолоджуйтесь кожною його миттю, більше спілкуйтеся наживо!» – привітала гостя студентів з вчорашнім святом та порадила робити більше світлин цього періоду, аби потім було що згадувати. Зізнається, у самої, в силу відсутності у часи її навчання великої кількості гаджетів, лишилося мало світлин зі студентського життя, про що Соломія Вітвіцька нині відверто жалкує. Проте продовжує спілкуватися з однокурсниками, слідкує за їх життєвою та професійною долею, радіє їх успіхам. «Оператори, піарники, сценаристи, продюсери – далеко не повна траєкторія де нині є ті хто навчався зі мною. Нас усіх розкидало по світу, але ми всі пам’ятаємо цей період і намагаємося якомога частіше зустрічатися. Принаймні робили це до пандемії» – розповідає Соломія.

Надалі протягом півтори години, відведених гостею на цю розмову, ініціатору та модератору зустрічі, фахівцю Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю, співкоординатору проєкту Максиму Левченко вдалося вивідати в Соломії Вітвіцької багато секретів її краси та успіху, а також відібравши кращі питання які щедро «насипали» учасники зустрічі в чаті зустрічі, наштовхнути її на теплі спогади, цікаві історії з життя та професійної діяльності. Не обійшлося й без дещо провокативних питань аудиторії – сковородинівці запитували в Соломії Вітвіцької про три найголовніші якості, які вона може виділити в собі, чи досі вільне її серце, якими є недоліки професії журналіста, тощо.

У епоху мультимедійних засобів ніхто не любить читати лонгрідів, відтак і ми, лишаючи «хліб» для колег із місцевих видань, не будемо переказувати всієї розмови, а пропонуємо вам дізнатися про те, ким хотіла стати Соломія Вітвіцька у дитинстві, чим займалася в Німеччині та чому повернулася до України, якими були її перші кроки в журналістиці та в якості телеведучої, що лишається за кадром, що поєднує Соломію Вітвіцьку та Максима Левченка, які туристичні точки вона вважає найнедооціненішими в Україні та світі, які гори підкорила, що радить почитати та подивитися та багато-багато іншого, переглянувши запис цієї розмови на youtube-каналі Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених університету: