Юрій Ващенко Архіви - Університет Григорія Сковороди в Переяславі

«Як ветерану знайти свої опори й нові сенси у цивільному житті»: інтерв’ю з Юрієм Ващенком про те, що рятує у найтемніші моменти

Журналіст — Thu, 19 Jun 2025 11:14:52 +0000

Як знайти опору, коли здається, що земля під ногами зникла? Де шукати нові сенси після досвіду, що змінив усе? Як не втратити себе у «мирному житті», яке зовсім не схоже на повернення додому?

Про це відверто говорить Юрій Ващенко – фахівець Центру ветеранського розвитку, ветеран, тренер, людина, яка знає ціну тиші, присутності й руху вперед. У відвертому інтерв’ю він ділиться тим, як ветерани можуть відновити свою внутрішню силу, знайти підтримку в тілі, спільноті та простих щоденних ритуалах.

Юрію Юрійовичу, з чого починається шлях ветерана до нових сенсів після повернення з війни?

Шлях починається з визнання – перед собою й іншими – що життя справді змінилося. Те, що було нормою на фронті, у цивільному світі може не працювати. І це не слабкість, а інший контекст.

Перше, що я раджу: зупинитися. Дати собі право на паузу. Бо багато хто одразу кидається «жити як раніше», а тіло, нервова система, психіка ще не встигли оговтатись.

Сенси зʼявляються не в поспіху. Вони приходять у моменти тиші, коли починаєш чесно себе питати: Хто я тепер? Що мені важливо? Для чого я живу зараз? І саме тут потрібне оточення, яке не тисне, а тримає.

Які внутрішні опори допомагають ветерану відчути ґрунт під ногами у новій реальності?

Є три ключові опори, які ми часто обговорюємо в Центрі: перша – тіло, друга – спільнота, третя – свій ритм життя.

Тіло – це про відновлення. Просте, але фундаментальне: сон, харчування, рух. Через тіло приходить відчуття присутності в реальності, повертається контроль.

Спільнота – це ті, хто розуміє. Не обов’язково колишні побратими, але люди, з якими можна говорити без маски.

А ритм – це коли ти сам вирішуєш, у який час що робити, які навантаження тобі посильні, коли потрібна тиша, а коли – дія. Інакше легко згоріти в «боротьбі з миром».

Що робити, коли ветеран не відчуває сенсу в тому, що робив до війни – професія, стосунки, хобі здаються порожніми?

Це дуже частий запит. Війна змінює масштаб сприйняття. Те, що раніше було важливим, здається тепер дріб’язковим. Я пропоную дивитися не на форму, а на суть. Наприклад, якщо людина була вчителем, але не хоче повертатись у школу – може, її суть не «навчати», а «передавати знання». І тоді нова форма – менторство, тренерство, робота з підлітками. Сенс – це не завжди велика місія. Іноді це просте відчуття: «Я сьогодні зробив щось, що має значення для когось».

Яку роль у цьому пошуку відіграє фізична активність і спорт? Ви ж сам працюєте з ветеранами саме через рух.

Фізична активність – це мова, якою тіло говорить: «Я живий». Особливо для тих, хто відчуває себе ніби «замороженим» після травматичного досвіду. Спорт, рух, навіть звичайна зарядка – це не тільки про м’язи, це про відновлення довіри до себе. Багато ветеранів приходять у зал не за формою, а за відчуттям цілісності. Через спорт вони знову відчувають, що можуть – діяти, перемагати, відновлювати.

А ще це дає просту, але цінну річ – структуру дня.

Яку роль відіграють сім’я, близькі люди? Як їм підтримати ветерана і не втратити себе?

Після повернення додому найскладніше – це зустріч двох світів. Ветеран і родина – обоє змінились, але очікують «повернення до того, як було». Я завжди кажу: Вас тепер двоє нових. Познайомтесь заново.

Підтримка – це не контроль, не поради. Це: «Я поряд. Я бачу твою боротьбу. Я вдячний, що ти живий». І дуже важливо, щоб сім’я мала власні ресурси: терапію, коло підтримки, час на себе. Бо якщо родина вигорає, ніхто не виграє.

Яке ваше головне побажання кожному ветерану, який зараз шукає свій новий шлях у цивільному житті?

Пам’ятай, що ти не зобов’язаний бути «героєм», який усе витримує. Ти маєш право бути вразливим, сумніватися, шукати, змінювати плани.

Життя – не змагання, а процес повернення до себе. І це не «назад», а вперед – у нову версію себе. Шукай не правильні відповіді, а свої запитання, які резонують.

І ніколи не соромся звертатися по допомогу. Це не слабкість, це – зрілість.

Бо справжня перемога – це не тільки вижити. А прожити своє життя по-справжньому.

Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.

Запис «Як ветерану знайти свої опори й нові сенси у цивільному житті»: інтерв’ю з Юрієм Ващенком про те, що рятує у найтемніші моменти спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

«Соціальна сітка ветерана: коли тримають не слова, а присутність»: інтерв’ю з Юрієм Ващенком про силу соціальної сітки у відновленні ветеранів

Журналіст — Thu, 05 Jun 2025 09:00:02 +0000

Продовжуємо традицію наших теплих і сміливих діалогів з тими, хто сьогодні творить середовище відновлення, стійкості й людяності для Захисників, Захисниць і їхніх родин. Сьогодні на черзі нове інтерв’ю з фахівцем Центру ветеранського розвитку УГСП Юрієм Ващенком.

У цьому інтерв’ю Юрій Ващенко говорить про соціальну сітку ветерана – мережу зв’язків, які не лікують напряму, але тримають людину там, де вона могла би впасти. Це розмова про те, чому важливо бути поруч, навіть мовчки. Чому громада – це не абстрактне «суспільство», а конкретна людина з теплим «я тут». І як кожен із нас може стати вузлом цієї сітки, без психологічної освіти, але з людським серцем.

Юрію, що таке «соціальна сітка» у контексті реабілітації ветерана?

Це оточення, яке не просто поруч, а активно підтримує, присутнє у твоєму процесі відновлення. Це може бути побратим, партнер, сусід, фахівець, волонтер, громада. Соціальна сітка – це ті люди, які утримують тебе в житті, коли всередині тебе – ще війна. Вона не дає випасти. Не дозволяє зникнути.

Чому ветеран не може «впоратися сам»?

Бо травма – особливо бойова – ізолює. І в ізоляції сила волі не завжди допомагає. Людина може замкнутися, втратити відчуття реальності, зневіритися. І саме тут потрібна опора із зовні. Хтось, хто тримає, коли ти сам не можеш. Саме зв’язок – лікує. Ніхто не проходить реабілітацію на самоті. Це міф.

Які компоненти цієї сітки найбільш критичні в перші місяці після повернення з фронту?

Психологічна підтримка, тілесна присутність, щоденна турбота. Людині потрібен хоча б один «свідок», який не тікає від її болю. І важливо, щоб це був стабільний, безпечний зв’язок. Той, хто не критикує, не дає порад «згори», а просто є поруч. І друге – структура: фахівці, підтримка, ритм, візити, відчуття, що тебе чекають.

А що може зруйнувати або ослабити цю сітку?

Очікування швидкого результату. Люди поруч іноді втомлюються: «Ти ж уже вдома, скільки можна сумувати?» Це ранить. Або інше – токсична героїзація: «Ти сильний, ти маєш витримати». А ветеран в цей момент не хоче бути сильним – хоче просто бути. Ще одна річ – ізоляція. Якщо громада не включає ветерана в життя – він швидко випадає.

Яку роль у соціальній сітці можуть відігравати побратими?

Найпотужнішу. Побратим розуміє без слів. Йому не треба пояснювати ніч і тривогу. З ним можна мовчати. І це велика розкіш – мати поруч когось, хто не лякається твоєї тіні. Тому ми в Центрі ветеранського розвитку підтримуємо програми «рівний – рівному», де самі ветерани стають ресурсом один для одного. Це чесно. Це працює.

Чи може соціальна сітка бути сформована заново, якщо ветеран втратив попереднє коло?

Так. І це дуже важливий момент надії. Людина, яка повернулася, може будувати нові зв’язки – через групи підтримки, творчі проєкти, спільну діяльність. Центр – це не просто місце допомоги, це місце спільноти. Ми не просто «лікуємо» – ми об’єднуємо. І кожна така нова нитка сітки – це вже шанс.

Як громада може стати частиною цієї сітки – навіть якщо вона «не розуміє війну»?

Через присутність без нав’язування, через побудову довіри. Це може бути звичайне запрошення на подію, спільна робота в майстерні, прогулянка, допомога з побутом, участь у волонтерському проєкті. Важливо – бути поруч не для того, щоб «щось з ним зробити», а щоб бути з ним у його темпі. І тоді він починає вірити, що ще має місце у світі.

Що ви хотіли б сказати кожному, хто читає це інтерв’ю й думає: «Я не психолог. Чим я можу допомогти ветерану?»

Своєю людяністю. Своїм «привіт». Своїм «я тут». Ви не зобов’язані «виправити» його стан. Але ви можете бути гідним вузлом у його сітці підтримки. І це вже рятує. Ветеран не потребує жалю. Він потребує стосунку. І якщо кожен із нас стане однією точкою цього зв’язку – сітка витримає. І разом з нею – витримає й людина.

Запис «Соціальна сітка ветерана: коли тримають не слова, а присутність»: інтерв’ю з Юрієм Ващенком про силу соціальної сітки у відновленні ветеранів спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

«Танець, який повертає довіру. Дотик, що зцілює. Ритм, у якому знову хочеться жити»: Юрій Ващенко про танець як форму ресурсної реабілітації

Журналіст — Thu, 22 May 2025 12:01:44 +0000

У Центрі ветеранського розвитку в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі стартує унікальна ініціатива танцювальна група – «Танго і не тільки», відкрита для ветеранів, їхніх родин і кожного, хто прагне відновлення, тепла та нової якості присутності.

Про те, як танець допомагає впоратись із замороженим болем, повертає контакт із тілом, стабілізує психіку і дарує відчуття «я є» – у щирій розмові з ветераном і фахівцем Центру, який сам пройшов шлях танцювальної реабілітації Юрієм Ващенком про танець як терапію. Про присутність як лікування. Про простір, у якому тіло знову довіряє. І про громаду, яка творить цю тишу, ритм і свободу – разом.

Юрію, звідки виникла ідея створити танцювальну групу «Танго і не тільки» саме в Центрі ветеранського розвитку?

Ми давно шукаємо формати, які були б не тільки корисними, а й емоційно живими. У роботі з ветеранами ми бачимо, як важливо повертати людині не лише функції, а відчуття радості, краси, дотику, присутності у моменті. Ідея танцювальної групи виникла природно – танець об’єднує, відкриває тіло, заспокоює психіку, створює простір без слів. А назва «Танго і не тільки», тому що це буде більше, ніж танго. Це буде історія про довіру, ритм, дихання і взаємність.

Чому саме танго стало точкою опори? Що в ньому особливого для психологічної реабілітації?

У танго є присутність, є контакт, є повага до кордонів і до іншого тіла. Це не просто танець – це комунікація без слів, де кожен жест – це сигнал: «Я тут. Я тебе відчуваю. Ми рухаємося разом». Для ветеранів це дуже важливо. Бо часто після війни, втрата тілесності, закритість, страх довіри. Танго вчить бути в контакті – м’яко, обережно, з повагою.

Хто зможе долучитися до групи?

Усі. І це ключовий принцип. Ми запрошуємо не тільки ветеранів, а й їхніх партнерів, членів родин, просто мешканців громади. Це не «заняття для обраних», це простір, де зустрічаються дуже різні люди, але об’єднані одним бажанням жити глибше. Танець не запитує, хто ти. Він запрошує відчути.

Як танець може впливати на психоемоційний стан?

Танцювальні практики запускають регуляцію нервової системи, особливо через рух, дихання і ритм. Після травми у людини часто порушено зв’язок «тіло-серце-думка». Через танець цей зв’язок повертається природно, без насильства. Людина починає відчувати себе не лише функціональною, а живою. І це дуже сильне відчуття – особливо після того, як був стан «виживання». Я можу сказати це не лише як фахівець, а й як ветеран, який сам пройшов подібну реабілітаційну програму. Я потрапив до танцювальної групи у той момент, коли втома, тривожність і закритість досягли межі. Спершу було незвично, але дуже швидко я відчув, як через рух повертається довіра до себе, до інших, до тіла. Цей досвід став одним із найпотужніших кроків у моєму відновленні. Тому зараз я хочу передати це далі – у нашій громаді.

Чи це буде лише про танець як рух – чи більше?

Це буде і рух, і тиша, і розмова, і погляд, і сміх. Ми не ставимо хореографічних цілей. Ми створюємо ресурсне коло – простір підтримки, де можна бути собою. Буде багато практик тілесної присутності, елементів танго, роботи з ритмом, парних імпровізацій. І, звісно, чай, розмова, дотик до краси.

Чим така група може бути корисна для родин ветеранів?

Вона дає шанс знову бути разом. Але не в драмі чи в напрузі, а в радості й свободі. Багато родин після повернення з війни гублять зв’язок на тілесному, емоційному рівні. Танець м’яко повертає взаємність. Тут немає правильних слів. Є дотик, є ритм, є спільний рух, і це відновлює те, що втрачалося через біль.

Що б ви сказали тим, хто боїться танцю, ніколи не танцював або не вважає себе «пластичним»?

Танго – це не про ідеальне тіло. Це про щирість і присутність. Не важливо, як ти виглядаєш – важливо, як ти дихаєш поруч з іншими. У нас не буде оцінок. Не буде сцен. Буде життя. Танець – це не про форму, а про зміст. Твоя історія в русі вже цінна.

Ваше особисте бачення – чому такі ініціативи потрібні саме зараз?

Тому що ми всі втомлені, напружені, розірвані новинами, втратами, щоденними викликами. Нам потрібне не тільки лікування, нам потрібна надія, відчуття краси, свобода дихати і бути в тілі. «Танго і не тільки» – це наш внесок у культуру життя, яка народжується всупереч війні. І я мрію, щоб цей простір став світлом, у якому знову хочеться жити».

Запис «Танець, який повертає довіру. Дотик, що зцілює. Ритм, у якому знову хочеться жити»: Юрій Ващенко про танець як форму ресурсної реабілітації спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

«Сила волі – це не героїзм. Це здатність вставати знову»: інтервʼю з Юрієм Ващенком про силу волю, що рятує життя

Журналіст — Thu, 08 May 2025 11:53:21 +0000

Що тримає людину після втрати? Що допомагає вставати знову і знову – попри біль, втому, темряву?

У сьогоднішньому інтерв’ю Юрій Ващенко – фахівець Центру ветеранського розвитку Університету Григорія Сковороди в Переяславі, ветерана, майстер спорту з боксу розповідає про силу волі як тиху, щоденну силу, що рятує життя.

Це розмова про гідність, про підтримку, про те, що відновлення – не шлях героїзму, а шлях вибору. Про людей, які надихають не словами, а своєю присутністю. І про те, чому справжня реабілітація починається не в лікарні, а там, де тебе бачать і чують.

Юрію, у вашій роботі ви постійно стикаєтесь із людьми, які пережили важкі травми. На вашу думку, що таке сила волі в контексті відновлення?

Сила волі – це не про те, щоб одразу стати сильним. Це про вибір кожного дня – вставати, говорити, дихати, не здаватися. Вона проявляється у дрібницях: коли людина після травми сама знову береться за ложку, коли дозволяє собі піти на вулицю, довіритись іншому. Це кроки, які ніхто не бачить, але саме вони творять відновлення.

Чи є різниця між психологічною та фізичною реабілітацією? Як сила волі проявляється в кожній з них?

Різниця є, але одна без іншої не працює. Тіло і психіка, як дві руки: обидві мають бути включені. Після фізичної травми дуже важливо не тільки навчитися ходити чи рухати руками, а й повірити, що життя все ще має сенс. Сила волі допомагає знову повірити в себе, прийняти нову реальність, не втратити гідність.

Ви працюєте з ветеранами. У чому сила цих людей?

Їхня сила не в тому, що вони ніколи не бояться. А в тому, що навчилися не зупинятись навіть у страху. Багато з них повертаються не лише зі шрамами, а й із втратою частини себе – буквальної чи символічної. Але попри це, вони приходять до нас, говорять, допомагають іншим. Це для мене і є справжнє обличчя сили волі.

Як громада може підтримати силу волі у тих, хто відновлюється після травми?

Найголовніше – не удавати, що нічого не сталося. Людина має право бути вразливою, мати важкі дні. Але поруч має бути хтось, хто скаже: «Я бачу тебе. Я з тобою». Це може бути друг, психолог, волонтер. Сила волі зростає там, де є підтримка, а не тиск.

Яку роль у цьому відіграє Центр ветеранського розвитку?

Ми створюємо не просто кабінет допомоги. Ми створюємо простір, де людина може бути собою. У нас немає «правильних» історій – у кожного свій шлях. Але головне, що ніхто не проходить його сам. Ми підтримуємо фізичну реабілітацію, організовуємо психоемоційні зустрічі, даємо можливість включитись у життя громади.

Що ви сказали б людині, яка втрачає надію після психологічної чи фізичної травми?

Скажу чесно: ти маєш право бути слабким. Але прошу не залишайся в цьому надовго. Шукай людей, які витримають твою тишу. Дай собі дозвіл рухатись у своєму темпі. І головне – не порівнюй себе з іншими. Твоя воля у твоєму темпі, не в чужому.

Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходитимуть щотижня – у вівторок та четвер.

Запис «Сила волі – це не героїзм. Це здатність вставати знову»: інтервʼю з Юрієм Ващенком про силу волю, що рятує життя спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

«Нас повертає в життя не сила – а спільність»: Юрій Ващенко про адаптивний спорт і групи «Рівний – Рівному» в Центрі ветеранського розвитку УГСП

Журналіст — Thu, 24 Apr 2025 10:15:13 +0000

Продовжуємо неформатні, теплі й сміливі діалоги з тими, хто сьогодні творить середовище відновлення, стійкості й людяності для Захисників, Захисниць і їхніх родин. Сьогодні інтерв’ю з фахівцем Центру ветеранського розвитку УГСП, ветераном, майстром спорту що працює над запуском напрямку адаптивного спорту та підтримувальних груп для ветеранів Юрієм Ващенком.

Пане Юрію, ви нещодавно приєдналися до команди Центру. Чому вирішили розвивати саме напрямок адаптивного спорту?

Бо я знаю з власного досвіду: рух рятує. Після повернення з війни не завжди розум допомагає — тіло перше, що реагує. Мені спорт допоміг триматися, структурувати день, повернути відчуття контролю. І тепер я хочу передати це іншим. Тому що ніхто не зрозуміє ветерана краще, ніж інший ветеран.

Яким ви бачите цей напрямок на базі Центру ветеранського розвитку?

Я починаю з малого. Ми вже готуємо групу «Рівний – Рівному» з адаптивного спорту. Це будуть регулярні тренування, доступні кожному, незалежно від фізичного стану, травм, рівня підготовки. Головне – не «програма», а людина. І підтримка від таких самих, як ти.

Що саме включатимуть ці спортивні заняття?

Базово – це функціональний рух, силові вправи з вагою тіла, елементи кардіо, розтяжки. Адаптивність – ключове слово. Хтось робить стоячи, хтось сидячи, хтось із опорою. Також буде окрема увага диханню, відновленню, емоційному розвантаженню після фізичної активності. І завжди – простір для розмови, бо «група» – це не тільки спортзал. Це люди, які тебе розуміють.

Що для вас означає «Рівний – Рівному»?

Це не формат «тренер – підлеглий». Це «я з тобою на одному рівні». Я знаю, що таке ПТСР, фантомний біль, нічні тривоги. Я не нав’язую, а пропоную разом пройти шлях до відновлення. Це про повагу. Про братерство. Про довіру.

Як ви плануєте залучати ветеранів до цих груп?

Без пафосу. Без реклами. Просто прийти і сказати: «Хочеш спробувати? Буде неважко. Якщо не зайде – скажеш. Але ти не один». Я відкритий до неформальних зустрічей, персональних запрошень. Хочу, щоб усе будувалось на відчутті спільноти.

Чи можна буде приєднатися тим, хто не має спортивної підготовки або має обмеження по здоров’ю?

Саме для таких людей це і створюється. Тут не змагаються, а підтримують. Кожен рух адаптуємо. Темп – під людину. Ніхто не засудить, не насміхатиметься, не буде штовхати вперед силоміць. Це не про результат — це про повернення до себе. А ще – про дисципліну, яка лікує.

Чи плануєте ви поєднувати ці групи з іншими програмами Центру — психологічними, освітніми, арттерапевтичними?

Так, і це дуже потужна перспектива. Після фізичних тренувань добре заходять тілоорієнтовані практики, арттерапія, навіть короткі розмовні кола. Наша спільнота в Центрі не розділена по напрямах, а є єдиним простором відновлення.

Що потрібно, щоб ця ініціатива розвивалась?

Довіра. І обладнання Важливо щоб була повна укомплектованість. Але головне – люди. Я дуже сподіваюся, що ветерани, які вже трохи стабілізувалися, приєднаються як «помічники», як ті, хто поруч. Насправді, один з найкращих реабілітологів – це побратим, який пройшов подібне.

Що б ви сказали ветерану, який зараз із тривогою дивиться в дзеркало і не впізнає себе?

Сказав би: «Не поспішай. Ти втомився – але ти живий. І ми разом витягнемо тіло з окопу. Маленькими кроками. Без тиску. Але з гідністю».

Коли стартують перші групи?

Планую перший набір уже найближчим часом. Почнемо з кількох учасників, щоб відчути динаміку. Поступово відкриватимемо нові формати – для чоловіків, для жінок, для мішаних груп. Будемо відгукуватись на запит. І головне – тримати контакт із тими, хто вже поруч. Бо перемога – це не тільки там, де зброя. Це і тут, де ми тримаємо одне одного. Бо рівний – це не статус. Це вибір бути поруч.

Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходитимуть щотижня – у вівторок та четвер.

Запис «Нас повертає в життя не сила – а спільність»: Юрій Ващенко про адаптивний спорт і групи «Рівний – Рівному» в Центрі ветеранського розвитку УГСП спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

На базі Переяславського управління Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості відбулася робоча нарада з Центром ветеранського розвитку УГСП: про що говорили

Журналіст — Fri, 04 Apr 2025 12:05:08 +0000

У четвер, 3 квітня 2025 року на базі Переяславського управління Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості відбулася робоча нарада, що стала не просто зустріччю, а початком великої синергії. Її учасниками стали керівниця Центру зайнятості, Любов Красова разом із командою, а також керівниця Центру ветеранського розвитку Університету Григорія Сковороди в Переяславі Тетяна Кузьменко й ветеран, майстер спорту, ініціатор проєктів адаптивного спорту для ветеранів Юрій Ващенко.

«У Переяславі завжди відчувався особливий ритм – глибокий, зосереджений, із місцем для сенсів і рішень. Тут не кричать, а слухають. Тут не гасла, а дії. Саме в такій атмосфері формується новий формат турботи – чіткий, міжсекторальний і стратегічний», – коментує Тетяна Кузьменко та додає, що ця зустріч була не про формальності а про партнерство, яке знає біль, бачить ресурс і готове творити систему, а не хаотичну допомогу.

Головними для обговорення стали такі питання:

Як підтримати ветеранський соціальний бізнес?
Які можливості дають грантові програми, і як не загубитися в бюрократії?
Як зробити адаптивний спорт не разовою акцією, а системним ресурсом для фізичної та психологічної реабілітації?
Як вибудовувати сталі партнерства між закладами освіти, службами зайнятості, ветеранськими організаціями, громадами?

За словами учасників зустрічі, головне питання – як створити живу, стійку, гнучку систему підтримки Захисників, Захисниць, Ветеранів, Ветеранок і членів їх родин, де кожен – не «користувач послуг», а рівноправний учасник змін.

«Ми добре розуміємо, що сучасний центр зайнятості має бути не просто інституцією, яка надає послуги. Ми – соціальні партнери, і ми готові підтримувати ініціативи, що змінюють життя людей», – наголосила Любов Красова й додала, що особливо важливо, щоб ветерани та їхні родини відчували, що є місця, де їх чекають, де їм допоможуть переосмислити досвід і знайти себе в новому.

Центр зайнятості та Центр ветеранського розвитку – не паралельні світи. Це дві точки впливу, що з’єднуються у єдину вісь. Саме зараз формується спільна стратегія, що включає:

Програми перекваліфікації для ветеранських ініціатив;
Платформу «рівний – рівному» для соціального бізнесу;
Спільне подання на грантові проєкти з адаптивного спорту;
Освітні курси з основ підприємництва, психологічної підтримки, правової грамотності;
Практичні тренування і зустрічі з ветеранами через рух, тіло, спортивну силу, що зцілює.

«Ми не просто підтримуємо – ми створюємо середовище для гідного життя», – зазначає керівниця Центру ветеранського розвитку.

«Адаптивний спорт – це не про обмеження. Це про свободу. І про повернення впевненості, що твоє тіло і дух можуть знову рухатись уперед», – додає ветеран і лідер змін Юрій Ващенко.

Ця робоча нарада – лише перший крок, адже попереду чекає запуск адаптивних спортивних груп; відкриття тренінгової платформи для ветеранських ініціатив; нові освітні курси для тих, хто повертається до життя після війни; кар’єрні маршрути та інкубатори ідей для соціального бізнесу.

У Переяславі створюється модель партнерства, яку вже можна поширювати. Адже там, де панують довіра, спільне бачення та активні дії, народжується нова історія. І вона неодмінно буде потужною. Слідкуйте за новинами – попереду ще більше проєктів, ініціатив та підтримки.

Запис На базі Переяславського управління Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості відбулася робоча нарада з Центром ветеранського розвитку УГСП: про що говорили спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.