Вячеслав Редзюк Архіви - Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Літня школа історії у Вільнюсі: українська та литовська молодь досліджувала спільну історичну спадщину

Журналіст — Wed, 02 Sep 2026 07:09:51 +0000

24-28 серпня 2026 року у Вільнюсі відбулася студентська літня школа «Велике князівство Литовське у XIV-XVI ст.: аспекти джерелознавства», що об’єднала молодь України, Австрії та Литви навколо вивчення спільної історії та пошуку нових можливостей для академічного діалогу.

Протягом п’яти днів учасники не лише слухали лекції провідних дослідників, а й працювали з історичними джерелами, відвідували археологічні пам’ятки та історичні локації, знайомилися з міською історією Вільнюса, Кернаве, Тракая та Медінинкая.

Перший день літньої школи розпочався у Вільнюському університеті. Після вступних слів модератора, ректора університету, доктор історичних наук, професора Віталія Коцура, представників Вільнюського університету та організаторів, учасники прослухали доповідь Олівера Шмітта «Чому історія Великого князівства Литви є важливою? Західноєвропейська перспектива».

Під час першого дня, окрему увагу, приділили темі приватних маєтків як своєрідної «держави в державі» та джерелам до вивчення етнічних і конфесійних спільнот Великого князівства Литовського. До обговорень долучилися науковці з України та Литви, зокрема Наталія Білоус, Олег Однороженко та Ігор Тесленко.

Однією з важливих частин програми стало неформальне спілкування учасників. Після навчальних занять українська, литовська та австрійська групи мали можливість поспілкуватися поза аудиторією та продовжити знайомство вже в неформальній атмосфері. Кожен австрійський студент розповів власну історію, що пов’язує його з країною, яку він представляв на проєкті. Литовська сторона також активно розповідала про Литву. Зокрема, учасники підготували тест, за кожну правильну відповідь у якому можна було отримати невеличкий смаколик.

Оскільки інтеграційний вечір відбувся 24 серпня, у День Незалежності України, українські студенти підготували відео, у якому розповіли історію нашої Незалежності. Протягом усього перегляду відео в бібліотеці, де відбувався неформальний вечір, панувала тиша. Після перегляду Вікторія Пивовар презентувала презентацію про український оберіг – мотанку, а Валерія Денисюк провела майстер-клас із плетіння мотанок.

Другий день школи учасники провели у Кернаве – одному з найважливіших історичних місць Литви. Тут говорили про формування політичної нації та особливості розвитку Великого князівства Литовського. Окремою темою стала історія українсько-литовських історичних студій в Україні та 35 років їхнього розвитку. Практичну частину дня продовжила сесія, присвячена археологічним джерелам з історії Великого князівства Литовського.

Третій день знову пройшов у Вільнюсі. Учасники працювали з темою джерел до вивчення конфесійного життя Великого князівства Литовського, після чого вирушили на археологічну екскурсію «Мультиетнічне місто Великого князівства. Приклад Вільнюса». Саме під час цієї частини програми молодь мала можливість побачити історію міста не лише через лекційний матеріал, а безпосередньо у міському просторі. Окремо говорили про Вільнюс як багатокультурне та багатоконфесійне місто, в якому протягом століть взаємодіяли різні спільноти.

Четвертий день літньої школи був присвячений Тракаю. Учасники вирушили до міста, де продовжили роботу з візуальними джерелами з історії Великого князівства Литовського. Після цього відбулася екскурсія до Тракайського замку та містом. Завершення дня стало своєрідним поєднанням історії та сучасної академічної співпраці – у Національному музеї «Палац Великих князів Литовських» відбулася презентація видань Едвардаса Гудавічюса та Рімвідаса Петраускаса в перекладі українською та англійською мовами.

П’ятий, заключний день школи учасники провели у Медінинкаї. Тут увагу зосередили на актових книгах і роботі канцелярії у Великому князівстві Литовському. Після лекційної частини відбулася екскурсія, а завершила програму спільна зустріч учасників та офіційне завершення літньої школи.

Одним із головних аспектів цьогорічної програми стало саме поєднання теоретичної та практичної роботи. Студенти протягом п’яти днів переходили від лекцій про політичну, конфесійну та соціальну історію Великого князівства Литовського до безпосереднього знайомства з археологічними, візуальними та писемними джерелами.

Здобувачка четвертого курсу Вікторія Пивовар розповідає:

«Поїздка до Литви стала для мене цінним досвідом, який поєднав навчання, практичну роботу, культурний обмін і можливість відкрити для себе багато нових знайомств. Особливо запам’яталися екскурсії, адже вони дали змогу ближче познайомитися з історією, культурою та архітектурою Литви й побачити місто з іншого боку. Сам Вільнюс справив дуже приємне враження, у якому поєднуються історична спадщина, сучасність і особливий ритм життя. Загалом ця поїздка подарувала мені не лише нові знання та навички, а й багато яскравих вражень, цікавих знайомств і спогадів, які ще довго залишатимуться зі мною»

Для українських учасників школа стала можливістю поглянути на історію України та Литви у ширшому європейському контексті, побачити місця, про які йдеться у наукових працях, та поспілкуватися з дослідниками й студентами з інших країн. Окрім навчальної програми, важливою складовою проєкту став міжкультурний діалог. Спільні лекції, дискусії, поїздки та неформальне спілкування створили простір, у якому студенти України та Литви могла не лише більше дізнатися про спільне минуле, а й налагодити особисті та професійні конта кти.

«Поїздка до Литви для мене стала справді особливим досвідом. За цей тиждень я не лише дізналася більше про історію та культуру Литви, а й побачила наскільки багато спільного мають наші країни. Особливо цінним було спілкування з литовськими та австрійськими студентами, нові знайомства й можливість обговорювати історію не лише на заняттях, а й у зовсім неформальній атмосфері. Вільнюс дуже сподобався своєю атмосферою, архітектурою та людьми, а сама поїздка залишила багато теплих спогадів і бажання ще раз повернутися до цієї країни», – говорить студентка спеціальності «Історія та громадянська освіта» Таміла Назаренко.

Цьогорічна літня школа вкотре показала, що спільна історія України та Литви є важливою основою для сучасного академічного діалогу. Вивчення Великого князівства Литовського дозволяє краще зрозуміти політичні, культурні, релігійні та суспільні процеси, які відбувалися на українських землях у XIV-XVI століттях.

«Дуже вдячна за можливість стати частиною цього проєкту та представляти Університет Григорія Сковороди в Переяславі. Окрема подяка декану Вячеславу Редзюку та ректору Віталію Коцуру за підтримку, довіру та можливість отримати такий важливий міжнародний досвід. Для мене це була не просто поїздка, а тиждень нових знань, знайомств, емоцій і вражень, які точно залишаться зі мною надовго», – ділиться учасниця проєкту Вікторія Ляшенко.

П’ять днів навчання, археологічних екскурсій, роботи з джерелами та живого спілкування стали для учасників можливістю не просто вивчати історію, а буквально побачити її у просторі Вільнюса, Кернаве, Тракая та Медінинкая. Літня школа завершилася, однак започаткований нею діалог продовжується – через нові знайомства, наукові контакти, спільні дослідження та майбутні українсько-литовські освітні проєкти.

Запис Літня школа історії у Вільнюсі: українська та литовська молодь досліджувала спільну історичну спадщину спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

УГСП розширює європейське партнерство: спільні освітні проєкти з найбільшою українською школою в Литві

Журналіст — Thu, 27 Aug 2026 13:17:50 +0000

Делегація Університету Григорія Сковороди в Переяславі, до складу якої увійшли ректор, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур та декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій, кандидат історичних наук, доцент Вячеслав Редзюк відвідала Міжнародну українську школу (МУШ) Литви у Вільнюсі.

Метою візиту та глибокого спілкування з генеральною директоркою школи Оленою Внуковською стало обговорення подальшої інтеграції української освіти в європейський простір, протидії російській пропаганді та механізмів збереження людського капіталу, переповідає пресслужба університету посилаючись на RadioUA.LT

Співпраця між УГСП МУШ, де навчається понад 2,5 тисячі українських дітей, вже вийшла за межі декларацій та перетворилася на дієвий освітній міст. У коридорах колишнього радіофакультету педінституту у Вільнюсі, який ще у 2022 році стояв пусткою без вікон і дверей, сьогодні вирує життя та звучить українська мова. Нині тут діє найбільший український освітній хаб в Європі – Міжнародна українська школа (МУШ) Литви. Саме тут за участі Віталія Вікторовича та Вячеслава Володимировича відбулося обговорення подальшої інтеграції вітчизняної освіти в європейський простір, механізмів збереження нашого людського капіталу та протидію пропаганді.

Ректор Віталій Коцур наголосив, що сьогодні ми маємо реальний освітній міст між державами. Зокрема, випускники МУШ Литви вже стали студентами Університету Григорія Сковороди в Переяславі, отримавши змогу здобувати вищу освіту на державній формі за результатами НМТ, у тому числі дистанційно.

Водночас учителі-переселенці литовської школи активно вступають до УГСП для здобуття другої вищої освіти за педагогічними, психологічними чи управлінськими спеціальностями. Це дозволяє їм легалізувати свої знання та кваліфіковано керувати українськими осередками за кордоном. Окрім того, заклади спільно формують сталу екосистему для міжнародної мобільності через грантові програми, зокрема Erasmus+, об’єднуючи українців незалежно від кордонів.

Важливим етапом партнерства стала розробка нових безпекових механізмів, що виникли як відповідь на колосальну психологічну напругу еміграції. Каталізатором змін стала трагічна втрата в колективі школи — через зупинку серця пішла з життя вчителька-переселенка. Ця трагедія оголила жахливу соціальну та правову вразливість українців за кордоном, які працюють під шаленим емоційним тиском.

Реагуючи на ці виклики, керівництво МУШ Литви спільно з Університетом Григорія Сковороди в Переяславі ініціювало масштабний проєкт – будівництво українських шкіл-пансіонів у Литві та безпосередньо в Переяславі. Ці заклади мають забезпечити цілодобове навчання та проживання для дітей, які втратили батьків на війні, сиріт та напівсиріт. Водночас для збереження ментального здоров’я вчителів у цих пансіонах планується запровадити вахтовий метод роботи, що дозволить педагогам приїжджати на певний період, а потім повертатися додому для фізичного та психологічного відновлення.

Варто зауважити, що в умовах, коли ворог витрачає мільярди на створення історичних фейків в Європі, освіта стає повноцінною лінією фронту. Ректор Віталій Коцур під час зустрічі детально зупинився на змінах у підходах до викладання. Він зазначив, що Університет Григорія Сковороди, який має глибоке історичне коріння з 1738 року, сьогодні формує нову ідентичність, розвінчуючи міфи про «братні народи».

«Надважливо, щоб ми набували суб’єктності в науці — щоб нас сприймали як окрему державу в європейському контексті. Знання історії — це наша велика зброя», – підкреслив ректор УГСП.

Стратегічну важливість такої роботи підтвердив і керівник експертної групи МОН Сергій Шкабко, який також долучився до делегації. Він зазначив, що держава працює над механізмами визнання результатів закордонного навчання, аби не втратити покоління молоді та інтегрувати його у повоєнну відбудову України.

Спільна робота освітян продовжиться вже в жовтні цього року на Третьому форумі українських освітян Європи в Литві. Унікальний інноваційний досвід викладання в еміграції, зібраний школами з різних країн ЄС, буде систематизовано у спільні з переяславським університетом методичні посібники. Це остаточно закріпить дієвий ланцюг ефективного партнерства: школа – університет – професійний розвиток педагога.

Запис УГСП розширює європейське партнерство: спільні освітні проєкти з найбільшою українською школою в Литві спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

УГСП посилює партнерство з Київською обласною радою: до закладу завітала заступниця голови КОР Тетяна Семенова

Журналіст — Mon, 27 Apr 2026 13:03:37 +0000

27 квітня 2026 року до Університету Григорія Сковороди в Переяславі з робочим візитом завітала заступниця голови Київської обласної ради Тетяна Семенова. У ході розмови з ректором Віталієм Коцуром та деканом факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій Вячеславом Редзюком йшлося про прийдешню вступну кампанію, зокрема в аспекті підготовки фахівців за спеціальністю D4 «Публічне управління та адміністрування».

Нагадаємо, що на початку березня 2026 року Університет Григорія Сковороди в Переяславі та Київська обласна рада підписали Меморандум про співпрацю в особі голови Ярослава Добрянського. Цей документ став логічним продовженням тривалої комунікації та спільної роботи над розвитком кадрового та інноваційного потенціалу Київської області. Підписання меморандуму відкрило нові горизонти для інтеграції академічної науки в процеси місцевого самоврядування та соціально-економічного розвитку регіону.

Варто зауважити, що співпраця між університетом та Київською обласною радою триває вже понад п’ять років. Ректор Віталій Коцур акцентував на тому, що це партнерство є стратегічним саме з представницьким органом області.

«Ми цінуємо нашу багаторічну взаємодію з Київською обласною радою. Наші студенти вже не перший рік проходять виробничу практику в апараті ради, вивчаючи тонкощі депутатської діяльності та механізми прийняття рішень на регіональному рівні. Це дає їм унікальний досвід, який неможливо отримати лише в аудиторіях», – зазначив Віталій Вікторович.

Під час візиту Тетяна Миколаївна мала змогу ознайомитися з матеріально-технічною базою закладу, яка навіть в умовах воєнного стану продовжує розвиватися. Серед побаченого була сучасна мережа укриттів, які забезпечують безперервний та безпечний освітній процес у форматі очного навчання; молодіжний простір «ТВіСТ» як платформу для креативних ініціатив студентства; Центр ветеранського розвитку як один із ключових сервісів університету, спрямований на реінтеграцію та підтримку наших захисників і захисниць; Музей науки та постійно діючу виставку «Соборна українська держава – вільна і міцна» – об’єкти, що є гордістю університету та відкриті для всієї громади Переяславщини та гостей закладу і краю.

Особливу увагу під час прогулянки приділили тому, як університет трансформується у багатофункціональний хаб, що пропонує якісні сервіси не лише студентам, а й усій громаді.

Подібні зустрічі в рамках співпраці з Київською обласною радою – це вагомі кроки у реалізації стратегії університету як відкритого інноваційного закладу. Переконані, що спільні зусилля науковців та управлінців області стануть фундаментом для підготовки нового покоління лідерів, які розбудовуватимуть Київщину та Україну.

Запис УГСП посилює партнерство з Київською обласною радою: до закладу завітала заступниця голови КОР Тетяна Семенова спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Команда УГСП з робочою метою відвідала Лівобережжя Черкащини: профорієнтаційна зустріч та підписання 4-х договорів про співпрацю

Журналіст — Fri, 24 Apr 2026 11:13:23 +0000

23 квітня 2026 року делегація Університету Григорія Сковороди в Переяславі у складі ректора Віталія Коцура, декана факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеслава Редзюка, викладача кафедри цифрових технологій навчання Олександра Сентіщева та фахівчині соціально-гуманітарного відділу Діани Сентіщевої здійснила важливий робочий візит до Лівобережжя Черкащини, зокрема до міста Золотоноша та Шрамківської сільської територіальної громади.

Метою поїздки стало поглиблення міжінституційної співпраці, розвиток освітнього партнерства, профорієнтаційна робота зі школярами та формування нових стратегічних напрямів взаємодії між університетом, громадами та органами місцевого самоврядування.

Профорієнтаційна зустріч у Золотоніській школі №3

Першою точкою маршруту стала Золотоніська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 Золотоніської міської ради Черкаської області, яка є одним із провідних освітніх закладів громади. Саме на базі цього закладу функціонує осередок викладання навчальної дисципліни «Захист України», де, відповідно до модельної навчальної програми, проходять навчання учні 10-11 класів Золотоніської територіальної громади.

Особливу увагу під час зустрічі було приділено тому, що заклад входить до числа 150 ліцеїв, затверджених Міністерством освіти і науки України для участі у другому етапі пілотування реформи старшої профільної школи. Уже з 1 вересня 2026 року школа функціонуватиме як академічний ліцей.

Учасники зустрічі детально обговорили одну з найважливіших освітніх реформ сучасності – впровадження трирічної профільної старшої школи та 12-річної системи навчання. Нині уся країна готується до переходу на нову модель, яка з 2027 року стане загальнонаціональною нормою. Пілотний набір старшокласників відбудеться вже у 2026 році, а перші випускники нової системи вступатимуть до закладів вищої освіти у 2029 році.

Старша школа забезпечуватиме глибшу профілізацію навчання, якіснішу професійну орієнтацію та більш усвідомлений вибір майбутньої спеціальності. Відповідно, університети також мають адаптуватися до нових умов: для окремих спеціальностей можливим стане трирічний бакалаврат замість традиційного чотирирічного, якщо профільна підготовка учня у школі буде достатньо якісною.

Перший етап реформи стартує у 2029 році – саме тоді трирічний бакалаврат стане доступним для випускників пілотної профільної школи. А вже з 2030 року модель «12 років школи + 3 роки бакалаврату + 2 роки магістратури» має стати базовою для більшості спеціальностей.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі активно долучається до підготовки цієї трансформації, адже саме зараз закладається основа майбутньої взаємодії між школою та закладами вищої освіти.

Під час профорієнтаційної зустрічі ректор університету Віталій Коцур звернувся до учнів із мотиваційною промовою, наголосивши на важливості здобуття якісної вищої освіти саме в Україні.

«Сьогодні українська молодь має унікальну можливість будувати своє майбутнє тут, у своїй державі. Наше завдання як університету – не просто дати диплом, а сформувати сильного, конкурентного фахівця, який буде потрібний Україні та світу. Ми створюємо сучасний університет можливостей, де кожен студент може реалізувати себе – у науці, міжнародних проєктах, студентському самоврядуванні, академічній мобільності та професійному розвитку», – наголосив Віталій Вікторович.

Надалі він детально розповів про міжнародну мобільність студентів, участь у програмах академічного обміну, сучасні освітні програми, студентоцентризм як основу навчального процесу, а також про те, що університет активно адаптує навчання до потреб сучасного ринку праці.

Особливий акцент було зроблено на тому, що університет не просто навчає, а супроводжує студента на шляху професійного становлення – від вступу до першого робочого місця.

Фахівчиня соціально-гуманітарного відділу Діана Сентіщева представила учням активне студентське життя університету, розповіла про діяльність студентської ради, молодіжні ініціативи, волонтерські проєкти, творчі колективи, спортивне життя та численні заходи, що формують справжню університетську спільноту.

Особливу увагу вона приділила безпековому середовищу університету – наявності укриттів, сучасним безпековим стандартам, психологічній підтримці студентів та комфортним умовам проживання в гуртожитках.

Учні дізналися про адаптацію першокурсників, систему наставництва, підтримку студентів із пільгових категорій та соціальні гарантії, які забезпечує університет.

Декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеслав Редзюк детально презентував спеціальності факультету, акцентувавши увагу на актуальності гуманітарної освіти в сучасних умовах.

Він розповів про освітні програми, можливості практичної підготовки, співпрацю з роботодавцями та перспективи працевлаштування випускників. Окремо було наголошено на правилах вступної кампанії, особливостях подання документів та підтримці вступників із пільгових категорій.

Викладач кафедри цифрових технологій навчання Олександр Сентіщев презентував нову спеціальність «Комп’ютерні науки», яка відкриває для студентів широкі перспективи у сфері ІТ.

Він розповів про сучасний ринок цифрових професій, високий попит на ІТ-фахівців, можливості стажування, практичну складову навчання та поєднання фундаментальної підготовки з реальними потребами роботодавців.

Зустріч пройшла у надзвичайно теплій та зацікавленій атмосфері. Учні активно ставили запитання щодо вступу, навчання, міжнародних програм, проживання у гуртожитках та студентського життя загалом. Школярі отримали інформаційні буклети, переглянули презентаційне відео про університет та відзначили відкритість і сучасний підхід до комунікації з молоддю.

Підписання договору про співпрацю з Відділом освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради

Наступним етапом стала зустріч із начальницею Відділу освіти виконавчого комітету Золотоніської міської ради Наталією Строкань. Сторони підписали договір про співпрацю, який передбачає реалізацію спільних освітніх, наукових, профорієнтаційних та соціальних ініціатив. Обговорено перспективи залучення викладачів університету до роботи з академічними ліцеями, проведення спільних науково-практичних заходів, підтримку обдарованої молоді та розвиток учнівського самоврядування.

Співпраця із Золотоніською районною державною адміністрацією

Також відбулася зустріч та підписання договору про співпрацю з Відділом освіти, охорони здоров’я, культури та спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області в особі начальниці Оксани Чурової.

Під час зустрічі сторони обговорили широкий спектр напрямів майбутньої взаємодії: освітні проєкти, підвищення кваліфікації педагогічних працівників, проведення спільних культурних та спортивних заходів, розвиток молодіжної політики та підтримку громадських ініціатив.

Стратегічна зустріч із головою Золотоніської РДА

Важливим етапом візиту стало знайомство та робоча зустріч із головою Золотоніської районної державної адміністрації Юрієм Дудкою.

Під час змістовного діалогу ректор Віталій Коцур обговорив із керівником району стратегічні напрями партнерства, зокрема підтримку внутрішньо переміщених осіб, освітню інтеграцію молоді з числа ВПО, розвиток ветеранської політики, підготовку фахівців для громад та реалізацію соціально важливих проєктів.

Окрему увагу приділили можливості створення спільних програм для підтримки ветеранів, адаптації військовослужбовців до цивільного життя, розвитку психологічної підтримки та освітніх можливостей для родин захисників.

На завершення сторони обмінялися пам’ятними сувенірами як символом майбутньої плідної співпраці.

Візит до Шрамківської сільської ради

Завершальною точкою робочого візиту стала Шрамківська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, де було підписано ще два договори про співпрацю.

Партнерами університету стали сільський голова Анатолій Куля, секретар сільської ради Світлана Конюшенко та начальник Відділу освіти, культури, молоді та спорту Шрамківської сільської ради Віктор Головко.

Під час зустрічі обговорили спільні проєкти у сфері освіти, молодіжної політики, культурного розвитку громади, підтримки ветеранів та розвитку соціальних ініціатив.

Окрему увагу приділили підтримці молоді Шрамківської громади, зокрема профорієнтаційній роботі зі школярами, можливостям вступу до університету, супроводу здобувачів освіти під час навчання та створенню умов для повернення молодих фахівців до громади після завершення навчання. Також порушили питання розвитку ветеранського центру, соціальної адаптації захисників України, програм перекваліфікації, психологічної підтримки та залучення університету до реалізації цих важливих напрямів.

Університет висловив готовність стати освітнім, науковим і соціальним партнером громади, сприяти розвитку молоді та підтримці місцевих ініціатив.

Робочий візит делегації Університету Григорія Сковороди в Переяславі до Лівобережжя Черкащини став надзвичайно продуктивним, змістовним і стратегічно важливим. За результатами поїздки було укладено чотири договори про співпрацю, проведено масштабну профорієнтаційну роботу та визначено нові напрями партнерства між університетом, громадами та органами влади.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі на чолі з ректором Віталієм Коцуром продовжує активно розширювати географію співпраці, і подібні робочі візити стануть системною практикою. Попереду – нові зустрічі, нові громади, нові можливості та нові спільні проєкти заради розвитку освіти, регіонів і всієї України.

Запис Команда УГСП з робочою метою відвідала Лівобережжя Черкащини: профорієнтаційна зустріч та підписання 4-х договорів про співпрацю спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

УГСП вшанував пам’ять історика, майданівця та волонтера Ярослава Потапенка з нагоди його 50-річчя

admin — Wed, 29 Oct 2025 08:53:24 +0000

28 жовтня 2025 року, у день 50-річчя від дня народження Ярослава Потапенка – українського історика, доктора історичних наук, професора Університету Григорія Сковороди в Переяславі, учасника Революції Гідності та волонтера, життя якого обірвалося на початку 2016 року, в альма-матер провели низку меморіальних заходів, присвячених його пам’яті. За їх перебігом незмінно слідкувала пресслужба університету.

Вшанування пам’яті Ярослава Олександровича розпочалося о 13:00 спільною молитвою та відвідинами його могили на Підварському кладовищі. О 14:40 біля головного корпусу УГСП зібралося кілька десятків побратимів і посестер Ярослава Потапенка, його родина, колеги та друзі аби відкрити меморіальну дошку на його честь на фасаді закладу.

«Кожен день віддаляє буремні події 2013-2014 рр., які журналісти й політологи назвали «зимою, що нас змінила» – та ця дефініція надзвичайно вузька: після тієї зими Україна вже не була такою як раніше. Такі люди, як Ярослав Потапенко, як наш ректор Віталій Коцур, як десятки викладачів і студентів, чітко усвідомили: банда Януковича зі своїми кремлівськими кураторами хоче примусити нас іти сценарієм Білорусі, остаточно зробити колонією росії. З того часу минуло багато років. Ми в горнилі кривавої війни, платимо найвищу ціну за свободу й незалежність. Але не можемо забувати тих, хто тоді повстав і не дав країні зійти з європейського, демократичного шляху», – зазначив модератор заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін.

Надалі присутні спільно виконали Державний Гімн України та схилили голови у хвилині мовчання й скорботі за тими, хто своїм життям забезпечує кожну нашу днину, хто заплатив найвищу ціну за майбутнє дітей і онуків, за майбутнє України.

З вітальним словом до присутніх звернувся ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур:

«Шановні колеги, побратими й посестри! Саме так ми говорили з Ярославом на Майдані – там, де не було байдужих і чужих. Навіть незнайомця, зустрівши серед нічних барикад, відчував близьким по духу, по свідомості, по ідеологічних і політичних поглядах, по баченню майбутнього. Саме там карбувалося майбутнє української нації. Ярослав Олександрович Потапенко – яскравий представник покоління, народженого в Радянському Союзі, але вихованого в незалежній Україні. Покоління, яке чітко усвідомлювало шлях і майбутнє своєї держави. Як педагог і соратник, наставник і спортсмен, громадянин, небайдужий до долі України, Ярослав формував нове покоління українців на засадах сковородинівського людиноцентризму, глибокої національної самосвідомості, утверджуючи національну та громадянську ідентичність. Для мене велика честь, що ця меморіальна дошка віднині встановлена саме тут – у серці нашого університетського простору. Нехай кожен вступник, кожен першокурсник, складаючи присягу на цій площі, бачить і усвідомлює, які постаті творили дух переяславців і формували українське суспільство. Його слова, думки й настанови назавжди закарбувалися в мені. Я сповідую їх, бо вони – про наше світле майбутнє, про Україну, яку він любив і якою жив», – зазначив Віталій Вікторович та додав, що багато студентів та спортсменів, яких навчав Ярослав Потапенко, уже не з нами – з початком російсько-української війни у 2014 році та з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році вони стали до лав війська та повернулися «на щиті».

«Ярослав Потапенко доторкнувся до свідомості багатьох із тих, хто рухає суспільство вперед, наближає перемогу. Хто нині не здається, не ламається, не опускає рук. Ми можемо годинами говорити про фізичне й ментальне здоров’я, але мусимо шукати в собі сили, як він вчив: попри все рухатися й боротися. Ця війна – ще один показник того, що незалежність далась нам надто просто й безкровно. Тепер ми пожинаємо плоди й реально її виборюємо. Про це Ярослав говорив на всіх мітингах – під час Революції Гідності, після й до. Ми – велика нація з великим минулим і ще більшим майбутнім. Слава Україні!», – додав ректор УГСП.

Надалі слово тримала дружина Ярослава Олександровича, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко:

«Сьогодні – дуже пам’ятна дата: Ярославу виповнилося б 50, але, на жаль, він навіки залишився 40-річним. Важливими словами для мого чоловіка, якщо ви його пам’ятаєте чи спілкувалися з ним, були слова: «Рабів до раю не пускають». Він цим лозунгом жив, проносив його через себе й заражав інших – не побоюся цього слова. Казав: «Потрібно постійно викорінювати з себе раба, позбуватися рабської позиції». У сучасному світі меморіалізація публічного простору надзвичайно важлива – особливо зараз. І це місце в університеті з’являється недаремно: він був педагогом за яким йшла молодь, студентство. Студенти зліталися до нього як метелики на поклик: зателефонував Потапенко – за 15–20 хвилин вони вже тут, готові йти за ним. У цьому й була його сила – вміти поєднувати людей, які в реальному житті не могли б зійтися. Така в нього особливість. Як педагог і людина зі стержнем, його самоствердження відбулося саме в Переяславі – сакральному місці, що дало багато національних героїв всеукраїнського масштабу. Тут сталося його становлення: як педагога, як людини, як борця за національну свідомість і Україну. Він завжди казав: «Як викладач дисциплін суспільно-гуманітарного блоку я не можу сидіти на місці – інакше що я буду вчити студентів, що говорити, якщо своїм прикладом не покажу, як діяти?» У цьому – його величезна сила. Дякую всім, що пам’ятаєте його, що завжди мене підтримуєте. Слава Україні!», – підкреслила Руслана Михайлівна.

Надалі фахівчині соціально-гуманітарного відділу університету Діана Антоненко та Ольга Богданець виконали почесну місію – поклали квіти до могили ювіляра.

За мить ректор Віталій Коцур та дружина Руслана Потапенко зняли завісу з меморіальної дошки і на усіх присутніх поглянув портрет Ярослав Олександровича майданівських часів з викарбуваними датами життя та смерті і його відомою і донині актуальною цитатою «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу».

Близько 15:00 у конференц-зал імені Василя Сухомлинського розпочався вечір спогадів однодумців, рідних та близьких. Вони поділилися теплими історіями про життя, досягнення та непересічну особистість Ярослава Олександровича. Бібліотека університету, спільно з родиною підготувала мініекспозицію пам’яті – наукові праці, медалі, роботи здобувачів під його керівництвом та багато іншого.

Перед початком розмови переглянули відео, у якому промайнула фоторетроспектива світлин ювіляра – як науковця, громадського діяча, майданівця, волонтера, спортсмена.

«Це відео створене одразу після смерті Ярослава – нехай неідеальне, але по гарячих слідах, з тими відчуттями, коли його не стало. Воно про значення Ярослава для переяславців, для нашого мікросоціуму. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять, поспілкуватися, згадати його вчинки й те, як він вплинув на кожного – на учнів, які стали героями України, виборюючи незалежність в окопах. Якби Ярослав був живий, він би не сидів у стінах університету – 100 % був би на передовій; хто його знав близько, той підтвердить. Кожен матиме слово, щоб згадати добрим словом», – розпочав вечір пам’яті ректор УГСП Віталій Коцур та додав, що життя Ярослава Потапенка мало глибокий світоглядний і педагогічний смисл, адже на його прикладі донині виховують дітей та студентів. За словами Віталія Вікторовича, Потапенко був невід’ємною частиною сковородинівської родини, вплинув на колег, студентів і все суспільство. З 2016 року його пам’ять вшанували перейменуванням вулиці поблизу університету, проведенням Всеукраїнського конкурсу наукових робіт з історії України імені Ярослава Потапенка «Боротьба за українську державність: минуле та сучасність», що героїзує борців за Україну, а також завершеною книгою «П’ята російсько-українська війна: від майдану до східного фронту (підходи, оцінки, інтерпретації)», яка розійшлася світом, аби українці за кордоном зрозуміли: війна триває давно, не з 2014 чи 2022 року. Уже без нього були реалізовані національно-патріотичне виховання, освіта для воїнів, декомунізація та повернення історичної назви Переяславу.

«Ярослав Потапенко залишив великий слід як член академічної спільноти, вчитель, майданівець, волонтер, спортсмен і лідер, який поєднував непоєднуване, об’єднуючи людей навколо спільної мети і нашої держави», – переконаний Віталій Вікторович.

Побратим по Майдану Олександр Ярема, присутній на вечорі, розпочав зібрання такими спогадами:

«З Ярославом ми познайомилися у 2014-му році під час Революції Гідності. Епізодів – на цілий день. Їду додому зі столиці: «Ярославе, заберу тебе». А він: «Григоровичу, не турбуйтеся, поїду на метро». Дякую батькам – мамі, якої вже немає, й присутньому тут татові – за такого сина. Ще один епізод датується 18 лютого 2014 року. Ярослав дзвонить: «Григоровичу, ми зараз зайдемо у Верховну Раду, викинемо депутатів». Вийшло двоє полковників: «Зачекайте». Приїхало 22 автобуси з Межигір’я – так би мовити охорона Януковича. Ярослава збили, він навкарачки виліз до Лаври, дзвонить: «Таксі не підбирають, кров летить, що робити?». Кажу: «Викидай SIM-карту, за тобою стежать». Він викинув, якось вибрався – пересидів у друзів, потім удома. А перед тим ми побили тітушок на об’їздній Переяслава – викинули з автобуса, били. Жінки з сумками з Черкащини розбіглися полями. На Ярослава відкрили кримінальну справу. Говорив «Головне – щоб я жив, поки Руслана народить другу дитину». Переживав лише за це. Згодом я став хрещеним батьком його донечки. Я таких як він більше й не бачив, бо таких людей, як він, мало. Царство Небесне», – поділився Олександр Григорович.

З батьківським словом до присутніх звернувся батько ювіляра, професор Олександр Потапенко:

«Насамперед, дозвольте щиро подякувати всім, хто прийшов вшанувати пам’ять мого сина. Дякую за підтримку ректору Віталію Коцуру та Руслані Потапенко. Особлива вдячність їй за мужність – я гордий, що вона виросла й продовжує його справу. Ярослав вразив мене за два місяці до свого відходу: «Я не боюся смерті». Ті слова нині повторюють його побратими, військові та волонтери. Тепер я розумію їхню силу й глибину. Нещодавно моя сестричка зателефонувала: «Ваші пісні з колегою Віктором Олексійовичем Тузиком – світла йому пам’ять – співають на вокзалах, збирають кошти для воїнів ЗСУ. Так я хоч якоюсь мірою продовжую справу сина», – зазначив Олександр Іванович та зачитав свою поезію, написана одразу ж після відходу сина.

Своїми спогадами про Ярослава Олександровича поділився його студент, нині декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій, кандидат історичних наук, доцент Вячеслав Редзюк:

«З Ярославом Потапенком можна було говорити вічно. Це була дуже близька моєму серцю людина, з якою мені пощастило познайомитися ще зі студентських лав. Це був потужний науковець та освітянин, лідер й, насамперед, людина, яка могла і вміла тримати аудиторію. Мені завжди пам’ятається якими цікавими були наші пари. Він навчав не лише тим освітнім компонентам, які були в нашій освітній програмі. Він навчав критичному мисленню, аналітиці. Вчив любити Батьківщину і бути лідером. І завжди підбирав неординарні підходи до кожного студента. Він міг тримати аудиторію, і от пам’ятаю такий веселий студентський момент. Одного разу в аудиторію залетіла муха, аудиторія на 50 чоловік. Ну і всі ж почали відволікатися на цю муху. Ярослав Олександрович взяв журнал, став на стілець і почав її бити примовляючи: «Згинь, окаянна, згинь». Він завжди вмів розрядити обстановку. Ми дуже часто любили з Ярославом Олександровичем сідати на 35-й маршрут автобуса, їхати до Дніпра і по три, чотири, п’ять годин понад Дніпром лісом іти й спілкуватися про життя і людей, Батьківщину і поточні політичні події. Мав радість бувати в нього вдома і спілкуватися за філіжанкою кави, інколи звертався за науковою консультацією. І оці такі миті об’єднують людей. Він дуже сильно любив сім’ю, дітей і Україну», – підсумував Вячеслав Володимирович.

Надалі слово перейняв ще один студент Ярослава Олександровича, нині працівник університету і автор цих рядків Максим Левченко:

«Насамперед, цей виступ для мене – змога подякувати Олександру Івановичу та світлої пам’яті Ганні Іванівні за формування такої особистості. Змога подякувати Руслані Михайлівні за те, що вона поділяла його з всіма нами. Заняття у Ярослава Олександровича були ковтком свіжого повітря – це завжди про нестандартний підхід, про творчі роботи і заклики «читайте, опрацьовуйте, формуйте свою думку і свій політологічний стиль». Ярослав Олександрович сформував й наш смак до якісної періодики, літератури – навіть поезії, як-от гострих поезій Артема Полежаки. Який би ще викладач приніс нам таке? Ярослав Потапенко – це спогади про події Революції Гідності, Народні віче, політичні акції до яких ми долучалися, волонтерство у «Серцях Переяславщини» й «Самооборону Переяславщини». Усе це додавало нашим юнацьким рокам предметного національного авантюризму. Це фахові і класні дискусії у рамках «Політичних студій», співтворцями кожної з яких ми були. Нині часто думаєш – а що б він сказав про те чи інше? Припускаєш, як би це було. Після його раптової смерті в 2016-му ми заснували Літературне товариство імені Ярослава Потапенка. Воно було активним до 2022-го. Зараз на вимушеній паузі, але це була наша всеукраїнська змога подякувати і загальнонаціонально розповісти про нашого наставника чи то у Луцьку чи то у Дубні або Холодному Яру, де бували на фестивалях. Я зрозумів й символічність назви вулиці Ярослава Потапенка, що веде до університету коли до нас їхав, приміром, Сергій Жадан, який запитав: «А хто це – Ярослав Потапенко?». Мав велику радість і честь розповісти. ЛТЯП неодмінно продовжить свою діяльність – наступною буде книга про наші міста до і після війни. Там будуть і поезії Сергія Скальда та Володимира Вакуленка, які вони встигли нам надіслати незадовго до своєї загибелі. Хочеться подякувати Ярославу Олександровичу за наше формування. Проголосити: ми нікуди не поділися – не маємо морального права втомлюватися чи розчаровуватися. Ми продовжуємося – у війську, у волонтерстві, у світоглядному тилу. Єднаємося довкола пам’яті, довкола України, довкола добрих справ. Дякую всім, хто сьогодні тут», – зазначив Максим.

Вечір спогадів продовжили спогади доктора педагогічних наук, професорки кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання факультету української та іноземної філології університету, майданівки та рухівки Ганни Токмань:

«Сьогодні прекрасний день – день народження Ярослава Потапенка. Дякуємо його батькам за такого сина. Бажаємо щастя його доньці – це щастя батька. І пишаємося його дружиною, яка гідно продовжує справу чоловіка. Кілька слів про враження від Ярослава Потапенка. Була в ньому загадка. Як можуть поєднатися в одній людині зворушлива ніжність до рідних, рішуче прийняття збройної боротьби за справедливість, релігійність, науковий інтелектуалізм, тонке відчуття краси й цінності мистецтва, громадянська пасіонарність, плекання тілесності, гуманність – не абстрактна, а конкретна, до маленької людини? Ось така надзвичайна людина – Ярослав Потапенко. Він був видатним науковцем. Я писала про його чудові монографії за докторською дисертацією – дослідження соматичного буття людини. Він писав про людську тілесність. Це рідкісна тема. І його остання, й інші чудові книжки, які назавжди ввійшли в науку України. По життю цілком успішний – хата, родина, стрімка наукова кар’єра, а він усе кидає й їде на Майдан не просто стояти, а битися з палицею, без шолома. Бо має охороняти повсталий народ від озброєного Беркута й здобувати перемогу.

І останнє – про те, що він вважав щастям у своєму житті. Коли я закінчувала свою книжку про Майдан, звернулася до друзів-майданівців, щоб вони написали, яке місце Майдан займає в їхньому житті. І от що мені написав Ярослав Потапенко: «Майдан – це найкраще, що трапилося в моєму житті. Неоцінений екзистенційний досвід. Саме завдяки нашій славній революції я усвідомив, ким я насправді є, ким маю бути, долаючи щоденно власні комплекси й страхи, втому, слабкість, малодушність, лінь та егоїзм». Нам сьогодні мені треба вчитися, не втомлюватися й долати».

І він мені написав ще: «Дякую тобі, Боже, що дарував мені на життєвому шляху щастя долучитися до цього великого й унікального чуда, тріумфу українського духу, грандіозної битви за Європу, супроти здичавілого російського фашизму, з навіснілої ординської наволочі диявольської московської зарази». Дивіться як проникливо й передбачено він написав у 2015-му році, 10 років тому. Слава Ярославу Потапенку!», – завершила свій емоційний спіч Ганна Леонідівна.

Ярослав Потапенко був багатогранною особистістю, і, серед інших виявів, проявив себе і в спорті – кікбоксингу. Про це йшлося у виступі старшого викладача кафедри спортивних дисциплін і туризму факультету фізичної культури, спорту і здоров’я, тренера Ігоря Юрченка:

«Я знав Ярослава ще з юнацьких років. У день його народження ми часто збиралися в залі боксу й пили чай. У тому залі Ярослав Потапенко кував характер і волю. Коли я вперше прийшов туди, відразу помітив його: високий хлопець, який стояв попереду. Мабуть, першими завжди ставлять сильних – вести розминку. Я звернув увагу саме на нього. Ми їздили в зал Кличка, на центральний стадіон до тренера Золотарьова, який вивів Кличка в олімпійські чемпіони. Там були спаринги з майстрами спорту – це серйозно, не жарти. Ярослав тренувався двічі на день, зранку й увечері. Хотів результатів. За параметрами в боксі не склалося. Але на стадіоні кікбоксери помітили його довгі ноги, хист, азарт, силу. Він перейшов у кікбоксинг – і став призером чемпіонату світу. Майстра міжнародного класу, здається, трохи не вистачило аби отримати – але досягнення величезні. Трохи відчуваю провину: не дуже підтримав його у майданівські часи, займався спортом. Не був з ним на Майдані. Царство йому Небесне. Дякую», – серед іншого поділився Ігор Валерійович.

Спогадами поділилася й кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій університету, колега та посестра по боротьбі Оксана Тарапон:

«Ярослав був справді багатогранним. Уже згадали його скромність – це одна з ключових рис. Він ніколи не афішував досягнень, не вип’ячував перемог, навіть ніяковів від похвали. Це ознака внутрішньої самодостатності: йому не треба було себе презентувати. Він був простим і доступним у спілкуванні, навіть зі студентами. Курував студентську науку понад 10 років. Його праці складні, але для студентів він подавав науку доступно й цікаво. Засідання з темами на кшталт «роль кохання в історичному контексті» на які студенти самі йшли, без примусу. Один із небагатьох у 2000-х володів англійською. Допомагав нам на кафедрі з перекладами анотацій. У докторській монографії – понад 760 джерел, з них 330–360 англомовних. Високий рівень. Шкода, що пішов рано: потенціал як викладача й науковця нереалізований повною мірою. Рекомендую перечитати його статті. У 2010-х приділяв увагу Тарасу Шевченку як символу нації – близько 10 публікацій. Розглядав Шевченка через культуру, через націєтворення. Вважав його батьком української нації, цитував у просвітницьких проєктах. Розумів роль культури в націєтворенні раніше за багатьох. Культура – дух нації, важливіша за політичні чи соціально-економічні аспекти. Його відео та інтерв’ю – недооцінена сторінка. Забігав наперед, бачив проблеми, актуальні сьогодні. Велика подяка сім’ї, Руслані за збереження пам’яті. Світла пам’ять Ярославу. Слава Україні. Дай Боже гідно нести ідею, на яку він віддав стільки сил», – поділилася Оксана Анатоліївна.

Мав що сказати і присутній колишній колега по кафедрі, кандидат історичних наук Олексій Лукашевич:

«Сьогодні сказали, що він нічого не боявся. Ні, боявся – як усі. Дехто знає, що він найбільше боявся підвести дружину Руслану. Ця відповідальність за сім’ю, за дітей була для нього сакральною. Він турбувався про близьких завжди й повсякчас – і саме тому здавався безстрашним. Я був його студентом на старших курсах, потім колегою. У нього було чудове почуття гумору – жарти своєрідні, які треба було розуміти. З цього боку відкривався тим, з ким був ближчим. Не знаю, чи зберігся на кафедрі той стіл із наклейкою «Януковича на нари» – рік тому ще був, і ця згадка завжди нагадувала про нього у роки відсутності. Ярославе, Царство Небесне»,– зазначив Олексій Михайлович.

Хвилю спогадів продовжила старший науковий співробітник Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», рухівка та майданівка Наталія Заїка:

«Згадую слова Ярослава майданівських часів: «Наталіє Любомирівно, мене обурювало: я стою здоровий, фізично сильний – і не зміг захистити наших студентів. У мене сльози, я нічого не міг зробити, а їх били». Ви не уявляєте, що там було. Це боліло йому до серця. Я – музейний працівник, і наше завдання збирати й зберігати. З гордістю скажу: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» зібрав унікальні артефакти Майдану. Зараз вони в мішках, але розповідають нашу історію, яку ми творимо. Ярослав Потапенко завжди підтримував ці виставки. Перша – 2015 рік, її робили 15 працівників заповідника. Адміністрація переслідувала, мене викликали до слідчих: «У вас зброя». Його відгук 22.01.2015: «Виставка підносить патріотизм, виховує любов до свободи, усвідомлення гідності. Подяка від мене й ГО «Майдан Переяславщини»». Це початок нашого літопису. Ці виставки постійно діючі – в училищі, ліцеї «Патріот», університеті. Буде така до майданівських дат і цьогоріч. Болить, бо мріяли про постійно діючий музей Майдану. Війна триває – треба збирати свідчення щодня.

Я дякую Богу за таких людей, як Ярослав Потапенко та Микола Корпанюк – це була еліта Переяслава. Я завжди знала, що на них можна покластися. Коли Ярослав Потапенко виходив із ГО «Майдан Переяславщини», то казав у приватній розмові: «Переходимо на інший етап, згодом АТО стане великою війною. Треба готуватися – захистити родину й Україну». Дякую сім’ї за такого патріота. Він – наш. Світла пам’ять. Царство Небесне», – підкреслила Людмила Любомирівна.

Було що додати й ще одній посестрі Ярослава Олександровича по боротьбі й волонтерству Світлані Шевченко:

«От дивна річниця: трагічна, бо Ярослава немає. Але я посміхаюся. Скільки світлих і добрих людей, фотографій і спогадів – можна розповідати без кінця. Пам’ятаю його зі школи. Ярослав умів із усіма – старшими, молодими, студентами, дітьми. Мої доньки у школі писали роботу «Мій герой України» – вказували, що це Ярослав Потапенко. Виявилося, їх вчитель – колишній студент Ярослава. Він здивувався: такі малята – і знають про Потапенка.

Ярослав говорив із тоді моїми п’ятирічними доньками, питав: «Яка ваша улюблена книжка?» – ті кажуть «Коли тато був маленький». Сьогодні Лізі кажу: читай про ті часи, коли тато був молодий і скільки зробив для всіх нас. Це важливо не тільки для тебе, для всіх нас. Він запалював серця не для кар’єри чи амбіцій – для справедливості. Посміхаюся, бо в нашому житті була така людина. Дякую всім за захід, за увічнення пам’яті – не тільки сьогодні, а й коли перейменовували вулицю, коли згадуємо щодня, підтримуємо, сповідуємо його погляди», – зазначила Світлана Володимирівна.

Своїми найбільш особистими родинними спогадами, чи не вперше за ці роки, зважилася поділитися й дружина Ярослава Олександровича, нині доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко:

«Знаєте, я знаю Ярослава з іншого боку – як дружина. Мені пощастило найбільше: він був не просто чоловіком, а вчителем. Коли ми познайомилися, я нічого про нього не знала. Хлопці зазвичай хваляться досягненнями, фінансами. А він – ні. Навіть не сказав, що викладатиме в університеті. Вступаю – сюрприз: мій викладач. А ще надійність – кожна жінка хоче її відчути. З ним ніколи не було страшно чи соромно за жоден вчинок. Ігор Юрченко згадував спорт: Ярослав міг би мати майстра міжнародного класу. Є медаль за третє місце у одному з турнірів – вона, покладена ним, лежить у шухляді. Він вважав, що не заслужив її і ніколи не згадував про її наявність публічно. На змагання завжди приїздив як боксер. Хлопці питали: «Чому не кажеш, що професор, доктор наук?». Хотів, щоб сприймали як спортсмена, не інтелектуала. Ніколи не хизувався. Він очолював самооборону Переяславщини, ГО «Майдан Переяславщини». До мене досі приходять листи на його ім’я – усе це досі працює. Це все завдяки вам: ви бачили в ньому лідера, вірили, йшли за ним. Дякую всім вам», – відверто поділилася Руслана Михайлівна.

Також свої спогади під час зустрічі висловив кандидат історичних наук, викладач кафедри публічного управління та адміністрування факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій університету, «голос переяславського майдану» Юрій Бобровнік:

«Мені досі дуже важко говорити про Ярослава в минулому часі. Я втрачав близьких, але його смерть сприйняв навіть болісніше. Життя розділилося на до і після. Зрозумів – воно вже не буде іншим. Подорослішав. Відчув: маю підняти його прапор. Змінився. Раніше міг пройти повз, промовчати. Тепер – не можу. Він мені говорив, що після побиття студентів відчув дикий страх. «Я сильний – а втік. Соромно». Згодом переборов страх. 18-го був там. Він внутрішньо зламався, а згодом знайшов сили. Переживав усе близько до серця. Брав на себе забагато, насамперед психологічно. Він був неформальним лідером кафедри. Зв’язував молодших і старших. Я – лаборант, студент. Десь у чомусь комусь може й не подобався, а він підійшов і сказав просте, але важливе для мене тоді: «Всім не догодити». І стало легше. Його пари – це складні теми й термінологія. Але він вмів це добре пояснювати. Навіть спортсмени, які зазвичай прогулювали, почали готуватися до його пар і ходити в бібліотеку. Вічно молодий, енергійний. Глибина душі, доброта, приклад. Рідним – тримайтеся. Дякую всім, хто прийшов», – поділився з присутніми Юрій Вікторович.

У цей день спогадами ділився й кандидат історичних наук, керівник Навчально-наукового центру усної історії університету, музейник і майданівець Тарас Нагайко:

«Ярослав Олександрович – наш викладач, потім старший колега. Інтелектуал. Його вага відчувалася на кафедрі, в товаристві. Літературу з історії культури України, яка була на його столі, можна було брати вільно. Згодом працювали над глобальними проблемами. Він знав як зробити науку цікавою, був лідером студентської науки. Людина контроверсійна: багато в собі поєднував, боровся сам із собою. Мав критичний самоаналіз. Дякую родині за те, що ви дозволяєте виносити пам’ять на загал – це потрібно нам усім, особливо зараз. Приєднуюся до всіх слів подяки. Закликаю берегти пам’ять. Не забуваймо цю людину», – додав до всього сказаного попередниками Тарас Юрійович.

«Я думаю, цього року ми маємо зробити майданівську виставку в університеті. Спільно подумаємо як присвятити її й Ярославу. Завершуючи: у Ярослава всі були на «Ви» – від студентів до колег й друзів. Це ознака поваги, шани, високого інтелекту. Пам’ятатимемо його таким. Проведемо ще не один захід, щоб вшанувати пам’ять. Принагідно, всім рекомендую перечитати його праці – там закладено ідеї, які сьогодні дуже актуальні», – зазначив на завершення модератор зустрічі, ректор університету Віталій Коцур.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі нерозривно пов’язаний з долею Ярослава Олександровича й береже пам’ять про нього як про невтомного вартового української нації. Ми й надалі продовжуватимемо гуртувати всіх, хто знав його в науці, спорті, волонтерстві чи повсякденному житті, бо так працює пам’ять.

Запис УГСП вшанував пам’ять історика, майданівця та волонтера Ярослава Потапенка з нагоди його 50-річчя спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

В УГСП впроваджуватимуть нову дисципліну з молодіжної політики та роботи: декан Вячеслав Редзюк та викладач Олег Водяний підвищили свою кваліфікацію з цієї тематики

Журналіст — Mon, 11 Aug 2025 10:47:06 +0000

5-8 серпня у Києві відбувся навчальний семінар підвищення кваліфікації викладачів і викладачок з упровадження вибіркової дисципліни з молодіжної політики та молодіжної роботи у закладах вищої освіти України. У заході взяли участь представники восьми закладів вищої освіти України, зокрема й представники Університету Григорія Сковороди в Переяславі – декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеслав Редзюк та викладач кафедри публічного управління та адміністрування Олег Водяний.

У межах семінару учасники поглиблювали знання про сутність і принципи молодіжної політики, ґрунтуючись на підходах Ради Європи, опановували процес її формування як публічної, аналізували екосистему молодіжної політики в Україні та міжнародний досвід, а також удосконалювали тренерські та фасилітаторські компетентності. Важливою частиною роботи стала синхронізація підходів до викладання дисципліни у різних університетах.

Особливу увагу приділили опрацюванню ключових документів:

Закону України «Про основні засади молодіжної політики»;
Указу Президента України «Про Національну молодіжну стратегію до 2030 року»;
статті «Хронологія. Молодіжна політика в незалежній Україні».

Слід зазначити, що до заходу долучилися координаторка молодіжних проєктів ЮНІСЕФ в Україні Анжеліка Савінська Юкселен, заступниця Голови Офісу Ради Європи в Україні Гільде Хауг, проректор з освітніх інновацій Київської школи економіки Микола Трегуб та виконавчий директор ГО «Молодіжна Платформа» Захарій Ткачук.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі стане одним із навчальних закладів, де вже з нового навчального року буде впроваджено вибіркову дисципліну з молодіжної політики та молодіжної роботи. Серед іншого заплановано:

спільне проєктування та запуск нової дисципліни;
підготовку викладачів і викладачок;
підтримку студентських ініціатив;
участь у професійній спільноті викладачів молодіжної політики;
методичний та організаційний супровід на всіх етапах реалізації.

На думку сковородинівців, запровадження цієї дисципліни сприятиме формуванню у студентів сучасного бачення молодіжної політики, розуміння її механізмів та практичних інструментів для участі молоді у суспільному житті.

«Навчальний семінар підвищення кваліфікації викладачів та викладачок з впровадження дисципліни молодіжної політики та роботи» відбувся в межах проєкту «Молодіжна участь та політика: посилення залучення молоді врядування, бюджетування та розвитку життєвих навичок у Львівській, Волинській та Закарпатській областях», який реалізує ГО «Молодіжна платформа» за сприяння ЮНІСЕФ та за фінансової підтримки Уряду Німеччини через німецький державний банк розвитку KFW.

Захід відбувається також за підтримки проєкту Ради Європи «Молодь за демократію в Україні: Фаза IV» та Київської Школи Економіки.

Запис В УГСП впроваджуватимуть нову дисципліну з молодіжної політики та роботи: декан Вячеслав Редзюк та викладач Олег Водяний підвищили свою кваліфікацію з цієї тематики спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Команда УГСП на чолі з ректором Віталієм Коцуром взяла участь у регіональному Конгресі дослідників історії PL-LT-UA-BY: «Історична співдружність чотирьох народів: спадок ідеї та перспективи»

Журналіст — Mon, 23 Sep 2024 06:30:04 +0000

Протягом минулого тижня команда Університету Григорія Сковороди в Переяславі на чолі з ректором Віталієм Коцуром, деканом факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеславом Редзюком та доценткою кафедри політології Лесею Коцур уже вдруге взяла участь у регіональному Конгресі дослідників історії PL-LT-UA-BY: «Історична співдружність чотирьох народів: спадок ідеї та перспективи». Пресслужба університету переповідає вам дайджест подій, до яких були активно залучені сковородинівці в рамках поважного зібрання.

Як і минулоріч, до Варшави, де на базі Варшавського університету з 13 по 16 вересня відбувався цей масштабний чотириденний захід, з’їхалося понад сто дослідників історії з чотирьох країн світу, які дискутували про актуальні виклики, які стоять перед історичною наукою й освітою у ХХІ сторіччі. Фактично, вони продовжили плідну історичну дискусію, започатковану ще минулий рік. На жаль, масштабність заходу не дозволила переяславській делегації відвідати усі дискусійні панелі, тому зупинимося на короткій характеристиці тих дискусій, які вдалося відвідати та прийняти в них участь.

День 1.

З 13 дискусійних панелей, які відбулися 13 вересня, переяславській делегації вдалося відвідати дві. Віталій Коцур та Вячеслав Редзюк приєдналися до дискусійної панелі «Війна очима історика на передовій», у якій дебатували історики Олег Однороженко (модератор), Борис Черкас (онлайн), Дмитро Каюк (онлайн), Іван Гоменюк (онлайн) та Олександр Алфьоров (онлайн). Зокрема учасники дискусії звернули увагу на важливість історичної грамотності, підвищення рівня історичних знань (зокрема, у війську – прим.авт.), використання методу аналогій під час викладання історії. Водночас їх колега Леся Коцур приєдналася до дискусійної панелі «Історичні та сучасні польсько-українські відносини в університетському викладанні», яку модерувала Олександра Куліговська, а учасниками були Андрій Портнов (онлайн), Юлія Буйських, Катажина Єдращик, Ельжбета Квєцінська та Божена Козакевич (онлайн). Портнов порушив важливі проблемні питання історичної науки, які стосуються історичних наративів про сусідів, тему полоноцентризму, колоніального й постколоніального в Україні, відступ від песимістичного тлумачення історії України тощо. У контексті цього Наталія Старченко звернула увагу на важливість розробки концепції шляхетського варіанту української історії, а Ігор Кривошея, в контексті заперечення російського наративу, згадав про важливість тяглости української історії від періоду Київської Русі. Юлія Буйських згадала про актуальність компаративного методу дослідження історії, наприклад, висвітлювати українську історію у порівнянні з європейською (по ключових історичних подіях і періодах).

У другій половині дня делегація Університету Григорія Сковороди в Переяславі провела робочу зустріч з Послом Литви у Польщі Вальдемарасом Сарапінасом, про яку розповідав наш сайт. Ця зустріч стала важливим кроком для зміцнення міжнародних зв’язків та співпраці між Литвою, Україною та Польщею в галузі освіти та науки. Сарапінас, який обіймав посаду Посла Литовської Республіки в Україні з 2020 до 2024 року, поділився своїм досвідом співпраці між Україною та Литвою і висловив підтримку новим спільним проєктам між університетом та литовськими академічними установами. Під час зустрічі також обговорювалися важливі питання спільної історії Литви та України, а також перспективи реалізації нових академічних програм, обмінів студентами та викладачами. Обидві сторони підкреслили важливість вивчення історичних зв’язків між народами, що сприяє поглибленню розуміння культурної спадщини та історичної єдності. Особливу увагу було приділено можливостям реалізації спільних наукових проєктів у галузі історії, освіти та культури. Делегація Університету Григорія Сковороди представила кілька ідей щодо проведення міжнародних конференцій, освітніх обмінів і культурних заходів, що могли б зміцнити співпрацю між українськими та литовськими академічними інституціями. Зустріч засвідчила готовність до подальшої плідної співпраці, що сприятиме розвитку академічних та культурних зв’язків між Україною та Литвою на тлі спільної історії та сучасних викликів.

День 2.

Другий день Конгресу налічував аж понад тридцять дискусійних панелей. Переяславська делегація взяла участь лише у кількох дискусійних панелях, надзвичайно важливих для України. Перша «Культура пам’яті в сучасній Україні. Деколонізація історичних знань, культурного простору, практик пам’яті» (модератор: Юрій Шаповал, учасники: Магда Телус, Ольга Ковалевська, Надія Гончаренко, Андрій Когут, Павел Добросельскі, Олександр Маєвський, Влада Сабадаш, Антоніна Березовенко). Надія Гончаренко зупинилася на характеристиці таких російських ідеологічних концептів, як «братні народи», «визволення» та «громадянська війна», які, на її думку, Україна успішно відкинула. Когут наголошував на особливостях роботи з архівними матеріалами радянських спецслужб, з метою уникнення відтворення імперських та колоніальних наративів. О. Ковалевська говорила про сучасну мазепіану, зокрема, про подальшу деконструкцію російських міфів про І. Мазепу та збільшення комеморативних практик, пов’язаних з постаттю Мазепи. В. Сабадаш та Маєвський О. говорили про візуалізацію образів в сучасній політиці пам’яті. Наприклад, О. Маєвський звернув увагу, що за увесь час широкомасштабної російсько-української війни в Україні так і не сформувався чіткий «образ ворога», а також не було створено чіткого образу захисника з відкритим обличчям.

Під час відвідування дискусійної панелі «Моделі культури Речі Посполитої в українському дискурсі другої половини XVIII ст. Справа Григорія Сковороди» (модераторка: Лариса Довга, учасники: Володимир Маслійчук, Людмила Посохова, Денис Пилипович, Тарас Лютий, Ігор Ісіченко) ректор УГСП Віталій Коцур поінформував присутніх про університетську традицію вивчення спадщини Григорія Сковороди. Насамперед звернув увагу присутніх, що з 2005 р. в університеті діє Навчально-науковий центр Сковородинознавства, який широко займається вивченням філософської та просвітницької спадщини Савича і також готовий до співпраці.

Після 14:00 делегати відвідали ще кілька дискусійних панелей. Так, Віталій Вікторович долучився до участі в дискусії «Деколонізація культурного простору: топоніми, музеї, меморіали» (модераторка: Поліна Барвінська, учасники: Валентина Бочковська, Леонід Мачулін, Наталія Терес, Євген Захарченко та Вікторія Колеснікова). Своєю чергою, Леся Михайлівна відвідала надзвичайно актуальну дискусійну панель «Голодомор як міжнародне явище» (модератори: Ольга Рябченко, Геннадій Єфіменко, учасники: Тетяна Боряк, Наталія Кузовова, Сергій Гуменний, Тетяна Перга). Зокрема на останній панелі пані Боряк говорила про різні підходи щодо інформаційної війни проти голодомору, починаючи з 1930-х років і до сьогодні; С. Гуменний доповідав на тему про нелегальну діяльність на кордоні як інструмент донесення інформації про голодомор за кордон; Г. Єфіменко вів розмову про доцільність порівнянь та недоцільність аналогій в контексті вивчення проблеми голодомору. Окрім цього мова велася про проблему визнання голодомору геноцидом міжнародними організаціями та світовою спільнотою.

Увечері учасники Конгресу переглянули документальний фільм «Війна за освіту» режисера Стефано Ді П’єтро, який обговорив руйнування в освітній сфері внаслідок вторгнення Росії в Україну.

День 3.

Третій день Конгресу був насичений поїздкою до польських музеїв нової історії: Музей Варшавського повстання, Музей ПОЛІН, Музей історії Польщі, Музей Варшавської битви (Оссув) та Музей Юзефа Пілсудського (Сулеювек).

День 4.

Завершальний день Конгресу також був насичений різними дискусійними панелями. Ректор Віталій Коцур брав безпосередню участь у дискусії «Нові проекти з дослідження та розповсюдження історії країн ULB в Європі» (модератори: Ігор Конколевський, Наталія Старченко, учасники: Лариса Довга, Світлана Ляховець, Ольга Морозова, Інеса Кур’ян, Олена Бачинська, Владислав Яценко, Віталій Коцур). Під час цієї зустрічі було представлено кілька важливих проєктів:

«Укультура» – платформа для знайомства з українською культурою. Від професійних дослідників та дослідниць культури;
Проєкт – «Буча-Биківня-Бабин Яр»
Віталій Коцур представив низку університетських науково-освітніх проєктів, зокрема спільний проєкт Мінмолодьспорту та УГСП, освітній онлайн-курс «Єдина Україна: становлення національної ідентичності»

Підсумовуючи роботу Конгресу, варто зауважити, що з одного боку масштабність заходів стала перешкодою для участі охочих у більшості дискусійних майданчиків. Проте, це не стало перешкодою для налагодження комунікації між дослідницькою аудиторією з метою виявлення спільних проблем в сучасній історичній науці як в Україні, так і за кордоном.

«Сподіваємося, що завдяки таким ініціативам українським історикам вдасться посилити діалог із західною аудиторією й представити їй правдиву версію української історії без радянських та російських спотворень», – переконана учасниця делегації, авторка цього огляду Леся Коцур.

Команда УГСП висловлює щиру подяку організаторам Конгресу, насамперед в особі доброго друга України, литовського історика Алвідаса Нікжентайтіса, за запрошення. Переконані, розпочата цими днями у Варшаві співпраця триватиме у предметному вимірі.

Запис Команда УГСП на чолі з ректором Віталієм Коцуром взяла участь у регіональному Конгресі дослідників історії PL-LT-UA-BY: «Історична співдружність чотирьох народів: спадок ідеї та перспективи» спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Делегація УГСП провела робочу зустріч з Послом Литви у Польщі Вальдемарасом Сарапінасом

Журналіст — Mon, 16 Sep 2024 07:47:11 +0000

Делегація Університету Григорія Сковороди в Переяславі у складі ректора Віталія Коцура, декана факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеслав Редзюк та доцентка кафедри політології Леся Коцур провела робочу зустріч з Послом Литви у Польщі Вальдемарасом Сарапінасом, яка стала важливим кроком для зміцнення міжнародних зв’язків та співпраці між Литвою, Україною та Польщею в галузі освіти та науки.

У ході зустрічі Вальдемарас Сарапінас, який з 2020 до 2024 року обіймав посаду Посла Литовської Республіки в Україні, поділився своїм досвідом співпраці між Україною та Литвою й висловив підтримку новим спільним проєктам між університетом та литовськими академічними установами. Також обговорювалися важливі питання спільної історії Литви та України, перспективи реалізації нових академічних програм, обмінів студентами та викладачами.

Обидві сторони підкреслили важливість вивчення історичних зв’язків між народами, що сприяє поглибленню розуміння культурної спадщини та історичної єдності. Особливу увагу було приділено можливостям реалізації спільних наукових проєктів у галузі історії, освіти та культури.

Делегація Університету Григорія Сковороди представила кілька ідей щодо проведення міжнародних конференцій, освітніх обмінів і культурних заходів, що могли б зміцнити співпрацю між українськими та литовськими академічними інституціями.

Зустріч засвідчила готовність до подальшої плідної співпраці, що сприятиме розвитку академічних та культурних зв’язків між Україною та Литвою на тлі спільної історії та сучасних викликів.

Запис Делегація УГСП провела робочу зустріч з Послом Литви у Польщі Вальдемарасом Сарапінасом спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

В УГСП відбулися вибори деканів факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій і факультету природничої освіти: результати волевиявлення та перші коментарі нових деканів

Журналіст — Wed, 19 Jun 2024 15:13:41 +0000

19 червня 2024 року, в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі обирали двох деканів – факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій та факультету природничої освіти. Голосування тривало з 11:00 до 14:00 на виборчих дільницях – у конференц-залі імені Василя Сухомлинського (ФГОСТ) та читальному залі Сигізмунда ІІІ (ФПО навчального корпусу №2 Університету Григорія Сковороди в Переяславі, вул. Сухомлинського, 30. Інформуємо вас про перебіг та результати голосування, які було підраховано та оголошено у цей же день.

Що передувало виборам? Протягом місяця з моменту публікації оголошення про конкурс на заміщення посад, особи, які виявили бажання взяти участь у конкурсі, мали подати відповідні документи: заяву, особовий листок з обліку кадрів із фотографією, автобіографію, копії документів про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання, список друкованих наукових праць і винаходів (за останні п’ять років), які відповідають освітній програмі та освітнім компонентам.

Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій

Близько 11:00 у конференц-залі імені Василя Сухомлинського відкрили збори трудового колективу, і за наявності кворуму у 2/3, затвердили порядок денний, обрали лічильну комісію і розпочали безпосередню процедуру голосування. По завершенню комісія підрахувала голоси та не зафіксувала зіпсованих бюлетенів чи голосів «проти». Як розповіли на факультеті, 13 осіб не змогли взяти участі у голосуванні у зв’язку з робочими відрядженнями міжнародного та всеукраїнського рівня (зокрема участь у форумах та конференціях) чи з інших поважних причин.

«Відповідно до рішення лічильної комісії, яке відображено у протоколі №2 підписаного усіма членами лічильної комісії, кандидат історичних наук, доцент Редзюк Вячеслав Володимирович набрав 53 голоси, що у відсотковому складі становить 80,3%. Збори трудового колективу факультету затвердили результати голосування одноголосно», – підсумував голова виборчої комісії, кандидат історичних наук, доцент Володимир Сіропол.

«Шановні колеги! Вдячний вам за високий кредит довіри. Я буду старатися його максимально виправдати і робитиму усе, що в моїх силах, аби розвивати наш факультет. Це дійсно позитивний результат, і приємно, що всі ви сьогодні знайшли можливість відвідати збори нашого трудового колективу», – сказав новообраний декан факультету Вячеслав Редзюк, а у коментарі для пресслужби університету додав, що завданням на новий термін є максимальне збереження науково-педагогічного складу факультету, примноження спеціальностей та збільшення як контингенту здобувачів так і університетської родини загалом. Редзюк зізнається, що націленний на досягнення максимального результату, та й як свідчить звіт декана за попередню каденцію очолюваний ним факультет має позитивну динаміку зростання і налаштовані на позитивні вектори його подальшої розбудови.

Факультет природничої освіти

Вибори на факультеті відбувалися за тим же алгоритмом. Як сповістила пресслужбі університету голова виборчої комісії, кандидат історичних наук, доцент Лідія Товкун, збори трудового колективу складали 29 делегатів, із них не з’явилося двоє осіб. Відтак протягом часу голосування було видано 27 бюлетенів, один з яких було визнано недійсним. У підсумку претендента кандидата історичних наук, доцента Козубенка Юрія Леонідовича було обрано 26 голосами (89,6%).

«Я дуже вдячний за своєму колективу за довіру і підтримку – намагатимусь її виправдати, маю певні предметні плани: відкриття нових та акредитація діючих освітніх програм, реалізація та підтримка побажань і пропозицій від кафедр та Студентської Ради факультету. Нашими командними векторами надалі залишаться наукова та організаційна робота, міжнародна діяльність – у кожному з них є свої бачення і перспективи. Приміром, на кафедрі здоров’я і безпеки життєдіяльності це, у перспективі, відкриття освітньої програми «Фізична реабілітація», щодо кафедри природничих дисциплін і методики навчання – успішне проходження акредитації, відкриття лабораторії гідробіології. Щодо кафедри екології, географії і методики навчання це теж успішні акредитації, госпрозрахункові проєкти. Також триватиме співпраця з іншими, дружніми для нас факультетами. Вперед до нових висот!», – розповів у ексклюзивному коментарі для пресслужби університету новообраний декан.

Залишається лише від імені керівництва та команди Університету Григорія Сковороди в Переяславі, колективів факультетів, привітати Вячеслава Володимировича та Юрія Леонідовича з переобранням та побажати їм міцного здоров’я та невпинності нових здобутків, які славитимуть та вестимуть сковородинівську родину вперед. Нехай молода енергія та сучасні бачення розвитку університетської освіти множаться новими ідеями й задумами – ми завжди з вами у прагненні змінювати нашу освіту і науку.

Запис В УГСП відбулися вибори деканів факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій і факультету природничої освіти: результати волевиявлення та перші коментарі нових деканів спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі закріпив свою давню співпрацю з Фондом громадської дипломатії підписанням договору про співпрацю

Журналіст — Wed, 29 May 2024 10:36:46 +0000

29 травня 2024 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, на закріплення давньої співпраці, було підписано договір про співпрацю з Фондом громадської дипломатії. У цей день до закладу завітали директор Фонду Федір Лавриненко й провідний аналітик Фонду Олександр Гнидюк. Підписання відбувалося в конференц-залі імені Василя Сухомлинського за участі ректора закладу Віталія Коцура, проректора з наукової роботи та інноваційної діяльності Василя Дудар і декана факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеслава Редзюка.

Ідеєю, що лягла в основу створення «Фонду громадської дипломатії» – органу народної влади, призначеного для використання каналів суспільної комунікації з метою відстоювання та сприяння у реалізації українських національних інтересів, свого часу, стало активне залучення українського громадянського суспільства до теоретичного вироблення та практичного втілення курсу зовнішньої політики України.

«Наша співпраця триває давно, щонайменше з 2017 року коли я долучився до чи не найпершого публічного заходу від Фонду. Також Олександр Гнидюк долучався до конференцій в нашому закладі, зокрема традиційного наукового зібрання нашої кафедри політології, хоч з ним ми були особисто знайомі набагато раніше – десь з 2014 року. Сьогоднішня подія, радше, закріплює цю співпрацю офіційно, що мало б статися давно. Беремо курс на розширення горизонтів нашої співпраці, адже ФГД має досить потужний темп розвитку, зв’язки, аналітику. Віримо, що це допоможе нам як загалом, так і в нашій грантовій діяльності. Не секрет, що спільне написання грантів з громадськими організаціями, зазвичай, має великий успіх. У нас, зокрема на факультеті гуманітарної освіти і соціальних технологій, є талановиті історики, політологи, державні управлінці – вони матимуть змогу проходити у Фонді практику, і, можливо, навіть, згодом працевлаштуватися чи потрапити у цікавий проєкт», – коментує ректор університету Віталій Коцур.

Слід зауважити, що поза УГСП Фонд громадської дипломатії вже співпрацює з понад десятком інших закладів вищої освіти України. Серед них Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Український католицький університет, Національний авіаційний університет, Національний університет біоресурсів і природокористування України, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Український державний університет імені Михайла Драгоманова та інші.

Безумовно, підписання договору з Фондом громадської дипломатії є важливим кроком для Університету Григорія Сковороди в Переяславі оскільки це про нові можливості та перспективи співпраці. Маємо велику приємність, радість і честь вже офіційно мати такого партнера!

Запис Університет Григорія Сковороди в Переяславі закріпив свою давню співпрацю з Фондом громадської дипломатії підписанням договору про співпрацю спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.