Наприкінці минулого тижня, в рамках обов’язкового курсу базової загальної військової підготовки, який із вересня 2025 року успішно проходять здобувачі вищої освіти, до Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітали бійці 7-го окремого батальйону 114-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Їх візит став черговим підтвердженням тези про те, що військові дії станом на 2025 рік не лише про «м’язи» й багнет, а про технології, точність і розум.

• FPV-дрони-камікадзе різних модифікацій,
• розвідувальні Mavic 3T та Mavic 3 Enterprise,
• нічний ударний гексакоптер «Вампір»,
• наземний безпілотний візок-носій, що доставляє вантаж на позиції та вивозить «трьохсотих» під вогнем.

«Ми хотіли, щоб студенти побачили на власні очі: сьогодні на фронті перемагає не той, хто сильніший фізично, а той хто вміє керувати дроном, розбирається в РЕБ і може за годину зібрати FPV, який врятує життя побратимам», – пояснюють мету свого візиту представники підрозділу.

Студенти не просто дивилися – вони тримали пульти, запускали квадрокоптери, вчилися «ловити» сигнал в умовах перешкод, питали про дальність, вантажопідйомність і те як саме один оператор може знищити танк за 3 млн доларів дроном за кратно меншу ціну.

Ректор університету, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур у коментарі для пресслужби університету, наголосив:

«З вересня цього року курс базової загальної військової підготовки став обов’язковим для всіх наших студентів і ми горді створювати умови, коли заняття виходять за межі теорії. Нині ми з ще більшою мотивацією готуємо свідомих громадян, які розуміють: справа захисту України в наших руках. Щиро дякую командуванню 7-го батальйону 114-ї ОБр ТрО, нашим гостям-захисникам за те, що вони знайшли час між бойовими виходами і приїхали до нас із реальною технікою й реальними історіями. Це безцінно», – підкреслив Віталій Вікторович.

Військові залишили університет із посмішками й обіцянкою повернутися ще. Бо такі зустрічі – живий місток між фронтом і тилом, між тими, хто воює сьогодні і тими, хто прийде їм на зміну завтра.

28 жовтня 2025 року, у день 50-річчя від дня народження Ярослава Потапенка – українського історика, доктора історичних наук, професора Університету Григорія Сковороди в Переяславі, учасника Революції Гідності та волонтера, життя якого обірвалося на початку 2016 року, в альма-матер провели низку меморіальних заходів, присвячених його пам’яті. За їх перебігом незмінно слідкувала пресслужба університету.

Вшанування пам’яті Ярослава Олександровича розпочалося о 13:00 спільною молитвою та відвідинами його могили на Підварському кладовищі. О 14:40 біля головного корпусу УГСП зібралося кілька десятків побратимів і посестер Ярослава Потапенка, його родина, колеги та друзі аби відкрити меморіальну дошку на його честь на фасаді закладу.

«Кожен день віддаляє буремні події 2013-2014 рр., які журналісти й політологи назвали «зимою, що нас змінила» – та ця дефініція надзвичайно вузька: після тієї зими Україна вже не була такою як раніше. Такі люди, як Ярослав Потапенко, як наш ректор Віталій Коцур, як десятки викладачів і студентів, чітко усвідомили: банда Януковича зі своїми кремлівськими кураторами хоче примусити нас іти сценарієм Білорусі, остаточно зробити колонією росії. З того часу минуло багато років. Ми в горнилі кривавої війни, платимо найвищу ціну за свободу й незалежність. Але не можемо забувати тих, хто тоді повстав і не дав країні зійти з європейського, демократичного шляху», – зазначив модератор заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін.

Надалі присутні спільно виконали Державний Гімн України та схилили голови у хвилині мовчання й скорботі за тими, хто своїм життям забезпечує кожну нашу днину, хто заплатив найвищу ціну за майбутнє дітей і онуків, за майбутнє України.

З вітальним словом до присутніх звернувся ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур:

«Шановні колеги, побратими й посестри! Саме так ми говорили з Ярославом на Майдані – там, де не було байдужих і чужих. Навіть незнайомця, зустрівши серед нічних барикад, відчував близьким по духу, по свідомості, по ідеологічних і політичних поглядах, по баченню майбутнього. Саме там карбувалося майбутнє української нації. Ярослав Олександрович Потапенко – яскравий представник покоління, народженого в Радянському Союзі, але вихованого в незалежній Україні. Покоління, яке чітко усвідомлювало шлях і майбутнє своєї держави. Як педагог і соратник, наставник і спортсмен, громадянин, небайдужий до долі України, Ярослав формував нове покоління українців на засадах сковородинівського людиноцентризму, глибокої національної самосвідомості, утверджуючи національну та громадянську ідентичність. Для мене велика честь, що ця меморіальна дошка віднині встановлена саме тут – у серці нашого університетського простору. Нехай кожен вступник, кожен першокурсник, складаючи присягу на цій площі, бачить і усвідомлює, які постаті творили дух переяславців і формували українське суспільство. Його слова, думки й настанови назавжди закарбувалися в мені. Я сповідую їх, бо вони – про наше світле майбутнє, про Україну, яку він любив і якою жив», – зазначив Віталій Вікторович та додав, що багато студентів та спортсменів, яких навчав Ярослав Потапенко, уже не з нами – з початком російсько-української війни у 2014 році та з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році вони стали до лав війська та повернулися «на щиті».

«Ярослав Потапенко доторкнувся до свідомості багатьох із тих, хто рухає суспільство вперед, наближає перемогу. Хто нині не здається, не ламається, не опускає рук. Ми можемо годинами говорити про фізичне й ментальне здоров’я, але мусимо шукати в собі сили, як він вчив: попри все рухатися й боротися. Ця війна – ще один показник того, що незалежність далась нам надто просто й безкровно. Тепер ми пожинаємо плоди й реально її виборюємо. Про це Ярослав говорив на всіх мітингах – під час Революції Гідності, після й до. Ми – велика нація з великим минулим і ще більшим майбутнім. Слава Україні!», – додав ректор УГСП.

Надалі слово тримала дружина Ярослава Олександровича, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко:

«Сьогодні – дуже пам’ятна дата: Ярославу виповнилося б 50, але, на жаль, він навіки залишився 40-річним. Важливими словами для мого чоловіка, якщо ви його пам’ятаєте чи спілкувалися з ним, були слова: «Рабів до раю не пускають». Він цим лозунгом жив, проносив його через себе й заражав інших – не побоюся цього слова. Казав: «Потрібно постійно викорінювати з себе раба, позбуватися рабської позиції». У сучасному світі меморіалізація публічного простору надзвичайно важлива – особливо зараз. І це місце в університеті з’являється недаремно: він був педагогом за яким йшла молодь, студентство. Студенти зліталися до нього як метелики на поклик: зателефонував Потапенко – за 15–20 хвилин вони вже тут, готові йти за ним. У цьому й була його сила – вміти поєднувати людей, які в реальному житті не могли б зійтися. Така в нього особливість. Як педагог і людина зі стержнем, його самоствердження відбулося саме в Переяславі – сакральному місці, що дало багато національних героїв всеукраїнського масштабу. Тут сталося його становлення: як педагога, як людини, як борця за національну свідомість і Україну. Він завжди казав: «Як викладач дисциплін суспільно-гуманітарного блоку я не можу сидіти на місці – інакше що я буду вчити студентів, що говорити, якщо своїм прикладом не покажу, як діяти?» У цьому – його величезна сила. Дякую всім, що пам’ятаєте його, що завжди мене підтримуєте. Слава Україні!», – підкреслила Руслана Михайлівна.

Надалі фахівчині соціально-гуманітарного відділу університету Діана Антоненко та Ольга Богданець виконали почесну місію – поклали квіти до могили ювіляра.

За мить ректор Віталій Коцур та дружина Руслана Потапенко зняли завісу з меморіальної дошки і на усіх присутніх поглянув портрет Ярослав Олександровича майданівських часів з викарбуваними датами життя та смерті і його відомою і донині актуальною цитатою «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу».

Близько 15:00 у конференц-зал імені Василя Сухомлинського розпочався вечір спогадів однодумців, рідних та близьких. Вони поділилися теплими історіями про життя, досягнення та непересічну особистість Ярослава Олександровича. Бібліотека університету, спільно з родиною підготувала мініекспозицію пам’яті – наукові праці, медалі, роботи здобувачів під його керівництвом та багато іншого.

Перед початком розмови переглянули відео, у якому промайнула фоторетроспектива світлин ювіляра – як науковця, громадського діяча, майданівця, волонтера, спортсмена.

Понад десять років Україна втрачає найкращих синів і доньок у боротьбі з російським агресором. У національному мартирологу поруч з іменами звитяжців різних поколінь – імена наших сковородинівців, які ще з 2014 року стали до лав опору на черговому етапі нашої національно-визвольної боротьби.

Жовтень і листопад незмінно мають дати їхнього народження та повернення додому «на щиті». Згадуємо їх із глибокою шаною – так само, як і всіх захисників і захисниць, чиї життя стали жертвою свободи України.

6 жовтня 1994 року народився Іван Коваль – молодший сержант Збройних Сил України та випускник факультету природничої освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року його підрозділ – 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого – перебував у Житомирській області і мав вирушити на захист Києва, проте через поломку БТР це стало неможливим. Після ремонту техніки Іван особисто лагодив свій БТР і разом із побратимами вирушив на Миколаївщину, демонструючи самовідданість та відповідальність. 25 березня у БТР, у якому перебували солдати, влучили ворожі снаряди, проте всім вдалося вижити завдяки злагодженості та мужності команди. Уже 27 березня, обороняючи село Благодатне на Миколаївщині, Іван Коваль разом із побратимами потрапив під обстріл фосфорними снарядами, залишивши по собі приклад відданості, сміливості та жертовності. Нині він мав би відзначати своє 31-річчя, і його ім’я, як і імена всіх загиблих захисників, назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів і всієї університетської спільноти.

26 жовтня 2000 року народився Дмитро Рейниш, здобувач IV року заочної форми навчання та боєць полку «Азов», відомий під позивним «Рекс». У 2020 році він чітко вирішив вступити до Окремого загону спеціального призначення Національної Гвардії України «Азов». З початком повномасштабної фази війни, Дмитро служив артилеристом і разом із побратимами обороняв Маріуполь, згодом перейшов у піхоту. Під час виконання бойового завдання їх оточили, «Рекс» допоміг пораненому побратиму, але через обставини вони змушені були розділитися, і Дмитро отримав чисельні кульові поранення. Йому було лише 21 рік на момент загибелі. Цього жовтня він міг би відзначати своє 25-річчя, і пам’ять про його мужність, відданість та жертовність назавжди залишиться в серцях рідних, друзів та всіх, хто знав і шанував Героя.

30 жовтня 1987 року народився Андрій Місюкевич, випускник факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі та боєць 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, відомий під позивним «Дрон». Із початком повномасштабного вторгнення він став на захист країни у лавах місцевої ТрО, згодом приєднався до Добровольчого Українського Корпусу, а потім служив водієм у лавах ЗСУ. Під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині Андрій отримав смертельну вибухову травму. Йому було 38 років, а його приклад відваги, відповідальності та любові до Батьківщини надихає усіх, хто його знав, і назавжди залишиться в пам’яті рідних і побратимів.

16 листопада 1996 року народився Фелікс Куртаніч, студент IV курсу спеціальності 052 «Політологія» факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій. Він служив у батальйонах «Карпатська Січ», «Донбас» та «Айдар» і активно брав участь у бойових діях на Сході України. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Фелікс був на передових позиціях у Авдіївці, Широкиному, Пісках та Кримському. Загинув під час боїв у Рубіжному на Донеччині у квітні того ж року. Нині Феліксу виповнилося б 29 років, а його його мужність і відданість Батьківщині завжди житимуть у серцях рідних, друзів і всіх, хто його шанував.

10 жовтня 2022 року назавжди обірвалося життя першокурсника факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі Едішера Кварацхелії. Він мужньо захищав Україну у складі 25-го окремого мотострілецького батальйону «Київська Русь», продовжуючи свою бойову службу, розпочату ще у 2014 році. Едішер народився в Цаленджисі, на заході Грузії, де у 2008 році брав участь у захисті батьківщини від російської агресії. Коли десять років потому розпочалася війна на Сході України, він не вагаючись продовжив боротьбу з окупантами вже на українській землі, віддаючи своє життя за свободу і незалежність нашої країни.

10 листопада 2022 року на Донеччині загинув молодший сержант 66-ї окремої механізованої бригади, студент І курсу спеціальності «Публічне управління та адміністрування» факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій Павло Синиця. Через інтенсивні обстріли його тіло протягом трьох діб не могли забрати з поля бою. Павло зустрів повномасштабне вторгнення 24 лютого вже з бойовим досвідом, адже війна для нього розпочалася значно раніше. Його відвага, стійкість і самопожертва назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів і побратимів.

Сковородинівці, шануймо пам’ять усіх, хто віддав життя за нашу свободу, зберігаймо розповіді про їхній шлях, подвиги та боротьбу, передаваймо їх наступним поколінням. Нехай пам’ять про цих героїв завжди освітлює наш шлях до миру і незалежності.

Випускники та студенти Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні захисники, чиї імена назавжди залишаться в історії України. Вони завжди будуть поруч у наших серцях і пам’яті!

Від після початку російської окупації Криму та Севастополя та початку війни на Сході України у 2014 році, національний пантеон полеглих українських героїв поповнюється все новими і новими іменами. У перший день осені згадуймо про сковородинівців, які віддали життя за Україну та повернулися до рідного дому «на щиті» у вересні.

• 12 вересня – 28-річчя випускника-політолога, захисника Івана Маковецького. Після отримання диплома в 2019 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Захисник Іван Маковецький з Ковельщини загинув на фронті за пів року до того, як народилася його донька. Ще до своєї смерті він обрав для дитини ім’я, але не встиг побачити її усмішку. Його історія, якою нещодавно поділилося інтернет-видання «БУГ» – це біль, гордість і незламна любов до України та родини.
• 28 вересня – 32-річчя випускника бакалаврату факультету фінансово-економічної і професійної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі 2021 року випуску Романа Шаповала, який загинув 27 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в Куп’янському районі на Харківщині, поблизу населеного пункту Петропавлівка. Указом Президента України №108 від 21 лютого 2025 року, йому посмертно присвоєно найвище державне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»

• 8 вересня 2022 року – треті роковини смерті захисника, випускника університету Олександра Підборіжного. Близько 12:00 5 вересня 2022 року по позиції, де перебував старший солдат Олександр Підборіжний, противник наніс ворожий удар «дроном-камікадзе», внаслідок чого останній отримав тяжкі поранення. На місці події старшому солдату було надано домедичну допомогу та евакуйовано до медичного закладу в місто Дніпро для надання медичної допомоги. Попри намагання медиків, 8 вересня 2022 року  близько 23:30 хвилин старший солдат Підборіжний від отриманих травм загинув.
• 19 вересня 2022 року – біля села Барабашівка на Харківщині загинув випускник факультету гуманітарно-природничої освіти та соціальних технологій, уродженець Полтавщини, старший лейтенант Валерій Хохлов. Сковородинівець підірвався на мінно-вибуховому пристрої, який встановили російські військові. У Валерія залишилися батьки, дружина та донька.
• 1 вересня 2024 року – перші роковини загибелі випускника 2007 року спеціальності «Середня освіта (Музичне мистецтво)» факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Андрія Місюкевича. Із початком повномасштабного російського вторгнення чоловік став на захист своєї країни у лавах місцевої ТрО. Згодом долучився до Добровольчого Українського Корпусу, а потім опинився у 67-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Під час виконання бойового завдання боєць зазнав смертельної вибухової травми. Воїнові було 37 років. Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали Андрія у селі Супоївка на Київщині. Удома на воїна чекали син Назар, батько Микола Іванович і мати Галина Семенівна.

Ми зобов’язані берегти їхні імена та історії, передаючи їхній героїчний приклад майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні герої, чиї імена навічно вкарбовано золотими літерами в історію нашої Батьківщини. Назавжди у наших серцях!

У серпні ми з шаною згадуємо імена тих, хто віддав своє життя за Україну – наших відважних героїв, які загинули заради свободи, гідності та миру. Серед них і ті, хто пішов у вічність саме в серпневі дні, і ті, хто народився цього місяця – символічно, адже їхнє життя стало уособленням сили духу та любові до Батьківщини. Ми пам’ятаємо кожного з них, схиляємо голови перед їхнім подвигом і вічно зберігатимемо їх у серці.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі у червні продовжив свою благодійну акцію зі збору коштів на підтримку захисників України під тематичною назвою «Сродний збір». Розповідаємо скільки зібрали та куди спрямували.

За ініціативи керівництва університету в особі ректора Віталія Коцура, відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю в особі керівниці Оксани Луцик, відділу кадрів на чолі з Людмилою Погребною та бухгалтерії університету в особі Олени Йосипенко, більше 200 працівники університету написали заяви й перерахували свій одноденний заробіток або просто задонатили цю суму на благодійний рахунок та, таким чином, долучилися до волонтерської місії, спрямованої на задоволення нагальних потреб військових та ветеранів – здобувачів, викладачів та випускників альма-матер.

• Олександру Грабачуку – випускника факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій на автівку Mitsubishi L200 для підрозділу 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша на Покровському напрямку, у лавах якого боронить він нашу Батьківщину. Ще 60 000 потрібно зібрати до закриття збору, тож пропонуємо вам, по можливості, долучитися до збору за реквізитами:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/4D2Pg8ZGQ5

Номер картки банки: 4441 1111 2068 0065

• Миколі Кучеренку – викладача університету на системи скидів для дронів для 2 САДн 32 окремої механізованої Сталевої бригади. Підтримати збір можна надіславши донат на цей конверт:

Конверт: https://next.privat24.ua/send/hgrqg
Карта Приват: 5168 7521 3125 7704

59 168 гривень, згідно спільно напрацьованого з ректором рішення, перераховано у збір на автівку для 3-й механізованого батальйону «Кайман» 67-ї окремої механізованої бригади під керівництвом випускника університету, майора Михайла Чубінашвілі. У  складі цього підрозділу захищають Батьківщину багато сковородинівців.

Збір триває, а відтак закликаємо вас долучитися до нього за посиланням:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/8ECB7RQKZr

Номер картки банки: 4441 1111 2438 4748

Конверт: https://www.privat24.ua/send/hbtk4

Номер карти конверта: 5168 7521 3851 4271

Університет Григорія Сковороди в Переяславі продовжує свою волонтерську місію і всіляко допомагає захисникам, ветеранам, усім хто того потребує. Продовжимо традицію допомоги у новому навчальному році, будемо активно включатися та відгукуватися на подібні ініціативи надалі. Вдячні усім небайдужим працівникам, підтримка яких є неоціненною та надважливою. Працюємо для Перемоги!

З 2014 року, від початку окупації росією Криму і Севастополя, мартиролог національного пантеону українських героїв поповнюється іменами тих, хто поліг на новому етапі національно-визвольної боротьби. Серед них, як не гірко, багато сковородинівців. Липень має дати їх народження та повернення додому «на щиті». Згадаймо їх та, в їх особі, усіх полеглих героїв і героїнь.

01 липня 1995 року – 30-річчя від дня народження Олександра Підборіжного. Народився у місті Олешки Херсонської області, після чого став на шлях опанування політології в нашому університеті. Олександру полюбився Переяслав, тому, здобувши освіту, він залишився тут жити. Був відчайдушним, палким патріотом рідної землі. Свій шлях боротьби за майбутнє України почав ще 30 листопада 2013 року. Та ніч на Євромайдані, коли бійці спецпідрозділу «Беркут» жорстоко побили понад 80 учасників акції, більшість із яких були студентами, стала початком Революції Гідності. Олександр був одним із тих мирних протестувальників. З того Майдану для нього і почалася справжня війна за незалежність країни, а 8 вересня 2022 року вона для нього закінчилася…

17 липня 1993 року – день народження захисника-сковородинівця Сергія Тарасюка. Спочатку – АТО, потім – війна повномасштабна. Від Київщини – до Донеччини. Від водія – до механіка самохідної артилерійської установки. Від простого солдата – до Героя. Про це свідчать його нагороди: медалі «За участь в АТО», «За жертовність і любов до України», почесна відзнака «Хрест 54 ОМБр», орден «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.

25 липня 1996 року – Артем Тхеа Суонг. З дитинства займався Ушу у Броварській спортивній школі,став майстром спорту України міжнародного класу та входив до складу національної збірної України.
Він — багаторазовий чемпіон України, триразовий чемпіон Європи, бронзовий призер чемпіонату світу та володар Кубка світу. Його спортивні досягнення прославляли Україну на міжнародній арені та стали прикладом для молодого покоління. У 2023 році Артем вступив до лав Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у бойових діях поблизу Оріхово-Василівки Бахмутського району Донецької області, де проявив себе як рішучий, мужній і відповідальний командир.

12 липня 2024 року – Сергій Тарасюк. 17 липня 2024 року він збирався зустріти свій 31-ий день народження вдома з сином, мамою, сестрою, братом, з рідними і друзями, заради яких він пішов на захист української землі і кожного з них. І він повернувся додому саме в цей день. На щиті. Навіки…

Ми зобов’язані берегти їхні імена та історії, передаючи їхній героїчний приклад майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні герої, чиї імена навічно вкарбовано золотими літерами в історію нашої Батьківщини. Назавжди у наших серцях!

З початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну команда Університету Григорія Сковороди в Переяславі незмінно ініціює та підтримує волонтерські збори для студентів, випускників, викладачів, співробітників та їхніх близьких. Часом такі ініціативи спрямовані не лише на допомогу військовим, а й на підтримку тих, хто опинився у складних життєвих обставинах.

Знову звертаємо вашу увагу на кілька найбільш актуальних, наразі, зборів й закликаємо вас активно долучитися, аби підтримати цю важливу справу.

3-й механізований батальйон «Кайман» 67-ї окремої механізованої бригади звертається до нас із проханням про допомогу. Батальйоном командує випускник нашого університету, майор Михайло Чубінашвілі, який разом зі своїми побратимами боронить Україну на передовій.

Наразі виникла нагальна потреба у пікапі для виконання бойових завдань. Закликаємо кожного небайдужого долучитися до збору коштів – будь-який внесок важливий.

Monobank: https://send.monobank.ua/jar/8ECB7RQKZr

Номер картки Monobank: 4441 1111 2438 4748

Приват24: https://www.privat24.ua/send/hbtk4

Номер картки ПриватБанку: 5168 7521 3851 4271

Просимо підтримати збір для підрозділу Миколи Кучеренка – викладача університету на придбання систем скидів для дронів для 2 САДн 32 окремої механізованої Сталевої бригади. На придбання потребується 50 000 гривень.

Конверт: https://next.privat24.ua/send/hgrqg
Карта Приват: 5168 7521 3125 7704

Просимо підтримати збір коштів на Mitsubishi L200 для підрозділу 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша на Покровському напрямку, у лавах якого боронить нашу Батьківщину випускник факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Олександр Грабарчук.

Це авто – не просто транспорт, це мобільність, евакуація, швидка доставка спорядження та збережені життя воїнів. Ціль збору – 150 000 гривень.

Номер картки банки: 4441 1111 2068 0065

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/4D2Pg8ZGQ5

Студент ІІІ курсу факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій спеціальності 014 Середня освіта (Історія та громадянська освіта), заступник голови Наукового товариства університету Антон Рижук потребує допомоги на лікування.

Антон отримав серйозні ушкодження голови, перебуває на лікуванні в Інституті нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України та потребує стаціонарного лікування.

Реквізити для допомоги:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/3zuVYomVPg

Карта mono: 4441 1111 2115 2155

Конверт Приват: https://www.privat24.ua/send/h1ryt

Карта: 5168 7521 3505 8108

Готівкою можна передати Оксані Луцик (+380939861143)

Просимо вас бодай мінімально долучитися до кожного збору коштів і поширити цю інформацію серед знайомих.

Зауважимо, що у червні ми знову збираємо наш одноденний заробіток для сковородинівців які того потребують у рамках акції «Сродний збір» за підтримки адміністрації Університету Григорія Сковороди в Переяславі в особі ректора Віталія Коцура й відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю на чолі з Оксаною Луцик.

У разі вашої згоди, відповідну заяву можна написати на спеціально розробленому бланку завітавши до відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю / Наукового товариства університету або взявши необхідну кількість бланків заяв за кількістю охочих членів колективу у вашому структурному підрозділі (можна отримати електронно написавши на пошту moderator.phdpu@gmail.com чи за номером +380939861143 у будь якому з месенджерів).

Алгоритм простий. Більше заяв – більше коштів – більше допомоги.

Час великих справ триває!

Червень сповнений пам’ятних дат, що нагадують про мужність і самопожертву сковородинівців, які віддали життя у боротьбі за незалежність України. Їхній подвиг назавжди закарбувався в нашій національній пам’яті як уособлення незламності, гідності та щирої любові до Батьківщини.

Ми маємо святий обов’язок зберігати і вшановувати їхні імена, розповідати про них майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

• 2 червня 1969 року – день народження випускника, спеціальності 014 Середня освіта (українська мова та література) філологічного факультету Віталія Краснюка. Із 24 лютого 2022 року Віталій воював у гарячих точках Київщини, а згодом і Чернігівщини. За багатолітню відданість військовій справі та зразкове виконання громадянського обов’язку щодо захисту Батьківщини Віталій Краснюк удостоєний численних прижиттєвих нагород та відзнак. 10 березня 2022 року під час бойового завдання поблизу села Гаврилівка на Чернігівщині Віталій Краснюк загинув разом зі своєю групою, зупиняючи колону рашистських танків. Він так і не дізнався про присвоєне звання майора.
• 3 червня 2000 року – народився студент ІІ курсу денної форми навчання спеціальності 015. Професійна освіта (Цифрові технології) факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Владислав Генкель. Служив командиром відділення снайперів роти вогневої підтримки у складі військової частини. Він героїчно загинув від отриманих поранень унаслідок бойових дій на території Курської області російської федерації.
• 4 червня 1991 року – день народження випускника факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Дениса Ящука. За спогадами сковородинівців він відзначався життєрадісністю, позитивним настроєм та міцним, залізним характером.
• 21 червня 1988 року – народився випускник 2009 року, спеціальність 014 Середня освіта (Історія) історичного факультету Олександр Крот.

• 10 червня 2024 року – загинув випускник 2011 року, спеціальність 051 Економіка підприємства фінансово-гуманітарного факультету Микола Коханівський. Був командиром батальйону «ОУН». Безкорисливий і безкомпромісний український націоналіст-революціонер, ревний, практикуючий і відважний воїн, незрадливий і справжній Провідник для своїх соратників-побратимів, не вдаваний, а правдивий бойовий командир, який безпосередньо вів у бій воїнів Добровольчого батальйону ОУН.
• 16 червня 2024 року – загинув студент 3 курсу заочної форми навчання 2003 року, спеціальності 014 Середня освіта (Історія) історичного факультету (нині – соціально-психологічний факультет) Ігор Хлань. Потрапивши під ворожий вогонь, під час виконання завдань по недопущенню просування ворога поблизу Красногорівки Донецької області трагічно загинув.
• 18 червня 2023 року – під час виконання бойового завдання у районі Красногорівки Донецької області загинув солдат Олександр Горбатенко. Він випускник історичного факультету (нині – соціально-психологічний факультет). Захищав Україну з серпня 2022 року, був старшим сапером першого відділення інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону Збройних сил України.

Життя кожного з них – це історія безмежної любові до України, мужності та жертовності. Вони не просто воювали – вони захищали мову, ідентичність, свободу й майбутнє. Слава Героям! Вічна пам’ять!

23 травня 2025 року в 114 аудиторії Центру інноваційного навчання та трансферу технологій «Innovation Training & Tech Transfer Center» Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася зустріч з доктором історичних наук Павлом Гай-Нижником та доктором політичних наук Леонідом Чупрієм під час якої вони презентували свої нові монографії «Зазирнути у вічі Путіну»: російський синдром української «дипломатії війни і миру». Пекельна весна 2022-го» й «Російський вузол: розв’язати чи розрубати».

Розпочав захід з вітальними словами кандидат історичних наук, доцент, проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності Василь Дудар, який підкреслив актуальність тем, що порушуються в презентованих виданнях:

«Сьогодні в нас в університеті відбувається чергова презентація книг. І це справді дуже цікаві видання не лише для істориків, а для кожного свідомого читача. Адже вони торкаються важливих тем: що сьогодні відбувається з Україною, навколо України і в самій Україні. Чому це важливо? Бо ці питання треба було порушувати ще на початку 90-х, коли Україна стала незалежною. Проте увагу до громадянської ідентичності, національно-патріотичного виховання чомусь звернули лише зараз. Так, краще пізно, ніж ніколи, але якби ці процеси почалися вчасно – можливо, багато речей минуло б спокійніше, менш болісно для держави. У науковому середовищі не раз звучала думка: незалежність України здобута надто легко, фактично без крові. І за цю «легкість» ми сьогодні платимо – життями багатьох українців».

Автори підкреслили, що вони прийшли не просто «розказати й поїхати», а щоб розпочати справжню розмову. Адже історія ще триває. А хто не захоче слухати – потім може запитати: «Навіщо ми взагалі сюди прийшли? Просто посидіти?».

У монографії «Зазирнути у вічі Путіну»: російський синдром української «дипломатії війни і миру» автор на основі відкритих джерел дослідив, проаналізував і реконструював перебіг мирних переговорів між делегаціями України та Російської Федерації, що розпочалися в Білорусі та продовжилися в Туреччині після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року:

«Я хочу зазирнути йому в очі – ця фраза, яку колись сказав Президент Зеленський про Путіна, лягла в основу назви книжки, яку ми сьогодні обговорюємо. Проте це не просто розповідь про війну. Це розмова про правду, яку часто воліють не згадувати вголос».

У праці висвітлено етапи організації переговорів, формування делегацій, вихідні позиції обох сторін, хід і трансформацію переговорного процесу, риторику учасників, офіційні заяви лідерів України та Росії, а також реакцію світових лідерів – зокрема США, Великобританії, Німеччини, Італії, Ізраїлю, Туреччини та інших.

Значну увагу приділено аналізу компромісних пунктів у проєкті мирного договору, узгодженого в Стамбулі, на які готовий був погодитись офіційний Київ, а також дипломатичним ініціативам Москви, позиціям міжнародної спільноти та міжнародних організацій. Автор детально розглядає зміст документа, можливі шляхи його реалізації та загрози, які він міг становити для української державності.

У другій монографії «Російський вузол: розв’язати чи розрубати», присвяченій війні та перспективам розпаду російської федерації, детально проаналізовано цивілізаційні виклики, які постали перед Україною і світом, їх особливості та закономірності. Автори здійснили типологізацію війн і збройних конфліктів у контексті сучасних глобальних загроз.

«Якщо подивитися, яка мета для путіна і його оточення, це звичайно збільшувати свою владу і збільшувати свої статки. А яка мета російського народу – це вижити».

Особливу увагу приділено основним засадам (імперативам) ідеології рашизму, яка виступає провідною концептуальною домінантою повномасштабної агресії рф проти України. Окремо висвітлено інформаційно-релігійні, міжнародні та воєнно-політичні виміри російсько-української війни.

«Я можу зазначити, що вже 664 культурні пам’ятки практично зруйновані чи пошкоджені, 630 культових споруд. Причому, що цікаво, що навіть зруйновані деякі храми Московського патріархату, які далі продовжують говорити про російський мир. Так що в деякій мірі карма тут працює», – зазначає автор Леонід Чупрій.

У книзі також розглянуто, чи готові Європа та США ефективно протистояти росії, вказано на вразливі чинники неоімперської архітектури, побудованої Кремлем, та проаналізовано перспективи можливого розпаду Російської Федерації. Автори описують гіпотетичні сценарії таких подій і їх потенційний вплив на безпеку України і всього світу.

Автори монографій відповіли на численні питання, прокоментували ключові моменти своїх досліджень та поділилися баченням перспектив розвитку як України, так і регіону в цілому. Дискусія підтвердила, що книги не залишили байдужими слухачів і сприяли глибшому розумінню причин і наслідків сучасного конфлікту, а також шляхів його можливого врегулювання.

Зустріч стала важливим кроком у формуванні відкритого науково-громадського діалогу, що є необхідним для побудови сильної, незалежної та демократичної України.

Обидві книги – це не просто історія, а дзеркало для України та світу, яке показує реалії конфлікту і шляхи його вирішення. Вони допомагають зрозуміти, чому війна стала можливою і як уникнути подібного в майбутньому.

У травні ми з шаною згадуємо імена тих, хто віддав своє життя за Україну – наших відважних героїв, які загинули заради свободи, гідності та миру. Серед них і ті, хто пішов у вічність саме в травневі дні, і ті, хто народився цього місяця – символічно, адже їхнє життя стало уособленням сили духу та любові до Батьківщини. Ми пам’ятаємо кожного з них, схиляємо голови перед їхнім подвигом і вічно зберігатимемо їх у серці.

У квітні ми вшановуємо пам’ять сковородинівців, які віддали своє життя за Україну та її свободу. Вони стали символами національно-визвольної боротьби, а їхній подвиг навіки закарбований у пам’яті народу. Наш обов’язок – зберігати їхні імена, розповідати про їхню відданість Батьківщині та передавати цей дух наступним поколінням. Нехай спогади про цих героїв будуть світлом, що осяює шлях до миру та незалежності України.

У середу, 19 березня 2025 року для учнів 11-х класів Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи в стінах Університету Григорія Сковороди в Переяславі фахівець соціально-гуманітарного відділу Денис Скрипець провів лекцію присвячену Руху Опору на тимчасово окупованих територіях «Спротив російській окупації в АР Крим, місті Севастополь та на інших тимчасово-окупованих територіях».

Лекція розпочалася з важливого нагадування: серед певної частини українського суспільства існує хибна думка, ніби мешканці тимчасово окупованих територій (ТОТ) підтримують життя під російською окупацією:

«Ця теза є помилковою та може в майбутньому призвести до розколу українського суспільства, що є частиною стратегічної мети ворога. Ми говоритимемо сьогодні про те, як українські громадяни чинять спротив на ТОТ, аби уникнути хибних суджень про відсутність там опору».

Перша частина заходу була присвячена подіям 2014 року – хронології окупації АР Крим, протистоянню між проукраїнськими та проросійськими силами під стінами Верховної Ради АР Крим 26 лютого 2014 року, організації та проведенню псевдореферендуму та анексії півострова. Окрему увагу було приділено способам, якими кримчани чинили супротив окупантам до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Друга частина стосувалась опору російські окупації після початку повномасштабного вторгнення. Йшлось про діяльність Центру національного спротиву (ЦНС), мирні протести на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) та способи ненасильницької боротьби з окупаційним режимом. Скрипець наголосив на тому, що навіть у найскладніших умовах українці продовжують чинити спротив. Прикладом цього є рухи «Жовта стрічка» та «АТЕШ», які займаються антиросійською агітацією, поширюють українську символіку та збирають розвідувальні дані для ЗСУ.

Також спікер розповів, як українські сім’ї на ТОТ протидіють примусовій русифікації, відмовляючись відправляти дітей до російських шкіл і натомість продовжуючи навчання у системі української освіти онлайн.

Під час лекції відбулось жваве обговорення подій, які відбуваються останнім часом в Україні та світі, перспективи повернення територій та як зберегти єдність нації в сучасних нестабільних умовах. Спільно з учнями зробили висновок, що спротив російській агресії має багатовимірний характер: він триває не лише на фронті, а й через мирні ініціативи, інформаційну боротьбу та громадянську непокору.

Після завершення лекції учні відвідали Центр науки Університету Григорія Сковороди в Переяславі та ознайомилися з його експонатами.

Лекція наголосила на важливості таких заходів для формування історичної пам’яті та громадянської свідомості молоді. Українці на тимчасово окупованих територіях, попри репресії та загрози, продовжують опір, а підтримка їх з боку решти суспільства залишається ключовою.

Захід реалізувався за ініціативи студентського бюро соціально-гуманітарного відділу Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

У березні ми маємо особливо багато цінних для пам’яті дат, пов’язаних з героями та героїнями, сквородинівцями які віддали своє життя за Україну. Згадаймо їх імена, вклонімося їх світлій пам’яті!

21 лютого 2025 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України та відзначив орденом «Золота Зірка» (посмертно) випускника Університету Григорія Сковороди в Переяславі, лейтенанта Збройних Сил України Романа Шаповала.

Відповідний указ Nº108/2025 з’явився на сайті президента, переповідає пресслужба університету посилаючись на Proslav.

Роман Шаповал народився 28 вересня 1993 року в селі Гланишів, Київська область. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вступив до школи міліції. Згодом здобув вищу освіту на факультеті фінансово-економічної та професійної освіти в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі.

На захист України став у 2014 році, вступивши до батальйону «Айдар». У 2019 році мав короткострокову перерву у військовій службі, перебував у Чехії, після чого повернувся до лав ЗСУ.

Під час повномасштабного вторгнення проходив службу у 30-й окремій механізованій бригаді.

За успішне планування та реалізацію бойових завдань, ефективне керівництво особовим складом у бою, у квітні 2023 року отримав нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «Срібний хрест». У травні 2024 року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Загинув 27 серпня 2024 року внаслідок удару FPV-дрона та артилерійського обстрілу поблизу села Петропавлівка Куп’янського району Харківської області.

Роман Шаповал присвятив своє життя захисту України, проявивши мужність та самовідданість у боротьбі за незалежність країни. Його подвиги відзначені найвищими державними нагородами, а пам’ять про нього залишиться назавжди в серцях українців. Вічна пам’ять Герою України!