У цьому серпні ми з глибокою шаною згадуємо імена тих, хто віддав своє життя за Україну – наших відважних героїв, які загинули заради свободи, гідності та миру. Серед них і ті, хто пішов у вічність саме в серпневі дні, і ті, хто народився цього місяця. Ми пам’ятаємо кожного з них, схиляємо голови перед їхнім подвигом і вічно зберігатимемо їх у серці.

11 серпня 1985 року – 41-ий день народження мав би відзначити випускник спеціальність 014 Середня освіта (Історія) історичного факультету Андрій Канівець. З перших днів повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов обороняти державу в лавах Збройних Сил України.

23 серпня 1979 року – 47-ий день народження студента ІІІ курсу за спеціальністю 014 «Середня освіта (Історія)» Владислав Март’янов. Патріот і правдолюб, сержант у 2014 році став на захист України в зоні АТО, підписавши контракт на три роки. Коли почалося повномасштабне вторгнення пішов захищати Україну в Донецькому напрямку.

24 серпня 1986 року – 40-річчя від дня народження випускника спеціальності 014 «Середня освіта (Історія)» Валерія Білоуса. Маючи педагогічний фах, працюючи учителем історії та бувши справжнім патріотом, у 2019 році Валерій Миколайович вступив на військову службу до Збройних Сил України за контрактом.

1 серпня 2022 року – у цей день сплинуло чотири роки, відколи загинув випускник спеціальності 014 «Середня освіта (Історія)» Олександр Крот.

2 серпня 2024 року – два роки, відколи на Донеччині при виконанні військових завдань загинув випускник Руслан Бордюк. Під час повномасштабного вторгнення служив водієм відділення радіаційного захисту одного з підрозділів Збройних Сил України.

7 серпня 2022 року – у цей день чотири роки тому  в Ізюмському районі від отриманої вибухової травми загинув Олександр Швець.  Був студентом III курсу денної форми навчання, спеціальність 053 «Психологія».

11 серпня 2024 року – у цей день загинув випускник бакалаврату факультету фізичної культури, спорту та здоров’я Дмитро Ружановський. Він служив бойовим медиком 3 взводу оперативного призначення 5 батальйону оперативного призначення.

11 серпня 2025 року – перша річниця відколи під час виконання бойового завдання зі знищення бронетехніки ворога в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області, внаслідок атаки ворожого FPV-дрона загинув студент IV курсу спеціальності «Політологія» факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі, сержант Національної гвардії України Андрій Савон – водій екіпажу групи експлуатації та забезпечення безпілотних авіаційних комплексів.

17 серпня 2025 року – перша річниця відколи, на війні з російськими окупантами загинув студент 4 курсу заочної форми навчання спеціальності «Географія» факультету природничої освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі Олександр Лавров. Йому було лише 33 роки.

22 серпня 2022 року – загинув випускник факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Денис Андрусенко. Старший солдат, проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України.

24 серпня 2022 року – в результаті танкового обстрілу  загинув  випускник спеціальності 051 «Економіка» Максим Гаєвський. Він був стрільцем-помічником гранатометника.

27 серпня 2024 року – загинув випускник, командир механізованої роти Роман Шаповал під час виконання бойового завдання в Куп’янському районі на Харківщині, поблизу населеного пункту Петропавлівка. Лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2025, посмертно).

В серпні 2024 року – загинув випускник, майстер спорту України міжнародного класу з боксу, чемпіон України, призер Європи та багаторічного члена національної збірної команди України Денис Ящук. Він віддав своє життя, захищаючи нашу державу від російського агресора.

Ми маємо святий обов’язок зберігати пам’ять про кожного з них, розповідати їхні історії та передавати приклад відваги наступним поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті буде дороговказом до миру й свободи.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – це воїни світла, справжні герої, чиї імена навіки вписані золотими літерами в літопис нашої держави. Вони назавжди залишаться у наших серцях.

З глибоким сумом колектив Університету Григорія Сковороди в Переяславі сприйняв звістку про відхід у вічність Почесного жителя Переяславської громади, колишнього міського голови Переяслава (2006–2010 роки), відомого краєзнавця, громадського діяча та щирого друга нашого університету Івана Якименка. Його земний шлях обірвався сьогодні, 7 січня 2026 року.

Іван Петрович був людиною виняткової принциповості, мудрості та небайдужості до долі рідного краю. За часів своєї каденції на посаді міського голови він незмінно надавав дієву підтримку університету, допомагаючи відстоювати наші позиції у земельних і господарських питаннях, зокрема на обласному рівні. Його зусилля сприяли збереженню та розвитку інфраструктури закладу, зміцненню його матеріальної бази.

Протягом кількох десятиріч Іван Якименко був постійним і бажаним гостем на багатьох подіях університетського життя – наукових конференціях, краєзнавчих форумах, культурних заходах. Він брав активну участь у роботі Всеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання», що традиційно проводиться на базі нашого університету. У жовтні 2025 року Іван Якименко став одним із лауреатів премії імені Героя України Михайла Сікорського за вагомий внесок у розвиток музейної справи та збереження культурної спадщини – визнання, яке стало яскравим свідченням його подвижницької діяльності в царині краєзнавства.

Світла пам’ять про Івана Петровича Якименка назавжди залишиться в серцях викладачів, співробітників, студентів та випускників Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Він був для нас не лише надійним партнером, а й справжнім патріотом Переяславщини, чия відданість справі надихала багатьох.

Щирі співчуття родині, близьким, друзям та всій Переяславській громаді.

Вічна й світла пам’ять!

Початок року завжди багатий на, не по-зимовому, теплі спомини про героїв-сковородинівців полеглих у горнилі російсько-української війни. Вони незмінно болять і гірчать. У ці святкові дні згадаймо полеглих героїв і героїнь, які народилися чи полягли на полі бою у січні та лютому.

• 1 січня 1992 року – народився студент 4 курсу заочної форми навчання спеціальності «Географія» факультету природничої освіти Олександр Лавров.  Він служив гранатометником десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А4635.
• 10 січня 1989 року – народився випускник факультету фізичної культури, спорту і здоров’я уродженець Донеччини Денис Андрусенко. За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ще у липні 2015 року було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
• 12 січня 1997 року – день народження студента факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Дениса Манчука. З початком російського вторгнення в 2014 році покинув навчання та став до лав «Азову» в 2015-му, мав позивний «Гуді».
• 29 січня 1978 року – дата народження студента факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі, захисника Едішера Кварацхелії. Чоловік служив у 25-му окремому мотострілецькому батальйоні «Київська Русь», що в складі 54-ї механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Був стрільцем-помічником гранатометника. За свою службу був нагороджений медаллю за участь у боях на Світлодарській дузі, нагрудним знаком «За зразкову службу» та медаллю «За жертовність і любов до України».
• 14 лютого 1995 року – день народження Валентина Коваленка. З 8 травня 2018 року по 24 листопада 2021 року Валентин служив у Збройних силах України, був учасником антитерористичної операції. Під час служби він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Після закінчення контрактів молоді люди жили у Скалівських Хуторах, а після одруження, 31 травня 2022 року, разом служили в роті охорони при третьому відділі Голованівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У жовтні 2023 року боєць пішов на фронт, воював на Донецькому напрямку та Харківщині – бувши оператором дронів, збирав розвідувальну інформацію, здійснював ударні місії та коригував артилерійський вогонь.
• 16 лютого 1995 року – дата народження випускника факультету гуманітарно-природничої освіти та соціальних технологій, уродженця Полтавщини, старшого лейтенанта Валерій Хохлов. Після закінчення навчання підписав контракт і розпочав службу у в/ч А1499. Брав участь в Операції об’єднаних сил на Сході України. Указом Президента України від 20 червня 2022 року №429 був нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 
• 17 лютого 1982 року – випускник історичного факультету Університету Григорія Сковороди в Переяславі 2004 року, захисник Олександр Романюк. Захисник, який своєю сміливістю показав, що любов до Батьківщини сильніша за страх був оператором-радіотелефоніста стрілецького батальйону військової частини А1619.

• 4 січня 2024 року – друга річниця загибелі випускника факультету історичної і соціально-психологічної освіти, захисника Максима Васильченка. Він з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до місцевого ТрО, після закінчення навчання в університеті підписав контракт і вступив до лав ЗСУ, пройшов вишкіл і відразу потрапив у найгарячішу ділянку фронту.
• 20 січня 2023 року – у цей день два роки тому загинув Денис Манчук. Указом президента від 14 березня 2023 року солдата посмертно нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня
• 14 лютого 2025 року – у день свого народження внаслідок влучання російського FPV-дрона біля Куп’янська Харківської області. загинув Валентин Коваленко. У нього залишились дружина, мама й сестри.
• 25 лютого 2024 року – спливає два роки, як загинув захисник, студентом ІІ курсу заочної форми навчання факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Віталій Варченко. 25 лютого 2024 року після 7 діб важких випробувань і виконаних бойових задач військовослужбовець мав вибувати на відпочинок, аби за декілька днів знову рятувати життя і нищити ворога. О 22.00 в десантне відділення БМП, на якому рухався головний сержант Віталій Варченко, влучила ракета ворожого протитанкового ракетного комплексу, обірвавши його життя. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі головний сержант Варченко Віталій Федорович  нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Зберігаймо в серцях імена всіх полеглих Героїв, бережімо їхні життєві історії та подвиги боротьби. Нехай вічне світло їхньої пам’яті освітлює наш спільний шлях до справжнього миру й свободи.

Випускники та студенти Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні Герої, чиї імена золотими літерами вписано в одвічну історію України. Назавжди в строю, назавжди в наших серцях!

Час минає, але біль від втрати наших героїв-сковородинівців, полеглих у російсько-українській війні, не слабшає й не згасає. Кожен грудень, як і будь-який інший місяць, приносить нам дати їхнього народження й дати, коли вони повернулися додому «на щиті» – тих, кому ми завдячуємо можливістю жити в відносному мирі, навчатися, працювати й дихати вільно. Згадаймо їх усіх у ці дні зими, особливо напередодні Дня Збройних Сил України. Низько вклонімося кожному й кожній, хто віддав життя за нас.

03 грудня 1990 року – 35-річчя міг би відзначити випускник, водій відділення радіаційного захисту військової частини у складі 28 ОСБ Руслан Бордюк. В Університеті Григорія Сковороди в Переяславі опановував знання та вміння за напрямом «Фінанси і кредит» й у 2016 році отримав диплом. Ще з першого дня повномасштабного вторгнення – 24 лютого – він прийшов до військкомату, хотів записатися до тероборони. Але тоді місць уже не було – було дуже багато охочих. Тож Руслан допомагав чим міг, доки не пішов на війну 12 березня 2022 року.

18 грудня 2002 року – дата народження захисника, випускника факультету фінансово-економічної і професійної освіти Миколи Курика. Побратими запам’ятали його веселим і безстрашним. Кажуть, жодного разу не сумнівалися в тому, що усі довірені бойові завдання він виконає на рівні з досвідченими вояками.

20 грудня 1984 року – день народження відзначив би другокурсник заочної форми навчання факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Віталій Варченко. Черкаський тренер понад десять років свого життя віддав секції тайського боксу. Віталій понад усе любив свою родину, друзів та був щедрим. Поза військовим чином, до нього часто зверталися дружини безвісти зниклих та загиблих воїнів, аби він допоміг та провів збір.

21 грудня 1995 року – 30-річчя молодшого лейтенанта, командира взводу вогневої підтримки ІІІ-ї аеромобільної десантної роти Ярослава Подоляна. Він був випускником бакалаврату факультету фінансово-економічної і професійної освіти. Ярослав Подолян був командиром взводу вогневої підтримки 3 аеромобільно-десантної роти.

2 грудня 2023 року, біля Красногорівки війна зупинила хронометр життєвого та бойового шляху випускника історичного факультету Університету Григорія Сковороди в Переяславі 2004 року Олександра Романюка. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист територіальної цілісності України у теробороні. З 28 вересня 2022 р. добровільно вступив до лав ЗСУ – це був важливий крок у його житті. Був оператором-радіотелефоністом другого відділення розвідувального взводу першого стрілецького батальйону військової частини А1619. Олександр виконував бойові завдання в н.п. Бахмут, н.п. Часів Яр. З 30.11.2023 року в н.п Красногорівка Донецької області, де за кілька днів і обірвався його життєвий і бойовий шлях.

Бережімо пам’ять про всіх живих і, особливо, полеглих героїв – історії їх життя, любові й незламної боротьби. Нехай вічне світло їхньої пам’яті освітлює нам дорогу до миру й свободи для України.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – кращі сини і доньки нашої Батьківщини. Їхні імена вкарбовано в новітній літопис нашої Батьківщини, у наші серця й у безсмертя. Вони назавжди в строю.

Слава Героям! Дяка за Чин!

Сьогодні, 30 вересня 2024 року, помер учений у галузі літературознавства зарубіжної літератури, теорії та практики художнього перекладу, кандидат філологічних наук, професор кафедри філософії та політології Юрій Олександрович Мільошин.

Біографічна довідка. Народився 29.04.1939 р. у с. Харківці Гмелінського району Саратовської області (нині Волгоградська обл. російської федерації).

Після закінчення середньої школи в 1956 р. та Технічного училища в 1957 р. працював слюсарем на заводі ім. Урицького (м. Енгельс Саратовської обл.). У 1963 р. закінчив філологічний факультет Саратовського педагогічного інституту і до 1968 р. працював викладачем французької мови в середній школі № 2 м. Пугачова Саратовської обл. 3 1968 р. по 1970 р. працював на вищих педагогічних курсах підготовки викладачів іноземної мови вищої кваліфікації для вищих навчальних закладів Ленінградського педагогічного інституту ім. О. І. Герцена. 3 1970 р. по 1971 р. асистент кафедри німецької та французької мови Магнітогорського педінституту.

31971 р. аспірант кафедри зарубіжної літератури Ленінградського педінституту ім. О.Д. Герцена, де в лютому 1975 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Достоєвський і моральні проблеми у французькому романі (10–50 рр. ХХ ст.)». У 1974 1977 рр. старший викладач, доцент кафедри Магнітогорського педінституту, декан факультету іноземних мов.

У 1978 1985 рр. доцент кафедри російської та зарубіжної літератури, доцент кафедри французької мови, декан факультету, завідувач кафедри французької мови. У 1985 1988 рр. доцент кафедри української та зарубіжної літератури Криворізького педінституту.

У 1988-1994 pp. завідувач кафедри іноземних мов Переяслав-Хмельницького педінституту ім. Г.С. Сковороди.

У 1995-1998 рр. завідувач кафедри російської мови та літератури. 3 1998 р. до виходу на пенсію у 2003 р. професор кафедри теорії і методики викладання іноземних мов, професор кафедри філософії та політології.

Керівництво, професорсько-викладацький колектив, співробітники та випускники Університету Григорія Сковороди в Переяславі, колектив факультету української та іноземної філології у глибокій скорботі з приводу смерті видатного філолога та висловлюють найщиріші слова співчуття родині. 

Вічна та світла пам’ять!

 

Прощання з Юрієм Олександровичем відбудеться завтра, 1 жовтня о 11:30 у ритуальній залі Переяславської лікарні.

Ще з суботньої ночі небо над Києвом та Переяславом затьмарив сильний дощ, який то зривався то втихав не зупиняючись до вечора. Видається, навіть йому було не байдуже до трагічної долі захисника України, випускника-політолога факультету гуманітарно-природничої освіти та соціальних технологій, 27-річного розвідувальника групи батальйону імені генерала Кульчицького Олександра Підборіжного. Він помер у шпиталі міста Дніпра, за два дні після того, як його групу атакували російські дрони-камікадзе.

Олександр Підборіжний народився 1 липня 1995 року у місті Олешки Херсонської області. Ще в школі захоплювався історією, а відтак здобувши середню освіту вступив на тодішній історичний факультет нашого університету та став на шлях опанування політології. З самого першого дня був активним студентом, сумлінно ставився як до навчання так і до позанавчальної діяльності – вже у жовтні 2013 року доклався до перезапуску в університеті буккросингу, був незмінним учасником та співорганізатором квестів та круглих столів й кінообговорень Наукового товариства університету, активним учасником та, у певній мірі, співзасновником політологічного проєкту «Політичні студії». Був одним із небагатьох студентів-сковородинівців які 30 листопада 2013 року стали жертвами побиття студентів на Євромайдані, згодом був учасником подій Революції Гідності, активістом переяславського Майдану, згодом – членом Самооборони Переяславщини.

Після анексії Криму та з початком війни на Сході України, попри 18-річний вік, висловив вперту готовність кинутися в бій за Україну. Самотужки відточував свої військові навички, наполегливо шукав підрозділ, проте не всі були готові взяти до своїх лав заледве повнолітнього бійця. Врешті став добровольцем батальйону оперативного призначення Нацгвардії імені генерал-майора Кульчицького, який першим відбивав російську агресію на Донбасі. Став наймолодшим учасником АТО з Херсонщини, одним із десяти загалом в Україні. Відтоді і надалі Олександр Підборіжний був там, де був найбільше потрібен – у найгарячіших точках українського Сходу. Туди, куди не завжди відправляють навіть за наказом. Попри тривалі і непоодинокі ротації не забував про навчання, часто навідувався до Переяслава – до цього міста та його закладу він справді прикипів душею. Згодом служив військовим розвідником в лавах морської піхоти, був інструктором морських піхотинців. За якийсь час здійснив спробу побудувати сім’ю, працював в охоронних структурах, відкрив масажний салон, займався бойовими мистецтвами в місцевих спортивних клубах, допомагав тренувати молодь.

З початком повномасштабної війни на території України за власним бажанням був мобілізований до однієї з груп батальйону імені генерала Кульчицького. Кінець лютого зустрів в обороні одного з стратегічних об’єктів Київщини, мав бойові виходи в найгарячіші точки регіону. Згодом, коли в столичному регіоні стало відносно безпечно, його група перебазувалася на Донеччину. За спогадами друзів, Олександр дуже не любив періодів коли доводилося чекати на виїзд у гарячі точки – намагався більшу кількість часу бути «при ділі».

У свій останній приїзд до Переяслава, у липні, Олександр часто приходив до університету, багато спілкувався зі своїми друзями та наставниками. Допомагав у волонтерському штабі, завів собаку, як вмів намагався вселяти співрозмовникам надію у краще. Близьким друзям він зізнавався про передчуття того, що може не повернутися з цієї війни. Іноді й справді здавалося, що він хоче набутися зі всіма нами – нікуди не поспішав, усе частіше пропонував прогулятися пішки, не відмовляв у зустрічі. Він ніби готував до своєї скорої втрати. Багато хто зізнається, що, підсвідомо, відчував останність таких розмов і зустрічей, але тоді у це просто не хотілося вірити. Ба більше – для цього не було підстав.

Олександр не уявляв свого життя без військової справи, був захисником за покликом душі. Він мріяв стати офіцером та навести лад у правоохоронній та військовій сферах, недоліки яких до останнього не залишали «у спокої» хоробре серце воїна. 27-річний захисник мріяв побудувати власну міцну сім’ю, щиро журився з приводу того що це вже ніколи не вдасться його одногрупниці Ользі Тимошенко, яка загинула в березні. Неодноразово говорив про те, що хоче аби його друзі виховали гідних синів та доньок – свідомих громадян своєї країни.

Протягом останніх місяців бійці розвідувальної групи батальйону імені генерала Кульчицького несли службу в районі міста Святогірськ Донецької області. 2 вересня їх атакували російські дрони-камікадзе. Тоді Олександр і ще кілька військових отримали контузію. Попри застереження лікарів, вже за день з побратимами повернувся на передову.

«За кілька днів ми повернулися на позиції, де за нами вочевидь вже слідкували, Навпроти нас було головне розвідувальне управління генштабу росії. 6 вересня російські військові випустили ще два дрони з інтервалом у три хвилини. Від першого ухилилися, а другий став фатальним – група саме була на відході. Два наші козаки постраждали, Олександр зазнав осколкового поранення в голову. Ми евакуювали його у Краматорську лікарню. Операція тривала десять годин, і весь час ми чекали під операційною. Як тільки його стан стабілізувався, доправили у Дніпровську лікарню імені Мечникова. Там йому зробили другу операцію і після стабілізації повинні були везти у Києві, де робили б третю. Ще позавчора ми його провідували, але він уже був на штучній підтримці…» – розповів у коментарі виданню «Переяслав.City» про рокову долю сковородинівця, який носив позивний «Хорт» командир групи батальйону імені генерала Кульчицького Дмитро Воля.

Серце Героя зупинилося за півгодини до опівночі, у четвер 8 вересня. Прощалися в суботу, 10 вересня, спершу у столиці – в Церкві Святого Миколая УГКЦ на Аскольдовій могилі, після чого в Переяславі – у Свято-Єфремівському храмі. Ховали Олександра в один день зі ще одним переяславцем Сергієм Чащухіним, який служив радіотелефоністом у відділенні зв’язку взводу управління та помер у лікарні міста Краматорська на Донеччині у один день з Олександром. Героїв відспівували разом та поховали поряд на Підварському кладовищі.