28 жовтня 2025 року, у день 50-річчя від дня народження Ярослава Потапенка – українського історика, доктора історичних наук, професора Університету Григорія Сковороди в Переяславі, учасника Революції Гідності та волонтера, життя якого обірвалося на початку 2016 року, в альма-матер провели низку меморіальних заходів, присвячених його пам’яті. За їх перебігом незмінно слідкувала пресслужба університету.

Вшанування пам’яті Ярослава Олександровича розпочалося о 13:00 спільною молитвою та відвідинами його могили на Підварському кладовищі. О 14:40 біля головного корпусу УГСП зібралося кілька десятків побратимів і посестер Ярослава Потапенка, його родина, колеги та друзі аби відкрити меморіальну дошку на його честь на фасаді закладу.

«Кожен день віддаляє буремні події 2013-2014 рр., які журналісти й політологи назвали «зимою, що нас змінила» – та ця дефініція надзвичайно вузька: після тієї зими Україна вже не була такою як раніше. Такі люди, як Ярослав Потапенко, як наш ректор Віталій Коцур, як десятки викладачів і студентів, чітко усвідомили: банда Януковича зі своїми кремлівськими кураторами хоче примусити нас іти сценарієм Білорусі, остаточно зробити колонією росії. З того часу минуло багато років. Ми в горнилі кривавої війни, платимо найвищу ціну за свободу й незалежність. Але не можемо забувати тих, хто тоді повстав і не дав країні зійти з європейського, демократичного шляху», – зазначив модератор заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін.

Надалі присутні спільно виконали Державний Гімн України та схилили голови у хвилині мовчання й скорботі за тими, хто своїм життям забезпечує кожну нашу днину, хто заплатив найвищу ціну за майбутнє дітей і онуків, за майбутнє України.

З вітальним словом до присутніх звернувся ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур:

«Шановні колеги, побратими й посестри! Саме так ми говорили з Ярославом на Майдані – там, де не було байдужих і чужих. Навіть незнайомця, зустрівши серед нічних барикад, відчував близьким по духу, по свідомості, по ідеологічних і політичних поглядах, по баченню майбутнього. Саме там карбувалося майбутнє української нації. Ярослав Олександрович Потапенко – яскравий представник покоління, народженого в Радянському Союзі, але вихованого в незалежній Україні. Покоління, яке чітко усвідомлювало шлях і майбутнє своєї держави. Як педагог і соратник, наставник і спортсмен, громадянин, небайдужий до долі України, Ярослав формував нове покоління українців на засадах сковородинівського людиноцентризму, глибокої національної самосвідомості, утверджуючи національну та громадянську ідентичність. Для мене велика честь, що ця меморіальна дошка віднині встановлена саме тут – у серці нашого університетського простору. Нехай кожен вступник, кожен першокурсник, складаючи присягу на цій площі, бачить і усвідомлює, які постаті творили дух переяславців і формували українське суспільство. Його слова, думки й настанови назавжди закарбувалися в мені. Я сповідую їх, бо вони – про наше світле майбутнє, про Україну, яку він любив і якою жив», – зазначив Віталій Вікторович та додав, що багато студентів та спортсменів, яких навчав Ярослав Потапенко, уже не з нами – з початком російсько-української війни у 2014 році та з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році вони стали до лав війська та повернулися «на щиті».

«Ярослав Потапенко доторкнувся до свідомості багатьох із тих, хто рухає суспільство вперед, наближає перемогу. Хто нині не здається, не ламається, не опускає рук. Ми можемо годинами говорити про фізичне й ментальне здоров’я, але мусимо шукати в собі сили, як він вчив: попри все рухатися й боротися. Ця війна – ще один показник того, що незалежність далась нам надто просто й безкровно. Тепер ми пожинаємо плоди й реально її виборюємо. Про це Ярослав говорив на всіх мітингах – під час Революції Гідності, після й до. Ми – велика нація з великим минулим і ще більшим майбутнім. Слава Україні!», – додав ректор УГСП.

Надалі слово тримала дружина Ярослава Олександровича, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко:

«Сьогодні – дуже пам’ятна дата: Ярославу виповнилося б 50, але, на жаль, він навіки залишився 40-річним. Важливими словами для мого чоловіка, якщо ви його пам’ятаєте чи спілкувалися з ним, були слова: «Рабів до раю не пускають». Він цим лозунгом жив, проносив його через себе й заражав інших – не побоюся цього слова. Казав: «Потрібно постійно викорінювати з себе раба, позбуватися рабської позиції». У сучасному світі меморіалізація публічного простору надзвичайно важлива – особливо зараз. І це місце в університеті з’являється недаремно: він був педагогом за яким йшла молодь, студентство. Студенти зліталися до нього як метелики на поклик: зателефонував Потапенко – за 15–20 хвилин вони вже тут, готові йти за ним. У цьому й була його сила – вміти поєднувати людей, які в реальному житті не могли б зійтися. Така в нього особливість. Як педагог і людина зі стержнем, його самоствердження відбулося саме в Переяславі – сакральному місці, що дало багато національних героїв всеукраїнського масштабу. Тут сталося його становлення: як педагога, як людини, як борця за національну свідомість і Україну. Він завжди казав: «Як викладач дисциплін суспільно-гуманітарного блоку я не можу сидіти на місці – інакше що я буду вчити студентів, що говорити, якщо своїм прикладом не покажу, як діяти?» У цьому – його величезна сила. Дякую всім, що пам’ятаєте його, що завжди мене підтримуєте. Слава Україні!», – підкреслила Руслана Михайлівна.

Надалі фахівчині соціально-гуманітарного відділу університету Діана Антоненко та Ольга Богданець виконали почесну місію – поклали квіти до могили ювіляра.

За мить ректор Віталій Коцур та дружина Руслана Потапенко зняли завісу з меморіальної дошки і на усіх присутніх поглянув портрет Ярослав Олександровича майданівських часів з викарбуваними датами життя та смерті і його відомою і донині актуальною цитатою «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу».

Близько 15:00 у конференц-зал імені Василя Сухомлинського розпочався вечір спогадів однодумців, рідних та близьких. Вони поділилися теплими історіями про життя, досягнення та непересічну особистість Ярослава Олександровича. Бібліотека університету, спільно з родиною підготувала мініекспозицію пам’яті – наукові праці, медалі, роботи здобувачів під його керівництвом та багато іншого.

Перед початком розмови переглянули відео, у якому промайнула фоторетроспектива світлин ювіляра – як науковця, громадського діяча, майданівця, волонтера, спортсмена.

28 жовтня 2025 року виповнюється 50 років з дня народження українського історика, доктора історичних наук, професора кафедри історії та культури України Університету Григорія Сковороди в Переяславі, учасника Революції Гідності  та волонтера Ярослава Потапенка, життєвий шлях та поступ якого обірвався на початку 2016 року.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі, з яким нерозривно була пов’язана доля Ярослава Олександровича, береже пам’ять про невтомного вартового української нації та готує на цей день низку заходів його пам’яті.

• 13:00 – Спільна молитва та відвідини могили Ярослава Потапенка на Підварському кладовищі
• 14:40 – Урочисте відкриття пам’ятної дошки на честь Ярослава Потапенка на фасаді головного корпусу університету
• 14:50–16:00 – Спогади однодумців, рідних та близьких, які поділяться теплими історіями про життя, досягнення та непересічну особистість Ярослава у ході вечора пам’яті у конференц-залі імені Василя Сухомлинського.

Ярослав Потапенко – видатна постать в новітній історії Переяслава, науковець, викладач, громадський діяч і моральний авторитет, чия діяльність залишила глибокий слід у житті кількох поколінь його вихованців у спорті та на історичному факультеті. З 2014 року його ім’я стало символом честі, рішучості та відданості Україні, впливаючи на студентів, колег, бійців, волонтерів і містян. Потапенко був активним учасником Революції Гідності 2013-2014 років, де його промови на Народних віче в Переяславі надихали людей на боротьбу за справедливість і утвердження української незалежності.

Як викладач, Ярослав Потапенко виховував студентів на засадах аналітичного мислення, людиноцентризму та активної громадянської позиції. Його заняття були нетиповими: замість сухих лекцій він вів бесіди-обговорення, використовуючи якісну періодику та монографії, пропонуючи творчі завдання, що формували український погляд на світ і глибоке розуміння історичної пам’яті. Він залишався наставником для студентів навіть після завершення їхнього навчання, надаючи поради та підтримку.

Ярослав Потапенко став співініціатором створення волонтерської організації «Серця Переяславщини» у 2014 році, яка підтримувала українських захисників на Сході. Він також заснував «Самооборону Переяславщини», що сприяла збереженню порядку в місті під час складних постмайданних часів. Його діяльність охоплювала численні суспільно-політичні акції, спрямовані на встановлення справедливості та захист інтересів України. Пам’ять про нього увічнена в перейменованій на його честь вулиці, його наукових працях, спортивній і науковій школі, а також у діяльності його студентів та послідовників, які продовжують його справу.

УГСП радо чекатиме у цей день в своїх стінах усіх, хто знав Ярослава Олександровича за одним чи кількома вимірами його діяльності у науці чи спорті, волонтерстві чи житті, аби разом згадати цю непересічну особистість людину, чиї ідеї та дії нині продовжують надихати на боротьбу за вільну Україну.

У лютому знову зібрали для вас єдиний дайджест від пресслужби Університету Григорія Сковороди в Переяславі – добірку головних новин університету та сковородинівської спільноти, які ви могли пропустити у вирі інформаційних потоків буремного для країни та світу другого місяця року.

20 лютого 2025 року за ініціативи бібліотеки Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбувся захід присвяченого вшанування Героїв Небесної Сотні, згадуючи трагічні дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам’ять про подвиг Небесної Сотні вшановується під гаслом «Вдячні за свободу!».

У цей день в залі зібралися ліцеїсти, викладачі, очевидці Революції Гідності та Настоятель храму Вознесіння Господнього, отець Михайло, щоб нагадати, якою ціною виборювалася свобода. Адже, як зазначила одна з учасниць: «Майдан – це не просто географічна точка в Києві. Це місце, де вирішувалася доля України».

Серед очевидців та активних учасників Переяслава тих буремних подій були присутні Ганна Токмань, Наталія Заїка, Світлана Шевченко, Олена Гичко та Інна Марченко.

З вступним словом до присутніх звернувся проректор з наукової роботи Василь Дудар:

«Події, про які ми говоримо, слід розглядати в історичному контексті, адже ще з 90-х років, із Революції на граніті, почалася наша боротьба. Україна здобула незалежність не як подарунок, а потом і кров’ю. Майдан, Помаранчева революція, Революція Гідності стали черговими кроками на цьому шляху. Історія дала нам урок. Сьогодні стоїть питання нашого існування, бо Україну хочуть стерти разом із її історією та культурою. Але вони не розуміють, що українців неможливо зламати».

Особливу атмосферу заходу створили виступи очевидців подій, які на власні очі бачили всі жахи Майдану. Доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор, учитель-методист Ганна Токмань поділилася спогадами про одну з найстрашніших ночей у її житті – ніч з 18 на 19 лютого 2014 року:

«Світло-шумові гранати вибухали щосекунди, намети горіли. Афганці, які стояли поруч, казали, що навіть в Афганістані не бачили такого жаху». 

Вона також згадала про зустріч з Оленою Гичко, яка стала для неї символом людської стійкості:

«Я розуміла, що зараз або я, або вона можемо загинути. Я запитала: «Скажіть ваше прізвище». Вона відповіла: «Олена Гичко». Я сказала: «А я – Ганна Токмань». Ми були готові до найгіршого».

«20 лютого 2014 року Майдан перетворився на місце жаху. Кулі снайперів убивали протестувальників. Я кинула пари і побігла на автовокзал. Я знала, що маю бути на Майдані – вмирати разом з ними. Вночі по центру Києва вивозили тіла загиблих. Вперше Україною їхали машини з «двохсотими». Ми стояли на колінах та лунала «Пливе кача». Тоді Майдан не просто втратив своїх людей – він перетворився на точку неповернення», – згадує Ганна Леонідівна.  

Майдан дав початок руху, який триває досі. Волонтерка Інна Марченко, яка і тоді допомагала пораненим, і зараз їздить на передову, розповіла:

«Ми почали з того, що збирали все для хлопців на Майдані, потім для армії. А зараз це вже стало справою життя».  Вона зазначила, що головне – не бути байдужими:  «Якщо бачите людину, якій важко, просто підійдіть і обійміть. Це важливіше за будь-які слова». 

Особливо пронизливими стали слова Олени Гичко про те, що означала перемога Майдану для простих людей:

«Ми тоді вистояли не лише тому, що нас було багато, а тому, що ми знали, допомога прийде. Я пам’ятаю ранок після штурму. Автобуси з заходу під’їжджали, і з них виходили чоловіки, ставали в стрій і йшли на Майдан. Ми знали, що не одні. І ми вистояли. Ми вистоїмо і зараз, тому що це наша земля, і ми маємо право бути вільними. Сьогодні Україна знову платить високу ціну за свою незалежність. Але ми знаємо наша країна вистоїть».

Також до слова долучилась дружина професора Ярослава Потапенка, PhD, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко. Вона наголошує, що боротьба за європейські цінності була не просто політичним вибором, а фундаментальним цивілізаційним кроком:

«Наша країна постійно стикається з загрозою з боку тих держав, що прагнуть викривити або зовсім стерти українську історичну пам’ять. Ми вже не одне століття боремося за право бути почутими в історії. І зараз Путін прагне забрати нашу історію, щоб знищити нас як націю. Одним із найбільш драматичних моментів цієї боротьби був Євромайдан – символ свободи та протесту проти авторитаризму Віктора Януковича. Все почалося зі студентських виступів, які шукали відповіді на питання, чому так сталося, що ми дійшли до цього».

З 30 листопада 2013 року, коли на Майдані відбувся перший розгін студентів, ситуація набула нового масштабу.

«Мій чоловік Ярослав Потапенко, один із перших професорів, хто був на Майдані, на початку цього процесу. І навіть на нього особисто нападали силовики. Того дня було важливо показати, що ти стоїш за правду, за кращі ідеали, навіть якщо це дорого коштує», – згадує Руслана Михайлівна також акцентуючи на тому, що в той час українці не воювали з росіянами, а з власними силовиками «беркутівцями», які виконували накази. Але навіть попри це, вона підкреслює важливість боротьби за демократію і свободу, особливо для молоді.

Водночас попри труднощі, які переживає Україна через війну, Руслана не сумнівається у перемозі. Хоча інколи світ відвертається від нас, вона вірить, що духовна сила українців, продемонстрована під час Майдану, знову переможе.

«Тоді ми говорили, що ми сильні і переможемо. Стояли з камінцем проти зброї, з дерев’яним щитом. І гинули. І зараз ми знову в цій боротьбі», – ці слова Руслани Михайлівни відображають глибину її патріотизму та відданості захисту України, її гідності та свободи. Вона впевнена, що історія циклічна, і Україна, як завжди, вийде переможцем.

Захід став важливим нагадуванням про ту велику ціну, яку заплатили українці за свою незалежність, і про силу духу тих, хто віддав своє життя, а також тих, хто продовжує боротьбу за майбутнє України.

Сьогодні, 20 лютого 2025 року в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013-2014 років.

Традиційно в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі провели пам’ятне зібрання, запалили свічки та вшанували тих, хто першим віддав життя у російсько-українській війні.

Перед зібранням для вшанування пам’яті героїв ректор Віталій Коцур, проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності Василь Дудар, проректор з навчально-методичної роботи Володимир Носаченко та фахівець відділу документообігу та діловодства Наталія Савченко поклали квіти до каплички святих рівноапостольних Кирила і Мефодія та меморіалу пам’яті сковородинівцям, що поклали своє життя за Україну та її свободу на новітньому етапі національно-визвольної боротьби нашої Батьківщини – з 2014 року та в умовах повномасштабного вторгнення російських військ на територію України.

У вступному слові до присутніх звернувся ведучий, фахівець відділу інформаційних технологій і зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін. Він підкреслив, що ми не маємо права забувати тих, хто відстоював наше майбутнє – героїв, які першими віддали життя у боротьбі за свободу:

«Вони довели, що для українців воля, незалежність і демократія є ціннішими за власне життя. Так було у 2014 році, так є і в 2025».

До слова запросили учасника тих буремних подій, ректора, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук України Віталія Коцура:

«Хочу згадати професора Ярослава Потапенка, який під час Революції Гідності очолював Майдан на Переяславщині та відігравав важливу роль у суспільно-політичних процесах. Тодішня влада призвела до численних жертв, зокрема Небесної Сотні, тисяч поранених і загиблих. Багато наших студентів-майданівців після Революції Гідності стали до лав Збройних Сил України і досі борються за незалежність. Долучатися до боротьби тоді було необхідно, адже українці завжди захищали свої цінності. Ми вшановуємо пам’ять наших випускників і віримо у перемогу. Слава Україні!»

Цей день став ще одним важливим кроком у збереженні пам’яті про Героїв Небесної Сотні та нагадуванням про те, як важливо боротися за незалежність і свободу України. Вони залишаються в серцях усіх українців, а їхня відвага надихає нас на подальші зусилля в боротьбі за краще майбутнє нашої країни.

На російсько-українській війні загинув засновник добровольчого батальйону «ОУН» Микола Коханівський. Військовий, який у 2011 році закінчив бакалаврат спеціальності «Економіка підприємства» факультету фінансово-економічної і професійної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі, загинув в окопі на Харківському напрямку поблизу Вовчанська. Наразі його тіло ще не забрали з під обстрілів…

Микола Коханівський (деякі сковородинівці пригадають його за прізвищем Діоба) – відомий боєць і борець за національні ідеали України, народився 25 травня 1971 року в селищі Приазовському Запорізької області. Вихований без батька в українській сім’ї, до 32 років він говорив російською, пізніше повністю перейшов на українську.

За фахом газоелектрозварювальник, Коханівський пройшов шлях від простого працівника на ринку до командира добровольчого батальйону.

Його громадська активність розпочалася у 2003 році, коли переїхавши до Києва, він став відомим як борець за національні інтереси України. Публічне визнання Коханівський здобув під час Помаранчевої революції 2004 року, коли очолював виборчу комісію в Єнакієвому, забезпечивши чесний перебіг голосування і виступаючи проти фальсифікацій.

Його зусилля надалі були спрямовані на боротьбу з політичними реформами, що обмежували президентські повноваження. Він активну участь в громадсько-політичному житті країни.

Також Коханівський відомий своєю жорсткою позицією щодо радянської спадщини, що вилилося в активну боротьбу з пам’ятниками комуністичному режиму. У 2008 році він у Києві розбив пам’ятник одному з організаторів ВЧК та Голодомору Григорію Петровському. Тоді й проти Коханівського відкрили першу кримінальну справу.

Під час Майдану Микола Коханівський був учасником боїв на вулиці Грушевського та Інститутській. Власне, 18 та 19 лютого 2014 року на Майдані Незалежності він відстоював ідеали свободи.

Загалом під час революції він був поранений 8 разів. У лютому 2014 року Верховна Рада України проголосувала за постанову, відповідно до якої звільнялись 23 політв’язні зі списку громадської організації «Комітет визволення політв’язнів», засновником якої був Коханівський.

Слід сказати, що військовий шлях Коханівського почався саме під час Революції Гідності, де він заснував і очолював Першу Київську сотню ОУН імені Коновальця.

Пізніше, коли почалася російсько-українська війна на Сході, він сформував добровольчий батальйон «ОУН», який брав участь у багатьох ключових боях, зокрема обороняв Донецький аеропорт. Крім того, бійці «ОУН» брали участь у штурмі Савур-Могили та тримали оборону села Піски на Донеччині.

Коханівський перебував на посаді командира добровольчого батальйону «ОУН» з початку його створення до серпня 2016 року. У 2016 році «Добровольчий Рух ОУН» на знак протесту проти московських фінансових структур ініціював регулярні масові акції прямої дії щодо «Сбербанку Росії» та «Альфабанку». Разом з тим атакам піддалися штаби та офіси прокремлівських діячів у КиєвіТакож «Добровольчий Рух ОУН» у 2018 році здійснив погром будівлі «Росспівробітництва» у Києві. Важливо, що очолювані Миколою Коханівським активісти, у 2016 році зупиняли так звану мирну ходу Московського патріархату на Київ, називаючи відповідних попів прямою агентурою спецслужб Росії.

За час служби у війську Микола Коханівський здобув такі нагороди:

• Знак народної пошани «Орден Єдність та Воля» (2014 рік);
• Медаль Степана Бандери або 100-річчя провідника ОУН (2015 рік);
• Бойова відзнака Добровольчого Батальйону ОУН (2016 рік);
• Медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року він служив як рядовий у підрозділі Сил оборони України. Загинув Микола Коханівський 10 червня 2024 в бою під Вовчанськом, що в Харківській області.

«Яскраве, як спалах, життя-боротьба за вільну Україну. Душа його не буде спокійною, поки рідна нація не переможе. Як писав Шевченко: «Як понесе з України У синєє море Кров ворожу…», – влучно відрефлексувала на смерть полеглого Героя професорка нашого університету Ганна Токмань.

Безкорисливий і безкомпромісний український націоналіст-революціонер, ревний, практикуючий і відважний воїн, незрадливий і справжній Провідник для своїх соратників-побратимів, не вдаваний, а правдивий бойовий командир, який безпосередньо вів у бій воїнів Добровольчого батальйону ОУН. Саме таким залишиться він у памʼяті й тих сковородинівців, які знали та навчали його, а нині,  у ці скорботні дні, переживають невимовний сум втрати і праведну злість на ворогів, яка волає до Небес про помсту.

Родина Університету Григорія Сковороди в Переяславі, рідний факультет фінансово-економічної та професійної освіти висловлюють щирі слова співчуття рідним, друзям, побратимам і посестрам полеглого воїна. Вічна пам’ять і вдячність!

20 лютого 2014 року, під час подій Революції Гідності, загинуло найбільше її учасників, а всі революційні події зими 2013-2014 років забрали життя у понад ста їх активістів. Уже наступного дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною Сотнею», а під час прощання з ними лунала пісня «Плине кача…», яка стала українським народним реквіємом.

Попри війну, хай навіть під загрозою обстрілів та в умовах повітряної тривоги, Україна не зрадила пам’яті Героїв Небесної Сотні. В Університеті Григорія Сковороди в Переяславі незмінно провели зібрання пам’яті, запалили свічки та згадали про тих, хто відкрив лік Героїв прийдешньої російсько-української війни. Віддати шану Героям в укритті закладу зібралося керівництво закладу, декани факультетів, викладачі та студенти.

У вступному слові ведучий зібрання Андрій Іващенко зазначив, що на наше покоління випало дуже багато випробувань які лежать у площині боротьби за наше національне самовизначення. Він нагадав хронологію подій на Майдані, які почалися з вияву громадянської позиції небайдужого студентства – людей, які вже тоді розуміли, що їм готують майбутнє у ярмі російського панування. Що було далі – знає увесь світ… Ці кадри облетіли земну кулю та оголили правду про велику біду, яка сталася у серці нашої країни, у центрі нашої столиці. Яка, на жаль, триває досі. Серед учасників Революції були й студенти та викладачі нашого університету. Багато хто з них продовжив боротьбу на Сході чи став до лав захисту Батьківщини після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року – хтось воює нині, а хтось, отримавши травми, проходить курс реабілітації. На превелике горе, є й ті, хто повернувся «на щиті»…

«У ту лютневу ніч і ті буремні дні зими наш народ не тільки постав проти режиму Януковича, а й заявив про своє право жити у вільній, незалежній та демократичній країні. Нині ми продовжуємо виборювати це право – велика вдячність за це нашим захисникам. За період тих протистоянь полягло 107 осіб. Наймолодшому загиблому у протистояннях було лише 17. Тяжко уявити, які цифри втрат Героїв ми почуємо наприкінці війни. Ми повинні завжди пам’ятати про цей шлях і наші втрати, не дозволяти бути байдужими собі й тим, хто поряд нас. Не маємо права мовчати про факти несправедливості, де б вона не відбувалася. Сприймаймо з гідністю усі ті проблеми, які у нас є. Ми українці і завжди повинні про це пам’ятати», – зазначив проректор із навчально-методичної роботи Вячеслав Різник.

Невіддільно від спогадів про Революцію Гідності в УГСП завжди згадують й українського історика, доктора історичних наук, професора кафедри історії та культури України, учасника Революції Гідності та волонтера, справді визначного переяславця та українця, пасіонарія та поборника української державності, невтомного вартового нашої нації Ярослава Потапенка. Він був серцем переяславського Майдану, активним учасником подій у горнилі вогняної зими, людиною, яка йшла і вела за собою. У цей день своїми думками зі сковородинівцями поділилася дружина Ярослава Олександровича – викладачка університету Руслана Потапенко.

«Небесна Сотня є першими героями російсько-української війни. Вони першими зрозуміли, куди котиться наша країна та політична ситуація в ній. Ярослав Потапенко завжди відстоював свою позицію, позицію своєї країни. Навіть особистих ворогів не мав – його вороги були національними. Де б він не був, він популяризував українську ідею та українську націю. За ним активно йшли студенти – найперше, історики та політологи. Навіть у найтяжчі дні Революції Гідності вони були пліч-о-пліч з ним, під зливою снайперських куль. Революція Гідності – це черговий етап нашої національно-визвольної боротьби. Вона нас переформатувала, змінила наш менталітет, вплинула на наш загальнонаціональний цивілізаційний вибір. Тепер майданівські лозунги на кшталт «Україна понад усе» чи «Рабів до раю не пускають» знають чи не у всьому світі. Нині усі ми з вами маємо, щонайменше, говорити українською мовою, популяризувати свою культуру, знати свою історію та й надалі волонтерити. Тоді у нас все вийде. Я вірю, що ми обов’язково переможемо і здобудемо кращу державу», – зазначила Руслана Михайлівна.

Наостанок зібрання присутні виконали гімн України, запалили свічки пам’яті та вшанували хвилиною мовчання усіх Героїв, які полягли за Україну від початку Революції Гідності й донині внаслідок російсько-української війни.

По обіді в тому ж таки укритті для всіх охочих відбувся показ документальної кінострічки «МАЙДАН. Шість літер нашої свободи» авторства Олени Зашко та Анни Єресько, які показали історії людей, життя яких радикально змінилося після Революції Гідності. З екрану сковородинівцям розказали про маму загиблого на Майдані Романа Гурика, показали розповідь координаторки «Євромайдан-SOS» Олександри Матвійчук, стрімера Майдану Андрія Дубчака, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Рівненській області Андрія Преподобного і митця Олексія Сая. Кожна літера зі слова «майдан» є назвою однієї з шести глав, яка символізує тему, дотичну до подій Революції Гідності, спогади, якими діляться герої фільму. Без перебільшень, історії з фільму продемонстрували основні події Революції Гідності, де учасники подій могли віднайти власні спогади.

«Про події на Майдані розказано вже багато. Але, за нашими відчуттями, за ці роки деталі стираються, якісь речі забуваються або навіть більше – вчинки знецінюються. Цим фільмом ми хочемо нагадати про те, чим був Майдан. Можливо, це пафосно звучить, але ми розказуємо історії різних людей, життя яких кардинально змінилося після Революції Гідності. Роблячи цей фільм, ми на собі відчули, наскільки живими й болючими лишаються наші майданівські переживання. Сто відсотків: цю історію ми ніколи не зможемо «проїхати», забути, сприймати як формальну дату в календарі», – коментують автори стрічки.

Революція Гідності стала надзвичайно складним іспитом для нашої нації. Вистоявши під час цих подій, ми засвідчили усьому світові свою європейськість та неймовірне прагнення до свободи. Продовжуємо робити це в умовах повномасштабної війни на території України. Нині найголовнішим завданням для всіх нас залишається не зрадити пам’яті Героїв, залишатись відданими цінностям та ідеалам, за які вони вже дев’ять років віддають свої життя. Не забуваймо та не зраджуймо цієї Пам’яті!

Цьогоріч День Гідності та Свободи українці відзначають в умовах повномасштабного вторгнення рф. Наша Батьківщина вкотре бореться за свою свободу та незалежність, захищаючись від агресора. Знаковим є те, що значна частина учасників Помаранчевої революції і Революції гідності нині перебувають на фронті, служать в лавах ТрО чи волонтерять, продовжуючи демонструвати всьому світу, що Україна – вільна демократична держава. Серед таких людей чимало сковородинівців, якими ми щиро пишаємося.

Дорога сковородинівська родино!

Хочемо вкотре нагадати вам, що за свободу та гідність віддали свої життя тисячі українців. Тож нині не час опускати руки! Велика шана та подяка всім, хто почав шлях, який ми зараз продовжуємо. Вічна пам’ять усім, хто загинув у боротьбі за Гідність та Свободу! Низький уклін бійцям, які захищали та нині захищають нашу територіальну цілісність. Низький уклін волонтерам і всім тим, хто наближає перемогу в тилу.

Ми уже продемонстрували, як гуртують нас непрості часи, і що ми готові відстоювати свою свободу не лише у боротьбі із деспотичною владою, але й у війні із безпринципним та кровожерливим загарбником. Давайте ж разом здолаємо цей шлях до перемоги і миру.

Бажаємо кожному з вас злагоди і непохитної віри у те, що ми пройдемо крізь усі перешкоди як єдиний великий народ!

20 лютого українці вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Саме у цей день, 2014 року, в середмісті Києва загинуло найбільше людей – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності та територіальну  цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Уже традиційно з метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України, завдяки яким було змінено хід історії нашої держави в УГСП намічено низку тематичних заходів. Вони відбудуться у понеділок, 21 лютого 2022 року.

Об 11:20 в холі другого поверху навчального корпусу №1 відбудеться традиційне вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні хвилиною мовчання.

О 13:00 у читальному залі Сигізмунда III розгорнеться робота круглого столу «Україна у боротьбі за гідність та свободу». Серед іншого, у програмі заходу заплановано перегляд документальної стрічки «Зима у вогні» – достовірно точного, цікавого і драматичного фільму, який занурить глядачів у драматичну і чудову історію української Революції, у висоти людського духу, хоробрості, мужності, героїзму, і в глибини людського падіння, страху, жорстокості і цинізму.

Фільм-хроніка показує 93-денний період зими 2013-2014, описуючи події як рух за громадянські права, що перетворюється на підтримувану мільйонами людей революцію і громадянську непокору. Туди увійшли інтерв’ю з протестувальниками, записи з місця подій та «великомасштабний» погляд на конфлікт. Картина знята за участі «Netflix» та отримала багато номінацій, зокрема на «Оскар».

Після перегляду стрічки відбудеться її обговорення за участі переяславських очевидців подій Революції Гідності та усіх охочих.

Поза тим, на початку зібрання відбудеться екскурс виставкою «Україна незалежна. Україна соборна. 1917 – 1922 рр.», початок експозиції якої в університеті розпочався ще напередодні Дня Соборності України, який проведе старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Наталія Заїка.

Заходи відбудуться з використанням засобів індивідуального захисту та дотриманням соціальної дистанції

Пам’ятаймо про загиблих братів і сестер українців, які ціною власного життя відстояли свободу та європейське майбутнє України.

Революція Гідності відбулася ціною понад сотні життів Героїв Небесної Сотні, яка стала прикладом самопожертви в ім’я вищих ідеалів, одним із яких була гідність. Нині ми маємо продовжувати справу Героїв і всіляко примножувати їх славу, а відтак повідомляємо, що до 28 лютого 2022 року триває прийом заявок на участь у IV Всеукраїнському конкурсі наукових студентських робіт на тему Революції Гідності на здобуття Відзнаки імені Героя Небесної Сотні Сергія Кемського. Організаторами є Музей Революції Гідності та громадська організація «Родина Героїв «Небесної Сотні». Конкурс реалізується в межах проєкту «Відзнаки Героїв».

Конкурс заохочує студентів закладів вищої освіти до дослідження Революції Гідності, вивчення її історії, особливостей, здобутків, значення та впливу. Він має на меті активізувати науковий інтерес до подій Революції Гідності, сприяти критичному переосмисленню новітньої історії України та популяризувати уроки, досвід і цінності Майдану серед молоді.

Приймаються наукові дослідження, пов’язані з темою: соціологія та історія Революції Гідності; Революція Гідності в контексті міжнародної політики; регіональні особливості протестів Революції Гідності; дослідження ініціатив і громадського досвіду Майдану; повсякденне життя та побут Майдану; комунікаційна, агітаційна й інформаційна політика протестного руху; мистецтво та творчість Майдану; Революція Гідності в контексті протестних рухів світу; соціальний, політичний, політологічний, ідеологічний, культурологічний, мистецтвознавчий, етнологічний, музеологічний, релігійний, філософський аспекти Революції Гідності; дослідження персоналій Героїв Небесної Сотні, поранених, активістів і волонтерів Майдану; політика пам’яті та комеморативні практики Майдану.

Відомо, що до участі запрошуються студенти й курсанти як індивідуально, так і у складі авторського колективу (до двох осіб).

Переможці Конкурсу отримають грошові призи: III місце – 4 000 грн; II місце – 7 000 грн; І місце – 15 000 грн.

Більше деталей про умови участі в IV Всеукраїнському конкурсі наукових студентських робіт на тему Революції Гідності можна  за покликанням.

Довідково. Сергій Кемський – політолог, журналіст, активіст Євромайдану. Народився 1981 року в Керчі. Здобув ступінь магістра політології на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Писав статті для газети «День», «Української правди» та інших видань. Виступав за впровадження системи прямої демократії, кооперативний рух, шукав найефективніші механізми взаємодопомоги в суспільстві, контролю за політиками та боротьби з корупцією; громадський активіст, учасник кампанії «Проти міліцейського свавілля».

Гідність, свобода, незалежність, суверенність, демократія, патріотизм, мужність, героїзм – усі ці поняття стали особливо близькі кожному українцю протягом тридцятирічної історії нашої держави. Сьогодні, 21 листопада, українці відзначають День Гідності та Свободи. В Україні на державному рівні цей день відзначається як державне свято, встановлене указом президента України від 13 листопада 2014 року в честь подій Помаранчевої революції 2004-го і Революції Гідності 2013-го.

Цей день є символом боротьби і перемоги, єднання заради найвищих і найцінніших ідеалів цивілізованого, демократичного світу. Усупереч жорстокому тиску антидемократичних режимів українці об’єднались і відстояли своє право на вибір гідного життя. У цей двадцять перший день листопада ми віддаємо шану патріотизму і мужності людей, які встали на захист демократичних цінностей, прав і свобод кожного громадянина та національних інтересів нашої держави, її європейський вибір. Серед них було багато викладачів, працівників та тодішніх студентів Університету Григорія Сковороди в Переяславі: днями ректор університету, доктор історичних наук, доцент Віталій Коцур та кандидат історичних наук, викладач кафедри публічного управління та адміністрування Юрій Бобровнік як одні з безпосередніх учасників подій Революції Гідності поділилися своїми спогадами про них з інтернет-каналом «proSLAV».

Студенти, які своєю активною громадянською позицією утверджують ідеали та цінності Революції Гідності уже кілька років отримують академічні стипендії, започатковані на честь 10 наймолодших Героїв Небесної Сотні. Нині розпочато відбір кандидатів на їх призначення у 2021 році, а збір кандидатів триватиме до 1 червня – повідомляє сайт МОН.

Повідомляється, що від кожного закладу можна делегувати одного студента, додаючи, що відбір кандидатів здійснює вищий колегіальний орган студентського самоврядування за результатами зимової сесії, у випадку нашого університету, з числа студентів, які мають значні успіхи у навчанні та/або науковій, громадській, спортивній (творчій) діяльності та отримали право на академічну стипендію, займають рейтингові позиції в межах 10% перших за рейтингом.

Про те, як відбувається відбір кандидатів на стипендії в нашому університеті ми запитали у кандидата педагогічних наук, доцента, проректора з навчально-методичної роботи Вячеслава Різника:

«Від кожного закладу може бути відібраний лише один кандидат за кожною з визначених постановою спеціальностей. Враховуючи вимоги від університету будуть сформовані документи двох кандидатів за спеціальностями для яких засновано відповідні академічні стипендії імені Героїв Небесної Сотні, а саме «Економіка» – один претендент на академічну стипендію імені Героя Небесної Сотні Дмитра Чернявського, «Географія» – один претендент на академічну стипендію імені Героя Небесної Сотні Ігоря Костенка та «Психологія» – один претендент на академічну стипендію імені Героя Небесної Сотні Юрія Дяковського.

Усім охочим слід звернути увагу, що відбір кандидатів на призначення стипендій буде здійснено комісіями за результатами 1-го семестрового контролю попереднього навчального року. Пакет документів від кандидатів має включати: супровідний лист; рішення вищого органу студентського самоврядування, що підтверджують активну громадянську позицію здобувача; мотиваційний лист; витяг з рішення стипендіальної комісії, що підтверджу право на призначення академічної стипендії; матеріали, що підтверджують успіхи та досягнення.

З будь яких питань, щодо стипендії імені Героїв Небесної Сотні та підготовки документів кандидати можуть звертатися до голів стипендіальних комісій відповідних факультетів чи до адміністрації університету».

Відомо, що стипендії виплачуватимуться протягом навчального року, починаючи з 1 вересня, за умови підтвердження права кандидатів на академічну стипендію за підсумками літньої сесії. Стипендії для студентів закладів вищої освіти, наукових установ, які здобувають освітній або освітньо-професійний ступінь «молодший бакалавр», освітні ступені «бакалавр», «спеціаліст» або «магістр», – 2480 гривень на місяць, а для курсантів – у розмірі 2270 гривень на місяць.

Із більш детальною інформацією щодо академічних стипендій імені Героїв Небесної Сотні Ви можете ознайомитися на сайті МОН.

Нагадаємо, що нині українську студентську молодь запрошують узяти участь у ІІІ Всеукраїнському конкурсі наукових робіт на тему Революції Гідності у межах відзнаки імені Героя Небесної Сотні Сергія Кемського. Прийом заявок для участі в конкурсі триватиме до 16 травня 2021 року.

За матеріалами сайту МОН України