Запис Яна Зінкевич – випускниця Університету Григорія Сковороди в Переяславі: у четверту річницю повномасштабного вторгнення вона отримала диплом магістра з політології спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

За словами керівниці навчально-наукової лабораторії мультимодальної супервізії та інтервізії Світлани Коломієць, мультимодальна супервізія є професійною відповіддю на складність сучасної практики. Вона не заперечує цінності окремих психотерапевтичних шкіл, але виходить за межі методологічної «чистоти» заради ефективності, етичності та безпеки роботи. Її ключовий принцип – інтеграція підходів замість їх протиставлення.

«Мультимодальний підхід – це не компроміс між школами і не тренд, а відповідь на реальність війни, яка створює запити, неможливі для осмислення з однієї перспективи», – пояснює Світлана Григорівна.

На відміну від класичної супервізії, орієнтованої переважно на аналіз випадку в межах одного методу, мультимодальна супервізія розглядає професійну ситуацію як багатовимірну. У фокусі перебувають не лише технічні аспекти роботи з клієнтом, а й стан самого фахівця: його емоційні й тілесні реакції, когнітивні установки, професійні ролі, етичні межі та соціальний контекст.

В умовах війни психолог часто перебуває на перетині кількох реальностей – професійної, особистої та суспільної. Це створює додаткове навантаження, яке не завжди усвідомлюється. Мультимодальна супервізія дозволяє побачити взаємодію цих рівнів і зрозуміти, як вони впливають на професійні рішення та межі відповідальності.

Однією з ключових переваг мультимодального підходу є можливість одночасно працювати з емоційним, тілесним, когнітивним і ціннісним рівнями досвіду фахівця. Такий підхід знижує ризик спрощення складних процесів і допомагає зберігати професійну чутливість у роботі з ветеранами, внутрішньо переміщеними особами, дітьми та сім’ями, які зазнали травматичного досвіду.

Мультимодальна супервізія також є важливим інструментом профілактики професійного вигорання. У ситуації тривалого стресу вигорання часто має прихований характер і проявляється через емоційну відстороненість або надмірну залученість у роботу. Інтегративна супервізійна підтримка дозволяє вчасно помічати ці процеси та повертати фахівця до контакту з власними ресурсами.

У післявоєнний період значення мультимодальної супервізії лише зростатиме. Перехід від кризового реагування до тривалої психосоціальної підтримки вимагатиме від фахівців високого рівня професійної зрілості, рефлексивності та стійкості.

Саме тому в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі мультимодальний підхід у супервізії розглядається як стратегічний напрям розвитку психологічної освіти та практики. Він дозволяє поєднати академічну підготовку з реальними викликами професійної діяльності та сформувати культуру відповідальної й етичної психосоціальної допомоги.

Запис Керівниця навчально-наукової лабораторії мультимодальної супервізії та інтервізії Світлана Коломієць про мультимодальний підхід у супервізії: як інтеграція методів підвищує ефективність психосоціальної допомоги спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Зустріч стала можливою завдяки запрошенню керівниці відділу профорієнтації та працевлаштування Ольги Костюкевич, яка наголосила на важливості живого спілкування молоді з тими, хто пройшов через надзвичайно тяжкі випробування.

ГО «Голос Вільних» – це спільнота людей, які пережили полон, тортури, біль і втрати, але зуміли зберегти людяність, силу духу та бажання підтримувати інших. Їхні історії – це свідчення незламності та важливість пам’ятати про тих, хто й сьогодні продовжує боротися за життя й свободу.

Під час зустрічі гості ділилися болючими, але надзвичайно цінними життєвими історіями. Студенти й учні не лише слухали, а й активно ставили запитання – про стійкість, про віру, про шлях повернення до себе після полону.

Голова ГО Михайло Плешаков, виступаючи перед аудиторією, підкреслив:

«Ми приїхали сюди не для того, щоб дати вам розуміння: навіть після найтемнішої ночі можна залишитися Людиною. Наша мета – підтримувати одне одного та тих, хто досі у полоні. Кожна зустріч з молоддю – це можливість передати досвід і нагадати, як важливо цінувати свободу», – підкреслив, виступаючи перед аудиторією, Михайло Леонідович та додав, що військові вірять у те, що саме молоде покоління стане тією силою, яка збудує нову країну – вільну, сильну й людяну. Захисники і захисники, натомість, хочуть бути поруч допомагаючи словом і ділом.

Опісля зустрічі університет урочисто вручив гостям пам’ятні подарунки, які були виготовлені власноруч  викладачами факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології, як знак поваги та вдячності за їхню мужність і відкритість. У відповідь представники «Голосу Вільних» передали університету символічну статуетку – нагороду за силу духу, підтримку та небайдужість.

Зустріч завершилася домовленістю про подальшу співпрацю, проведення нових заходів та регулярний діалог між УГСП і ГО «Голос Вільних». Усі присутні відзначили, що ця подія стала не просто лекцією, а важливим емоційним та виховним досвідом, який залишиться в пам’яті надовго.

Запис До УГСП завітали представники громадської організації «Голос Вільних»: як пройшла зустріч та про що говорили спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис «Здоров’я – це не те, що ти маєш. Це те, що ти будуєш щодня»: інтерв’ю з Анатолієм Мазченком про культуру відповідальності за власне тіло і стан спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

У цьому інтерв’ю Анатолій Мазченко говорить про необхідність впровадження доказових підходів у роботі з ветеранами та військовими. Він пояснює, чому теплі ініціативи без наукового підґрунтя можуть бути недостатніми, як виглядає мультидисциплінарна модель допомоги, і чому громади повинні працювати разом з фахівцями, а не окремо від них. Це розмова про гідність, глибину й чітку відповідь на запит: «Що дійсно допомагає?».

Пане Анатолію, сьогодні багато говорять про необхідність підтримки ветеранів, але не завжди йдеться про системний підхід. Чому саме доказові методи мають стати основою у цій сфері?

Бо коли ми маємо справу з травмованими людьми – фізично чи психологічно, ми не маємо права на експерименти. Доказові методи – це ті, які підтверджені багаторічною практикою. Це – не модні тренди, а підходи, які реально працюють, знижують рівень ПТСР, покращують сон, апетит, стосунки, мотивацію до життя.

Які конкретні практики ви вважаєте доказово ефективними у роботі з ветеранами?

Насамперед – когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), особливо її модифікації, спрямовані на роботу з травмою. Також EMDR (десенсибілізація і репроцесинг травматичних спогадів), групова підтримка за моделлю «рівний-рівному», тілесно-орієнтовані практики, арттерапія в поєднанні з психологічним супроводом, оздоровча йога. Але головне – не форма, а системність і якісне фахове виконання.

А як щодо фізичної реабілітації? Які принципи мають бути пріоритетними тут?

Комплексність і індивідуалізація. Фізична реабілітація не може бути «універсальною програмою для всіх». Потрібен мультидисциплінарний підхід: реабілітолог, лікар, ерготерапевт, психолог. І знову ж – тільки ті методи, які мають клінічне підґрунтя. Наприклад, нейром’язова активація, функціональні тренування, адаптивне фізичне навантаження для осіб з інвалідністю. Будь-яке втручання має бути засноване на доказах, а не на «гарних намірах».

Часто у громадах ініціюють «теплі проєкти» – без наукового супроводу, але з великою щирістю. Це погано?

Ні. Щирість – важлива. Але щирість без фаховості може нашкодити. Особливо, якщо ми маємо справу з людиною в кризі. Тому я завжди за поєднання: людського тепла і наукової обґрунтованості. Волонтерський проєкт – чудово. Але якщо він базується на тому, що працює і пройшло перевірку – це вже інший рівень впливу.

Як ви оцінюєте готовність громад до впровадження доказових практик?

Готовність є – але бракує знань і сміливості звернутись до фахівців. Часто громади бояться науковців, вважаючи, що це щось «занадто академічне». Але ми в Центрі ветеранського розвитку працюємо саме для того, щоб допомогти перекласти науку в практику: створювати програми, які базуються на доказах, але виглядають живо, доступно, людяно.

Що конкретно може робити громада вже сьогодні, аби рухатися в цьому напрямку?

По-перше, працювати в партнерстві з університетами, які мають ресурси і дослідницький досвід. По-друге, запрошувати практиків, які володіють сучасними методами підтримки ветеранів. По-третє, не боятися слова «оцінка ефективності». Якщо ми не міряємо результат, ми не знаємо, що справді допомагає. І головне – менше показовості, більше глибини.

Чому саме зараз важливо фокусуватись на науково-обґрунтованих методах, а не лише на гуманітарній допомозі?

Бо етап виживання має перейти в етап відновлення. І тут уже не вистачить лише допомоги «зовні» – потрібна внутрішня трансформація. А це можливо лише через тривалу, тонку, системну роботу, засновану на перевірених підходах. Це вже не просто «підтримати» – це створити умови для повноцінного життя.

Який заклик маєте наостанок до колег, партнерів, громад?

Довіряйте науці. Спирайтесь на факти. Працюйте в партнерстві. Не бійтеся вимірювати результати. І найважливіше – не спрощуйте складне. Повага до ветерана – це не лише слова вдячності. Це – якісна, фахова, чесна допомога. Доказова. І така, яка справді змінює життя.

Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.

Запис «Підтримка ветеранів – це не лише про щирість, а й про відповідальність»: інтерв’ю з Анатолієм Мазченком про необхідність впровадження доказових підходів у роботі з ветеранами та військовими спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.