10 жовтня 2025 року в молодіжному центрі КЗ «Недригайлівський центр культури і дозвілля» відбувся вечір пам’яті «Збережемо тепло душі», присвячений 90-річчю з дня народження видатного українського історика, краєзнавця, педагога, публіциста та журналіста Петра Коцура. У рамках заходу підсумували XIV щорічний відкритий краєзнавчий, історико-культурологічний конкурс на здобуття премії імені Петра Михайловича, який традиційно популяризує історію рідного краю.

На захід прибула родина ювіляра: син Анатолій Коцур – доктор історичних наук, професор Київського університету ім. Тараса Шевченка, та онук Віталій Коцур – доктор історичних наук, кандидат політичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Також був присутній Олександр Лисенко – член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, заступник директора Національної спілки краєзнавців України. Гості, як і поціновувачі спадщини Петра Коцура, відзначили його внесок у краєзнавство, який надихає дослідників, журналістів і всіх, хто прагне правди та знань.

Петро Коцур – член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України, автор шести фундаментальних книг з історії рідного краю та понад 500 публікацій, зокрема близько 400 статей, нарисів, етюдів і розповідей у районній газеті. Його праці відображають нелегке, але сповнене духовності життя земляків. У селі Сакуниха, де він пропрацював усе життя вчителем історії, Коцур створив один із найкращих шкільних краєзнавчих музеїв Сумської області. За свою працю він був нагороджений понад 50 грамотами, 20 подяками, медаллю «Ветеран праці», дипломом Лауреата премії імені Героя України Михайла Сікорського, званнями «Людина року» Недригайлівщини та «Почесний громадянин Сакунихи» (посмертно).

Петро Михайлович виховав трьох синів – Анатолія, Віктора та Володимира, які закінчили школу із золотими медалями. На жаль, Володимир передчасно пішов із життя. Анатолій і Віктор обрали шлях батька, ставши докторами історичних наук. Віктор Коцур, академік НАПН України, до недавнього часу очолював Університет Григорія Сковороди в Переяславі, нині є головою Вченої ради нашого закладу. Онук Петра Михайловича, Віталій Коцур, продовжує сімейну традицію як ректор нашого університету. Династію Коцурів об’єднує любов до України та її історії.

Керуючий справами та секретар виконавчого комітету Недригайлівської селищної ради Юлія Шевченко звернулася до присутніх зі словами вдячності родині Коцурів за їхній приклад духовності. Вона наголосила на важливості таких заходів для збереження історичної пам’яті та коріння для нащадків, підкресливши внесок Петра Коцура у прославлення Недригайлівщини.

Учениця Петра Михайловича Катерина Рогозіна поділилася спогадами про шкільне життя, а завідувач КЗ «Недригайлівський краєзнавчий музей Державного історико-культурного заповідника «Посулля» Іван Абаровський розповів про пошуково-дослідницьку роботу та краєзнавчі здобутки ювіляра. У залі працювала виставка книг «Талант підкріплений працею», підготовлена працівниками КЗ «Недригайлівська публічна бібліотека», а також експозиція світлин із сімейного архіву родини Коцурів.

Неймовірного тепла додали зустрічі тематичні пісні у виконанні творчих колективів Недригайлівського центру культури і дозвілля та мистецької школи. Серед іншого, пригадали й такий цікавий випадок із життя Петра Коцура: у одній із центральних українських газет він опублікував статтю про ясени, що росли край дороги. Ця стаття надихнула композитора Олександра Білаша створити музику, до якої поет Михайло Ткач написав слова. Пісню виконав Дмитро Гнатюк, і вона стала відомою в Україні.

Лауреатами конкурсу у 2025 році стали краєзнавці Іван Абаровський, Володимир Богатир і Петро Яковенко. Переможницею вікторини на краще знання історії краю та життєпису Петра Коцура стала вчителька історії Вільшанського ліцею Валентина Бабенко.

У своїх промовах організатори конкурсу дякували за збереження кращих традицій регіону та відзначили лауреатів цьогорічного конкурсу та учасників дипломами, медалями, преміями та подарунками. Ще кожен учасник отримав фотоальбом «Батькова мудрість» (частина 1), що містить 400 світлин земляків, зібраних у результаті багаторічної пошукової роботи.

Також варто зазначити, що протягом року 36 кращих матеріалів конкурсу було опубліковано на шпальтах газети «Голос Посулля» та ще дванадцять – у друкованих виданнях Роменщини.

Петро Коцур залишив неоціненний слід у історії Недригайлівщини, а його життя є прикладом для наслідування. Захід його пам’яті ще раз підтвердив те, що такі постаті, як Петро Коцур, дарують духовний хліб, аби душа нації не втрачала своєї сили. У 2026 році відбудеться XV конкурс краєзнавчих дописів імені Коцура, який, за сподіваннями організаторів, стане ювілейним і пройде в умовах мирного часу, засвідчивши перемогу України.

Петро Михайлович Коцур народився 15 вересня 1935 р. у с. Сакуниха Недригайлівського р-ну Сумської обл. У 1951 р. закінчив на відмінно Сакунівську семирічну школу. 1951-1955 рр. – навчався у Недригайлівській середній школі. 1955-1958 рр. – проходив військову службу у Туркестанському та Київському військових округах. Після демобілізації поступив до Харківського держуніверситету ім. М. Горького (нині Харківський національний університет ім. В. Каразіна), де навчався на денному, а потім заочному відділенні історичного факультету, який закінчив з відзнакою. Близько 40 років працював учителем історії в одній і тій же школі – Сакунівській. Він дав путівку в життя тисячам учнів, які з вдячністю згадують прекрасного вчителя, педагога від Бога.

Разом із дружиною, Катериною Митрофанівною, народили та виховали трьох синів. З 2003 р. Петро Михайлович та Катерина Митрофанівна проживали в місті Переяславі. Петро Михайлович – активний дописувач Недригайлівської районної газети «Голос Посулля». На її шпальтах з’явилося близько 400 цікавих, зворушливих спогадів, нарисів, етюдів, новел, розповідей з власного життя, односельців, земляків. Понад 100 краєзнавчих матеріалів побачили світ на сторінках всеукраїнських видань. П.М. Коцур – Лауреат літературної премії ім. І. Чумаченка. Автор фундаментальних книг «У кожного своя доля» (2000), «Розкажуть про все берези» (2003), «Дерево мого роду» (2005),  «Не міліють пам’яті джерела» (2008), «І летять лелеки до своїх осель» (2010), «Весни приносять щастя» (2015)  про історію рідного краю.

Петро Михайлович прекрасно малював. Він автор багатьох полотен на історичну тематику, або ж таких, що відображають красу своєї малої батьківщини. Він ініціатор створення першого в районі краєзнавчого музею в 1972 р., а потім і його керівник. Багато років очолював групу «Пошук», яка зібрала численні матеріали та встановила імена десятків воїнів, які пропали безвісти у роки Другої світової війни. 1958-1988 рр. – редактор місцевої стінівки «За врожай». Понад два десятки років він лектор товариства «Знання», член районного товариства охорони пам’яток історії та культури.

За багаторічну сумлінну роботу нагороджений медаллю «Ветеран праці», понад 50 грамотами та 20 подяками. Петро Коцур – член Національної спілки журналістів України та член Національної спілки краєзнавців України. Рішенням Президії Правління Національної спілки краєзнавців України від 6 жовтня 2015 р. за вагомий внесок у дослідження та збереження культурної спадщини України та розвиток музейної справи Коцур Петро Михайлович відзначений дипломом Лауреата премії імені Героя України Михайла Сікорського (посмертно).

Коли ми говоримо про Петра Михайловича, ми говоримо, насамперед, про енциклопедичний зразок вихованості, толерантності, стриманості, поміркованості, розважливості. Приклад того, як бути Людиною. Земляки-посулянці найтеплішими словами та певною долею суму згадують свого вчителя й щиро шкодують, що за життя не встигли віддати всіх належних йому почестей. Буквально за кілька днів до відходу на вічний спочинок Петро Михайлович Коцур став «Людиною 2010 року» Недригайлівщини.

7 вересня 2010 р., згідно рішення сесії Сакунівської сільської ради, Петру Коцуру присвоєно звання «Почесний громадянин Сакунихи» (№ 1) за вагомий внесок у соціально-культурний розвиток села, високий професіоналізм в освітянській, творчій діяльності та дослідженні історії краю. 8 листопада 2010 р. встановлено й урочисто відкрито пам’ятні меморіальні дошки П.М. Коцуру на приміщенні школи, де все своє життя трудився педагог і на будинку, де він проживав зі своєю родиною.

Об’єктивні процеси історії значною мірою опосередковані людською особистістю, проходячи через її світогляд, індивідуальний досвід, внутрішні потаємні конфлікти. І у цьому розумінні історія нашої держави, кожного її періоду – персоналізована.  «Петро Михайлович Коцур прожив достойне життя, гідне високої оцінки. У таких людей, як він, є чому повчитися і саме з таких хочеться брати приклад!», – зазначає колишня його учениця, а нині – педагог Катерина Білоус. Столичний радіожурналіст Василь Березовський, зауважує: «Домінантою у житті Петра Михайловича залишалась відданість праці, відданість справедливості, відданість і доброта, повага й любов до людей». Приклади життя, гідні наслідування.

Яскравими є  свідчення людей, які знали Петра Михайловича:

Орест Берест, краєзнавець, м. Ромни: «Петро Михайлович Коцур не просто педагог, а ще й дослідник, відомий краєзнавець, автор численних праць з історії рідного краю… Це людина з активною життєвою позицією, світоглядом,  внутрішньою порядністю, інтелігентністю, простотою, душевною величчю…».

Катерина Рогозіна, музеєзнавець, смт Недригайлів: «Є люди, які покликані Богом дарувати нам духовний хліб, щоб душа наша не зміліла, не зачерствіла. До таких людей належить Петро Коцур – історик, вчитель, краєзнавець, розумна, добра і щира людина».

Тетяна Супрун, журналіст, смт. Липова Долина: «Літописець рідного краю, педагог, краєзнавець, журналіст за покликанням Петро Михайлович упродовж свого життя багато писав. Особливою любов’ю наповнений кожний рядок, де йдеться про рідну Сакуниху, дорогих його серцю односельчан… Захопливими для читача є його замальовки, нариси, образки про нелегке й водночас насичене духовністю, святою любов’ю й повагою життя земляків».

Іван Бойченко, редактор Недригайлівської районної газети (1983-1991 рр.): «Нещодавно до моїх рук потрапила підшивка «Світло Жовтня» 20-річної давності – за 1990 рік. Перегортав сторінки з ніжним трепетом – всі публікації більш ніж знайомі. В пам’яті оживали редакційні будні далекої минувшини… Під багатьма публікаціями підписи: П. Коцур, вчитель; П. Коцур, лауреат районної премії імені Івана Чумаченка; П. Коцур, член УТОПІК; П. Коцур, сількор; П. Коцур…

Який широкий кругозір цього журналіста за покликанням, а історика за дипломом!? Писав на всі теми, що цікавили жителів району. Та, мабуть, найбільше полюбляв, як і годиться фахівцю, копатися в минувшині рідного краю. Захоплювався пошуковою роботою, вів листування з багатьма визволителями Недригайлівщини, Сакунихи, з їхніми рідними і однополчанами. В місцевій школі з його ініціативи та за його ескізами було створено музей, який потім став гордістю всього району. Протягом багатьох років на громадських засадах керував роботою цього музею, наполегливо продовжував вести небезнадійну пошукову роботу».

Ольга Шкира, директорка бібліотеки Університету Григорія Сковороди в Переяславі: «Петро Михайлович – людина всебічно обдарована. Присвятивши своє життя педагогічній діяльності, він ще займався журналістикою, музейною справою, науковою діяльністю, писав цікаві краєзнавчі роботи, малював прекрасні картини, на яких відображено красу природи Сумщини, побут і звичаї українців. …Книги Петра Михайловича (до речі, всі вони є в нашій бібліотеці) переконують, що вчитель – це не професія, а спосіб життя. Інакше просто не вийде бути хорошим педагогом».

Галина Міщенко, жителька с. Сакуниха Недригайлівського р-ну Сумської обл.: «З історії ми знаємо, що багато різних людей залишали помітний слід у житті. Хтось побудував будинок, посадив дерево, передав гроші на благодійні цілі, побудував церкву… А Петро Михайлович назавжди залишив для нащадків пам’ять – написав і видав шість книг, понад п’ятсот публікацій про наше село Сакуниху, односельців, просто добрих людей. У них цікаві, зворушливі розповіді про їх героїчні й трудові подвиги, будні. Петро Михайлович на основі архівних матеріалів довів, що наше село засноване на цілих два століття раніше, ніж це вважалось до тепер. Він дослідив глибинне коріння роду Коцурів, довівши генеалогічне дерево до 1638 року. Книги, написані Петром Михайловичем, – це святиня, цінне джерело знань».

Національна спілка краєзнавців України, редакція газети «Голос Посулля», Недригайлівський краєзнавчий музей спільно з професорами Віктором та Анатолієм  Коцурами проводять, починаючи з 2011 р., щорічний відкритий краєзнавчий, історико-культурологічний конкурс на здобуття премії імені Петра Михайловича Коцура, відомого в Україні журналіста, педагога, краєзнавця, автора шести фундаментальних книг з історії рідного краю та понад п’ятиста публікацій на сторінках різних видань України.

Ось і у 2020 році, а саме – 18 вересня, у смт. Недригайлові на Сумщині вчергове підведені підсумки ІХ краєзнавчого, історико-культурологічного конкурсу імені Петра Михайловича Коцура. На урочистості приїхали доктор історичних наук, професор Анатолій Коцур, доктор історичних наук, доцент Галина Коцур, кандидат політичних наук, доцент Віталій Коцур. Вони передали найщиріші вітання від ректора сковородинівського університету, академіка, доктора історичних наук, професора Віктора Коцура та його родини.

У актовій залі Недригайлівського краєзнавчого музею були відзначені лауреати цьогорічного конкурсу та всі його учасники, які отримали дипломи, медалі, премії та подарунки. Протягом року 39 кращих матеріалів опубліковано на шпальтах «Голосу Посулля». За інформаційну підтримку та популяризацію конкурсу, велику краєзнавчу діяльність також були нагороджені редактор Ігор Скрипченко та редакція районної газети «Голос Посулля», директор Іван Абаровський та колектив краєзнавчого музею.

Зазначимо, що починаючи з 2011 року, у конкурсі взяло участь понад 450 осіб. Він набув національного звучання, адже участь брали представники з 58 міст, містечок та сіл України. Відгукнулись на нього земляки із США, Іспанії, Молдови, Білорусі, Росії.

Анатолій Коцур