22 травня 2026 року в актовій залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі було сповнено гомоном, усмішками та піднесеним настроєм студентів, викладачів, науковців та почесних гостей. Тут відбулося масштабне дійство, яке об’єднало одразу дві вагомі події – відзначення Дня науки та продовження святкування 40-річчя новітнього поступу нашого закладу.

За чотири десятиліття альма-матер виплекала не одне покоління талановитих педагогів, науковців та патріотів, тож свято зібрало справжнє сузір’я почесних гостей, викладачів та співробітників, здобувачів вищої освіти та випускників альма-матер.

Урочиста частина розпочалася зі вступного слова незмінного ведучого ключових сковородинівських заходів, провідного фахівця відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександра Молоткіна, який привітав учасників урочистого засідання наглядової ради та наголосив, що цей рік проходить під знаком 40-річчя Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Олександр Юрійович відзначив історичний шлях закладу: від невеликої філії столичного інституту до потужного, знаного в Україні та світі самостійного університету. Подякувавши попередникам і нинішньому колективу за невтомну розбудову альма-матер, промовець висловив тверду впевненість, що попереду на велику університетську родину чекають нові сторінки славної історії, які вони продовжуватимуть успішно писати разом.

Після того як присутні згуртувалися довкола виконання Державного Гімну України, вони схилили голови у журбі перед світлою пам’яттю захисників та захисниць України, мирних жертв що полягли у горнилі російсько-української війни. Почесне право покласти квіти до погруддя Григорію Сковороди на території університету було надано студенту IV курсу факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Петру Жилі та студентці факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Анастасії Чуприні.

Офіційну частину урочистостей відкрив ректор Віталій Коцур – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України.

«Доброго дня, сковородинівці! Щиро вітаю вас із сьогоднішнім святом. Це лише початок нашого річного відзначення 40-річного поступу університету. За ці роки сформувалася потужна наукова школа, ми випустили тисячі фахівців, які сьогодні навчають і виховують молоде покоління на засадах людиноцентризму, патріотизму, любові до рідного краю та гідності. Ми виховали воїнів, ветеранів і тих людей, які нині творять сучасну Україну.
Сьогодні Університет Григорія Сковороди в Переяславі знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Нас знають як заклад, що готує не лише сильних педагогів, а й потужних управлінців, психологів, лідерів і державотворців. Особливо важливо, що 10% нашої університетської родини – це учасники бойових дій та ветерани. Саме тому сучасна місія університету – це не лише якісна освіта, а й потужна соціальна відповідальність і підтримка тих, хто боронить державу.
Що таке Університет Григорія Сковороди в Переяславі? Це дух історії, це наше гасло «Libertas per Sapientiam» – «Свобода через мудрість». Це понад 300 років освітньої традиції Переяславщини – від Переяславського колегіуму до сучасного класичного університету.

УГСП – це не просто заклад освіти. Це родина. Це місце, де об’єдналися люди з усіх куточків України, де знайшли підтримку наші колеги зі Сходу та Півдня. Я пишаюся тим, що маю честь працювати поруч із вами, бути частиною цієї великої команди та разом продовжувати нашу освітню традицію. Бажаю всім нам витримки, стійкості та єдності. Продовжуємо трьохсотлітню освітню традицію і святкуємо 40-річний поступ! Слава Україні!» – наголосив Віталій Вікторович.

 Надалі з екрану до сковородинівської спільноти звернувся Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий:

«Шановні колеги, шановна спільнота університету, дорогі друзі. Щиро вітаю вас із цією важливою датою 40-річчям відновлення традиції вищої освіти в Переяславі. Це не лише про дату, це про тяглість і про роль, яку університет відіграє сьогодні. Такий університет, як ваш, відноситься до містоутворюючих закладів, які є опорними точками для міста і регіону, формують середовище, утримують молодь, створюють можливості.

І це особливо важливо зараз. Окрім того, сьогодні окрема місія у педагогічних університетів, адже через підготовку вчителя ми фактично працюємо з майбутнім поколінням цієї країни. І це пряма відповідальність за якість школи, за підготовку вчителя і за ті результати, які ми побачимо вже найближчими роками. Але слід усвідомлювати, що сьогодні вища освіта виконує не лише освітню, але й важливу функцію стійкості.

Вона дає молоді можливість залишатися в Україні, навчатися, розвиватися, пов’язувати своє майбутнє з країною. Ми змінюємо підходи до фінансування вищої освіти, зокрема запускаємо систему грантів, щоб підтримувати вступників і давати їм більше можливостей обирати навчання в Україні. Паралельно ми розвиваємо можливості в науці, через проектну аспірантуру, через формування національної системи дослідників.

Це про те, щоб молоді люди могли не лише навчатися, а й реалізовувати себе в дослідженнях тут, в Україні. Для держави принципово важливо, щоб молодь залишалася в Україні, навчалася, розвивалася і бачила тут своє майбутнє. Наше завдання створювати для цього реальні можливості. Саме це ми робимо разом з вами», – йшлося у зверненні Оксена Васильовича.

Музичним подарунком для всіх присутніх став надзвичайно чуттєвий виступ студентки факультету української та іноземної філології університету Ольги Шевчук, яка виконала відому композицію із репертуару Алессандро Сафіна «Luna tu».

Наймасштабнішою частиною дійства стала церемонія нагородження. Спершу для вручення високих відзнак на сцену запросили Президента Національної академії педагогічних наук України, академіка НАПН України, доктора філософських наук, професора, голову Наглядової ради УГСП Василя Кременя.

«Доброго дня, шановні друзі. Шановний пане ректоре, студенти, викладачі, співробітники! Дозвольте від Наглядової ради вашого славного університету та від Національної академії педагогічних наук України щиро і сердечно привітати вас зі святом! Щойно відбулося засідання Наглядової ради, де ми заслухали звіт ректора Віталія Вікторовича про роботу за останній рік та й, власне, за всі п’ять років. Хочу доповісти вам, що Наглядова рада одноголосно високо оцінила діяльність і ректора, і всього колективу університету.

40 років – з одного боку, багато, як для життя людини, а з іншого, як для колективу, не так і багато. Але цей університет розвивався на моїй пам’яті, і я можу сказати, що зроблено було надзвичайно багато. Якщо порівняти стан речей 40 років тому і нинішній, то це абсолютно різні речі. У чому причина успіху? Перш за все, я думаю, у тому колективі, у всіх його поколіннях, які ці 40 років творили і сьогодні працюють в університеті. І, безумовно, це велика заслуга очільників закладу. Тому сьогодні я хотів би віддати особливе належне попередньому ректору – Віктору Петровичу Коцуру…», – на цих словах Василя Григоровича зала вибухнула гучними оплесками. Усі присутні підвелися зі своїх місць і стоячи аплодували протягом двох хвилин, віддаючи шану людині, яка присвятила своє життя становленню альма-матер. Розчулений Віктор Петрович вийшов на сцену і став поруч із Василем Кременем, який після овацій продовжив свою промову:

«Шановні друзі, я дуже радію з того, що був причетний до певних сторінок розвитку вашого університету. Пригадую 2000 рік: я тільки став Міністром освіти і науки, і тоді за клопотанням закладу ми вперше надали йому третій рівень акредитації. У 2002 році я підписав подання до Кабінету Міністрів щодо перетворення вашого інституту на університет. А вже у 2004 році, за поданням ректора Віктора Петровича Коцура, університет отримав найвищий, четвертий рівень акредитації.

Була й ще одна цікава сторінка нашої співпраці. Років десять тому ми разом із Віктором Петровичем були в Польщі, в Університеті Адама Міцкевича в Познані. Нам дуже сподобався їхній європейський формат назви: без оцих довгих і громіздких «державний вищий навчальний заклад, національний технічний…» і так далі. Ми обмінялися думками, і я сказав: «А чому б не зробити в Переяславі щось подібне?». Віктору Петровичу ідея теж припала до душі. І ось у 2021 році з’явилася ця лаконічна, красива назва – Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Ви – спадкоємці потужних освітніх традицій. Таке глибоке історичне коріння, як у Переяславі, знайти десь в Україні важко. Нагадаю лише 1702 рік: за ініціативи Івана Мазепи тут була створена перша школа при єпархіальній кафедрі. До речі, пане ректоре і пане мере, це гарна нагода наступного року відзначити 325-річчя освітньої діяльності в місті Переяславі.

Ваш сьогоднішній успіх стоїть на плечах попередників, але він примножений завдяки вашим зусиллям. Я щиро дякую вам за творення цього потужного університету. Мені дуже приємно свідчити, що заклад має надзвичайно тісні зв’язки з Національною академією педагогічних наук України – у нас багато спільних проєктів, захистів та іншої співпраці. Тому НАПН України вирішила щедро, наскільки ми можемо, відзначити працівників університету. Вам 40 років, і ми прикинули, що по одній нагороді за кожен рік – це буде якраз. Тож маємо 40 нагород, і доведеться трохи зачекати, поки їх усі вручать. Дякую вам!», – підсумував президент НАПН України.

Спершу за багаторічну плідну науково-дослідну діяльність, зокрема вагомий внесок у вивчення інтелектуальної спадщини видатних діячів аграрної науки України та успішний захист дисертаційного дослідження на базі Університету; відзначаючи системну підтримку освітніх ініціатив, надання благодійної допомоги для розбудови інфраструктури закладу та вагомий особистий внесок у реалізацію соціально значущих проєктів; а також з нагоди 40-річчя Університету Григорія Сковороди в Переяславі медаллю Національної академії педагогічних наук України «Володимир Мономах» нагородили кандидата історичних наук, мецената та випускника університету Юрія Павлушка.

Надалі за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм і вагомий внесок у підготовку педагогів, розвиток вітчизняної науки й техніки та з нагоди 40-річчя Університету Григорія Сковороди в Переяславі були відзначені:

• Медаллю «Григорій Сковорода»: Коцур Віталій Вікторович, Джуран Василь Миколайович, Хомич Валерій Феодосійович, Троценко Валерій Володимирович, Чернов Борис Олексійович.
• Медаллю «Леся Українка»: Коцур Надія Іванівна, Доброскок Ірина Іванівна, Ігнатенко Наталія Вікторівна, Левченко Тетяна Миколаївна, Калмикова Лариса Олександрівна, Кучеренко Світлана Юріївна, Тютюнник Оксана Михайлівна, Шапран Ольга Іллівна, Токмань Ганна Леонідівна.
• Медаллю «Іван Франко»: Коцур Віктор Петрович, Куйбіда Віктор Віталійович, Козубенко Леонід Миколайович, Мірошніченко Денис Анатолійович, Потапенко Олександр Іванович.
• Медаллю «Ушинський К. Д.»: Васенко Василь Васильович, Дудар Василь Леонідович, Різник Вячеслав Володимирович, Сіропол Володимир Олександрович.
• Почесною грамотою Національної академії педагогічних наук України: Вінс Вікторія Анатоліївна, Воловик Людмила Михайлівна, Ткаченко Олеся Віталіївна, Соловйова Тетяна Миколаївна, Харченко Наталія Валентинівна.
• Грамотою Національної академії педагогічних наук України: Опанасенко Наталія Іванівна, Черненко Галина Миколаївна, Лохвицька Любов Василівна, Малашевська Ірина Анатоліївна, Руденко Оксана Володимирівна.
• Подякою Національної академії педагогічних наук України: Ковальська Катерина Володимирівна, Козубенко Юрій Леонідович, Перчук Оксана Володимирівна, Редзюк Вячеслав Володимирович, Хмельницька Олена Сергіївна, Хмельницька Людмила Василівна, Шемуда Марина Григорівна.

Перехід до наступного блоку привітань прикрасив виступ студента факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Іллі Головка, який виконав невмирущу пісню «Два кольори» (муз. О. Білаша, сл. Д. Павличка) у супроводі концертмейстера Світлани Чорнобай.

Церемонію продовжив Віце-президент НАН України, директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, член Наглядової ради Олег Рафальський.

«Надзвичайно приємно бути сьогодні в цьому залі, адже свята у нас зараз бувають не так часто, і тому радість від цього, мабуть, іще більша. Якщо ж говорити серйозно, то маю доручення від Президії Національної академії наук України привітати вас із 40-річним ювілеєм!

Коли ми думали, як вас привітати, то спробували проаналізувати: а якою ж є співпраця між Національною академією наук України та Переяславським університетом? Хотілося, щоб вона була такою ж системною, ґрунтовною та інституційною, як у Василя Григоровича з НАПН України. І виявляється, у нас теж є чим пишатися! Почнемо з основного: інститути Академії наук, зокрема Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, з 2011 року виховали вам діючого ректора. Він і досі працює у нас за сумісництвом та є прикладом для багатьох, як потрібно працювати в сучасному науковому світі – світі, де науковець має бути в рейтингах, відповідати найвищим стандартам та невпинно розвиватися.

По-друге, виявляється, частина наших інститутів уже давно системно співпрацює з університетом. Це Інститут історії України, Інститут філософії, Інститут джерелознавства. Як ви помітили, більшість із них суспільно-гуманітарного профілю, адже і сам заклад займається саме такими напрямами. Але є інститути й абсолютно іншого характеру, проте дуже важливі – це Інститут гідробіології, Інститут географії. Тобто ми маємо справжню інституційну співпрацю, яка в нинішніх умовах повинна тільки ширитися й розвиватися.

Наука і освіта нероздільні. Це можна зробити тільки штучно, адже ми всі знаємо: науковець, який не вчиться, перестає бути науковцем, а освітянин, який не займається наукою і не підтримує свій рівень, перестає бути освітянином. Ми – як сполучені посудини, настільки близькі, що розділити нас неможливо. Тому нині у світі, зокрема за океаном, популярний новий термін – «наукова освіта». За цим велика перспектива, і ми, чесно кажучи, з цим сперечатися не будемо, бо впевнені, що так воно і має бути.

Національна академія наук теж готувалася до свята. На минулому тижні ми провели спеціальне засідання Президії, де одностайно висловилися за те, щоб привітати і відзначити найкращих працівників вашого університету нашими академічними нагородами. Тому я прошу мені допомогти. З величезним задоволенням маю честь оголосити…», – зазначив Олег Олексійович, перейшовши до приємної місії відзначення сковородинівців.

За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм і вагомий внесок працівників Університету Григорія Сковороди в Переяславі у розвиток освіти, науки, підготовку педагогічних і науково-педагогічних кадрів та утвердження авторитету вітчизняної науки Національна академія наук України нагородила: Коцура Віталія Вікторовича (відзнакою «За професійні здобутки»), Шапрана Юрія Петровича (відзнакою «За підготовку наукової зміни»), Брехунця Анатолія Івановича (Почесною грамотою Президії НАН України і ЦК профспілки), Гончаренка Олексія Миколайовича, Дем’яненка Бориса Леонідовича, Рика Сергія Миколайовича (Подякою НАН України).

За тим естафету привітань перейняв Голова Національної спілки краєзнавців України, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт:

«Шановні друзі, шановні колеги, дорогий Віталію Вікторовичу, дорогий Вікторе Петровичу! У мене сьогодні також свято, і я поясню чому. Щиро вітаю вас, адже кожне таке святкування нині – це певне психологічне розвантаження і відпочинок від того надскладного світу, у якому ми живемо.

Травневими весняними днями 1986-го року – професор Потапенко і Віктор Петрович не дадуть збрехати – ми разом із Сергієм Миколайовичем вперше з’явилися на цій землі, у Переяславському університеті. Відтоді, як влучно зазначив Віталій Вікторович, цей заклад став для мене справжнім затишком, став рідним і надзвичайно важливим у моєму житті – багато в чому завдяки нашій багаторічній дружбі з Віктором Петровичем та університетською родиною.

Майже щорічно я маю честь вручати відзнаки на ваших конференціях. Лише тиждень тому ми передали сюди 17 чи 18 нагород! Думаю, якщо порахувати всі відзнаки, які за ці роки вручила вам Національна спілка краєзнавців України, їх кількість буде не меншою, ніж в Академії наук. І це абсолютно заслужено! Адже та робота, яку проводить переяславська краєзнавча спільнота – вкрай важлива, часто волонтерська, спрямована на підтримку всіх нас. Проведення щорічних конференцій, круглих столів, наших краєзнавчих та історичних експедицій, підготовка видань – усе це було б просто неможливим без Переяслава і без вашої колосальної підтримки. Дякую вам за це! А зараз я з великою радістю перейду до вручення сьогоднішніх нагород», – вітально анонсував Олександр Петрович.

За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та вагомий внесок у підготовку педагогів, розвиток вітчизняної науки й техніки та з нагоди 40-річчя Університету Григорія Сковороди в Переяславі Національна спілка краєзнавців України нагородила: Березанську Ірину Михайлівну, Ващенка Сергія Володимировича, Водяного Олега Миколайовича, Козубенка Юрія Леонідовича, Коцур Лесю Михайлівну.

Нотку патріотичної енергетики у залі запалив фахівець навчально-наукового центру забезпечення якості освіти Борис Любченко, виконавши легендарну композицію Володимира Івасюка «Червона рута».

Яскравим візуальним доповненням до урочистих промов та привітань став показ нового промо-відео Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Присутні в залі мали змогу переглянути динамічний ролик, який у ключових датах підсумував величний 300-річний поступ освітньої традиції на Переяславщині. Ця захоплива відеомандрівка крізь століття – від зародження Переяславського колегіуму до потужного сучасного закладу вищої освіти – наочно продемонструвала глибоке історичне коріння, тяглість поколінь та незламний дух сковородинівської родини, яка продовжує творити історію, яка триває.

Безумовно, Університет є серцем Переяславської громади, тому до вітань не міг не долучитися міський голова міста Переяслава Вячеслав Саулко.

«Бути сьогодні на такому святі – це велика честь. Переяслав – це історія, культура і духовність, це місто, де зароджувалася нація. З давніх-давен він був потужним центром розвитку мови, науки та культури. І ми пишаємося, що ця славетна історія продовжується донині, і продовжуєте її саме ви! Щойно ми бачили на екрані віхи нашого поступу, а до цього – вітали на сцені відданих своїй справі людей. Саме ці науковці, професори та викладачі є величчю нашого міста.

У Переяславі діє понад два десятки музеїв, але однією з найяскравіших перлин громади є Університет Григорія Сковороди. Завдяки вам Переяслав знає весь світ – варто лише згадати, скільки ваших вихованців, олімпійських чемпіонів, підіймають прапор України на світових аренах! Окремо хочу звернутися до студентів: саме ви сьогодні творите славу університету і країни, ви – наше майбутнє.

Місто і університет – це неподільне ціле. Ми маємо надзвичайно тісну співпрацю з вашим чудовим, найенергійнішим та найспортивнішим ректором Віталієм Коцуром. Як один із прикладів нашої єдності – спільними зусиллями висаджений дендропарк, що вже став окрасою і закладу, і всієї громади. Слава нашому університету, слава викладачам, слава нашим героям-захисникам і слава Україні! А тепер маю велику честь відзначити подяками від міської ради тих сковородинівців, які примножують славу нашого краю», – ствердив Вячеслав Володимирович.

За особисті наукові здобутки, високу публікаційну активність і науково-пошукову діяльність та з нагоди Дня науки Переяславська міська рада нагороджує: Дзюбенко Олену Володимирівну, Костика Євгенія Петровича, Кравченко Тетяну Петрівну, Хараджи Марину Вікторівну, Шевчук Ларису Дмитрівну, Костінську Ольгу Миколаївну, Красюк Валентину Михайлівну, Лоху Анатолія Анатолійовича, Обертій Ніну Павлівну, Погребну Людмилу Миколаївна, Рубан Інну Володимирівну, Семененко Олену Газисівну, Товкун Лідію Павлівну.

Музичним акордом перед фінальним блоком знову стала пісня «Ми – українці» (муз. І. Корнілевича, сл. А. Матвійчука) у виконанні студента Іллі Головка.

Кульмінацією заходу стало вручення відзнак згідно з наказом ректора Віталія Коцура. З метою відзначення працівників і підбиття підсумків наукової та науково-педагогічної діяльності університету за багаторічну сумлінну працю, вагомі творчі досягнення, професійну майстерність та з нагоди Дня науки наказом університету було затверджено:

• Нагородити відзнакою університету «Орден княгині Ольги»: Онищенко Наталію Петрівну, Базилевич Наталію Олександрівну.
• Нагородити відзнакою університету «Орден Володимира Мономаха»: Кириченко Тараса Григоровича.
• Нагородити грамотою університету: Левченко Інну Миколаївну, Молоткіну Валентину Костянтинівну, Волженцеву Ірину Вікторівну, Доцевич Тамілію Іванівну, Литвина Андрія Федоровича, Мисан Інну Володимирівну, Ніколаєва Леоніда Олеговича, Стеценко Аллу Іванівну, Юзковець Ірину Олександрівну, Крикун Валентину Сергіївну, колектив Центру ветеранського розвитку (керівник – Т.М. Кузьменко).
• Оголосити подяку із занесенням у трудову книжку: Довжуку Ігорю Володимировичу, Калмикову Георгію Валентиновичу, Довгополій Людмилі Іванівні, Летючій Любові Петрівні, Пивовару Андрію Анатолійовичу, Якубі Василю Володимировичу.
• Оголосити подяку університету співробітникам бібліотеки за вагомий внесок в організацію інформаційно-бібліографічної роботи: Забарило Любові Михайлівні, Деркач Тетяні Леонідівні.
• Оголосити подяку співробітникам університету за допомогу в організації та забезпеченні наукової діяльності: Гагаріній Ірині Станіславівні, Йосипенко Олені Вікторівні, Лесик Людмилі Олександрівні, Шкирі Ользі Іванівні, Савенку Ігорю Васильовичу, Паламарчук Оксані Миколаївні, Плужник Оксані Василівні, Юхименко Наталії Федорівні, Герасимчуку Віктору Петровичу, Вовкодаву Андрію Михайловичу, Омельченко Вікторії Олександрівні, Потупі Тетяні Василівні, Бабаку Олександру Анатолійовичу.

За перемоги у престижних всеукраїнських та міжнародних інтелектуальних змаганнях (зокрема форумі «Дотик природи–2025», конкурсі «Освіта для сталого розвитку», мовно-літературному конкурсі імені Тараса Шевченка та конкурсі з української мови та літератури) грамотами університету нагородили: Острадчука Олександра, Ситник Карину, Сентіщеву Юлію, Пушкар Алевтину та Авраменко Анну. Окрему подяку за підготовку талановитих студентів-переможців висловили Великдан Юлії Віталіївні.

Натомість за плідну науково-дослідну роботу та активну участь у діяльності Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених грамотами нагородили: Березіна Антона, Лилу Діану, Омельяненко Вікторію, Пипко Катерину, Середу Ірину, Спасуна Олександра, Захарченка Дениса, Шепель Анастасію, Герасименка Олексія, Рижука Антона, Євдоченка Владислава, Гречку Назара, Марущака Івана, Меренкова Артема, Мисан Вікторію, Острадчука Олександра, Петренко Юлію, Ющенко Ангеліну, Калюжку Мирославу та Шевчук Ольгу.

На завершення цього величного свята випускниця університету Ганна Мельник виконала зворушливу фінальну пісню Назарія Яремчука «Родина». Ця композиція якнайкраще підкреслила головний лейтмотив заходу: Університет Григорія Сковороди в Переяславі – це міцна, згуртована і непереможна родина, яка вже 40 років гідно тримає освітній та науковий стрій України. Це історія, що триває.

Усі фото від фотографині університету Ірини Середи з нагородження знайдете за посиланням: https://fex.net/uk/s/b2yfmxa 

29 квітня 2026 року актова зала Університету Григорія Сковороди в Переяславі стала епіцентром «дорослої розмови». Близько півтисячі студентів та ліцеїстів, здобувачів майже всіх закладів освіти міста, зібралися, щоб зустрітися з громадським діячем та волонтером Сергієм Притулою в рамках проєкту «Відкритий університет».

Це був другий візит волонтера до нашого закладу, і якщо у грудні 2018-го він, успішний шоумен, радив молоді «чітко розуміти, чого хочете від життя», то через вісім років і тисячі днів великої війни акценти змістилися – тепер мова йшла про те, як зберегти країну, не збожеволіти від внутрішніх чвар та чому освіта сьогодні є стратегічним сегментом національної безпеки. Переповідаємо усе найцікавіше з розмови.

Сергій Притула розпочав зустріч, яка в форматі «secret place» (у межах безпекових заходів про її проведення усіх охочих здобувачів освіти краю сповістили т.зв. «сарафанним радіо» – прим.авт.) одразу ж по завершенню повітряної тривоги, сигнал про яку на Київщині пролунав за півгодини до початку розмови. Без жодного зайвого офіціозу, під бурхливі оплески присутніх, одразу акцентувавши, що не планує читати лекцій, Сергій Дмитрович задекларував мету цієї розмови – почути молодь, яка сьогодні перебуває на роздоріжжі між бажанням виїхати та обов’язком залишитися.

«Я завжди на таких зустрічах кажу, що я приходжу не давати поради, тому що це дуже марна справа – будучи людиною 40+ років, давати поради тим, кому 18-17. У очах цієї молодої людини ти вже «динозавр», ні на що не спроможний в сенсі порад. Але мій життєвий шлях був доволі цікавий і з нього можна щось почерпнути, якщо захочеться», – розпочав Сергій Притула.

Надалі близько двох годин присутні працювали в живому режимі запитань та відповідей.

«Чому я тут? Бо нас стало менше в Україні з огляду на війну. Я дуже багато ваших ровесників зустрічаю за межами України під час відряджень у справах фонду або адвокації. Мені цікаво спілкуватися з вами не тільки в Україні, бо часто больові точки і запитання співпадають, незалежно від того, де молоді українці знаходяться. Минулого року в межах двох тижнів я мав зустріч зі студентами Дніпровської політехніки і студентами-українцями університету Пенсильванії у Філадельфії. І я бачив однаковий зріз проблеми: молодь дезорієнтована, бо їй ніхто не розказує, що її чекає в майбутньому. Ті, що в Америці, хотіли почути щось, щоб прийняти рішення повернутися. Ви – щоб прийняти рішення залишитися. Тому я чекаю пас від вас», – продовжив відомий громадський діяч і волонтер.

Перше запитання стосувалося того, що українцям варто було зрозуміти ще на початку вторгнення, аби зберегти психіку та єдність. Відповідь Сергія перетворилася на маніфест про ментальну різницю між українцями та росіянами.

«Можливо, моя відповідь видасться занадто простою, але я так відчуваю: українцям треба було б зрозуміти, і це не пізно станом на сьогодні, що окрім нас у нас більше немає нікого. Платник податків у США чи француз не прокидається з думкою «що я можу зробити для України?». Бельгієць не буде перейматися питанням, як відбудувати фельдшерський пункт десь біля Тростянця. Ми маємо відрізнятися від росіян максимально. Яка філософія кацапа в якійсь Сизрані? Він живе в лайні, вбиральня на вулиці, він у мікрокредитах, п’є «баяришнік» і знає, що «просвєту» немає. Його дратують усі, хто живе краще. І кожен «русскій» хоче, щоб навколо нього люди теж жили в лайні. Українець має бути навпаки», – відповів Сергій Дмитрович та навів близький усім приклад:

Уявіть: стоїть кілька будинків, у яких немає світла. І ось тут один будинок, у якому світло є (зал засміявся). Ви засміялися? Бо знаєте, що відбувається далі. Люди, в яких немає світла, роблять усе, щоб і в тому будинку його не стало. «Ми страждаємо, хай і ті страждають». Переверніть філософію! Сприймайте це так: «Слава Богу, що там є світло». Бо там якась бабця підніметься ліфтом, а не пішки з баклагою води на дев’ятий поверх. Там мама приготує дитині їсти в комфорті. Використайте це світло як можливість: прийдіть у гості, зарядіть телефон, наберіть води. Шлях турботи про іншого кращий для кожного з нас і для держави, аніж шлях, де українець в українцеві бачить підставу для срачу».

Надалі студентів цікавило направду нагально-практичне питання: як відрізнити справжніх волонтерів від фейкових, що наживаються на війні. Притула, чий фонд перетнув позначку в 12 мільярдів гривень зібраних коштів, поділився свіжою історією.

«Завтра Національна поліція вийде з повідомленням про арешт та екстрадицію до України лідера угрупування, який два роки наживався на військових, видаючи себе за представника нашого фонду. Він збирав купу грошей, обіцяв транспорт і зникав. Він сяде, і сяде надовго. Як відрізнити? У мене немає іншої поради, окрім глибинного вивчення. Довіра – це кит, на якому стоїть волонтерство. Чому нам довіряють? Бо вісім років до 2022-го я щомісяця показував результати: що зібрано, що куплено, як я особисто передавав снайперські комплекси чи автівки.

• Маєте мозок і інтернет – пробивайте.
• Якщо просять на підрозділ – знайдіть представників цього підрозділу і запитайте. Перевірте картковий рахунок.
• Використовуйте Google-пошук по фото: чи ця фотографія з передачею майна не була опублікована кимось іншим два роки тому?

Станом на 2026 рік ситуація краща, бо було кілька гучних скандалів, і людей покатали на «шакалячому експресі». Але росіяни методично б’ють по волонтерах, бо знають: якщо донор розчарується, він припинить фінансувати армію», – застеріг Сергій Дмитрович.

Відповідаючи на запитання про плани на політичну кар’єру, Притула виявився емоційним та різким.

«Український парламент зараз у критичній стадії, люди там демотивовані, ходять і кажуть: «ми втомилися тиснути на кнопки». Очевидно, суспільство засумувало за виборами. Але коли я слухаю розмови про коаліції та списки, у мене складається враження, що я спілкуюся з безсмертними людьми. Ми живемо в країні, де ніхто не застрахований, що завтра в твою хату не прилетить балістика. У мене на фонді 120 людей, які щодня працюють на одну задачу: вбити якомога більше ворогів і зберегти життя наших військових. Це наша Біблія. Я вважаю самі розмови про політику зараз шкідливими. Ніщо так не роз’єднує, як передвиборчі процеси. Ти можеш чудово спілкуватися з людиною, але раптом виявляється, що ви прихильники різних лідерів – і все, ви вороги. Я присвячую життя тому, щоб давати платформи для об’єднання, а не роз’єднання», – підкреслив Сергій Притула.

Одне з запитань стосувалося найяскравіших моментів волонтерства. Історія про «Народні Байрактари» стала вже легендарною, але Притула додав деталі про закулісся.

«Це був прецедент: 602 мільйони гривень за три доби. Коли збір закінчився, турецька компанія «Baykar» написала, що вони в захваті і дають три літаки безкоштовно. Моя перша думка була: «русскіє їх хакнули». Бо такого не буває – це подарунок на 15 мільйонів доларів. Я того вечора в «Zoom» дивився такими очима на Халюка Байрактара, а він такими ж – на чувака, який за три дні зібрав таку суму. Ми заощадили бюджет і два тижні билися з Міноборони, як його витратити. Вирішили купити супутник. І по сьогоднішній день люди розказують, що супутника не існує. Нещодавно в «Х» один «експерт» мені каже: «стаття у виданні «Українська Правда» для мене не авторитет». Я даю посилання на офіційний сайт ГУР з результатами роботи супутника – людина зникає. Потім інша каже: «ви «Спартани» втридорога купували». Я даю посилання на звітність фонду з кожною платіжкою. Проти фактажу не попреш, якщо у людей є критичне мислення», – відверто розповів гість сковородинівцям.

Найбільш резонансна частина зустрічі стосувалася майбутнього. Притула навів жорсткі цифри про демографічну ситуацію та стан освіти.

«Ви – «горловина пляшки». Вас фізично дуже мало. Одна з причин нашого опору в 2022-му – те, що в нас було найбільше чоловіків у віці 40-50 років. Вісім мільйонів! Середній вік воїна – 45 років. Через 20 років вас, тих, хто зможе захищати країну, за підрахунками, буде в 3,5 раза менше». Нас не врятує кількість – тільки якість і інновації. А в нас рівень освіти просідає. Прохідний бал НМТ став нижчим, ніж шість років тому. Розрив між сільською школою та обласним центром вже складає понад 4 роки навчання. Це катастрофа. Я говорю «великим дядькам» у владі: освіта – це основа національної безпеки. На неї треба стільки ж грошей, скільки на оборонку. Бо робити ракети – це добре, але нам потрібні люди, які будуть вміти їх робити. Коли ви закінчите навчання і прийдете на роботу з червоним дипломом, власник бізнесу скаже: «Покажи його мамі, вона тебе похвалить. А де твій досвід?». Ідіть працювати вже зараз. Поєднуйте. Досвід важить більше за диплом. Вам доведеться спати по 4 години на добу зараз, щоб мати можливість спати 6 годин, коли вам буде 40», – відверто поділився Сергій Дмитрович.

Майже наостанок дівчина з залу запитала, як знайти свою професію, якщо не знаєш, що любиш. Відповідь Сергія Притули базувалася на власному досвіді трудової еміграції.

«Я був вантажником у Лондоні на фабриці соків. Ми з хлопцями з Гани та Бурунді завантажували на конвеєр по 80 тонн цитрусових за зміну. Кожен з нас своїми руками перекидав 12-16 тонн за день. Здавалося б, що тут хорошого? Але я виходив з душу і думав: «О, кубики є, біцуха на місці, форма – супер». Я бачив у цьому позитив. Був у мене знайомий Міша, якому тато віддав готельний комплекс у Карпатах. Він ненавидів людей, бо він хотів крутити гайки в мотоциклах. Він цілий день крутив гайку в мопеді, а готель загинався. Міша був нещасний. Не робіть так. Гроші – це похідна. Перша причина – ваш комфорт від того, що ви робите. Знайдіть щось, що ви любите, і станьте в цьому найкращим».

Наприкінці майже двогодинної розмови Сергій Притула звернувся до присутніх у залі, зокрема присутніх вихованців КЗ КОР «Переяславський військово-спортивний ліцей «Патріот».

«Я бачу тут хлопців та дівчат у військовій формі. Дякую за ваш вибір. Присягнути Україні під час війни – це вчинок. Ви, студенти, навчаєтеся тут лише тому, що піксельна смужка воїнів на фронті виграє для вас час ціною свого життя. Ваша вдячність їм – це не тільки донати, а й ваше навчання. Якщо ви знехтуєте можливістю стати профі, то це неповага до тих, хто загинув. Мій горизонт планування став дуже коротким. Тому я намагаюся не сваритися з тими, кого люблю, і не відкладати слова «я тебе люблю» на завтра. Бо я не знаю, чи буде в мене така нагода. Будьте свідомими, будьте крутими українцями. Дякую за розмову», – завершив розмову Сергій Дмитрович та зробив спільне селфі з залом на згадку. Також висловив надію, з часом, зустрітися знову.

Наостанок зустрічі її організатори, Відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених (за активної підтримки соціально-гуманітарного відділу) подарували гостю подарунки на згадку про альма-матер, а проректор з навчально-методичної роботи Володимир Носаченко від імені всього колективу виконав приємну місію – вручив гостю високу університетську відзнаку «Волонтер України».

Сергій Притула залишив залу під аплодисменти, щиро зізнавшись – поспішає на виставу до доньки, і ще раз, вже практично, довівши: життя не має зупинятися і у той час, у який ми за нього боремося. Врешті, за враженням присутніх, розмова стала гідним заходом у межах відзначення 40-річчя поступу університету. Її повна відеоверсія найближчим часом з’явиться на youtube-каналі університету, повний фотозвіт – вже завтра.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі висловлює щиру вдячність пану Сергію за змістовну зустріч, приділений для неї у своєму графіку час, чесність та відкритість до діалогу, вагомий внесок у підтримку України. Продовжуємо підтримувати захисників і тримати світоглядний тил рідної Батьківщини!