Розпочинаємо третє весняне коло неформатних, теплих і сміливих діалогів з тими, хто сьогодні творить середовище відновлення, стійкості й людяності для Захисників, Захисниць і їхніх родин. Сьогодні на черзі нове інтерв’ю з психологинею,  керівницею Центру ветеранського розвитку УГСП Тетяною Кузьменко.

Пані Тетяно, якщо відверто – як не втратити глузд, коли реальність щодня «трясеться»?

Почати з того, що відчути це нормально. Реальність справді «трясеться» — і це не метафора. Ми в колективній травмі. Але в нас є шанс лишитися собою, якщо знайдемо опори. Це може бути рутина, люди, місця, щоденні дії. Не обов’язково щось глобальне – достатньо малого, але стабільного.

То що таке «психологічні опори» у воєнний час?

Це те, що допомагає триматися, коли все інше падає. Опора – це звичка читати вранці 5 сторінок, обійняти собаку, пройтися босоніж, написати щось у нотатках. Це – дії, які повертають тебе до себе. Опора – це те, що ти контролюєш, коли не контролюєш нічого.

Чи справді «продуктивність» нині – це розкіш?

Ні, це не розкіш. Але це має бути здоровий вибір. Не «я мушу працювати, щоб втекти від реальності», а «я хочу зберігати рух, щоб не зупинятися». Якщо ви зараз можете вчитися, створювати, допомагати – це ресурс. Але якщо не можете – не звинувачуйте себе.

А як не потонути в тривозі коли з кожним днем вона лише збільшується?

Дати їй простір, але не трон. Визнати: «Так, я тривожуся». Потім спитати себе: «Що я можу зробити зараз?». І зробити щось просте – вимкнути новини на годину, випити води, подихати. Тривога зменшується там, де починається дія.

Молодь часто каже: «Я не маю права бути слабким, бо інші на фронті» – що з цим робити?

Це класичне відчуття провини «вижившого». Але слабкість – не гріх. Сльози – не зрада. Ми не мусимо ставати роботами, щоби бути гідними. Навпаки – вразливість робить нас живими. І нам потрібні живі люди, а не ідеальні супергерої.

А чи може бути ресурсом інтернет? Чи тільки шкодить?

Може. Питання – як і навіщо. Онлайн-платформи, де можна навчатися, спілкуватися, ділитися підтримкою – це опора. Але якщо це doomscrolling (нескінченне гортання новин), порівняння себе з «успішними» чи токсичні коментарі – це вже точка тривоги.

Які найпростіші техніки «самозбору» в моменті?

• Подих: вдих на 4, затримка 4, видих на 6 – 3 цикли.
• Контакт з тілом: стисни кулаки та розтисни, відчуй стопи на підлозі.
• Назви вголос три речі, за які вдячна просто зараз.

Це ніби маленьке внутрішнє «я тут. я жива. я ще є».

Як підтримати друга, який «вигорає від усього»?

Просто бути поруч. Слухати. Не радити. Запитати: «Що тобі зараз допоможе?». І прийняти будь-яку відповідь, навіть тишу. І головне – не зникати, навіть якщо не знаєш, що сказати. Присутність – найкраща форма підтримки.

Чи правда, що творчість – це спосіб виживання?

Абсолютно. Коли ми творимо – ми даємо сенс тому, що болить. Малювання, писання, музика — це не «баловство», а спосіб пережити війну. Навіть гумор – це творча форма виживання. Це знак: ми досі можемо жити, не тільки боротися.

І останнє – якщо день зовсім важкий і хочеться тільки лежати?

Ляж. Але не звинувачуй себе. І поклади поруч маленьку дію: постав воду, відкрий вікно, надішли повідомлення другу. Це не слабкість – це відновлення. Ти не маєш бути героєм щодня. Але ти можеш бути людиною – і цього вже досить.

Переяслав тримає небо, а ми – себе. Університет Григорія Сковороди – це не тільки про знання. Це – про опору. Про місце, де можна впасти й піднятись. І бути почутим.

Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходитимуть щотижня – у вівторок та четвер.