Представники Університету Григорія Сковороди в Переяславі стали почесними гостями презентації, розділивши цей історичний момент із громадою та науковою спільнотою.

Вишукана акварель із зображенням архітектурного ансамблю Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря має надзвичайно складну долю. Дослідники малярської спадщини Шевченка знали про неї переважно за чорно-білими репродукціями, а дехто взагалі пов’язував її з іменем художника Михайла Сажина. Робота, яка довгий час вважалася втраченою, була виставлена на аукціоні Sotheby’s у Лондоні як твір «невідомого майстра європейської школи». Проте київський антиквар, архітектор та власник аукціонного дому «Епоха» Федір Зернецький розгледів у ній почерк генія.

Завдяки зусиллям Зернецького та глибоким експертизам шедевр повернувся в Україну і став національним надбанням. Це був перший у світі випадок офіційного продажу картини Шевченка з міжнародного аукціону.

Презентація зібрала представницьку делегацію Університету Григорія Сковороди в Переяславі, до якої долучилися проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності, кандидат історичних наук, доцент Василь Дудар; викладач, заступник завідувача кафедри з профорієнтаційної та виробничої роботи, заступник декана факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій з профорієнтаційної роботи Валентина Губенко; кандидат філософських наук, доцент кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти Тамара Андреєва разом зі здобувачами соціально-психологічного факультету, завідувач кафедри соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності, Вчений секретар вченої ради університету, кандидат історичних наук, професор Алла Зленко; директорка наукової бібліотеки УГСП Ольга Шкира, а також представники університетської книгозбірні та науково-педагогічні працівники закладу.

Університетська спільнота з особливим трепетом ставиться до «шевченківської сторінки» історії нашого міста. Для сковородинівців Переяслав – це місце сили Кобзаря, тому заклад регулярно ініціює тематичні заходи та працює у надзвичайно тісному тандемі з Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав», зокрема Музеєм «Заповіту» Т.Г.Шевченка.

Попри те, що акварель перебуває у приватній власності, вона є офіційним національним надбанням і назавжди залишиться в Україні. Її презентація у Переяславі стала ще одним свідченням того, наше місто залишається епіцентром живих традицій, а університетська родина – надійним охоронцем культурного та історичного коду нації.

Запис Представники УГСП долучилися до визначної культурної події: у Переяславі презентували оригінал акварелі Тараса Шевченка спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

На запрошення департаменту культури та туризму КОДА та Відділу культури і туризму Переяславської міської ради в особі начальника Валентина Шуткевича активну участь у засіданні взяли й представниці Університету Григорія Сковороди в Переяславі: Ольга Шкира, Людмила Башук та Оксана Руденко. Вони презентували мистецькі та науково-практичні ініціативи університетської спільноти, спрямовані на збереження культурної ідентичності та підтримку ментального здоров’я громад в умовах війни.

Засідання відбулося під головуванням заступниці голови Київської обласної державної адміністрації Жанни Осипенко. Участь у роботі колегії взяли керівники структурних підрозділів культури області, представники органів місцевого самоврядування та директори обласних закладів культури. Серед поважних гостей: директорка КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник» Влада Литовченко, в.о. директора Департаменту Дмитро Гончаренко, заступник директора Євген Самойленко, а також керівники закладів обласного підпорядкування: директорка КЗ КОР «Київська обласна бібліотека для дітей» Галина Єрко, директор КЗ КОР «Київський обласний центр охорони і наукових досліджень пам’яток культурної спадщини» Олександр Терещенко, директорка КЗ КОР «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Олена Завальська.

Під час засідання було окреслено стратегічні пріоритети розвитку галузі на 2026 рік, зокрема збереження матеріальної й нематеріальної культурної спадщини, цифровізацію фондів, модернізацію бібліотек і клубних закладів як безпечних культурних просторів та реалізацію національних меморіальних ініціатив.

Директорка бібліотеки університету Ольга Шкира у співпраці з художницею та психологинею, випускницею закладу Людмилою Башук і вихованцями арт-студії «Malen» представила соціально-мистецький виставковий проєкт «Як пахне мир. Феєрія квітів», реалізований у межах ініціативи «Мозаїка відчуттів у відчуттях». Поетичні тексти Ольги Іванівни стали творчим імпульсом для створення циклу живописних робіт, у яких мир постає як внутрішній стан людини, як символ надії, відродження та світла навіть у найскладніші часи. Експозиція об’єднала роботи з альманаху «Як пахне мир» та новий цикл «Феєрія квітів», у якому через образ квітів передається ідея життя та стійкості.

Ще одна сковородинівка, кандидатка психологічних наук, завідувачка кафедри психології соціально-психологічного факультету університету та співзасновниця центру психологічної допомоги «Molfa hub» Оксана Руденко у своєму виступі наголосила на ролі культурних ініціатив у збереженні ментального здоров’я суспільства. Вона підкреслила, що спільна творча діяльність: спів, малювання, робота руками – допомагає людям відновлювати відчуття єдності, підтримує ідентичність та формує психологічну стійкість громад у воєнний час.

Участь сковородинівок в обласному фаховому діалозі засвідчила активну роль закладу у формуванні культурної політики регіону та підтвердила, що університетська спільнота є важливою складовою культурного спротиву Київщини.

Запис Представниці УГСП Ольга Шкира, Людмила Башук та Оксана Руденко презентували мистецькі та наукові ініціативи на засіданні колегії Департаменту культури та туризму КОДА спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис «Ми та нація, яка вміє прощати все – але не за цих обставин»: на гостину до УГСП завітала легенда українського мистецтва, актор Богдан Бенюк спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Віктор Сокол – ім’я, без якого складно уявити історію університету. Як перший фотограф alma-mater і знаний фотомайстер Переяслава, він став невід’ємною частиною його життя. Він не просто знімав – він оживив історію, роблячи її доступною для кожного сковородинівця. Людина з великим серцем, яка любила життя, рідне місто та університет та закарбувала їх вікопомні миті на порубіжжі ХХ-ХХІ століття.

О 13:00 конференц-зала імені Василя Сухомлинського стала місцем, де кожен міг докласти свій фрагмент до мозаїки пам’яті про людину, яка десятиліттями фіксувала життя міста та його університету – від урочистих подій і побутових моментів до мальовничих пейзажів Переяславщини. Значну частину з них, зібрану відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, у цей день транслювали на екранах у залі.

Безпосередню зустріч пам’яті модерував друг Віктора Григоровича та провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін. У своєму емоційному, хвилюючому виступі він, найперше, подякував усім присутнім та нагадав, що Сокол писав фотоісторію університету ще в доцифрову еру: з плівковими камерами, величезними об’єктивами, фіксуючи кожен день.

«Ми тут, аби сказати один одному й усім, хто здатен нас почути, що була така людина, як Віктор Сокол – яку ми всі любили й яка, до певної міри, була легендарною особистістю. От зараз ми споглядаємо старі фото, де впізнаємо себе молодшими, друзів, ті далекі щасливі роки – ще задовго до ери, коли кожен став сам собі фотокореспондентом і журналістом, а ціла студія помістилася в кишені смартфона. Тоді світлини були чорно-білими. І от Віктор Сокол майже непомітно день за днем писав історію нашого життя в університеті, де був постійно — ніби завжди, як сам університет. Один із перших випускників, прийшов, коли це ще був філіал, залишився працювати. Мірилом популярності на КВК було, коли над тобою жартують — про Віктора Григоровича жартували другим після Куйбіди, він був улюбленцем аудиторії. Ми звикли, що кожна мить фіксується нашим дорогим Віктором. А найголовніший його талант — він завжди посміхався. Любив людей, роботу, нас усіх. Не пригадаю його сумним — навіть за тиждень до відходу, попри тяжку хворобу, він посміхався й розповідав веселі історії. Ось такий він був. І це прекрасно, що ми його пам’ятаємо. Бо люди живуть, доки ми пам’ятаємо, говоримо про них і дякуємо. Ми зібралися згадати Віктора, себе й подякувати йому за те, що назавжди залишилися молодими й красивими завдяки його роботі», – з-поміж іншого констатував Олександр Юрійович.

Племінниця ювіляра, випускниця університету Аліна Люта (Царенко) розчулено поділилася, що цей день мусив би бути святковим для її родини – на цей день, поза ювілеєм Віктора Сокола припадає й день народження її матері, з якою вони були двійнятами. На прикрість, вона вже теж у засвітах, і тому в цей день привітати ювілярів вона може лиш на двох кладовищах…

«Я племінниця дяді Віті, навчалася в нашому університеті на економічному факультеті з 2008 по 2013 рік. Також я маю молодшу сестру Ірину. Вона також навчалася в нашому університеті на педагогічному факультеті. Ми проживали в першому гуртожитку, і завжди коли починався весняний період, ми йшли до дядька допомагати в саду білити дерева. Не завжди це любили, бо тих дерев було багато. Але ми допомагали, бо й дядько нам завжди допомагав у всьому, чим міг. А найбільше мені запам’ятався випадок на посвяті на моєму першому курсі – одна моя одногрупниця наділа мою білу шубу і десь торкнулася рукавом фарбованої стіни так, що рукав став синій. Батькам не сказала, але пожалілася дядьку на проблему. Він заспокоїв, «Не переймайся, я все виправлю». За два дні повернув мені мою білу шубу – як нову. Не знаю, що він їй зробив, але там наче нічого і не було. Також згадую ті моменти, коли дядько приїздив до нас, і як подарував нам пральну машинку яка в нас досі працює. Хотілося б щоб всі люди, які його знали, пам’ятали про мого дядю. Він був завжди щирий, завжди приходив на допомогу. Був дуже добрий, як і моя мама. І в них є ще старша сестра, яка зараз хворіє, пережила складну операцію, тому вона не змогла приїхати. Як і моя 81-річна бабуся, мама наших ювілярів. Дякую всім, що зібралися і згадали Віктора Григоровича», – пригадала та поділилася пані Аліна.

Зазначимо, що у спогадах які вона попередньо надіслала на адресу альма-матер теж йшлося про те, що її дядько був людиною, яка вміла бачити світ особливо. Через об’єктив фотоапарата він ловив миті, що зникали, але завдяки йому залишалися назавжди. Його роботи – це не просто фото, це історії, почуття і світло його душі. Він залишив після себе не лише світлини, а й тепло, доброту й натхнення.

Надалі слово тримав ще один племінник ювіляра, кадровий військовий, захисник України Андрій Десятник. Поділився, що з 2010 року він у війську: спочатку потрапив до спецпризначення, потім – до 79-ї десантно-штурмової бригади в Миколаєві. На фронті з 2014-го. Констатує, дядько Віктор Григорович дуже пишався ним – і це відчувалося в кожному дзвінку, кожній зустрічі:

«Він підтримував не лише словами й добрими ділами, а й матеріально та фізично – завжди, коли було потрібно. Це була не просто допомога, це була любов, яка давала сили. Я навчався в нашому університеті з 2003 по 2008 рік – здобув тут фах вчителя біології та інформатики. Університет дав не лише диплом. чи вищу освіту, а й навчив комунікації з людьми, вмінню виживати в гуртожитку, і найголовніше – посмішці та любові до ближніх. Бо коли є що захищати – захищаєш із подвійною силою.

Пам’ятаю 2003-й. Я закінчив технікум, сиджу у бабусі на застіллі в селі, і дядько раптом: «Чуєш, а давай до мене. Відкривається нова професія – біолог, інформатик. Десь по житті пригодиться». Так я й потрапив сюди. Він мене переманив. Хоч я з дитинства мріяв про армію. Він знав. Але сказав: «Якщо є бажання – все вийде. Почни з цього, а далі йди за покликом». Так і сталося. Закінчив інститут – і пішов у армію. Усвідомлено», – розпочав спогади пан Андрій зазначивши, що Віктор Григорович й справді був таким як сокіл – літав і поспішав жити. Тим, хто усе знає, чия посмішка летить попереду, кому притаманні адреналін й ентузіазм.

«Я йому ще хлопцем казав: «Дядьку, не спішіть, давайте спокійніше, все встигнемо». Не слухав. Літав – в університеті, вдома, у бабусі. Скрізь. І ця його енергія запам’яталася мені назавжди. Навіть коли йому стало важко, думками він був тут – з університетом, зі студентами, колегами. Переяслав – це його життя. Я вже був поруч, просив: «Давайте, дядьку, спокійніше». Але той молодечий запал не згасав. Навіть наприкінці, коли трохи полегшало, казав: «Зберуся – і  поїду в Переяслав. Там усе моє». На жаль, хвороба таки підкосила. Серце, як казали лікарі, ніби на трьох людей. Спортивне і сильне. Але… якби трохи більше допомоги вдома – може, по-іншому склалося б. Маємо те, що маємо. Для мене він був другим татом. Завжди підтримував. І буде – у думках, з вишніх. Дуже пишався, коли я став офіцером у 2016-му – закінчив аеромобільний факультет академії. Приїжджав, розповідав усім: «Це мій племінник! У люди вибився!». Завдяки йому я тут опинився. Завдяки йому – живу. Дослужився до комбата. Мав у підпорядкуванні понад 400 людей. Але комунікація з університету + його підтримка – це те, що завжди допомагало», – з теплом і болем поділився племінник, комбат Андрій Десятник та пригадав, як два роки тому йому наснилося, що він в університеті:

«Дядько бігає на загальному фоні: «Андрію, іди сюди, тут гарні дівчата!». Ніби підсвідомість підказала – він тут. Живий. Таких людей я бачив мало. Мабуть, і не побачу. Бо Віктор Григорович – це золото. Єдине. Такого більше немає в світі. І наш Сокол завжди буде Соколом. Дякую вам за цю пам’ять!»

У свою чергу, заслужений тренер України, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри спортивних дисциплін і туризму факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Тарас Кириченко уточнив – він прийшов у сковородинівське життя у 1987-му, яскраво влився і лишився в ньому донині в колектив факультету й університету. Зазначає, тодішній ректор Іван Стогній об’єднав хлопців після армії навколо себе та серйозних проєктів:

«Наприкінці 80-х – до середини 90-х у місті діяв військово-патріотичний клуб «АІС». Вітя був одним із фундаторів. Серйозна робота: з учнями шкіл, районів, сіл – філіали, спортивні секції, залучення студентів, переважно факультету фізичного виховання. Згадаю, принагідно, й Віктора Погребного, Бориса Лоя, Григорія Христюка, Володимира Чкалова, Сергія Ярмоленка та багатьох інших. Усім вистачало роботи. Ми їздили на всеукраїнські змагання, зокрема одного разу на всесоюзний зліт у Севастополі. Тоді стенди з його світлинами доходили й до Верховної Ради України. Щодо спорту – то він кандидат у майстри спорту з вільної боротьби. Вчив студентів і колег прийомам у невимушеній обстановці, але ніколи не демонстрував силу, не був агресивним. А ще – моржував. Ми, молоді викладачі в гуртожитку №1 – семеро-вісімеро однолітків: Погребний, Христюк, Сокол – щозими бігли в трусах, купалися, робили зарядку. Структуровано. Ректор пишався: «У мене є група моржів!». Віктор був людиною абсолютно позитивною. Навіть у найскладніших ситуаціях – не втрачав оптимізму. Ніколи не відмовляв – від прохання позичити «троячку» до прохання сфотографувати день народження чи весілля. Тоді знайти фотографа було непросто — а він приходив. Був він і на моєму весіллі 1989-го, земляк моєї дружини. Зауважу, що ця простота — не простакуватість. Він був начитаний, цікавий співрозмовник – з ним можна було говорити і фото, і про спорт. Невимушений, свій у будь-якій компанії, той хто не любив офіціозу», – тепло згадував Тарас Григорович та додав, що Віктору Григоровичу сподобався б формат його вшанування нині – тепло і від душі, з виставкою. Переконаний, що вся його фотоспадщина, по можливості, потребує систематизації. Це важливо для багатьох переяславців та сковородинівців.

Перед тим, як перейти до безпосереднього перегляду виставки у читальному залі, добрим спогадом про Віктора Григоровича поділилася директорка бібліотеки УГСП Ольга Шкира:

«Я працюю з першого дня цього університету. Тут у залі перші наші студенти – Людмила Миколаївна Погребна, Тарас Григорович Кириченко. Серед тих перших і Віктор, який прийшов до нас 1987-го року. Прізвище Сокол виправдане – він ніби й справді літав. Фотографував весілля, шкільні випуски, був домашнім фотографом. У мене в оселі величезний альбом сина Павла починаючи з 6 місяців. Щороку, перед Новим роком чи іншими святами, він стукав: «Ольго Іванівно, я прийшов фотографії зробити». Вчив позуванню: «Ану стань так, подивись сюди!». Любив знімати на столах – зверху кращий ракурс. Ловив родзинку, посмішку, погляд – щоб обличчя було красивим. Не просто клацав – вмів впіймати мить. У книгах більшості викладачів – його світлини з підписом «Фото Віктора Сокола». Таким чином він закарбований в історії університету документально. Якщо місця не вистачало – фотографував у наших читальних заласах: розставляв зонти, світло. Світла пам’ять йому й сестрі-близнюку – ниточці, що поєднувала. Він часто розповідав нам про неї пишався. Дякую родині за присутність з нами у цей день», – зазначила Ольга Іванівна та додала, що з бібліотекою його пов’язувала величезна дружба. Згадує, як приносив їм яблука чи сливи, пригощав плодами свого саду. Вдячний, веселий, життєрадісний – у всьому бачив позитив.

У читальному залі імені Сигізмунда ІІІ всі розглядали світлини: природу, обличчя, історію. Свого часу світлини Сокола прикрашали газети, книги, сайти, а у цей день стали основою спогадів та виставки під назвою «Незрівнянний світ природи та краси життя у об’єктиві Віктора Сокола», яку розмістили в читальному залі імені Сигізмунда ІІІ. Її основою стали фонди бібліотеки університету, а відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю оголосив збір фотографій авторства Віктора Григоровича – за цей час випускники, співробітники та переяславці передали туди понад сто кадрів.

Напередодні відкриття оглянути виставку завітав і ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур, який тепло відгукнувся про постать Віктора Григоровича відзначивши, що сковородинівцям дуже пощастило жити в один час з такою непроминальною постаттю, мати в своїх архівах світлини які слугують доброю згадкою про нього.

«Коли ми готували виставку в бібліотеці то мали трішки інший підхід. У конференц-залі імені Василя Сухомлинського на екрані можна бачити, здебільшого, обличчя. Але Віктор Григорович був закоханий у природу, у Переяслав. Тому наша виставка фокусується на його мистецькому напрямі: кожна квіточка, бджілка, колір – не просто фото, а мистецький погляд. Він бачив макро- та мікрокосмос глибоко. Тому там ми відібрали світлини саме з цієї сторони. Він – саме фотохудожник, не просто хронограф. Репортаж це відносно швидко. А він шукав ракурси, любов до природи й надихав бажанням жити. Любив життя, колег, усіх нас – за це любили його і ми. Він живе у наших серцях і спогадах», – додала в коментарі пресслужбі університету її упорядниця Ольга Шкира.

Варто зауважити, що протягом місяця на електронну пошту університету, на заклик ініціаторів, надійшло чимало спогадів про Віктора Григоровича від його знайомих і колег. Залюбки процитуємо фрагменти деяких з них у цій публікації:

«Віктор Григорович Сокол – це була людина-Сонце, яка  випромінювала тепло і доброту. Навіть коли був найпохмуріший день, дощило, і на зустріч ішов Віктор Григорович із посмішкою на обличчі, то цей день ставав яскравим і радісним. Його щиру посмішку на обличчі неможливо забути. Енергійний і харизматичний Віктор Григорович був організатором і натхненником мистецьких фотопленерів, численних майстер-класів. Жодне свято в університеті Григорія Сковороди не можна було уявити без його участі. Своєю майстерністю він ділився зі студентами Університету […] Об’єктив його фотокамери зафіксував час, зберіг чудові, неповторні миттєвості, з яких складається життя. Він був спроможний відзняти будь-що. Тому його фототвори ще довго хвилюватимуть людей. І хоча Віктора Григоровича вже немає серед нас, проте залишився його творчий спадок, дбайливо збережений для майбутніх нащадків», – написала асистент музею-архіву імені Юрія Бойка-Блохина Ольга Науменко.

«Віктор Григорович Сокол перейшов вічну межу й почав свій шлях сходження до вимірів Просвітлення. Митець дуже любив свою справу, свою країну, дорогих серцю земляків. Любов до природи у різні пори року він передав у серії неповторних фотокарток. Віктора Григоровича цікавила людина як феномен, її професійна діяльність, активний відпочинок, її моменти піднесення та особливі шляхетні порухи душі. З таких людей складався цілий народ. Його фотокартки та відео репортажі дають нині уяву молоді й дітям про минулі десятиліття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Сокол залишив фотоматеріали не тільки в музеях та навчальних закладах Переяславщини, але й у закладах інших населених пунктів України. Його захоплювали культурні скарби столиці України. Відомо, що він виїздив у Київ для фотографування Києво-Печерської лаври та інших архітектурних перлин», – серед іншого, пишуть у своїй науковій праці Андрій та, світлої пам’яті, Ольга Будугай, за авторством яких на нашу адресу надійшло дві наукові статті, присвячені біографії цієї незабутньої постаті.

На думку ж автора рядків, які ви нині читаєте, Віктор Сокол навічно лишився в людській пам’яті як фотохудожник, людина, яка увіковічнювала історичну пам’ять нашого міста. Безмежно талановита особистість, яка зафіксувала багато знаменних дат людського життя – тутешні мальовничі краєвиди, життя кількох поколінь містян, багатьох з яких із тих чи інших причин теж сьогодні немає з нами, молоді пари, високоповажні люди (трішки менш відомою сторінкою життя Віктора Григоровича є те, що він фотографував весілля та ювілеїв – прим.авт.). Не вдасться підрахувати, скільки неповторних та прекрасних миттєвостей увіковічнив Віктор Григорович за своє життя. Напевно, у кожного, хто зараз читає ці рядки, є власна особлива та неймовірно дорога серцю світлина «від Сокола». За майже сорокалітню історію нашого інституту, а згодом університету було безліч подій, облич, історій – змінювалися фотоапарати, збільшувалися технічні можливості, але чорно-білі та кольорові знімки авторства Віктора Григоровича завжди нагадуватимуть нам про важливі й по справжньому особливі етапи становлення та розвитку університету.

Більше спогадів про Віктора Сокола знайдете у ще одній публікації, яка, свого часу, побачила світ до першої річниці світлої пам’яті Віктора Григоровича.

Наостанок усі присутні на зустрічі пам’яті, звісно ж, зробили спільне фото – на згадку про цей день, про повік незабутнього фотолітописця Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Віктор Сокол – не просто фотограф, а душа університету. Був, є і залишиться нею. Безумовно, його спадщина потребує систематизації – це тисячі фото і відео: пейзажі, побутові чи університетські події. Світла пам’ять, Вікторе Григоровичу. Ми пам’ятаємо!

Запис В УГСП згадували про його фотолітописця Віктора Сокола у день його 60-ліття та відкрили виставку пам’яті спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Візит, ініційований головою Ради з питань ВПО Переяславської громади, випускником УГСП Денисом Скрипцем, став важливим кроком у зміцненні партнерства та підтримці переселенців.

У ході візиту гості з Херсонщини мали нагоду познайомитися з Університетом Григорія Сковороди в Переяславі, який є не лише провідним закладом вищої освіти, а й осередком інтелектуального та соціального розвитку регіону. Гості мали змогу детально ознайомитися з історією, інфраструктурою та унікальними можливостями університету.

Проректор з науково-методичної роботи Володимир Носаченко представив делегації сучасну інфраструктуру закладу: навчальні корпуси, комфортабельні гуртожитки, обладнані лабораторії, спортивні комплекси та культурні простори.

«Наш університет пропонує освіту від бакалаврату до аспірантури, впроваджуючи інноваційні підходи до навчання. Ми готуємо не лише фахівців, а й свідомих громадян, здатних відповідати на виклики сучасності», – зазначив Володимир Миколайович та підкреслив, що УГСП прагне бути центром регіонального розвитку, поєднуючи освіту з соціальною відповідальністю.

У свою чергу, керівниця відділу профорієнтації та працевлаштування Ольга Костюкевич розповіла про вступну кампанію, освітні програми та пільги для абітурієнтів, зокрема для внутрішньо переміщених осіб.

«Свідомий вибір професії – це запорука успіху. Ми готові підтримати молодь з Херсонщини, надаючи консультації та доступ до якісної освіти», – підкреслила Ольга Миколаївна. За її словами, УГСП пропонує широкий спектр програм, від педагогічних і гуманітарних до технічних і соціальних, що відповідають потребам сучасного ринку праці.

Особливе враження на гостей справила бібліотека УГСП. Директорка Ольга Шкира провела екскурсію читальними залами, архівними зонами та виставковими просторами. Гості ознайомилися з унікальними книжковими колекціями, художніми виставками та творчими проєктами бібліотеки.

«Наша книгозбірня – це не лише місце для навчання, а й простір для натхнення, де оживає культурне життя університету», – зазначила Ольга Іванівна та додала, що бібліотека УГСП є справжнім культурним хабом, де студенти, викладачі та гості знаходять джерела знань і творчості.

Напередодні делегація відвідала Управління соціального захисту населення Переяславської міської ради, де передала переселенцям з Херсонщини «Картки херсонця» – соціальні картки для отримання знижок у магазинах, аптеках і сервісах. Тетяна Ющенко підкреслила значення цієї ініціативи для підтримки вразливих категорій. Візит завершився підписанням меморандумів з місцевими підприємцями, які надаватимуть пільги для ВПО з Херсонщини.

Наостанок перебування в стінах УГСП пролунали слова вдячності від Тетяни Ющенко за гостинність і готовність до співпраці:

«Університет Григорія Сковороди вражає своїм потенціалом і відкритістю. Ця зустріч – важливий крок до партнерства між нашими громадами, зокрема у аспекті співпраці з вашим закладом», – зазначила вона.

У свою чергу, Володимир Носаченко підкреслив: «Ми пишаємося тим, що наш університет стає платформою для діалогу, підтримки та об’єднання зусиль».

Університет Григорія Сковороди в Переяславі залишається відкритим для всіх, хто прагне знань, розвитку та співпраці. Ми продовжуємо працювати заради майбутнього, де освіта, солідарність і взаємопідтримка є основою сильної громади. Запрошуємо всіх охочих долучитися до нашого університету – місця, де знання стають силою, а підтримка – реальними справами.

Запис УГСП відвідала делегація з Херсонщини: це важливий крок у зміцненні партнерства та підтримці переселенців спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис «Як пахне мир»: сковородинівці долучилися до урочистої презентації виставки у мистецькій галереї КЗ «Переяславський ЦКМ» спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.