У понеділок, 10 листопада 2025 року, в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, в межах проєкту бібліотеки закладу під назвою «Університетські зустрічі», відбулася довгоочікувана творча зустріч із народним артистом України, культовим актором, режисером і справжньою легендою українського мистецтва Богданом Бенюком.

Розмова з впізнаваним та улюбленим кількома поколіннями народним артистом України, яку сковородинівцям та містянам анонсували ще 22 вересня, переносилася кілька разів через виправдано навантажений графік актора – він активно грає в театрі, очолює столичний Театр на Подолі та кафедру в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, активно знімається і має лише один вихідний у тижні, який незрідка теж зайнятий справами або виставами, які переносяться через повітряні тривоги. Врешті, кількамісячні зусилля директорки книгозбірні Ольги Шкири справді було вартим того, і знайшли відгук у кількох десятків присутніх сковородинівців та містян, зокрема музейників. Пресслужба університету вже готова переповісти та показати якою видалася ця зустріч.

Варто зауважити, що напередодні зустрічі Богдан Михайлович поспілкувався з ректором Віталієм Коцуром та директоркою книгозбірні Ольгою Шкирою та, за давньою традицією, лишив автограф у залі інформаційних технологій «Чумацький шлях».

«Є люди-особистості, які несуть сенси, змушують плакати, думати, дивитися на світ інакше. Сьогодні з нами саме така людина – справжній українець-патріот Богдан Михайлович Бенюк!», – представив гостя на початку розмови у конференц-залі імені Василя Сухомлинського модератор зустрічі, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін, свідомо оминаючи десь три сторінки розписаного тексту, підготовленого організаторами для представлення актора.

Надалі слово надають ректору Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктору історичних наук, професору Віталію Коцуру:

«У цей ранок ми раді вітати в стінах нашого університету Людину з великої літери, справжнього українця. Де б не був – він несе українську ідентичність. Я неодноразово бачив його під час своєї роботи у Верховній Раді України, і знаю як він ревно відстоював проукраїнську позицію – гадаю, це надихало й молодь, яка потім пішла на Революцію Гідності й відстоювати свою державу з початком війни. В Університеті Григорія Сковороди в Переяславі є почесні нагороди, які ми вручаємо достойним українцям. Олександр Юрійович обмовився про три сторінки регалій і згадок про нагороди – ми хотіли б почати четверту, і вручити Богдану Михайловичу університетську відзнаку «Орден Володимира Мономаха», який 20 років княжив у Переяславі», – підкреслює Віталій Вікторович та, під оплески присутніх, вручає відомому гостю цю нагороду. Разом з тим дарує плід праці кількох поколінь переяславських та українських сковородинознавців – колективну монографію «Вічно сучасний: життя, філософська, педагогічна та літературна творчість Григорія Сковороди». Наприкінці літа її презентували в Національному заповіднику «Софія Київська» під час гуманітарного форуму «Сковорода і свобода: внутрішня незалежність як основа державності», організованого Університетом Григорія Сковороди в Переяславі спільно з Благодійним фондом «МХП-Громаді».

Рефлексуючи на нагороди й подарунки Бенюк одразу ж жартує:

«Онуки питають: «Дідусю, що це за ордени?» Кажу: «Потім колись подивитеся». Це ж вже є – ставлю на полицю й думаю, що попереду. Бо якщо надуватися від премій, можна луснути від гордості й нічого більше не зробити. Жити треба ритмом повсякденності, обов’язками – це головне».

Надалі сідає за стіл і зізнається, що ця зустріч, попри чималу попередню їх кількість,  є своєрідною прем’єрою у подібному форматі – з конференц-мікрофонами, екранами й колонками, за великим столом – «ніби на своєрідному з’їзді» (жартує).

«Народився я в Івано-Франківській області, село Битків – найкращому в цілому світі. Там, де, як кажуть, пуповину закопано під поріг хати, і куди ніби тягне магнітом. Мама – зі Львівщини, Сокальський район, село Тартаків. Батьки познайомилися остарбайтерами в Німеччині, під час Другої світової. Попали до нормальних німців – мама казала: «Три найкращі роки життя». Ходили на вечорниці, мама посилала посилки рідним. Потім американська зона, мама вагітна старшим братом Петром. Ризик Сибіру, але врятувало: «Вагітна – хай їде додому». Фотографій тих часів мало. Іграшок не було. Одна машинка-самоскид. Бавився до сьомого класу: купа піску, тунелі, мости. Фантазія – важлива риса для актора. Книжка, яку зачитав чи не до дір: «Пригоди Цибуліно» Джанні Родарі, від видавництва «Веселка»…», – розпочав оповідь Богдан Михайлович.

«Брат Петро на 11 років старший, я все намагався повторювати за ним. Пишався його фотографіями у автобусі, тому й обрав цю професію – вступив у театральний. Хотів бути як він. Тато помер, коли я був півторарічним – знаю про нього більше від братів. Мої двоє братів – народні артисти, Петра й Миколи вже немає. Я найменший у родині. Мама нас трьох підняла».

Надалі Богдан Бенюк згадав зйомки у своєму першому кінофільмі – стрічці «Ати-бати, йшли солдати…» яке зрежисерував Леоніда Бикова. Згадує, як після першого курсу асистенти привели його до Леоніда Федоровича. Бенюк розповів режисеру про страхи дитинства – щоб мама не померла, щоб в житті не було похорон і траурної музики. Биков це використав і вплинув на емоцію починаючого актора – під час зйомки Бенюку, якого перед тим мало що проймало в кадрі, ввімкнули похоронну музику, і сльози в кадрі пішли…

За мить на екрані у залі – кінофрагмент цієї відомої стрічки: молодий Бенюк за роллю у формі, сльози, два шматки господарського мила який, за сценарієм, мав переслати матері яка в тилу помирала з голоду:

«При перегляді мама в залі плакала: «Ай, сину, нащо ти вкрав то мило?» – це втрапляло в десятку до моєї життєвої ситуації, певною мірою. І те, що ти навіть своїх рідних переконав на сцені чи на екрані – це найкраща похвала для актора», – констатує нині народний артист України та надалі згадує історії про хороші картини, режисерів, зароблену працею квартиру і все те, що спіткало у акторській долі.

Початок вторгнення припав на день народження доньки Богдана Бенюка Лесі – у цей день вивозили родину: 4 онуки, собаку Пеппу, три коти. Згодом його син Богдан-Гордій, закінчивши навчання в аспірантурі, приєднався до лав війська.

Також Бенюк розповів, що коли театр став на паузу, він возив машини для війська через кордон. Одна з них, до слова, виявилася краденою. Але польська митничка зрозуміла, що актор «чесний, як джерельна вода», і пропустила – хоч, мабуть, і зрозуміла що щось йде не так. Зізнається, що гордість за цей вчинок донині розпирає його. У даній ситуації усі ми маємо бути або у війську, або для війська.

«2007 рік, зйомки фільму «Кандагар». Історія втечі екіпажу ІЛ-86 з афганського полону. Знімали два з половиною місяці в Марокко, був хороший сценарій, гарний акторський склад, чудові умови праці і гонорар («купили мене кацапи» – жартує). На один із днів зйомок припав мій 50-річний ювілей, планувалася з цього приводу вистава у театрі яку ми перенесли. Думав, москалі не знають. А вони влаштували сюрприз», – підвів Богдан Михайлович до наступного кінофрагменту: паранджа, танець живота, факір, зброя, синьо-жовті прапори які зшили навмисне, крики «Україна», братання, мій гопак, торт.

«У мене до них змінилося ставлення за секунду. Ми та нація, яка вміє прощати все – але чи можна нам це робити, особливо за цих обставин які ми маємо? Режисер цього фільму Андрій Кавун, львів’янин, після 2014-го поїхав з Москви, зняв фільм про Іловайськ, тепер воює під Донецьком».

Також Богдан Бенюк розповів про свої вікові ролі, зокрема зйомки у стрічці Зази Буадзе «Мій карпатський дідусь» де, за сюжетом, внук-італієць, який нічого не знає Україну, привозить батьку прах доньки-гуцулки, яка трагічно загинула і з якою вони не спілкувалися. Аби його розвіяти треба відновити вежу карпатської царівни, яку колись батько збудував для доньки і яка завалилася. За два-три тижні в Карпатах дід і онук знаходять спільну мову. Психологічна боротьба перевертає світ двох поколінь родини.

На підкріплення учасникам зустрічі показали фрагмент фільму, де дід врятував внука зі струмка й кричить – «Чому ж ти не говориш по нашому? Ти ж гуцул, наполовину! Що ж ти так ненавидиш ту другу свою половинку?». За словами Бенюка, хлопець який зіграв роль його внука, тепер навчається у театральній школі в Нью-Йорку. Каже, за час зйомок, серед іншого, навчив його ще й кільком коломийкам.

Надалі Бенюк прочитав власну поетичну композицію за мотивами творчості Расула Гамзатова і Василя Симоненка: «Синочки мої соколята, доріг є на світі багато, та тільки одна у вас мати – на цілому світі одна…».

Ще розповів історію, коли угорці запросили його зіграти роль Брежнєва у стрічці «Лайко». За ним виявляється, що першим у космосі був циган Лайко, а не Гагарін. Також обмовився про участь у стрічках «Хазяїн» та «Ліловий туман». І якщо першу вже побачило кілька мільйонів українців, то в другій, меш відомій нашому загалу, він зіграв енкаведиста, який рятував людей.

Позаяк розповідь була вичерпною і цікавою, у слухачів не виникло зайвих питань. Натомість слово взяла директорка бібліотеки Ольга Шкира:

«Наш проєкт «Університетські зустрічі» – дуже успішний, дуже цікавий. Завжди ми відшуковуємо дуже цікавих людей, саме головне – наших славних українців. І є в житті отакі моменти випадкові, невипадкові. Наша випускниця Олена Білоус нині працює у відділі кадрів університету Карпенка-Карого. Я розповіла про наші традиції, і висловила своє бажання познайомити університет з Богданом Бенюком.  Вдячна їй за нашу комунікацію. Богдане Михайловичу, я дуже вдячна, що ви знайшли час для нас, погодилися відповісти на наше запрошення. Хотілось би, щоб наша дружба продовжувалась, зокрема між університетами. Якщо це можливо, хочу щоб ваші студенти і ваше керівництво, можливо, відгукнулися і приїхали до нас з виставою», – підсумувала зустріч Ольга Іванівна, натякнувши на можливе продовження комунікації і співпраці.

Ще зо двадцять хвилин після зустрічі гість приділяє на автографи й світлини з усіма охочими. Від екскурсії містом вимушено відмовляється – поспішає до Києва на виставу. Врешті, це нагода, згодом, ще раз завітати до Переяслава і, звісно ж, його університету.

Безумовно усі присутні щиро вдячні організаторам – бібліотеці університету за ці дві години щирості, сміху й сліз від людини, чиї ролі давно стали частиною української душі.

З 12 по 15 червня 2025 року на базі Університету Григорія Сковороди в Переяславі проходив мистецький патріотичний пленер під назвою «Українська ідентичність через призму незламної молоді». Його результатом стала виставка робіт молодих митців-учасників.

Протягом чотирьох днів у Переяславі над створенням унікальних творчих робіт з молоддю працювали фахові та непересічні митці:

• Роман Мотузок – художник, член спілки художників України, старший викладач Університету Григорія Сковороди в Переяславі;
• Алла Руденченко – мисткиня, членкиня спілки дизайнерів, професорка, завідувачка кафедри декоративного мистецтва і реставрації Київського столичного університету ім. Грінченка;
• Андрій Мешко – художник і дизайнер, член спілки дизайнерів України, доцент кафедри графічного дизайну Київської державної академії.

На відкритті заходу, який модерував випускник Університету Григорія Сковороди в Переяславі, голова Молодіжної ради при Міністерстві молоді і спорту України Владислав Міранович були присутні директор Київського обласного молодіжного центру Андрій Михайлов, художник, член спілки художників України, старший викладач Університету Григорія Сковороди в Переяславі Роман Мотузок.

«Вітаємо вас на мальовничій землі Переяслава, у прекрасному університеті – осередку освіти й мистецтва. Наш щорічний мистецький пленер для молоді Київщини особливо важливий нині, коли через війну саме культура та мистецтво стають засобами самовираження й популяризації України. Бажаємо натхнення й плідної роботи – нехай ваш український дух відобразиться у творах, що здобудуть визнання», – привітав учасників Андрій Михайлов.

На відкритті мистецького пленеру до учасників також звернувся Роман Мотузок:

 «Дуже приємно, що в нашому університеті, у Переяславі, відбувається такий важливий обласний мистецький пленер. Сподіваюсь, це місто стане для вас тією творчою родзинкою, куди захочеться повертатися – писати, малювати, надихатися. Бажаю вам вільно творити, знайомитися, спілкуватися, адже саме тсак зростає художник. Нехай цей пленер стане для когось стартом у мистецькому шляху. Головне – не зупинятися, навчатися й розвиватися, бо художник живе, коли живе його мистецтво. Бажаю вам натхнення, гарного настрою, нових ідей, першого кохання, здоров’я, миру й щастя».

Після урочистого відкриття учасники мали насичену програму: ознайомчу екскурсію університетом, перегляд виставки робіт молодих художників, презентацію художнього каталогу «Палітра Київщини». Згодом вони відвідали Меморіальний музей Григорія Сковороди НІЕЗ «Переяслав», взяли участь у патріотичній екскурсії містом, а завершився день захопливою командною грою «Youth Game».

Другий день також виявився насиченим і творчо плідним. Учасники вирушили до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав», де спочатку відвідали екскурсію, а згодом долучилися до майстер-класу та пленеру просто неба. По обіді робота продовжилася в групах, де молодь мала змогу вдосконалювати свої мистецькі ідеї. Завершенням дня став перегляд тематичного фільму з подальшим обговоренням у творчій атмосфері.

Третій день став логічним продовженням творчої праці. Зранку учасники знову вирушили до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, де відбувся пленер і черговий майстер-клас. Після повернення продовжилася робота в групах і доопрацювання мистецьких робіт. Вечір завершився яскравою культурною подією – концертом Романа Мотузка, що додав настрою та натхнення всім присутнім.

Крайній день пленеру розпочався з активної підготовки: учасники оформлювали експозиції та готувалися до презентації власних робіт. Кульмінацією стало урочисте відкриття виставки, де кожен мав змогу представити свою творчість. Після цього відбулося офіційне закриття заходу, що підсумувало чотири дні натхненної мистецької праці, нових знайомств і щирих емоцій.

На закриття мистецького патріотичного пленеру завітав доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур:

««Переяслав завжди особливо впливає на творчість і мистецтво. Кожен, хто приїздить сюди з талантом, неодмінно розкривається ще глибше. Впевнений, ви вже відчули цю силу: природу, красу, позитивну енергетику і, головне, глибокий історичний пласт. Адже люди жили тут ще за сто років до виникнення Київської Русі, а сам Переяслав був одним із найдавніших міст того часу. Ця атмосфера – музеї, наш університет, турбота колег і працівників – пронизує кожного, хто сюди потрапляє. І нам дуже приємно, що Переяслав і наш університет на рівні області сприймаються не просто як географічна точка, а як простір, у якому формується громадянська та національна ідентичність – через культуру, через мистецтво. Ваш результат – справді вражає. У кожному полотні відзеркалюється ваше бачення Переяслава, ваша емоція, ваша глибина. Це – справжній командний витвір, і я щиро хотів би, щоб виставка не завершилася тут, не роз’їхалася по ваших домівка, а стала мандрівною по всій Київщині. Бо саме мистецтво здатне передати найглибші сенси. Мені дуже приємно бачити настільки сильний результат. І, безумовно, варто подякувати Роману Миколайовичу Мотузку – рушієві цього процесу, людині, без якої цей проєкт не був би таким, яким він є».

Ці чотири дні стали важливою платформою для самовираження молодих талантів, зміцнення національної свідомості та розвитку культурного потенціалу Київщини. Завдяки професійному супроводу досвідчених митців, насиченій програмі та підтримці партнерів, захід надихнув учасників на нові творчі звершення й утвердив Переяслав як мистецький центр регіону. Виставка пленеру продовжить своє життя, знайомлячи широку аудиторію з багатогранністю сучасного українського мистецтва.

Пленер організовано Управлінням молоді та спорту Київської обласної державної адміністрації та Київським обласним молодіжним центром у партнерстві з Університетом Григорія Сковороди в Переяславі.

14 й 15 травня 2025 року центральна алея Університету Григорія Сковороди в Переяславі та середмістя скверик біля Вознесенського собору й фонтану «Серце Переяслава» почергово перетворилися на місце сили, пам’яті та єдності. Принагідно до Всесвітнього дня вишиванки тут знову відбулася благодійна акція «Одягни вишиванку – підтримай захисника».

Благодійна акція вчетверте стала можливою за ініціативи кафедри соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності та підтримки міського голови Переяславської ОТГ Вячеслава Саулка й активної участі фракції політичної партії «Слуга народу» у Переяславській міській раді, Відділу культури і туризму Переяславської міської ради й КЗ «Переяславський ЦКМ».

З самого ранку алея університету замайоріла барвами української вишивки, що незмінно стала головним символом заходу – символом нескореності, національної пам’яті та духовного спротиву. Розповідаємо вам про те, як це було.

По 11:00 на центральній альма-матер вирувало життя – кілька десятків гостей, викладачів, студентів та всіх небайдужих зголосилося долучитися до спільної мети: частувалися на благодійному ярмарку зі смачними стравами, купували вироби ручної роботи, робили пам’ятні знімки біля фотозон що приваблювали яскравими етно-декораціями.

У своїх промовах ведучі заходу, здобувачі Вадим Юрченко та Дар’я Рудь підкреслили важливість єдності в тилу та значення кожної гривні, усмішки, страви чи пісні, подарованої для допомоги тим, хто тримає оборону країни.

Після виконання Державного Гімну України та хвилини мовчання за загиблими Героями, серед них й випускники університету, до слова запросили почесних гостей.

Ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур у своїй вітальній промові зауважив, що це не просто благодійний ярмарок, а ще й хороший привід для популяризації української вишиванки серед молоді, наших традицій загалом. Віталій Вікторович висловив переконання, що вишиванка не повинна бути одягом тільки на свято, адже ми повинні з гордістю носити на собі український орнамент чи не щодня. Наостанок закликав не зупинятися у спільних ініціативах і підтримувати армію всіма доступними засобами.

Секретар Переяславської міської ради Лідія Оверчук подякувала молоді за патріотизм і активну громадянську позицію, а декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій, доцент Вячеслав Редзюк підкреслив силу національної спадщини, яка сьогодні – не лише про минуле, а про майбутнє.

Значну увагу привернула святкова концертна програма, підготовлена кафедрою музичного мистецтва і методики навчання факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології університету. Вишукане виконання класичного твору Фрідеріка Шопена та власну композицію «Незламна» на фортепіано подарувала слухачам Анна Ніяка (керівник – Ірина Малашевська). Її виступ став проникливим вступом до музичного блоку і налаштував аудиторію на емоційне сприйняття подальшого концерту.

Надалі слухачі тепло зустрічали кожен виступ – дуети, сольні номери, народні мелодії у сучасному звучанні. Свої вокальні твори представив Ілля Головко, який виконав зворушливі пісні «Сину, качки летять» і «На долині туман» у супроводі концертмейстера Валентина Паламарчука (керівник – Олена Ткаченко). Разом із В’ячеславом Кривошеєю він також заспівав пісню «Браття українці», що зібрала шквал оплесків.

Сцену також прикрасили виступи сестер Нелі та Тетяни Кирдод, які виконали душевні композиції «Чуєш, мамо», «Отча сторона», «Виспівує соловейко» та спільну пісню «Дні летять і ночі».

Про силу духу українських жінок нагадала Анастасія Чуприна, виконавши пісню «Незламна» з репертуару Вікторії Вусик (керівник – Алла Захарченко). Її щирий спів торкнувся сердець присутніх.

Пісня «Україна» у виконанні Анни Петрик (з репертуару рок-гурту INTUI) прозвучала енергійно та символічно, а фінальний акорд заходу – композиція «Україна – це ти» у виконанні Софії Трикоз (керівник – Алла Захарченко) – стала емоційною кульмінацією події.

Слід зауважити, що викладачі Університет Григорія Сковороди в Переяславі незмінно взяли активну участь у ярмарку – власні в’язані вироби представили керівниця відділу документообігу та діловодства Ірина Гагаріна, завідувача з міжнародної роботи кафедри образотворчого мистецтва і методики навчання Інна Рубан та старший викладач кафедри спортивних дисциплін, ігор та туризму Анна Самолюк. Підтримала акцію й кав’ярня «Craft Cake» та старший викладач кафедри соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності  Надія Різник.

Паралельно проходили освітні заходи, зокрема гра «Культурний код: медіаграмотність в дії» від студентського бюро соціально-гуманітарного відділу університету, де студентська молодь випробовувала свої знання про сучасний інформаційний простір, а також бесіда з майстринею-лялькаркою, волонтеркою, кандидаткою філософських наук, переяславкою Тетяною Мартиновою, яка представила свої роздуми в ході лекції «Вишита сорочка ‒ український бронежилет». Її розповідь про творчість як форму спротиву та допомоги захисникам зібрала вдячну аудиторію в університетській бібліотеці. Більше деталей про ці заходи читайте найближчим часом у окремих публікаціях мережі сайтів університету.

Перший день проведення завершився сумою у 23 587 зібраних гривень: благодійна ярмарка страв від факультетів виручила  19 745 гривень; майстрині-сковородинівки Анна Самлюк, Інна Рубан та Ірина Гагаріна виручили 1720 гривень; кав’ярня «Craft Cake» та Надія Різник – 2 122 гривні.

Із самого ранку центр Переяслава наповнився барвами вишитих сорочок. Діти, молодь, дорослі та люди поважного віку одягнули вишиванки, демонструючи багатство українських орнаментів та гордість за свою ідентичність.

Об 11:00 біля символічного місця – «Серця Переяслава» – розпочалася концертна програма. Ведучий, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін підкреслив сакральний зміст вишитого одягу:

«Вишиванка – це наш код нації. Його намагаються розшифрувати, але найголовніше для кожного з нас – знати, що століттями це символ України. Загарбники намагалися знищити нашу самоідентичність і продовжують це робити. Але в усьому світі людина, яка одягає вишиванку, каже: я – українець, і я цим пишаюся», – підкреслив Олександр Юрійович.

Захід відкрили очільник Переяславської громади Вячеслав Саулко та ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур.

«День вишиванки це особлива для нашого Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Це свято стало символом нашої незламності та національної ідентичності. Пригадую, коли 10 років тому працював на державній службі, приходити у вишиванці було помітним жестом, я був одним із небагатьох. Сьогодні це вже звична справа, і це надихає. Ми не лише підтримуємо цю традицію, але й повертаємо її в повсякденне життя. Вишиванка стала не лише святковим, а й буденним одягом для українців. Попри спроби її викорінити чи замінити, наша нація залишається сильною і пам’ятає своє коріння. Це свідчення нашої міцності та духовної єдності», – сказав Віталій Вікторович.

Першими на сцену вийшли найменші артисти – щирі усмішки публіки викликали вихованці дитячого садка «Любавонька». Після їхнього зворушливого танцю голова громади Вячеслав Саулко вручив дітям солодощі.

На сцену запросили батьків воїна 67-ї механізованої бригади, переяславця Юрія Білецького – Юрія Петровича та Антоніну Володимирівну. За клопотанням командира бригади міський голова вручив їм подяку за виховання справжнього патріота.

Надалі у програмі виступали вихованці Будинку художньої творчості дітей, юнацтва та молоді: вокальні студії «Гармонія» (керівниця Алла Захарченко) та «Акорд» (керівниця Наталія Данчук). Також вразили глядачів хореографічні номери від студій «Фантазія» (керівник Тетяна Ковшун) та «Шоколад» (керівниця Анна Мукоїда). Надалі на сцену вийшли юні таланти Переяславської музичної школи імені Павла Сениці: дует бандуристів Єлизавета і Антоній Лазоренки, дует баяністів Микола Кіскін і Назар Бомко.

Свято продовжилося «вільним мікрофоном»: лунали вірші, авторські пісні, імпровізована вулична музика. Вже втретє ведучим цієї частини був автор цих рядків, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю  Максим Левченко. Усі охочі могли висловитися, заспівати, прочитати поезію, поділитися думками – пролунали чарівні пісні від юних і талановитих Марії Бутенко, Лізи Бублик, Валерії Кордун, поезія від маленької Софії Синенко. Проявили себе і сковородинівці – співом під гітару зачарував здобувач В’ячеслав Кривошея, авторською поезією – здобувачка Ірина Романенко, поезіями та піснями – здобувачки Сабріна Ревега й Вікторія Ляшенко.

Також у цьому блоці присутні мали змогу побачити дефіле «Я україночка». Це була демонстрація українських народних віночків, виготовлених вихованцями Переяславської художньої школи ім. Петра Холодного на заняттях «Дизайн» (викладач Євгенія Демченко). Роботи  демонстрували: Кордун Валерія, Сонько Софія, Грінченко Анастасія, Губа Євгенія.

Надалі прозвучали пісні у виконанні артистів Переяславського Центру культури і мистецтв: тріо «Дівчата», Ганни Ляч, Юлії Шинкар, Софії Леонової, Олени Малишко.

А тим часом діяли різноманітні майстер-класи: виготовлення браслетів, патріотичних листівок, соломкоплетіння, лозоплетіння від Переяславської художньої школи імені Петра Холодного. Керівниця гуртка «Дизайн композиції» БХТДЮМ Тетяна Буторіна представила віночки та вироби з природних матеріалів.

Разом з тим ГО «Команда Нескорені» облаштувала благодійний фудкорт. Презентували «Отаманську кашу» – страву, яку волонтери готують і передають на фронт, а також чебуреки, пиріжки, компот, домашній квас, пастилу, солодощі й десерти. Як зазначила очільниця організації Ольга Дрига, всі донати спрямують на закупівлю антидронових плащів для 77-ї бригади.

Серед тих, кого можна було зустріти на ярмарку: Творча спілка майстрів Переяславщини «Мистецтво життя», Переяславська художня школа ім. Петра Холодного, Центр надання соціальних послуг та соціальної інтеграції; ЗП(ПТ)О «Переяславський професійний коледж»; майстрині Університету Григорія Сковороди в Переяславі (Інна Рубан, Ірина Гагаріна, Анна Самолюк, Тетяна Носаченко); майстрині з Переяславського БХТДЮ; заклад дошкільної освіти № 10 «Любавонька»; Ірина Прісич (смачні біляші, капусняк і солодощі); Надія Різник та «Kraft Cake»; Тетяна Буторіна, майстриня соломкарка; Ольга Дрига й Яна Найденко.

Загалом цього дня зібрали 72 тисячі 183 грн. Ірина Присіч – 18000 грн.; ГО «Команда Нескорених» зібрала 13 тисяч 924 грн. Заклад дошкільної освіти «Любавонька» – 12500 грн; ЗП(ПТ)О «Переяславський професійний коледж» – 6200 грн; Центр надання соціальних послуг та соціальної інтеграції – 5500 грн; ФГОСТ і ФПО – факультети університету – 4754 грн; майстрині Університету Григорія Сковороди в Переяславі (Інна Рубан, Ірина Гагаріна, Анна Самолюк, Тетяна Носаченко) – 3115 грн; Переяславська художня школа імені Петра Холодного – 2150 грн;  Надія Різник та «Kraft Cake» – 1960 грн; Яна Найденко і Anna Koshel – 620 грн; гуртківці Переяславського БХТДЮМ – 275 грн; на Монобанку надійшло 3185 грн;

Під час благодійної акції «Одягни вишиванку – підтримай захисника» загалом вдалося зібрати за два дні 95 тисяч 770 гривень. За перший день акції 23 тисячі 587 гривень, а другий – 72 тисячі 183 гривні.

Алла Зленко дякує всім, хто долучився до організації та проведення святкування Дня вишиванки – за щирість сердець, креативність, доброту і небайдужість.  Слова вдячності лунають на адресу тих, хто долучився до організаційної підтримки як в університеті, так і в місті – кафедрам та  факультетам, а також структурним підрозділам університету (зокрема соціально-гуманітарному відділу та відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю), Переяславській міській раді, представникам партії «Слуга народу», Відділу культури і туризму Переяславської міської ради, а також КЗ «Переяславський центр культури і мистецтв».

Також не менш особливі слова вдячності Алла Миколаївна надсилає на адресу колективу Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Любавонька» комбінованого типу Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області та його директорці Любові Томенко – за зворушливі виступи дітей і педагогів, а також за активну участь у благодійній акції, що принесла 12 500 грн на допомогу. Дякує Центру надання соціальних послуг та соціальної інтеграції й директорці Раїсі Головановій за постійну підтримку. Висловлює подяку керівництву, педагогам і вихованцям Переяславської БХТДЮМ, Переяславської художньої школи імені Петра Холодного, Переяславської музичної школи імені Павла Сениці,  які подарували естетичну насолоду й натхнення. Дякують й колективу, здобувачам освіти та особливо – заступниці директора Ірині Слюсар з Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Переяславський професійний коледж» за активну участь і допомогу.

Окрема подяка Ользі Дризі та команді «Нескорені» – за незмінну підтримку, небайдужість і волонтерське служіння. Особливе «дякую» Ірині Прісич, яка ось уже четвертий рік поспіль долучається до благодійної ініціативи, і цьогоріч зібрала найбільшу суму коштів на своїх фірмових біляшах.

Слова вдячності організатори передають й міському голові Вячеславу Саулку та секретарю міської ради Лідії Оверчук – за всебічне сприяння та допомогу в організації заходу.

Разом ми творимо добро і єднаємося у важливих справах для Перемоги та збереження нашої культури. Родина Університету Григорія Сковороди в Переяславі вкотре довела: українська культура – це жива, дієва сила, яка гуртує, надихає та підтримує в найскладніші часи.

P.S: Неодмінно шукайте себе на світлинах Ірини Середи за посиланням: https://gallera.io/g/8623-irina/318565-den-visivanki

30 квітня 2025 року у читальній залі імені Сигізмунда III Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася зустріч, що об’єднала дослідників, краєзнавців і поціновувачів творчості Тараса Шевченка. Гостями Університету Григорія Сковороди в Переяславі стали видавець Марко Мельник, автор презентованої книги «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки» Євген Букет й дослідники шевченкового роду Євген Матвієнко й Олексій Дєдуш.

Презентацію відкрив доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур:

«Такі книги, як у Євгена, формують нашу українську ідентичність – ту, за яку нині бореться весь народ. Чим більше буде таких авторських колективів, тим міцнішим стане фундамент української мови й культури. Це саме ті видання, які надихають на нові ідеї, проєкти, дослідження. Євген уже двічі надихнув мене на власні ініціативи. Тому щиро рекомендую всім ознайомитися з цим виданням і співпрацювати з його авторами. Бажаю всім гарної презентації та плідної роботи».

Подальший хід зустрічі знайомив сковородинівців та гостей альма-матер із масштабним науково-дослідницьким проєктом – книгою «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки», яка є результатом глибокого архівного вивчення родоводу Тараса Шевченка. Це унікальне видання охоплює понад 2000 персоналій, пов’язаних з родинами Шевченка, Бойків, Швеців, Кошиців та інших жителів Моринців і Кирилівки – сіл, тісно пов’язаних з біографією Кобзаря.

У книзі систематизовано дані з понад 500 архівних документів з Києва, Черкас і Чернігова. Окрім того, вперше представлені джерела, які раніше не були доступні широкому загалу. У публікації вміщено понад 450 QR-кодів з прямими посиланнями на цифрові копії першоджерел, що дозволяє читачу самостійно перевірити та дослідити факти.

«Ця книга – про найцінніше, що є для кожного українця: про Тараса Шевченка, його родину, його коріння. Вона допомагає побачити не лише поета, а й людину, яку формувало середовище, родина, вчителі, кохані. Це історія, яка оживає через тисячі імен і сотні документів. Це справжній «сад», у якому проросло Шевченкове слово», – зазначає автор книги Євген Букет.

Своєю чергою дослідник Євген Матвієнко розповів про спростування міфів, зокрема щодо козацького походження, участі діда в Коліївщині чи «поховання в саду» матері Тараса; визначення точних дат народження і смерті рідних, нащадків та предків поета; вивчення походження подвійного прізвища Шевченко-Грушівський, його вживання у метричних записах; розгляд біографій найближчих родичів Тараса – батьків, сестер, братів, дядьків, прабабусі, мачухи та ін.; встановлення споріднення із відомими постатями XX століття, зокрема диригентом Олександром Кошицем.

У книзі йдеться про цікаві знахідки, які стосуються не лише кровних родичів, а й духовного та соціального оточення Шевченка:

• Перші вчителі Кобзаря, зокрема дяк Петро Богорський і священник Василь Губський;
• Найближчі друзі та куми, як-от Варфоломій Шевченко і Григорій Кошиць;
• Біографії осіб, яких Шевченко згадував або до яких мав особисті почуття – Феодосії Кошиць, Ликерії Полосмак, Харитини Довгополої.

Окремо подано дослідження про викуп Шевченка з кріпацтва – із розрахунками у сріблі та перерахунком вартості в сучасні гроші.

У завершальній частині подано інформацію про нащадків роду Шевченків у XX столітті – отаманів вільного козацтва, фотохудожників, митців, а також зв’язок родини з подіями Визвольних змагань і Української Народної Республіки.

Також Олексій Дєдуш поділився історією власного родоводу та тим, як виявив свою пряму спорідненість із Тарасом Шевченком:

«Моє відкриття родинного зв’язку з Тарасом Шевченком стало не просто несподіванкою – воно змінило моє ставлення до історії власної родини. Поступово, через архіви й метричні книги, я з’ясував, що походжу з роду доньки діда Кобзаря, Івана Андрійовича. Це дало мені мотивацію долучитися до книги «Шевченків сад» і внести свою частку в те, щоб ім’я Шевченка оживало не лише в підручниках, а й у живій пам’яті нащадків».

Видавець Марко Мельник зазначив, що ця книга є масштабною та унікальною працею:

«Її головна цінність у тому, що вона повертає Тараса Шевченка з площинної іконографії в реальне життя. Вона показує Шевченка не як закам’янілого символа, а як живу людину з оточенням, впливом, корінням. І найголовніше – як ідеолога українського націоналізму, який першим проголосив боротьбу за свою державу і націю. Його творчість, зокрема образ Гайдамаків, це не просто література, це заклик до дії, що залишається актуальним і сьогодні. У час, коли українці знову виборюють незалежність, саме державницька ідея – та, що заклав Шевченко – тримає нас. Ця книга олюднює його, вписує у живе середовище та показує, як сильно він впливав і продовжує впливати. Вона – справжній артефакт епохи. Кожен українець повинен її мати».

Презентація книги «Шевченків сад» стала не лише культурною подією, а й глибоким зануренням у витоки української ідентичності. Видання поєднує історію, генеалогію, архівні джерела й живі людські історії, відкриваючи Шевченка – якого ми ще досі не знали. На згадку про зустріч спікери лишили автограф на стіні зали інформаційних технологій «Чумацький шлях».

У 2024 році уже втретє поспіль, в межах відзначення Дня вишиванки, кафедра соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі за підтримки міського голови Переяславської ОТГ Вячеслава Саулка та активної участі фракції політичної партії «Слуга народу» у Переяславській міській раді й Відділу культури і туризму Переяславської міської ради, КЗ «Переяславський ЦКМ» та МЦ «Зустріч», організовує благодійну акцію «Одягни вишиванку – підтримай захисника».

Знайомимо вас із програмою заходів, які розгорнуться 16 травня 2024 року у середмісті, в скверику біля Вознесенського собору й фонтану «Серце Переяслава», та 22 травня 2024 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі (біля головного корпусу). У обидва дні проведення програма триватиме з 10:00 до 19:00, тож слідуйте вже звичному алгоритму – одягайте вишиванку, беріть родину, коханих людей або друзів, й приходьте до зазначених локацій згідно програми:

30 квітня 2024 року в Університет Григорія Сковороди в Переяславі наново завирувало театральне життя. Тут, на сцені актової зали, відбулася прем’єра благодійної вистави «Кайдашева сім’я» за повістю класика української літератури Івана Нечуя-Левицького. Усі кошти зібрані від вистави у виконанні студії «StudWay» спрямують на підтримку Збройних Сил України.

Сковородинівці, видається, щиро сумували за студентським театром у стінах альма-матер – у залі на виставу з нетерпінням чекало кілька сотень глядачів. З перших хвилин дійства актори, одягнені в традиційні українські костюми, майстерно передали колорит українського народу.

Сюжет саги про Кайдашів відомий віддавна й охоплює події, що відбулися у великий сільській родині Омелька Кайдаша, його дружини та двох синів – Карпа і Лавріна у переламний момент існування сім’ї, коли хлопці дорослішають, обирають собі пари. Тоді починається інше життя. У цій виставі сміх лунає крізь сльози й навпаки. Комічні та драматичні ситуації, у які потрапляють персонажі, написані самим життям…

Образи героїв «Кайдашевої сім’ї» втілювали: Катерина Кравченко – баба Палажка, Вікторія Каліберда – баба Параска, Інна Приймак, Олена Кулябіна та Сабріна Ревега – українські дівчата. Вікторія Кунашко майстерно зіграла Кайдашиху, а Ольга Богданець – Мелашку. Ростислав Пронін перевтілився в образ Лавріна, а Діана Артемчук та Руслан Болбот подарували глядачам незабутні образи Мотрі та Карпа. Образ Кайдаша втілив керівник студії Валентин Герасименко. Суфлером вистави була Анна Стешенко – саме завдяки їй актори просто не могли забути текст. З технічним супроводом допомагали фахівці соціально-гуманітарного відділу університету, зокрема звукорежисеру Марку Мельнику та режисеру світла Віталію Крикуну. Прекрасним декораціям «StudWay» завдячує митцям факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології.

По завершенню вистави зал вибухнув гучними оплесками. Публіка щиро дякувала акторам за чудову гру та незабутні емоції. Театральна студія знаходиться під керівництвом Валентина Герасименка. За підсумками вистави  він поділився своїми враженнями з пресслужбою університету:

«Неймовірні відчуття не покидають мене досі. Ніколи не забуду ці перші 10-15 хвилин – вони так наповнюють відчуттям того, що ми не дарма витратили свої зусилля, свій час. І я думаю, що ми отримали від глядача той самий драйв, який давали йому. Я щиро вдячний своєму акторському складу, глядачам, Збройним Силам України і, звісно ж, адміністрації університету, яка нас підтримувала й допомагала», – говорить Валентин та привідкриває закулісся підготовки до прем’єри. За його словами, все почалося ще в лютому з простих зборів, де актори тренували скоромовки, дикцію, дихання та рухи тіла. На початку березня було прийнято рішення поставити «Кайдашеву сім’ю», і з середини березня до кінця квітня тривала активна підготовка. Загалом процес зайняв близько півтора місяця, але, на думку керівника, цього було замало. На етапі підготовки стало місця й заміні акторів – за два тижні до прем’єри один з головних героїв відмовився через особисті причини, а ще через тиждень пішов і другий.

«Проте ті хлопці, які зіграли, на мою думку, просто блискуче впоралися, враховуючи дуже короткий час підготовки. І це аматори, не забувайте про це! Тиждень на вивчення тексту, рухів, роботу з партнером – це дуже мало. Тому я їм безмежно вдячний за їхню самовіддачу та талант», – додає керівник «StudWay».

Після вистави глядачів привітав ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур, висловивши захоплення постановкою та усіма тими, хто мав безпосередню причетність до її створення. Також слово було надано голові Студентської ради університету Богдану Цупку, завдяки ініціативі та наполегливості якого театральна студія отримала нове життя.

Старожили альма-матер з легкістю пригадають те, як колись у стінах університету вирувало театральне життя, яке, на певний час, перекреслили епідемія та повномасштабне вторгнення. І ось, на щастя, завдяки талановитим студентам та їхньому керівнику, театральна студія з оновленою назвою «StudWay» знову розкрила свої двері для глядачів. Це не просто повернення до минулого, це нове життя, наповнене творчістю, натхненням та щирими емоціями. І нехай у новому навчальному році воно неодмінно матиме своє продовження!

Випускниця Університету Григорія Сковороди в Переяславі, переяславська виконавиця Hanna Lyach презентувала свою першу сольну пісню «Місячне сяйво» та музичне відео до неї. Повністю готовий сингл чекав виходу у світ більше двох років та розповідає про залежність від кохання, легку інфантильність та дитячу наївність.

Музичний твір створили ще у 2021 року. Відтоді, вже в період повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, співачка постійно чекала відповідного моменту, проте під час одного з чергових обстрілів зрозуміла, що відкладати більше нікуди.

«Мені здається, що ця пісня про кожного із нас. Адже більшість людей відчувають себе самотніми, і, водночас, бояться лишитися такими надалі. Не кожна людина має сміливість зізнатися собі у цьому.  Такою була початкова ідея написання цієї пісні, але життя йде і сенси змінюються. Нині ми усі ми усвідомлюємо ціну кожної нової зустрічі з рідними і коханими, маємо страх лишитися самотніми і бачитися лише у снах. Кожна кохає до болю, кожна живе в невідомості чи очікуванні і не хоче миритися з цим. «Місячне сяйво» саме про це», – розповідає Ганна й додає, що у творчому арсеналі має вже багато багато напрацювань, які незабаром побачать світ. Зізнається, дуже хотіла аби саме ця робота побачила світ першою. Над її створенням працювала разом з автором музики, аранжування та зведення, ще одним випускником УГСП Марком Мельником.

Також учора ввечері світ побачив офіційний виднограй виконавиці, відзнятий відеографом, випускником університету Олександром Артюхом: