Січень Нового 2025 року хай і був зоною відносного затишку і спокою для сковородинівців, проте, одначе, не залишив нас без яскравих подій і вражень, які ми знову зібрали для вас у єдиний дайджест від пресслужби Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

«Головне за січень» – добірка головних новин університету та сковородинівської спільноти, які ви могли пропустити у вирі інформаційних потоків і різдвяно-новорічних свят.

У суботу, 18 січня 2025 року, за активної підтримки й організації Університету Григорія Сковороди в Переяславі, в альма-матер вдруге відбувся концерт одного з найпопулярніших та найулюбленіших гуртів українців – Kozak System. Разом з козаками переяславці та сковородинівці акумулювали понад 100 000 гривень на fpv-дрони для підрозділів Збройних Сил України.

Ті, хто слідкує за діяльністю гурту, знають, що від початку повномасштабного вторгнення гурт з благодійними виступами об’їхав більшу частину України, включаючи прифронтові міста та деокуповані території. Нинішній виступ у Переяславі був 326-м за ліком, а до літа гурт планує відіграти виступи у майже півсотні українських міст та сіл. Як інакше, якщо їхня творчість об’єднує в предметній любові до Батьківщини мешканців Півночі та Півдня, Сходу і Заходу.

Слід зауважити, що цього разу «козаки» самі запропонували УГСП прийняти у своїх стінах таку важливу та знакову, для культурного життя нашої громади, подію та допомогти у організації, чим висловили нашому закладу високу честь. Задум предметно втілювався за всебічної підтримки й допомоги ректора університету Віталія Коцура спільною командою Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених на чолі з Оксаною Луцик й соціально-гуманітарного відділу на чолі з Вадимом Домарецьким. Над гідним освітленням виступу працював студент університету Олександр Дем’яненко, а над тим аби гурт вийшов на сцену повний сил і снаги до важливого благодійного концерту працювала майстриня кейтерингу пані Катерина Ходаківська.

Протягом понад двох годин зі сцени актового залу університету лунали палкі промови лідера гурту Івана Леньо, історії чергуючись з улюбленими хітами та піснями здебільшого народженими вже у веремії війни. Історії написання пісень змінювали оповіді з життя та гастрольних і волонтерських буднів. Тон заходу задали вже найперші слова фронтмена «козаків»:

«Закінчується третій рік повномасштабної фази війни російської федерації проти українців. Ми сьогодні тут вдруге, і нам є що сказати, тому що є з чим порівняти за ці понад триста концертів для українців. Сьогодні всім нам важко, але між нами не повинно бути бар’єрів – не важливо, якою буде ціна квитка для вас сьогодні. Натомість, якщо ви прийшли на нашу акцію, то ви точно не вийдете з неї байдужими. Нині ще існує категорія людей, яка чекає нашої перемоги. Ця категорія є достатньо небезпечною, адже ці люди погано знають світову історію, коли та чи інша війна закінчувалася перемир’ям. А особливо, коли мова йде про те, що ми маємо справу з російською імперією. Хтось із мудрих сказав, що «жахливіше, ніж війна з росією, може бути лише мир з росією», або «мир – це не відсутність війни, мир – це відсутність москви». Аби ми ніколи більше не переживали і не відчували, що з того боку, де зараз рф, для нас може бути загроза нам треба ще дуже багато всього зробити»

Леньо зауважив, що неправильним є формулювання питання «А коли закінчиться війна?», бо нинішня війна є унікальною тим, що проти нас воює ядерна країна, яка увесь час лякає тим, що може кинути тактично-ядерну зброю проти нас. Боротися з таким ворогом дуже не просто, тому його боїмося не лише ми, а й наші партнери, які матимуть чинити відповідь у разі найгіршого сценарію. Це стане початком ядерної війни. Москаль хоче жити у притаманній собі парадигмі, тому, як і Ізраїль (який є однією з найуспішніших і найрозвинутіших країн, але 70 років живе в оточенні ворогів, які періодично випускають на неї безліч крилатих балістичних ракет, яка та успішно відбиває – прим.авт.), більше за все, надалі ми житимемо в подібній до ізраїльської ситуації.

«Аби бути спокійним назавжди, що більше з території рф до нас не залетить жоден «шахед» і не ступить чобіт російського солдата, ми маємо знищити кремль. Це завдання досить не просте, але, рано чи пізно, це неодмінно станеться – бо росія нині зробила найбільше зло на планеті, почавши війну проти народу який їй не загрожував. Їх пропаганда і імперські амбіції призвели до того, що вони самі собі придумали причину і почали вбивати українців. Якщо є Бог на цьому світу, то справедливість, рано чи пізно буде. росія буде знищена, а ми пам’ятаймо легендарну фразу Сюнь-цзи «Армія здатна виграти битву, війну здатен виграти народ». Саме на кожному з нас сьогодні лежить відповідальність за майбутнє нашої країни. Я бажаю кожному із нас розуміння свого місця в історії. Ми нині у знаковому місті, бо Переяслав відомий Переяславською радою. Хотів би, щоб ми не робили помилок, які ми робили в історії. Завдли пам’ятаймо, що будь який папірець підписаний з росією не вартий навіть туалетного паперу. Маємо бути мудрими, хитрими і розумними. Іти як сумараї, кожен бути зайнятими і пам’ятати, що щоденно на лінії зіткнення ідуть важкі бої – на всіх напрямках», – додав Іван Леньо та поділився, що щоденно гурту телефонують комбриги бригад, з якими за ці роки гурт заключив тристоронні договори. Щомісяця вони мають обов’язково забезпечити тим, про що вони просять, зокрема різними видами дронів. Потрібно бути включеними у допомогу війську, аби за якийсь час не почути дефініції «київський» чи «переяславський» напрямок.

Під бурхливі оплески залу вокаліст та акордеоніст представив ще чотирьох учасників гурту, які вийшли на сцену: Олександра Дем’яненка (Дем) – гітара, Володимира Шерстюка – бас, Сергія Соловія – труба та Сергія Борисенко – ударні. Цього вечора вони зіграли культові композиції зі свого репертуару: «Подай зброю», «Мій друг», «Не покинь», «Як відгримить війна», «Азовсталь», «Не моя», «5 хвилин», «Біля тополі», «Херсон», «Наш Маніфест», «Люди-Титани», а також порівняно нещодавно написані композиції «Прощавай, голубко» та «Вижити до ранку». Поміж тим, стало місця різноманітним атракціям – глядачі ліхтариками телефонів кількаразово утворювали в залі ефект зоряного неба, підспівували улюбленим пісням, а під «Наш маніфест» щиро посилали окупантів вслід за кораблем. Ясна річ, перед однією з найперших пісень вшанували пам’ять воїнів хвилиною мовчання, а згодом кілька разів підіймалися з місць, аби поаплодувати захисникам і захисницям в особі тих «людей-титанів», які у цей вечір сиділи в залі.

Було відчутно, що загальний настрій концерту, порівняно з виступом позаминулорічної давнини, став трішки сумнішим. Музиканти, серед інших тез, теж прокоментували це зі сцени:

«Я розумію, що те що я говорю з присутніх у залі когось «грузить». Хотіли б веселого концерту. Таких концертів не буде. Принаймні, якщо ти дорослий і маєш розуміння того, в який час ти живеш, оцієї розважальної складової більше не буде, поки ми не переможемо. Нема з чого розважатися. Але і сумувати теж не можна», – сказав Іван Леньо.

Показовим та цікавим видався експеримент Івана Леньо коли після питання «хто може напам’ять розповісти вірш якогось українського поета?» у півтисячному залі піднялося лише півдесятка рук, переважно дітей. Вірш Тараса Шевченка, який прочитала юна переяславка, багатьох зворушив до сліз – гурт подарував їй на згадку листівку з автографами усіх учасників гурту.

Музика перепліталася зі словами, і якщо ви не були на виступі, то тезово розповімо вам про те, що говорили «козаки» про поранених воїнів, українців за кордоном та переселенців:

1. Кілька десятків концертів за цей час гурт зіграв у шпиталях для поранених бійців. Психологічно це одні з найважчих концертів для них. Бо ті хлопці й дівчата, які пережили пекло полону, лишилися без рук та ніг, втратили найближчих друзів, мають серйозні психологічні проблеми. За словами гурту, їм просто потрібна увага, повага, любов і емпатія. Особливо тим, кому треба вчитися жити з нуля – приміром, без двох рук, на протези замість яких потрібно зібрати приблизно 100 000 доларів.

«Ти маєш зробити так, аби він повірив у те, що він воював недаремно. Не ховався по підвалах, не бігав від ТЦК, а взяв зброю і пішов захищати свою країну. На жаль, він має інтернет і бачить іншу, достатньо принизливу картину. Чи коли на паркомісцях для інвалідів паркуються зовсім не ті, хто цього заслужив»

2. Сьогодні у світі понад 40 мільйонів українців. Їх більше ніж в Україні, де наразі перебуває 23 мільйони. На думку гурту, сьогодні такий час, коли кожен українець у світі має собі сказати – я роблю вибір, аби бути громадянином чужої країни і розмовляти чужою мовою і допомагати українці лише доларом і бути з нами серцем. На думку Івана Леньо, цей час уже минув.

«Зараз Україні не вистачає рук – замінити тих, хто захищає Україну вже понад три роки. Є безліч робочих місць, які пустують. І я кричу «Вертайтесь! Досить любити Україну на відстані!». Збройні Сили України – не боги, це такі ж люди, які взяли зброю до рук. Не треба на них молитися, а треба бути або поруч з ними, або їм допомагати. Інших формул не існує»

3. Внутрішньо переміщеним особам, особливо жінкам, дуже непросто сьогодні. Цим людям набагато важче, ніж нам. Вони дуже часто виїздили з-під обстрілів, беручи лише дві торбинки з документами й речами на перший час. Коли Іван Леньо займався евакуацією то зауважив випадок, коли жінки переходили річку Десна в брід.

«Маємо робити все можливе, аби ворог не сунув сюди – до нас. Фронт суне і все дуже змінилося. Позавчора я приїздив до військових у штаб вже навіть не в Покровськ, як це було раніше. І навіть, може, й робиш більше, ніж у перші дні вторгнення. І є ця от ілюзія захищеності, особливо на Заході України, де про війну лише зрідка нагадують ракети. Дякую за те, що не виїхали з України й не розчарувалися. Рано чи пізно наші Збройні Сили звільнять усі міста та села країни»

4. За враженням гурту, багато хто уявляє собі, що рано чи пізно Збройні Сили України зроблять свою роботу і люди знову повернуться до звичного життя. Звичного життя більше не буде.

«росія відкрила «скриньку Пандори», і світ має її покарати. Нині він повільно стає «в стрій» разом з нами. Ми постійно чекаємо якогось месію, думаємо, що буде легше. Так не буває, за все в житті треба платити. На жаль, ми вже зрозуміли, якою ціною»

Напередодні виступу пресслужба університету провела інтерв’ю з паном Іваном. Говорили про те, наскільки змінився репертуар та посили за два роки від попереднього виступу; якою є «температура по країні» та які настрої панують серед війська та в різних регіонах; чи, бува, не повторить Україна долю сумнозвісної Переяславської Ради; про те, якою нині є тематика пісень гурту та як, поза долученням до війська та волонтерством, українці можуть допомагати нашому руху опору. Відповіді на ці та інші питання, а також атмосферу концерту, почуєте та відчуєте у нашому відео:

5 березня 2023 року на численні прохання сковородинівців та містян в УГСП, в рамках партнерського проєкту Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених під назвою «Відкритий університет», відбувся довгоочікуваний концерт одного з найпопулярніших та найулюбленіших гуртів українців, зокрема серед викликів воєнного часу – Kozak System. Без жодних перебільшень цей концерт, за наповненістю залу та емоціями, став найпомітнішою подією в мистецькому житті нашого міста, щонайменше, за період війни.

Від початку повномасштабного вторгнення гурт з благодійними виступами об’їхав більшу частину України, включаючи прифронтові міста та деокуповані території. Їхня запальна та енергійна музика – ковток цілющого свіжого повітря для людей, змучених війною; їхні тексти сповнені любові – насамперед, до України, яка дійсно понад усе; їхня творчість об’єднує в цій любові серця мешканців Півночі та Півдня, Сходу і Заходу. Концерт у Переяславі став 123-ій за ліком. І це далеко не закінчення.

Протягом майже двох годин зі сцени актового залу університету лунали палкі промови лідера гурту Івана Леньо, чергуючись з улюбленими хітами та піснями народженими у веремії війни. У виконанні гурту, зокрема, прозвучали як відомі популярні композиції – «Подай зброю», «Не покинь» яку музиканти присвятили полеглому побратиму Глібу Бабичу, «5 хвилин», «Хто, як не ти», «Мій друг», «Три слова», «Не Моя». З великою увагою зал сприйняв пісню «Херсон» під яку нині зі столичного залізничного вокзалу відправляється і прибуває херсонський потяг й «Азовсталь», рядки з якої пробирають аж до кісток та інші пісні. Спектр емоцій теж був різним – під «Біля тополі» глядачі ліхтариками телефонів утворили в залі ефект зоряного неба, під «Така спокуслива» найсміливіші дівчата залу мали змогу потанцювати з музикантами на сцені, під «Наш маніфест» щиро посилали окупантів вслід за кораблем.

У розмовному блоці фронтмен гурту передусім розповів, як зародилася ідея туру, в часі якого музиканти активно допомагають фронту, збираючи донати у скриню, а потім конвертують їх у дрони, джипи й все інше, відвозячи особисто на передову.

Зазначив, що три місяці з початку війни учасники гурту не бачилися: хтось волонтерив, хтось ніс службу у патрульній поліції Києва. Однак згадавши, що вони все ж є музикантами, вирішили знову зібратись, адже культурний фронт є теж великою складовою цієї тотальної війни проти росії, яка триває і в інформаційному полі.

«Ми живемо у неймовірний час – стати не лише свідками, а й учасниками перемоги у війні з одвічним ворогом – російською імперією, яка триває понад 350 років, – каже лідер «Kozak System». – Сьогодні нам би позаздрили Тарас Шевченко, Іван Франко, козацькі гетьмани, повстанці Холодного Яру, вояки УПА».

Пропонуємо вам переглянути про що говорили і що співали «козаки» у записі трансляції на сторінці університету: