Праця містить сукупність термінів, понять і категорій історико-богословського та релігієзнавчо-філософського характеру, а важливе місце у енциклопедії займають статті з ґрунтовними біографічними відомостями про релігійних і церковних діячів, описами географічних місць, подій та явищ, що увиразнюють історичний процес і особливості релігійних пошуків людства, інституційного оформлення релігійних організацій, рухів, шкіл, формування й еволюцію віровчень, культів, догматичних, канонічних і літургічних традицій, а також динаміку розвитку історіософської й релігійно-богословської думки в Україні та світі. Станом на четвертий том автори дійшли від літери А до літери О.

Починаючи з першого тому, презентованого минулоріч, «Ілюстрована історико-богословська енциклопедія» міститиме понад 2 тис. словникових статей різних обсягів, у яких подано термінологічне визначення і тлумачення терміну у синхронічному (сучасний стан) і в діахронічному аспектах (історія розвитку). Статті розміщені за алфавітом і містять, крім історико-богословських термінів, короткі біографії релігійних і церковних діячів, пророків і євангелістів, засновників релігій, церков, очільників релігійних рухів і організацій тощо.

Як вже розповідав наш сайт, днем напередодні презентація четвертого тому «Ілюстрованої історико-богословської енциклопедії» відбулася в Київській православній богословській академії за участі Блаженнішого Митрополита Епіфанія.

Зібрання в університеті Переяслава, яке незмінно модерував провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін, являло собою низку виступів поважних науковців та представників духовенства, які зверталися до присутніх з вітальними словами чи фаховими словами рецензій на новодрук.

На початку присутні священники різних релігійних течій, представники Ради церков Переяславщини, звершили молитву і благословили початок богоугодної справи – презентації направду історичних, у вимірі розвитку української енциклопедистики, книг.

Спершу пролунала промова ректора УГСП, заступника голови редакційної колегії енциклопедії Віталія Коцура:

«Попри стрімкий розвиток електронних ресурсів, штучного інтелекту та інтернет-видань, друкована книга й надалі залишається неперевершеним носієм знань. Вона є тривкою й сталою формою збереження людської думки. Усе, що ми вкладаємо в книгу — час, осмислення, інтелектуальні зусилля та частку серця, — зберігається в ній назавжди. Особливо цінним є те, що такі видання поповнюють фонди бібліотек духовних і теологічних освітніх установ.

Учора в столиці ми розпочали ґрунтовну філософсько-теологічну дискусію про сучасні підходи до виховання молоді та формування в неї стійкої любові до читання. Сьогодні презентуємо вже четвертий том із п’яти запланованих. Спершу передбачалося створення чотиритомника, однак обсяг понять, які потребують фахового пояснення, виявився значно ширшим. Саме тому проєкт переріс у п’ятикнижжя — так влучно охарактеризував його один із учасників учорашньої зустрічі.

І це не завершення роботи: видання й надалі розвиватиметься, доповнюватиметься та вдосконалюватиметься, адже наші рецензенти вже звертають увагу на терміни, яких ще бракує. Як слушно зауважив учора Блаженніший митрополит Епіфаній, ця книга має бути в кожній школі, гімназії та університеті. Це — вагоме визнання на загальнодержавному рівні» ,– зазначив Віталій Вікторович.

Зважаючи на те, що днями доктору історичних наук, професору, члену-кореспонденту НАПН України Василю Балуху виповнилося 70 років, на його вітальну адресу надійшли найтепліші сповнені глибокої поваги привітання від Університету Григорія Сковороди в Переяславі за підписом Віталія Коцура та Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя за підписом ректора Олександра Самойленка. У знак шани від сковородинівців, а також Асоціації містоутворюючих закладів університетів, під оплески присутніх Василя Олексійовича було нагороджено оновленою відзнакою «Почесний професор» (у 2018 році Василю Балуху було присвоєно почесне звання «Почесного професора» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди» – прим.авт.), а також мантією, конфередераткою та іншими символами поважного академіка і науковця. Сповідуючи славетні сковородинівські традиції, саме Василю Олексійовичу випало стати науковцем, який першим отримав це почесне звання після перейменування закладу і оновлення нагороди.

Надалі привітальне слово надали очільнику Переяславської міської територіальної громади Вячеславу Саулку:

«Те, що ви сьогодні презентуєте, – це не просто ілюстрована історико-культурна енциклопедія, це велика наукова праця і водночас вічний осідок пам’яті, який залишиться поколінням: книга, до якої звертатимуться і діти, і онуки, і далекі нащадки. Це не лише зібрання знань — це історія зародження християнства на наших землях, історія Переяслава, історія всієї України. Ви зробили величезну справу: зберегли пам’ять і продовжуєте справу предків. За цю працю, за патріотизм і незламність – щиро і низько вам вклоняюсь і дякую», – зазначив Вячеслав Володимирович та провів короткий екскурс становлення Помісної Православної Церкви України на Переяславщині в умовах російсько-української війни, принагідно подякувавши науковцям, захисникам і духовенству.

Про ідею та деталі роботи над виданням надалі незмінно змістовно говорив сам професор кафедри філософії та культурології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, очільник авторського колективу Василь Балух:

«Я щиро радий, що Переяславом керують люди, які по-справжньому дбають про його духовне відродження, які пам’ятають, що поруч із Києвом і Черніговом саме Переяслав був однією з перших єпархій Київської митрополії, що тут перебували навіть візантійські митрополити. Це місто – серце давньої руської духовності, і ви сьогодні продовжуєте цю тисячолітню традицію. Для мене Переяслав – місце особливе: саме тут, у стінах спершу педагогічного, а нині Університету Григорія Сковороди, починає свій шлях до читача вже 42-га моя книга. І сьогодні я відчуваю глибоку вдячність долі, батькам і Богові за те, що можу стояти перед вами», – зізнався у коханні до давньоруського міста та його університету Василь Олексійович. Надалі переповів історію свого життя, серед іншого, пригадав як у 2001 році Божим провидінням став деканом філософсько-теологічного факультету в Чернівцях – першого й досі єдиного світського закладу вищої освіти в Україні, де богослов’я органічно поєдналося з університетською освітою. Згодом, у 2005-му році, богослов’я ввели  до переліку державних спеціальностей.

«Це відкрило двері тисячам молодих душ до глибокого, наукового розуміння віри. Згодом я зрозумів: священнослужителям і студентам бракує саме понятійно-категоріального апарату. Так народилася ідея великої енциклопедії. Спершу з’явилися словники – «Глосарій релігієзнавця», «Релігійна палітра ранньомодерної України» (333 постаті!), біографічні видання про православну, греко-католицьку й протестантську еліти. А потім, коли я нарешті скинув адміністративний тягар проректорства, разом із могутнім менеджером і патріотом Віталієм Вікторовичем Коцуром та моїм учнем Миколою Шкрібляком ми взялися за головне – «Історико-богословську енциклопедію». Планували чотири томи – стало п’ять. Робота була титанічна: десятки авторів, вісім-десять мов джерел (усе, крім російської), тисячі термінів і біографій. І ми свідомі: будуть зауваження, будуть рецензії. Але, як казав мій учитель академік Ярослав Ісаєвич, «критики помирають, а автори залишаються. Ця енциклопедія  не просто довідник. Це акт повернення молоді до книжкової культури, до живого дотику паперу й думки. Бо жоден штучний інтелект не напише Святе Письмо, не збере Вселенський собор і не створить шедеврів Відродження. Книга – це джерело, яке живить розум і душу», – додав Балух та подякував усім, хто долучився до появи книг: рецензентам – Володимиру Реєнту, Віталію Клосу, Петру Кралюку; авторам передмов – Святославу Кияку, Василю Кременю, Тарасу Філіпчуку; своїм учням і співавторам; і, звісно, ректору УГСП Віталію Коцуру без чиєї щедрої підтримки ці томи могли б залишитися лише мрією.

«Любіть книгу. Ставте перед собою великі, майже неможливі цілі. Працюйте, доки вистачає сил. І пам’ятайте: коли ми робимо щось для України, для Церкви, для правди – над нами завжди простягнута Божа рука», – завершив промовець-академік.

Було що додати і голові Вченої Ради Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктору історичних наук, професору, академіку НАПН України Віктору Коцуру:

«Ще юними випускниками Чернівецького університету ми з Василем Олексійовичем мріяли про те, щоб українська наука звучала українською мовою. І ось сьогодні перед нами – чотири томи «Історико-богословської енциклопедії», Це п’ятикнижжя, яке повертає нам нашу власну пам’ять, нашу термінологію, нашу ідентичність. Кожна стаття тут пройшла через руки, через серце, через молитву. Це не просто довідник – це духовна зброя, якою ми захищаємо правду про наше християнство, про нашу тисячолітню традицію, про Переяслав як одну з колисок руської духовності. Я пишаюся тим, що доля подарувала мені друга й соратника Василя Балуха – людину, яка не вміє зупинятися. Він уже думає про наступні томи, про доповнення, про нові видання. І я знаю: поки в нього горить цей вогонь – ми всі будемо об’єднані довкола релігійно-історичної правди і України. Дякую усім причетним до реалізації цієї великої справи, і дякую нашим захисникам і захисницям – бо лише завдяки їм ми сьогодні можемо тримати в руках цю книгу», – зазначив Віктор Петрович.

У свою чергу, завідувач кафедри культурології, релігієзнавства та теології ЧНУ імені Юрія Федьковича Микола Шкрібляк – у цей день його нагородили університетською відзнакою «Орден князя Володимира Мономаха»:

«Наш науковий продукт важливий не лише тому, що впорядковує поняття, категорії й дефініції, яких так бракувало нашому богослов’ю та релігієзнавству. Він став справжнім майданчиком єднання – між Чернівецьким і Переяславським університетами, між науковцями світськими й духовними, між поколіннями. Моя особлива вдячність – професорам Віктору Петровичу та Віталію Вікторовичу Коцурам, на чиї плечі ліг увесь фінансовий тягар видання. Цей проєкт вдався ще й тому, що його очільники – Василь Балух і Віталій Коцур – усвідомлюють особливе покликання Переяслава: очищати навмисно замулені духовні та історичні джерела українського народу. У час війни це не просто наука – це служіння. Бо, як сказав апостол Іоан Богослов: «Пізнаєте правду, і правда визволить вас». Енциклопедія, звичайно, не ідеальна – і ми це розуміємо. Але навіть у нинішньому вигляді вона вже стала міцною цеглиною у фундаменті відродження української богословської науки й національної духовності. Вона допоможе новим поколінням пізнавати правду – і ставати вільнимиДякую за високу оцінку мого скромного внеску. Дякую своїм учителям. Нехай Господь допомагає вам, шановні викладачі, виховувати учнів, працювати над текстами й надати українській науці та українському слову гідне майбутнє», – підкресив Микола Васильович та привідкрив завісу підготовки видання. За його словами, статті розподілялися за принципом компетентності: хто найкраще знається на догматиці – писав догматику, хто на історії Церкви – історію, хто на міжконфесійних відносинах – ту сферу. Згадує, автори дискутували, сперечалися, але завжди з повагою один до одного й до автора. Саме тому є злагоджений, чесний і живий результат.

Мав що сказати й завідувач кафедри філософії і соціальної антропології імені професора І. П. Стогнія Університету Григорія Сковороди в Переяславі Сергій Рик:

«Коли я вперше взяв до рук ці томи, одразу стало зрозуміло: це не просто видання – це грандіозна, послідовна, вистраждана праця великого міждисциплінарного колективу. І головна заслуга Василя Олексійовича Балуха саме в тому, що він зумів зібрати людей різних спеціальностей – богословів, істориків, філософів, культурологів – і змусити їх працювати як єдиний організм. У кожній статті відчувається, як богословські терміни насичені філософським змістом, філософські – богословським, а історичний підхід пронизує практично все. Це саме той міждисциплінарний підхід, якого так бракує сучасній науці. Ця книга народилася в надзвичайно складний час – час війни на знищення, час гібридних атак, плагіату, розмиття цінностей і кризи раціональності. Світ, який обіцяв нам щастя через науку й технології, виявився безпорадним перед абсолютним злом, озброєним ядерною зброєю. І саме зараз, коли земля стала полем битви добра і зла, коли ми переживаємо апокаліптичні часи в прямому сенсі, такі енциклопедії повертають нас до класичної науки, до чітких дефініцій, до істини, яка визволяє. Ця енциклопедія написана в дусі Сковороди – творчо, вільно, з європейськими 4К: креативність, критичність, комунікація, компетентність. І водночас катехитично, доступно, з любов’ю до читача. Дорогі Василю Олексійовичу, Вікторе Петровичу, Віталію Вікторовичу, шановні співавтори! Ви зробили величезну справу – приклад справжнього служіння істині як Богу. Дякую вам за самовідданість, за творче довголіття й за те, що показали: коли є віра, команда і любов до України – можливе неможливе. Нехай ці книги пахнуть не лише свіжою фарбою, а й духом свободи й правди», – зазначив Сергій Миколайович, виступ якого поволі переріс у дискусію щодо долі світоглядних дисциплін у роботі закладів вищої освіти в Україні.

Від імені представників Ради Церков Переяславщини видання високо оцінив настоятель Свято-Володимирського храму ПЦУ, священник Іван Будняк:

«Коли я вперше взяв до рук ці томи «Історико-богословської енциклопедії», зрозумів: це вже не просто книга, це джерело. Прочитав одну статтю – і захотілося читати далі. Кожне визначення, кожна концепція ґрунтовно обґрунтовані, виважені, корисні для всіх – і для православних, і для протестантів, і для греко-католиків, і для римо-католиків, і для освітян. Тому я вже поставив собі за пріоритет прочитати всі п’ять томів. Для нас, християн Переяславщини, ця книга – справжній дар. У нас діє Рада церков, до якої входять православні ПЦУ та протестантські громади. Ми різні за традиціями, але єдині в головному: у нас один Бог, одна Україна, одне місто, в якому ми живемо й служимо. І ця енциклопедія саме просвічує, дає свідомість, волю, вільнодумство, про яке тут говорили, і об’єднує нас у Христі. На жаль, ми бачимо, як навіть в одній православній традиції можливий розкол: Московський патріархат служить Москві, а ми – Україні. І між нами, на жаль, не просто відсутність єдності, а іноді й ворожнеча. Нехай ця книга стане тим світлом, яке допоможе нам бачити спільне, а не відмінне. Дуже приємно, що в цих стінах ми, церковники й освітяни, разом говоримо про Бога, про богослов’я, про те, що об’єднує й дає сили. Це надихає нас шукати спільне й працювати разом. Ця енциклопедія стане настільною книгою в наших храмах і молитовних домах. Нехай Господь благословить вашу працю й надалі! Ви самі казали: Божа рука веде. Тож нехай ця рука й далі провадить вас до нових книг, нових томів, нового світла», – зазначив отець Іван та разом з іншими присутніми отцями, від імені Ради церков Переяславщини подарував університету символічний, але дуже важливий подарунок – Десять заповідей Божих у вигляді скрижалів, які можна розгорнути й пов’язати стрічкою.

«Це нагадування всім нам: якщо ми тримаємося Божого Закону – старозавітнього й новозавітнього, – то йдемо до правди, до істини, до світла, до Бога», – додали священники. Навзаєм кожному із представників духовних осередків автори подарували презентоване чотирикнижжя, пообіцявши після виходу в світ одразу ж додати і п’яте.

Слід зауважити, що попри в Україні немає аналогів Чернівецькому університету, де богослов’я органічно вплетено в світську освіту, Університет Григорія Сковороди в Переяславі – місті з величезною духовною історією, вже працює над тим, аби запровадити курси богослов’я, християнської етики й факультативні програми. Планується, що це буде гідним продовженням традиції й величезною допомогою, щонайменше, для місцевих громад.

«Дякую всім за теплі слова, за подарунки, за спільну молитву й за те, що ви сьогодні тут. Це справді свято – свято книги, свято єдності, свято Переяслава. Щодо «адвенту» (лат. adventus – прихід, доповнення): так, ми вже жартуємо між собою, що шостого тому точно не буде – дуже вже число «шість» нагадує апокаліптичне «666». Тому краще зробимо окремий додатковий том-додаток, коли назбирається новий матеріал. А він обов’язково назбирається – рецензенти вже надсилають зауваження й пропозиції.

Щодо богослов’я в Переяславі. Ми з Віталієм Вікторовичем уже другу добу тільки про це й говоримо. Я готовий особисто долучитися, мій учень Микола Шкрібляк, магістр богослов’я, готовий. Ми готові допомагати й радою, й силами, й програмами. Переяслав історично був одним із центрів руської духовності – тут була перша резиденція митрополитів. Тож абсолютно логічно, щоб Університет Григорія Сковороди став другим після Чернівців світським закладом вищої освіти України, де богослов’я буде повноцінною освітньою програмою. Ми переконаємо Блаженнішого Епіфанія, переконаємо Міністерство освіти – і зробимо це разом. Це не просто моя мрія – це наш спільний обов’язок перед містом, перед Україною, перед майбутніми поколіннями», – підсумував Василь Балух.

У другій половині дня упорядники-автори завітали до Меморіального музею Г.С. Сковороди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», якому теж презентували видання.

Немає жодних сумнівів: доки вистачить сил і Божого благословення – автори точно не зупинятимуться. Переконані у тому, що ще не одне покоління українців читатиме і цінуватиме це п’ятикнижжя

Сковородинівська родина щиро вітає авторів з ще однією успішною презентацією і вірить, що цій титанічній праці вкотре вдасться переконати усіх читачів у тому, що ніякі інформаційні потоки не здатні змити чи девальвувати фундаментальні енциклопедичні знання. Нехай милостивий Господь благословить Переяслав, наш університет і всю Україну!

Запис В УГСП презентували нові томи чернівецько-переяславської «Ілюстрованої історико-богословської енциклопедії»: видання матиме п’ять частин спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Захід мав на меті надати здобувачам системне уявлення про наукове письмо, вимоги до оформлення досліджень, можливості участі у науковій діяльності університету та базові принципи академічної доброчесності.

Зустріч відкрила голова Наукового товариства університету, PhD у галузі історії Оксана Луцик, яка ґрунтовно представила етапи створення наукового дослідження – від формулювання ідеї до підготовки кінцевого тексту. Вона зосередила увагу на ключових складниках: визначенні теми, обґрунтуванні актуальності, формулюванні мети та завдань, структуруванні матеріалу, підборі джерел та підготовці висновків. Спікерка зауважила, що правильний початок дослідження значною мірою визначає його якість:

«Науковий текст починається не з написання першого абзацу. Він починається з чіткої думки – що ви хочете дослідити, для чого і яким шляхом. Якщо ці кроки продумані, писати значно легше», – наголосила Оксана Олександрівна.

У своїй доповіді вона детально пояснила відмінності між науковою статтею, тезами, курсовою, бакалаврською й магістерською роботою. Окрема увага була приділена формулюванням, які часто викликають труднощі у студентів: вибір методів, обґрунтування теоретичної бази, побудова аргументації, узгодженість між метою й завданнями.

Крім того, учасникам надали практичні рекомендації щодо роботи з літературою: де шукати якісні джерела, як оцінювати їхню надійність, як уникати перенасичення тексту другорядною інформацією. Студенти змогли побачити фрагменти реальних студентських робіт, що дозволило краще уявити, як виглядає коректна структура наукового тексту.

Керівник навчально-наукового відділу Ірина Каменська розповіла про систему підтримки молодих дослідників, яка діє в університеті. Вона підкреслила, що наукова діяльність здобувачів є важливою складовою освітнього процесу, адже дозволяє формувати вміння критично мислити, працювати з інформацією та презентувати результати власних ідей.

Ірина Степанівна окреслила основні напрями, у яких студенти можуть проявити себе: участь у міжуніверситетських та міжнародних конференціях, подання робіт до фахових збірників, участь у конкурсах наукових робіт, діяльність у студентських наукових гуртках. Принагідно промовиця повідомила про графік найближчих подій, до участі в яких здобувачі можуть долучитися вже цього навчального року, приміром XIX Міжнародної  науково-практичної конференції молодих вчених, аспірантів та студентів «Основні напрями розвитку наукових досліджень молодих учених», яка відбудеться 27 листопада 2025 року.

Особливо важливим аспектом виступу стало пояснення того, як будувати власну наукову траєкторію – від перших спроб у підготовці тез до створення розгорнутих досліджень і публікацій у виданнях університету та партнерських інституцій.

Питанням академічної доброчесності був присвячений виступ фахівця першої категорії навчально-наукового центру забезпечення якості освіти Бориса Любченка. Він докладно пояснив принципи, яких повинен дотримуватися кожен автор наукової роботи: чесність, самостійність, повага до інтелектуальної власності, коректність цитування, достовірність поданої інформації.

Спікер навів найпоширеніші приклади порушень, з якими стикаються під час перевірки студентських робіт, і пояснив, як їх уникати. Особливу увагу приділено використанню сучасних цифрових інструментів і штучного інтелекту.

«Чужий текст, навіть якщо він створений програмою, не стає вашим. Академічна доброчесність – це не обмеження, а показник професійної відповідальності. Ваш текст має містити вашу думку, вашу логіку й ваш внесок», – акцентував Борис Анатолійович

Учасники отримали алгоритм самоперевірки, який допоможе уникнути неточностей при оформленні роботи та дотримати вимог академічної культури.

Завершальна частина зустрічі була присвячена роботі з навчальними матеріалами. Здобувачам продемонстрували приклади структурованих наукових текстів і фрагменти з помилками, характерними для початківців. Такий формат допоміг краще зрозуміти, як виглядає узгоджена структура, чому важливо витримувати логічну послідовність і яким чином формулювати висновки.

Курс «Основи написання наукових досліджень» стала важливим елементом у розвитку академічної культури альма-матер. Вона надала здобувачам чіткі рекомендації, практичні інструменти й бачення того, як вибудовувати власну наукову діяльність. Університет Григорія Сковороди в Переяславі продовжує створювати умови для формування свідомих, відповідальних і методологічно підготовлених молодих дослідників.

Захід організовано Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених у співпраці з навчально-науковим відділом та навчально-науковим центром забезпечення якості освіти.

Запис В УГСП відбулася освітня зустріч «Основи написання наукових досліджень»: чому навчились здобувачі та молоді вчені спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис Наукове товариство університету запрошує на зустріч у межах курсу «Основи написання наукових досліджень» спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис «Ми та нація, яка вміє прощати все – але не за цих обставин»: на гостину до УГСП завітала легенда українського мистецтва, актор Богдан Бенюк спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Віктор Сокол – ім’я, без якого складно уявити історію університету. Як перший фотограф alma-mater і знаний фотомайстер Переяслава, він став невід’ємною частиною його життя. Він не просто знімав – він оживив історію, роблячи її доступною для кожного сковородинівця. Людина з великим серцем, яка любила життя, рідне місто та університет та закарбувала їх вікопомні миті на порубіжжі ХХ-ХХІ століття.

О 13:00 конференц-зала імені Василя Сухомлинського стала місцем, де кожен міг докласти свій фрагмент до мозаїки пам’яті про людину, яка десятиліттями фіксувала життя міста та його університету – від урочистих подій і побутових моментів до мальовничих пейзажів Переяславщини. Значну частину з них, зібрану відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, у цей день транслювали на екранах у залі.

Безпосередню зустріч пам’яті модерував друг Віктора Григоровича та провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін. У своєму емоційному, хвилюючому виступі він, найперше, подякував усім присутнім та нагадав, що Сокол писав фотоісторію університету ще в доцифрову еру: з плівковими камерами, величезними об’єктивами, фіксуючи кожен день.

«Ми тут, аби сказати один одному й усім, хто здатен нас почути, що була така людина, як Віктор Сокол – яку ми всі любили й яка, до певної міри, була легендарною особистістю. От зараз ми споглядаємо старі фото, де впізнаємо себе молодшими, друзів, ті далекі щасливі роки – ще задовго до ери, коли кожен став сам собі фотокореспондентом і журналістом, а ціла студія помістилася в кишені смартфона. Тоді світлини були чорно-білими. І от Віктор Сокол майже непомітно день за днем писав історію нашого життя в університеті, де був постійно — ніби завжди, як сам університет. Один із перших випускників, прийшов, коли це ще був філіал, залишився працювати. Мірилом популярності на КВК було, коли над тобою жартують — про Віктора Григоровича жартували другим після Куйбіди, він був улюбленцем аудиторії. Ми звикли, що кожна мить фіксується нашим дорогим Віктором. А найголовніший його талант — він завжди посміхався. Любив людей, роботу, нас усіх. Не пригадаю його сумним — навіть за тиждень до відходу, попри тяжку хворобу, він посміхався й розповідав веселі історії. Ось такий він був. І це прекрасно, що ми його пам’ятаємо. Бо люди живуть, доки ми пам’ятаємо, говоримо про них і дякуємо. Ми зібралися згадати Віктора, себе й подякувати йому за те, що назавжди залишилися молодими й красивими завдяки його роботі», – з-поміж іншого констатував Олександр Юрійович.

Племінниця ювіляра, випускниця університету Аліна Люта (Царенко) розчулено поділилася, що цей день мусив би бути святковим для її родини – на цей день, поза ювілеєм Віктора Сокола припадає й день народження її матері, з якою вони були двійнятами. На прикрість, вона вже теж у засвітах, і тому в цей день привітати ювілярів вона може лиш на двох кладовищах…

«Я племінниця дяді Віті, навчалася в нашому університеті на економічному факультеті з 2008 по 2013 рік. Також я маю молодшу сестру Ірину. Вона також навчалася в нашому університеті на педагогічному факультеті. Ми проживали в першому гуртожитку, і завжди коли починався весняний період, ми йшли до дядька допомагати в саду білити дерева. Не завжди це любили, бо тих дерев було багато. Але ми допомагали, бо й дядько нам завжди допомагав у всьому, чим міг. А найбільше мені запам’ятався випадок на посвяті на моєму першому курсі – одна моя одногрупниця наділа мою білу шубу і десь торкнулася рукавом фарбованої стіни так, що рукав став синій. Батькам не сказала, але пожалілася дядьку на проблему. Він заспокоїв, «Не переймайся, я все виправлю». За два дні повернув мені мою білу шубу – як нову. Не знаю, що він їй зробив, але там наче нічого і не було. Також згадую ті моменти, коли дядько приїздив до нас, і як подарував нам пральну машинку яка в нас досі працює. Хотілося б щоб всі люди, які його знали, пам’ятали про мого дядю. Він був завжди щирий, завжди приходив на допомогу. Був дуже добрий, як і моя мама. І в них є ще старша сестра, яка зараз хворіє, пережила складну операцію, тому вона не змогла приїхати. Як і моя 81-річна бабуся, мама наших ювілярів. Дякую всім, що зібралися і згадали Віктора Григоровича», – пригадала та поділилася пані Аліна.

Зазначимо, що у спогадах які вона попередньо надіслала на адресу альма-матер теж йшлося про те, що її дядько був людиною, яка вміла бачити світ особливо. Через об’єктив фотоапарата він ловив миті, що зникали, але завдяки йому залишалися назавжди. Його роботи – це не просто фото, це історії, почуття і світло його душі. Він залишив після себе не лише світлини, а й тепло, доброту й натхнення.

Надалі слово тримав ще один племінник ювіляра, кадровий військовий, захисник України Андрій Десятник. Поділився, що з 2010 року він у війську: спочатку потрапив до спецпризначення, потім – до 79-ї десантно-штурмової бригади в Миколаєві. На фронті з 2014-го. Констатує, дядько Віктор Григорович дуже пишався ним – і це відчувалося в кожному дзвінку, кожній зустрічі:

«Він підтримував не лише словами й добрими ділами, а й матеріально та фізично – завжди, коли було потрібно. Це була не просто допомога, це була любов, яка давала сили. Я навчався в нашому університеті з 2003 по 2008 рік – здобув тут фах вчителя біології та інформатики. Університет дав не лише диплом. чи вищу освіту, а й навчив комунікації з людьми, вмінню виживати в гуртожитку, і найголовніше – посмішці та любові до ближніх. Бо коли є що захищати – захищаєш із подвійною силою.

Пам’ятаю 2003-й. Я закінчив технікум, сиджу у бабусі на застіллі в селі, і дядько раптом: «Чуєш, а давай до мене. Відкривається нова професія – біолог, інформатик. Десь по житті пригодиться». Так я й потрапив сюди. Він мене переманив. Хоч я з дитинства мріяв про армію. Він знав. Але сказав: «Якщо є бажання – все вийде. Почни з цього, а далі йди за покликом». Так і сталося. Закінчив інститут – і пішов у армію. Усвідомлено», – розпочав спогади пан Андрій зазначивши, що Віктор Григорович й справді був таким як сокіл – літав і поспішав жити. Тим, хто усе знає, чия посмішка летить попереду, кому притаманні адреналін й ентузіазм.

«Я йому ще хлопцем казав: «Дядьку, не спішіть, давайте спокійніше, все встигнемо». Не слухав. Літав – в університеті, вдома, у бабусі. Скрізь. І ця його енергія запам’яталася мені назавжди. Навіть коли йому стало важко, думками він був тут – з університетом, зі студентами, колегами. Переяслав – це його життя. Я вже був поруч, просив: «Давайте, дядьку, спокійніше». Але той молодечий запал не згасав. Навіть наприкінці, коли трохи полегшало, казав: «Зберуся – і  поїду в Переяслав. Там усе моє». На жаль, хвороба таки підкосила. Серце, як казали лікарі, ніби на трьох людей. Спортивне і сильне. Але… якби трохи більше допомоги вдома – може, по-іншому склалося б. Маємо те, що маємо. Для мене він був другим татом. Завжди підтримував. І буде – у думках, з вишніх. Дуже пишався, коли я став офіцером у 2016-му – закінчив аеромобільний факультет академії. Приїжджав, розповідав усім: «Це мій племінник! У люди вибився!». Завдяки йому я тут опинився. Завдяки йому – живу. Дослужився до комбата. Мав у підпорядкуванні понад 400 людей. Але комунікація з університету + його підтримка – це те, що завжди допомагало», – з теплом і болем поділився племінник, комбат Андрій Десятник та пригадав, як два роки тому йому наснилося, що він в університеті:

«Дядько бігає на загальному фоні: «Андрію, іди сюди, тут гарні дівчата!». Ніби підсвідомість підказала – він тут. Живий. Таких людей я бачив мало. Мабуть, і не побачу. Бо Віктор Григорович – це золото. Єдине. Такого більше немає в світі. І наш Сокол завжди буде Соколом. Дякую вам за цю пам’ять!»

У свою чергу, заслужений тренер України, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри спортивних дисциплін і туризму факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Тарас Кириченко уточнив – він прийшов у сковородинівське життя у 1987-му, яскраво влився і лишився в ньому донині в колектив факультету й університету. Зазначає, тодішній ректор Іван Стогній об’єднав хлопців після армії навколо себе та серйозних проєктів:

«Наприкінці 80-х – до середини 90-х у місті діяв військово-патріотичний клуб «АІС». Вітя був одним із фундаторів. Серйозна робота: з учнями шкіл, районів, сіл – філіали, спортивні секції, залучення студентів, переважно факультету фізичного виховання. Згадаю, принагідно, й Віктора Погребного, Бориса Лоя, Григорія Христюка, Володимира Чкалова, Сергія Ярмоленка та багатьох інших. Усім вистачало роботи. Ми їздили на всеукраїнські змагання, зокрема одного разу на всесоюзний зліт у Севастополі. Тоді стенди з його світлинами доходили й до Верховної Ради України. Щодо спорту – то він кандидат у майстри спорту з вільної боротьби. Вчив студентів і колег прийомам у невимушеній обстановці, але ніколи не демонстрував силу, не був агресивним. А ще – моржував. Ми, молоді викладачі в гуртожитку №1 – семеро-вісімеро однолітків: Погребний, Христюк, Сокол – щозими бігли в трусах, купалися, робили зарядку. Структуровано. Ректор пишався: «У мене є група моржів!». Віктор був людиною абсолютно позитивною. Навіть у найскладніших ситуаціях – не втрачав оптимізму. Ніколи не відмовляв – від прохання позичити «троячку» до прохання сфотографувати день народження чи весілля. Тоді знайти фотографа було непросто — а він приходив. Був він і на моєму весіллі 1989-го, земляк моєї дружини. Зауважу, що ця простота — не простакуватість. Він був начитаний, цікавий співрозмовник – з ним можна було говорити і фото, і про спорт. Невимушений, свій у будь-якій компанії, той хто не любив офіціозу», – тепло згадував Тарас Григорович та додав, що Віктору Григоровичу сподобався б формат його вшанування нині – тепло і від душі, з виставкою. Переконаний, що вся його фотоспадщина, по можливості, потребує систематизації. Це важливо для багатьох переяславців та сковородинівців.

Перед тим, як перейти до безпосереднього перегляду виставки у читальному залі, добрим спогадом про Віктора Григоровича поділилася директорка бібліотеки УГСП Ольга Шкира:

«Я працюю з першого дня цього університету. Тут у залі перші наші студенти – Людмила Миколаївна Погребна, Тарас Григорович Кириченко. Серед тих перших і Віктор, який прийшов до нас 1987-го року. Прізвище Сокол виправдане – він ніби й справді літав. Фотографував весілля, шкільні випуски, був домашнім фотографом. У мене в оселі величезний альбом сина Павла починаючи з 6 місяців. Щороку, перед Новим роком чи іншими святами, він стукав: «Ольго Іванівно, я прийшов фотографії зробити». Вчив позуванню: «Ану стань так, подивись сюди!». Любив знімати на столах – зверху кращий ракурс. Ловив родзинку, посмішку, погляд – щоб обличчя було красивим. Не просто клацав – вмів впіймати мить. У книгах більшості викладачів – його світлини з підписом «Фото Віктора Сокола». Таким чином він закарбований в історії університету документально. Якщо місця не вистачало – фотографував у наших читальних заласах: розставляв зонти, світло. Світла пам’ять йому й сестрі-близнюку – ниточці, що поєднувала. Він часто розповідав нам про неї пишався. Дякую родині за присутність з нами у цей день», – зазначила Ольга Іванівна та додала, що з бібліотекою його пов’язувала величезна дружба. Згадує, як приносив їм яблука чи сливи, пригощав плодами свого саду. Вдячний, веселий, життєрадісний – у всьому бачив позитив.

У читальному залі імені Сигізмунда ІІІ всі розглядали світлини: природу, обличчя, історію. Свого часу світлини Сокола прикрашали газети, книги, сайти, а у цей день стали основою спогадів та виставки під назвою «Незрівнянний світ природи та краси життя у об’єктиві Віктора Сокола», яку розмістили в читальному залі імені Сигізмунда ІІІ. Її основою стали фонди бібліотеки університету, а відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю оголосив збір фотографій авторства Віктора Григоровича – за цей час випускники, співробітники та переяславці передали туди понад сто кадрів.

Напередодні відкриття оглянути виставку завітав і ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур, який тепло відгукнувся про постать Віктора Григоровича відзначивши, що сковородинівцям дуже пощастило жити в один час з такою непроминальною постаттю, мати в своїх архівах світлини які слугують доброю згадкою про нього.

«Коли ми готували виставку в бібліотеці то мали трішки інший підхід. У конференц-залі імені Василя Сухомлинського на екрані можна бачити, здебільшого, обличчя. Але Віктор Григорович був закоханий у природу, у Переяслав. Тому наша виставка фокусується на його мистецькому напрямі: кожна квіточка, бджілка, колір – не просто фото, а мистецький погляд. Він бачив макро- та мікрокосмос глибоко. Тому там ми відібрали світлини саме з цієї сторони. Він – саме фотохудожник, не просто хронограф. Репортаж це відносно швидко. А він шукав ракурси, любов до природи й надихав бажанням жити. Любив життя, колег, усіх нас – за це любили його і ми. Він живе у наших серцях і спогадах», – додала в коментарі пресслужбі університету її упорядниця Ольга Шкира.

Варто зауважити, що протягом місяця на електронну пошту університету, на заклик ініціаторів, надійшло чимало спогадів про Віктора Григоровича від його знайомих і колег. Залюбки процитуємо фрагменти деяких з них у цій публікації:

«Віктор Григорович Сокол – це була людина-Сонце, яка  випромінювала тепло і доброту. Навіть коли був найпохмуріший день, дощило, і на зустріч ішов Віктор Григорович із посмішкою на обличчі, то цей день ставав яскравим і радісним. Його щиру посмішку на обличчі неможливо забути. Енергійний і харизматичний Віктор Григорович був організатором і натхненником мистецьких фотопленерів, численних майстер-класів. Жодне свято в університеті Григорія Сковороди не можна було уявити без його участі. Своєю майстерністю він ділився зі студентами Університету […] Об’єктив його фотокамери зафіксував час, зберіг чудові, неповторні миттєвості, з яких складається життя. Він був спроможний відзняти будь-що. Тому його фототвори ще довго хвилюватимуть людей. І хоча Віктора Григоровича вже немає серед нас, проте залишився його творчий спадок, дбайливо збережений для майбутніх нащадків», – написала асистент музею-архіву імені Юрія Бойка-Блохина Ольга Науменко.

«Віктор Григорович Сокол перейшов вічну межу й почав свій шлях сходження до вимірів Просвітлення. Митець дуже любив свою справу, свою країну, дорогих серцю земляків. Любов до природи у різні пори року він передав у серії неповторних фотокарток. Віктора Григоровича цікавила людина як феномен, її професійна діяльність, активний відпочинок, її моменти піднесення та особливі шляхетні порухи душі. З таких людей складався цілий народ. Його фотокартки та відео репортажі дають нині уяву молоді й дітям про минулі десятиліття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Сокол залишив фотоматеріали не тільки в музеях та навчальних закладах Переяславщини, але й у закладах інших населених пунктів України. Його захоплювали культурні скарби столиці України. Відомо, що він виїздив у Київ для фотографування Києво-Печерської лаври та інших архітектурних перлин», – серед іншого, пишуть у своїй науковій праці Андрій та, світлої пам’яті, Ольга Будугай, за авторством яких на нашу адресу надійшло дві наукові статті, присвячені біографії цієї незабутньої постаті.

На думку ж автора рядків, які ви нині читаєте, Віктор Сокол навічно лишився в людській пам’яті як фотохудожник, людина, яка увіковічнювала історичну пам’ять нашого міста. Безмежно талановита особистість, яка зафіксувала багато знаменних дат людського життя – тутешні мальовничі краєвиди, життя кількох поколінь містян, багатьох з яких із тих чи інших причин теж сьогодні немає з нами, молоді пари, високоповажні люди (трішки менш відомою сторінкою життя Віктора Григоровича є те, що він фотографував весілля та ювілеїв – прим.авт.). Не вдасться підрахувати, скільки неповторних та прекрасних миттєвостей увіковічнив Віктор Григорович за своє життя. Напевно, у кожного, хто зараз читає ці рядки, є власна особлива та неймовірно дорога серцю світлина «від Сокола». За майже сорокалітню історію нашого інституту, а згодом університету було безліч подій, облич, історій – змінювалися фотоапарати, збільшувалися технічні можливості, але чорно-білі та кольорові знімки авторства Віктора Григоровича завжди нагадуватимуть нам про важливі й по справжньому особливі етапи становлення та розвитку університету.

Більше спогадів про Віктора Сокола знайдете у ще одній публікації, яка, свого часу, побачила світ до першої річниці світлої пам’яті Віктора Григоровича.

Наостанок усі присутні на зустрічі пам’яті, звісно ж, зробили спільне фото – на згадку про цей день, про повік незабутнього фотолітописця Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Віктор Сокол – не просто фотограф, а душа університету. Був, є і залишиться нею. Безумовно, його спадщина потребує систематизації – це тисячі фото і відео: пейзажі, побутові чи університетські події. Світла пам’ять, Вікторе Григоровичу. Ми пам’ятаємо!

Запис В УГСП згадували про його фотолітописця Віктора Сокола у день його 60-ліття та відкрили виставку пам’яті спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис Вітаємо нового доктора філософії PhD: дисертацію в стінах УГСП захистив Сергій Ковач спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Запис За тиждень професору Ярославу Потапенку виповнилося б 50 років: в УГСП проведуть заходи його пам’яті спершу з'явиться на Університет Григорія Сковороди в Переяславі.