19 жовтня 2026 року в актовій залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбувся урочистий захід – презентація та кінопоказ документального фільму «УГСП: історія, що триває». Захід, приурочений до 40-річчя поступу університету, зібрав у залі керівництво закладу, творчу команду авторів, героїв стрічки, викладачів, випускників різних років та студентську молодь. Розповідаємо та показуємо як це було.

Зібрання традиційно розпочалося з ушанування тих, завдяки кому стало можливим проведення мистецьких та академічних заходів. Присутні виконали Державний Гімн України та вшанували хвилиною мовчання світлу пам’ять усіх полеглих Героїв, а також, устами ведучого – провідного фахівця відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Максима Левченка висловили глибоку вдячність Силам оборони України – Збройним Силам, Силам протиповітряної оборони, Національній гвардії, ДПСУ, ГУР, СБУ, ДСНС, Національній поліції, медикам, волонтерам та освітянам.

Стрічка «УГСП: історія, що триває» стала складовою цілої серії ювілейних заходів до 40-річчя поступу нашого закладу, серед яких – видання книги, благодійні та спортивні заходи, наукові форуми, урочистості та загальноуніверситетський зліт випускників у червні. Саме у червні 2026 року відбувся прем’єрний показ цієї кінохроніки, проте на численні прохання студентів та містян стрічку презентували знову для всіх, хто прагнув укотре переглянути історію рідної альма-матер на великому екрані.

Особливою та чуттєвою сторінкою заходу стало вшанування людини, чиє ім’я нерозривно пов’язане з новітньою історією закладу та червоною ниткою проходить крізь левову частку кінострічки. У день кінопоказу свій день народження відзначив академік НАПН України, заступник голови Національної спілки краєзнавців України, заслужений працівник освіти України, ректор університету (1998-2021 рр.) та голова Вченої ради Віктор Петрович Коцур.

Під зливу овацій та вигуки «Многії і благії літа!» присутні привітали ювіляра квітами, подякувавши за його багаторічну виважену працю, вміння гуртувати колектив та створювати атмосферу довіри й підтримки, у якій зростало не одне покоління сковородинівців.

З вітальним словом та концептуальними візіями до присутніх звернувся ректор УГСП, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Віталій Коцур, який очолює заклад протягом останніх п’яти років.

Своєрідний символізм події полягає в тому, що 40-річний рубіж університету перегукується із 40-річчям самого очільника закладу – часом розквіту, коли сміливість та жага до інновацій поєднуються з досвідом. У своєму виступі Віталій Вікторович наголосив, що головний меседж фільму та ювілейних подій – це збереження та передача майже 300-літньої освітньої традиції Переяслава молодому поколінню, творення сучасного освітньо-наукового простору, де кожен здобувач вищої освіти має змогу розкрити свій потенціал.

Перед початком перегляду своїми спогадами та думками про історію закладу поділилися герої документальної стрічки.

Професор Олександр Потапенко, який працює в університеті з першого дня його заснування, згадав перші роки розбудови закладу-ювіляра:

«Філософія – це не просто любов до мудрості, це мудрість любові. У перші роки тут панувала справжня педагогіка співробітництва. Ми разом із професорами, доцентами та студентами саджали гай, саджали клумби, збирали меблі, ходили в гуртожиток на чай і проводили спільні КВК. Була дивовижна атмосфера демократії та любові. Дякую Віктору Петровичу за підтримку творчих людей – завдяки цьому вийшли десятки монографій та дисків із піснями», – зазначив Олександр Іванович.

Керівниця Навчально-наукового Центру Сковородинознавства Наталія Юхименко, яка також є випускницею університету, підкреслила тяглість освітніх традицій:

«Я випускниця цього університету, і майже всі мої однокурсники вже понад два десятки років навчають дітей любити Україну, свою землю, батьків та шанувати традиції. 40 років – це поважна дата, але я бажаю нашому університету святкувати ще не одну сотню років. Світла пам’ять Івану Петровичу Стогнію, шана Віктору Петровичу Коцуру та наснаги Віталію Вікторовичу вести заклад далі у складні часи», – підкреслила Наталія Федорівна.

Стрічку «УГСП: історія, що триває» створила команда відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю університету. Під час кількамісячної роботи медійники опрацювали сотні архівних фотографій, десятки годин відео і записали понад 5 годин ексклюзивних інтерв’ю з тими, хто творив і продовжує творити історію університету.

Протягом 1 години 15 хвилин глядачі занурилися у хроніку поступу університету – від перших аудиторій в філії, сторінками історії педагогічного інституту до сучасного інноваційного закладу вищої освіти, що вистоює крізь горнило воєнних викликів.

Після завершення перегляду відбулося відкрите обговорення, під час якого учасники та гості поділилися емоціями:

Валерій Хомич, ветеран педагогічної праці (пропрацював у закладі понад 30 років):

«Я надзвичайно вдячний творчій групі, яка зафіксувала і позитивні, і важкі часи нашого університету. Дякую Віктору Петровичу за понад 30 років спільної праці та Віталію Вікторовичу за те, що він міцно тримає курс. Переконаний, наш університет у надійних руках».

Вячеслав Різник (декан факультету педагогічної освіти і психології):

«Університет – це насамперед люди, які щодня віддають частинку себе задля його розбудови. Дякую кожному працівнику та здобувачу. На цьому міцному фундаменті ми матимемо гідне майбутнє».

Тарас Нагайко (науковець, випускник 1997 року, пропрацював у закладі 21 рік):

«Коли я прийшов сюди у 1997 році, інституту було лише 11 років. Минуле залишається минулим, але цей фільм налаштовує на думки про майбутнє. Нам уже зараз треба програмувати 50-річний ювілей і робити все для подальшого розвитку».

Підсумовуючи захід, ведучий Максим Левченко ще раз від імені сковородинівців подякував творцям стрічки, зокрема Андрію Вовкодаву та команді колег з відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю за створення «Голлівуду над Дніпром». Він закликав глядачів переглядати стрічку на офіційному YouTube-каналі університету, залишати вподобайки та коментарі для популяризації історії сковородинівської родини.

Показ документального фільму вкотре довів, що Університет Григорія Сковороди в Переяславі – це не лише про навчальні плани та аудиторії, а про живу спільноту, де поважають минуле, об’єднуються довкола сьогодення та впевнено будують майбутнє.

12 березня 2025 року, в актовій залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі пройшов благодійний показ документального фільму «Да Вінчі», який розповідає історію Дмитра Коцюбайла – Героя України, добровольця і командира штурмового батальйону, який став символом боротьби за свободу.

Кілька сотень присутніх не тільки мали змогу більше дізнатися про легендарного воїна, наживо поспілкуватися з продюсером стрічки й сестрою Героя України, а й зібрали понад 7000 гривень для 1-й окремого штурмового батальйону ім. Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».

Показ стрічки став можливим за підтримки Університету Григорія Сковороди в Переяславі в особі ректора Віталія Коцура, зокрема відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю й Наукового товариства університету в особі їх очільниці Оксани Луцик та соціально-гуманітарного відділу в особі керівника Вадима Домарецького, які підтримали ініціативу випускника закладу Валерія Новородовського, який виступив сполучним містком до того, аби в цей день відбулася презентація стрічки в нашому місті та університеті.

Близько опівдня в залі почало лишатися все менше посадкових місць – подивитися стрічку про шлях героя починаючи з участі в Революції Гідності, де він уперше виявив свою готовність захищати громадянські права, і закінчуючи службою на фронті, зокрема в найгарячіших точках війни на Сході України, прийшли не тільки викладачі та здобувачі УГСП, а й містяни, школярі чи не усіх закладів середньої освіти міста, вихованці коледжу та ліцею-інтернату «Патріот». За мить усі отримали змогу познайомитися з особливими гостями – продюсером фільму Назаром Борушком та сестрою «Да Вінчі» Олександрою Коцюбайло, яка є курсанткою Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка та військовослужбовицею 1-го окремого штурмового батальйону ЗСУ імені Дмитра Коцюбайла.

Як розповів продюсер стрічки Назар Борушок, до презентації фільму в Переяславі він вже представив його у Сполучених Штатах Америки, зокрема в Чикаго та Нью-Йорку, а також у Великій Британії та більшості країн Європи:

«Звісно, цей фільм був у прокаті по всій Україні. Для мене було честю бути одним із його творців. Дякую Богу за можливість особисто знати Дмитра Коцюбайла. Без перебільшення можу сказати, що він, перш за все, велика людина, великий воїн. Це людина, яка сформувала себе на війні та виросла на ній», – зазначив Назар та додав, що мета цього фільму – продемонструвати, що перетворило скромного, худорлявого хлопця на міцний символ нації.

Сестра Героя Олександра Коцюбайло також поділилася своїми думками, звертаючись до глядачів:

«Я бажаю, щоб цей фільм не залишив вас байдужими. Щоб комусь він дав привід для роздумів, когось надихнув. Дмитро вартий того, щоб його пам’ятали. Ви можете запитати, чому ми переглядаємо ці фільми, відвідуємо такі події? Тому, що саме через них людина продовжує жити. Адже вона живе доти, доки її пам’ятають».

Надалі на півтори години глядачі поринули у світ «ДаВінчі». Стрічка розповідає про життєвий шлях Героя України Дмитра Коцюбайла – від дитячих років до його останнього бою. Це не лише історія військових звитяг, а й глибокий, особистий портрет людини, яка стала символом незламності нації.

У кінострічці використано архівні кадри та спогади його рідних, друзів і побратимів – матері Оксани Коцюбайло, сестри Мар’яни Коцюбайло, нареченої та керівниці медичної служби батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліни Михайлової. Своїми думками про Дмитра діляться й Головнокомандувач Збройних Сил України (2021-2024 рр.) Валерій Залужний, командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Сергій Філімонов, а також інші побратими і посестри, які разом із ним пройшли шлях від часів проведення антитерористичної операції до широкомасштабного російського вторгнення. Окрім інтерв’ю, у фільмі представлено унікальні архівні матеріали^.

Після перегляду фільму всі глядачі на кілька хвилин встали та подарували оплески її творцям. Не інакше, вони були глибоко вражені зворушливою історією Дмитра. Надалі було помітно, що і модератору і учасникам обговорення, які брали слово, направду було складно говорити.

Глядачі висловлювали слова щирої вдячності творцям цього документального фільму та мали про що запитати у продюсера та сестри Героя України. Серед іншого запитували, що ще планують для пошанування пам’яті Дмитра Коцюбайла та які набутки, поза стрічкою та музеями ДаВінчі, є наразі.

Олександра Коцюбайло розповіла, що до  дня народження Дмитра наприкінці минулого вийшла ще одна документальна стрічка «Назавжди присутній». Відео розкриває тему того, як Дмитро продовжує жити у мистецтві – присвячених йому картинах, виставках, фільмах, муралах, музеях тощо. «Людина продовжує жити до тих пір, доки живе пам’ять про неї!», – зазначають творці документального надбання, яке усі охочі можуть додатково переглянути тут.

Надалі у Олександри цікавилися тим, завдяки кому і чому, на локальному рівні, поза захопленням постатями Степана Бандери та Романа Шухевича, у Дмитра опроявилася така глибока любов до України та надзвичайна сміливість, що з 18-річного віку повела його на подій Революції Гідності і, згодом, на війну.

«Ми з Івано-Франківщини – регіону, який має багато історії пов’язаної із діяльністю ОУН та УПА. Ця пам’ять там зберігається, а у нашому селі, навіть, збережено повстанські криївки. Дмитро не був далекий від історії – він завжди цим цікавився, надихався людьми, які боролися за Україну, щоб вона жила. Цим і надихався, і, я думаю, що це і регіон повпливав на його позицію», – відповіла Олександра.

Коментуючи питання щодо ставлення гостей до молодіжних націоналістичних організацій, продюсер стрічки Назар Борушок зазначив, що все, що може якось говорити Україні, громаді й світу про все, що з нами нині відбувається, потрібно робити. Ба більше, Борушок є засновником однієї із таких організацій.

«Усе, що може зберегти пам’ять про діючих військових і тих, хто віддав своє життя та здоров’я – це свята справа», – зауважив Назар, а Олександра Коцюбайло додала, що такі організації задають правильні напрямки для молоді.

Надалі продюсер розповів про те, наскільки складно було просувати стрічку яка вийшла під час повномасштабного вторгнення. За його словами, промоція відбувалася без залучення жодних рекламних коштів – розголосу надала підтримка волонтерів, відомих блогерів, військових і популярних telegram-каналів, які допомагали поширювати інформацію про покази.

«Коли в Україні знімають повнометражні фільми і потім виводять в прокат, то виділяють мільйони гривень тільки на просування. Фільм «Да Вінчі» підтримала неймовірно велика кількість людей. Для мене це було неочікуваним. Зараз у рейтингу документальних фільмів стрічка займає перше місце в Україні», – додав та уточнив, що наразі, за припущенням творців, в Україні та поза її межами фільм переглянуло більше мільйона глядачів.

Забігаючи наперед, зараз Борушок працює над стрічкою про першу президентську бригаду, підрозділ «Буревій». За його словами, знімальний процес уже в розпалі, а картина вже десь за чотири місяці розповість про сім унікальних історій різних військовослужбовців – від цивільного життя до військового шляху.

Щемким моментом стало те, коли Олександра Коцюбайло, у відповідь на питання з мережі (організатори показу передбачити прийом питань від охочих у Instagram та Telegram – прим.авт.) пригадала день, коли сім’я дізналася про смерть Дмитра. За її словами, трагічна звістка прилетіла до Коцюбайлів з-за кордону, від двоюрідної сестри.

«Це був тотальний шок. Бо ти зустрічаєшся з цим вперше і не знаєш, що з цим робити. Це, по суті, була моя перша втрата – ніхто у родині не помирав і не гинув доти. Це був важкий удар для нашої сім’ї, і досі продовжує ним бути. Думаю, цей біль не стихатиме до кінця нашого життя, бо Дмитро став великою частиною нас. Ця втрата спустошує, і робить дуже велику дірку всередині тебе, яку немає чим заповнити. Бо людини вже немає. Але нести пам’ять про Дмитра – це моя місія. Тільки так я можу, хоч трішки, рятуватися від цього болю», – поділилася Олександра та проінформувала про те, чим нині займається підрозділ який очолював ДаВінчі, військовослужбовицею якого нині вона є. Зараз 1 ОШБ ЗСУ імені Дмитра Коцюбайла перебуває на покровському напрямку та потребує постійної допомоги. Усе, що дають захисникам, є розхідниками, тож вони мають дуже велику надію на небайдужих людей, яким не все одно до цієї війни і до України.

Звісно ж, учасників презентації цікавило, як саме молодь може долучитися до підтримки України у цей непростий час поза волонтерством та військом; що дивитися, слухати та читати для підняття українського духу; якою бачив перемогу української нації ДаВінчі та багато іншого.

Наостанок хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам’ять всіх, хто віддав своє життя через вторгнення російської федерації в Україну, невинних дітей, мирних українців та всіх наших співвітчизників. Також гучними оплесками присутні подякували Збройним Силам України, Силам Оборони України, Нацгвардії та прикордонникам, ГУР, СБУ, ДСНС, Нацполіції, медикам, волонтерам, рятувальникам та всім нескореним українцям.

«Кожен з вас, певною мірою, герой – бо ви залишаєтесь тут, живете та навчаєтесь в умовах війни, тривог та комендантської години. А ще шахедів, прильотів і ракет. Але, попри все це, ви знаходите в собі сили і натхнення ходити в ваші заклади освіти, навчатися і бути перспективними для своєї держави. Це дуже важливо, адже нікого з вас нічого не тримає від того, аби виїхати зараз закордон. Важливо пам’ятати найважливіше – тільки спільними зусиллями ми здатні вибити ворога звідси», – сказав наостанок Назар Борушок.

Наостанок від імені університету та його ректора, усіх присутніх глядачів, організатори подякували Назару Борушку та Олександрі Коцюбайло за надану честь та цю важливу зустріч і презентацію фільму, а також передали їм подарунки від університету. На фінал зробили спільну світлину із залом, після чого лишили підписи в залі інформаційних технологій «Чумацький шлях».

Під час заходу вдалося зібрати 4000 гривень у спеціальну скриньку та ще близько 3000 гривень на банку підрозділу 1-й окремий штурмовий батальйон ім. Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» – усі ці кошти вже перераховано підрозділу.

Фільм «Да Вінчі» став потужним нагадуванням про силу духу українських захисників та вкотре підтвердив, що пам’ять про Героїв залишається в серцях українців назавжди. Захід завершився загальним усвідомленням того, наскільки важливо пам’ятати подвиги захисників і гідно продовжувати їхню справу.

Учора, 5 березня 2024 року, в актовому залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася прем’єра фільму «Довга Доба» від режисера Алана Бадоєва. Стрічка слугує документом і свідченням реальних подій, що відбуваються під час війни в Україні. 

Право на некомерційний показ фільму в УГСП, у відповідь на відповідне звернення представників соціально-гуманітарного відділу університету, надала команда Алана Бадоєва. Варто зазначити, що, чи не перше за тривалий час, актова зала Університету Григорія Сковороди в Переяславі майже вщент була переповнена глядачами – студентами, викладачами та співробітниками, містянами які почули про можливість побачити цей фільм на найбільшому екрані міста.

«Наша головна мета, яку ми хочемо донести цим фільмом – згуртувати всіх нас. Бо в перші дні після 24 лютого ми всі були єдині, і хотіли відстояти країну. Для когось цей ранок одразу розпочався з прильотів. Цей фільм – це частина новітньої історії, яку діти вчитимуть в школі. Сприймайте цей фільм як відокремлену частину історії, яка відкриває людські долі, показує емоції людей і дає нам з вами розуміння того, що нас могло очікувати або й, навіть, очікує попереду. Нічого ще не скінчилося», – серед іншого, сказав на початку зустрічі керівник соціально-гуманітарного відділу університету Андрій Іващенко.

«Цей фільм дасть вам можливість згадати початок повномасштабної фази цієї війни. Те що у 1991 році ми здобули незалежність не означає що потім проти нас, у різних формах, не проводилася агресія. Просто збройно це сталося з 2014 року. Почитайте про Тузлу, хоча б. Нагадайте собі як історію України загалом, так і її новітні сторінки щодо Помаранчевої революції та Революції Гідності. Ви укріпнете у розумінні того, чому чому варто і боротися за цю землю. Маємо переглянути «Довгу Добу», щоб знати й пам’ятати, як це почалося, як люди тримались, тримаються і будуть це робити», – зазначив перед початком безпосереднього показу ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур.

Стрічку випустили до другої річниці повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Її особливість у тому, що операторами й співавторами фільму стали 12 000 українців, які надіслали режисеру відео свого ще мирного життя, яке тривало до 23 лютого 2022 року і яке зникло в одну мить 24-го. Люди фільмували злочини російських загарбників на власні телефони. Деяким навіть вдавалось відправляти свої відео з окупованих міст, передавати пошкоджені гаджети за допомогою волонтерів. Ця довга доба триває й досі.

Під час перегляду стрічки сковородинівці мали змогу подорожувати і бачити, як почалася й розгорталася велика війна у різних населених пунктах: великих і малих. Київ, Біла Церква, Іванків, Харків, Маріуполь, Херсон, Чернігів, Дніпро, Максимівка… – це неповний перелік тих міст і сіл, кадри з яких увійшли до документалки.

У цій стрічці немає слів автора, які ведуть тебе сюжетом, тлумачать побачене й почуте. Ти маєш змогу бути сам для себе перекладачем, блукати своїми думками та роздумами за власною траєкторією, а не за сценарієм режисера. І це творче рішення, видається, підкреслює документальність стрічки.

Важливо, що фільм «Довга доба» не цурається показувати жахливі наслідки російської агресії. Це не просто хроніка війни, а й свідчення жорстокості та нелюдськості, з якою українці стикаються щодня.

«Життя українців, які поділилися своїми історіями війни  перехоплюють подих. Усі українці мають переглянути цей фільм, щоб розуміли що коїться в країні. Цей фільм – це капсула часу, це свідчення. Він зроблений для того, щоб ніхто і ніколи не переписав нашу історію, щоб ніхто і ніколи не зміг сказати, що було якось по-іншому. Для мене дуже важливо, аби цю стрічку побачили люди з інших країн і почули голоси українців. Ми нічого не знімали, все, що сьогодні ви побачите на екрані, є документом», – зазначив на презентації стрічки в Києві її автор Алан Бадоєв.

Протягом показу сковородинці не приховували емоцій, більшість з них покидала зал зі сльозами на очах. Дехто, попри біль, знайшов необхідні слова аби поділитися ними з пресслужбою університету:

Сергій Коваленко, фотограф Університету Григорія Сковороди в Переяславі:

«Команді, яка створювала цю кінокартину, та всім, хто надсилав свої відео, вдалося передати емоцію часу, у який ми живемо. Помітив це ще й з професійної точки зору. У залі повсюдно чулися тихі схлипування, чи не на жодному обличчі не було посмішки. Фільм дуже важкий, але вартий уваги кожного»

Наталія Чугай, студентка IV курсу факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій:

«Переглядаючи такий фільм ти розумієш, що наша нація нескорена ніякими російськими репресіями. Проста реальність – мир, спокій та чисте небо стало мрією. Завдяки таким моментам розумієш яка ти щаслива людина – ти не голодний, одягнений та в теплі, поруч живі рідні люди. Дивлячись на неймовірні подвиги українського народу ти не втрачаєш надію в майбутнє, у вільну Україну».

Анатолій Овсієнко, викладач факультету фінансово-економічної та професійної освіти:

«Довга доба» – це свідчення злочинів росії проти України, яке має побачити весь світ. Це дуже емоційний фільм. Він змусить вас сміятися, плакати, злитися і співпереживати героям. Це фільм змушує замислитися над цінністю життя, над нашим сьогоденням, над майбутнім України».

Анастасія Чуприна, студентка І курсу факультету мистецтв, менеджменту, педагогіки і психології:

«Фільм дуже тяжкий. Не можу передати словами наскільки вражена від нього. Дивлюсь його в друге, але враження та емоції наче вперше… У сльозах пробула з перших хвилин і до кінця, просто не можу відійти від побаченого. Хочу ,щоб цей фільм побачили всі та відчули ту біль, яку пройшли українці. Це просто шедевр. Дякую університету за можливість переглянути цей зворушливий та неймовірний фільм».

Катерина Варивода, викладач факультету природничої освіти:

«Увесь фільм я не могла стримувати сліз. Біль, страх, відчай війни  та гордість за наш незламний український народ, який тримається незважаючи ні на що. Фільм показав, що потрібно жити тут і зараз, цінувати кожну хвилину свого життя та не зволікати, бо завтра може не настати. Наша «Довга доба» ще триває, тому цей фільм обов’язково має переглянути кожен, щоб не забувати про це». 

Максим Левицький, студент факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій:

«Мабуть, увесь зал плакав, переглядаючи цей фільм та задумався над цим пеклом, що триває на окупованих територіях та і взагалі на землях України. Я сподіваюсь, що даний фільм показав, наскільки сильно людям потрібно об’єднатися та підтримувати наших військових, мирних жителів у цій битві».

Цікаво, що фінальну версію картини змонтували під час бомбардувань на станції метро. Загалом цей документальний проєкт є нагадуванням всьому світу про відвагу та мужність українського народу й ту страшну ціну, яку ми платимо за свою свободу і незалежність.

«Довга доба» – це не просто документальний фільм. Це свідчення епохи, реквієм за загиблими та заклик до миру. Це кіно, яке має побачити кожен. За трохи більше ніж дві години глядач переживатиме різноманітні емоції: злість, любов, гордість, тугу, відчай, надію… У фільмі зібрано дуже багато різних доль і ракурсів у поглядах на війну.

Наполегливо рекомендуємо, маючи час і емоційну стійкість до перегляду подібних стрічок, переглянути нове творіння Алана Бадоєва – воно є у відкритому безкоштовному доступі на YouTube.