У цьому серпні ми з глибокою шаною згадуємо імена тих, хто віддав своє життя за Україну – наших відважних героїв, які загинули заради свободи, гідності та миру. Серед них і ті, хто пішов у вічність саме в серпневі дні, і ті, хто народився цього місяця. Ми пам’ятаємо кожного з них, схиляємо голови перед їхнім подвигом і вічно зберігатимемо їх у серці.

11 серпня 1985 року – 41-ий день народження мав би відзначити випускник спеціальність 014 Середня освіта (Історія) історичного факультету Андрій Канівець. З перших днів повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов обороняти державу в лавах Збройних Сил України.

23 серпня 1979 року – 47-ий день народження студента ІІІ курсу за спеціальністю 014 «Середня освіта (Історія)» Владислав Март’янов. Патріот і правдолюб, сержант у 2014 році став на захист України в зоні АТО, підписавши контракт на три роки. Коли почалося повномасштабне вторгнення пішов захищати Україну в Донецькому напрямку.

24 серпня 1986 року – 40-річчя від дня народження випускника спеціальності 014 «Середня освіта (Історія)» Валерія Білоуса. Маючи педагогічний фах, працюючи учителем історії та бувши справжнім патріотом, у 2019 році Валерій Миколайович вступив на військову службу до Збройних Сил України за контрактом.

1 серпня 2022 року – у цей день сплинуло чотири роки, відколи загинув випускник спеціальності 014 «Середня освіта (Історія)» Олександр Крот.

2 серпня 2024 року – два роки, відколи на Донеччині при виконанні військових завдань загинув випускник Руслан Бордюк. Під час повномасштабного вторгнення служив водієм відділення радіаційного захисту одного з підрозділів Збройних Сил України.

7 серпня 2022 року – у цей день чотири роки тому  в Ізюмському районі від отриманої вибухової травми загинув Олександр Швець.  Був студентом III курсу денної форми навчання, спеціальність 053 «Психологія».

11 серпня 2024 року – у цей день загинув випускник бакалаврату факультету фізичної культури, спорту та здоров’я Дмитро Ружановський. Він служив бойовим медиком 3 взводу оперативного призначення 5 батальйону оперативного призначення.

11 серпня 2025 року – перша річниця відколи під час виконання бойового завдання зі знищення бронетехніки ворога в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області, внаслідок атаки ворожого FPV-дрона загинув студент IV курсу спеціальності «Політологія» факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі, сержант Національної гвардії України Андрій Савон – водій екіпажу групи експлуатації та забезпечення безпілотних авіаційних комплексів.

17 серпня 2025 року – перша річниця відколи, на війні з російськими окупантами загинув студент 4 курсу заочної форми навчання спеціальності «Географія» факультету природничої освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі Олександр Лавров. Йому було лише 33 роки.

22 серпня 2022 року – загинув випускник факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Денис Андрусенко. Старший солдат, проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України.

24 серпня 2022 року – в результаті танкового обстрілу  загинув  випускник спеціальності 051 «Економіка» Максим Гаєвський. Він був стрільцем-помічником гранатометника.

27 серпня 2024 року – загинув випускник, командир механізованої роти Роман Шаповал під час виконання бойового завдання в Куп’янському районі на Харківщині, поблизу населеного пункту Петропавлівка. Лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2025, посмертно).

В серпні 2024 року – загинув випускник, майстер спорту України міжнародного класу з боксу, чемпіон України, призер Європи та багаторічного члена національної збірної команди України Денис Ящук. Він віддав своє життя, захищаючи нашу державу від російського агресора.

Ми маємо святий обов’язок зберігати пам’ять про кожного з них, розповідати їхні історії та передавати приклад відваги наступним поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті буде дороговказом до миру й свободи.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – це воїни світла, справжні герої, чиї імена навіки вписані золотими літерами в літопис нашої держави. Вони назавжди залишаться у наших серцях.

З 2014 року, від початку окупації росією Криму і Севастополя, мартиролог національного пантеону українських героїв поповнюється іменами тих, хто поліг на новому етапі національно-визвольної боротьби. Серед них, як не гірко, багато сковородинівців. Липень має дати їх народження та повернення додому «на щиті». Згадаймо їх та, в їх особі, усіх полеглих героїв і героїнь.

01 липня 1995 року – 31-річчя від дня народження Олександра Підборіжного. Народився у місті Олешки Херсонської області, після чого став на шлях опанування політології в нашому університеті. Олександру полюбився Переяслав, тому, здобувши освіту, він залишився тут жити. Був відчайдушним, палким патріотом рідної землі. Свій шлях боротьби за майбутнє України почав ще 30 листопада 2013 року. Та ніч на Євромайдані, коли бійці спецпідрозділу «Беркут» жорстоко побили понад 80 учасників акції, більшість із яких були студентами, стала початком Революції Гідності. Олександр був одним із тих мирних протестувальників. З того Майдану для нього і почалася справжня війна за незалежність країни, а 8 вересня 2022 року вона для нього закінчилася… Нині пам’ять про Олександра гідно вшановується: зокрема, його портрет розміщено на народному меморіалі Героїв на Майдані Незалежності у Києві.

17 липня 1993 року – 33-річчя від дня народження захисника-сковородинівця Сергія Тарасюка. Спочатку – АТО, потім – війна повномасштабна. Від Київщини – до Донеччини. Від водія – до механіка самохідної артилерійської установки. Від простого солдата – до Героя. Про це свідчать його нагороди: медалі «За участь в АТО», «За жертовність і любов до України», почесна відзнака «Хрест 54 ОМБр», орден «За мужність» ІІ ступеня та ІІІ ступеня – посмертно.

25 липня 1996 року – 30-річчя від дня народження Артема Тхеа Суонга. З дитинства займався Ушу у Броварській спортивній школі, став майстром спорту України міжнародного класу та входив до складу національної збірної України. Він – багаторазовий чемпіон України, триразовий чемпіон Європи, бронзовий призер чемпіонату світу та володар Кубка світу. Його спортивні досягнення прославляли Україну на міжнародній арені та стали прикладом для молодого покоління. У 2023 році Артем вступив до лав Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у бойових діях поблизу Оріхово-Василівки Бахмутського району Донецької області, де проявив себе як рішучий, мужній і відповідальний командир (героїчно загинув 4 січня 2024 року внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу в районі Авдіївки).

2 липня 2024 року – друга річниця загибелі Сергія Потапенка. Здобувач факультету фінансово-економічної і професійної освіти, солдат Сергій Потапенко загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ударно-штурмових дій поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області у горнилі боротьби за незалежність України. Півтора року він вважався зниклим безвісти, доки на початку 2026 року не надійшло остаточне підтвердження його загибелі.

12 липня 2024 року – друга річниця загибелі Сергія Тарасюка. 17 липня 2024 року він збирався зустріти свій 31-ий день народження вдома з сином, мамою, сестрою, братом, з рідними і друзями, заради яких він пішов на захист української землі і кожного з них. І він повернувся додому саме в цей день. На щиті. Навіки…

Ми зобов’язані берегти їхні імена та історії, передаючи їхній героїчний приклад майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні герої, чиї імена навічно вкарбовано золотими літерами в історію нашої Батьківщини. Назавжди у наших серцях!

Перший місяць літа завжди несе у собі тепло та надії, проте для родини Університету Григорія Сковороди в Переяславі він також сповнений тихого смутку та глибокої шани. Червень об’єднує в собі низку болісних і водночас величних дат, що нагадують про безпрецедентну мужність та самопожертву наших випускників і студентів. Вони відклали свої мирні професії, навчання та амбіції, щоб стати щитом для всієї країни.

Пам’ятати їхні імена, вшановувати їхній чин і передавати цю пам’ять прийдешнім поколінням – наш святий обов’язок, адже саме завдяки їм ми маємо шанс на вільне майбутнє.

• 2 червня 1969 року – день народження випускника філологічного факультету за спеціальністю «Середня освіта (Українська мова та література)» Віталія Краснюка (позивний «Сокіл»). Він був не лише військовим, а й талановитим артистом, журналістом і громадським діячем. Віталій пішов добровольцем ще у 2014 році, а з початком повномасштабного вторгнення воював у найгарячіших точках Київщини та Чернігівщини. Загинув 10 березня 2022 року поблизу села Гаврилівка, зупиняючи колону російських танків. За життя був удостоєний численних нагород і так і не встиг дізнатися, що йому присвоїли звання майора СБУ.
• 3 червня 2000 року – народився Владислав Генкель, студент ІІ курсу спеціальності «Професійна освіта (Цифрові технології)». Владислав обрав шлях воїна, служачи командиром відділення снайперів роти вогневої підтримки. Він героїчно віддав життя від отриманих поранень під час бойових дій на території Курської області рф.
• 4 червня 1991 року – день народження Дениса Ящука. Цьогоріч, у 2026-му, йому мало б виповнитися 35 років. Денис – випускник факультету фізичної культури, спорту і здоров’я. Окрім міцного, залізного характеру та позитивного погляду на життя, про які згадують побратими та друзі, він був видатним спортсменом: майстром спорту України міжнародного класу з боксу, чемпіоном України, призером Європи та багаторічним членом національної збірної.
• 21 червня 1988 року – народився випускник 2009 року історичного факультету за спеціальністю «Середня освіта (Історія)» Олександр Крот. «Сашуля», як лагідно називала його родина, пішов добровольцем на фронт в 2022 році. Він зник безвісті після прямого влучання російського артилерійського снаряду в бліндаж разом з десятьма побратимами. Разом з побратимами захищав Україну від путінської орди.

• 10 червня 2024 року (другі роковини) – поліг у бою Микола Коханівський, випускник 2011 року фінансово-гуманітарного факультету. Він був безкомпромісним українським націоналістом-революціонером і багаторічним командиром Добровольчого батальйону «ОУН». Справжній бойовий Провідник, який завжди йшов попереду і безпосередньо вів у бій своїх соратників.
• 16 червня 2024 року (другі роковини) – трагічно загинув Ігор Хлань, студент 3 курсу заочної форми навчання історичного факультету. Його життя обірвалося під ворожим вогнем поблизу Красногорівки на Донеччині, коли він виконував бойове завдання з недопущення просування окупантів.
• 18 червня 2023 року (треті роковини) – під час виконання бойового завдання у районі тієї ж Красногорівки загинув солдат Олександр Горбатенко. Випускник історичного факультету захищав Україну з серпня 2022 року, служив старшим сапером першого відділення інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону ЗСУ.

Життєвий шлях кожного з них – це літопис безмежної любові до рідної землі, сталевої волі та найвищої жертовності. Вони взяли до рук зброю не заради війни, а заради миру, ставши на захист нашої мови, ідентичності та свободи. Нехай світло їхньої слави завжди осяює шлях для нас і майбутніх поколінь українців.

Слава Героям! Вічна і світла пам’ять!

12 березня 2025 року, в актовій залі Університету Григорія Сковороди в Переяславі пройшов благодійний показ документального фільму «Да Вінчі», який розповідає історію Дмитра Коцюбайла – Героя України, добровольця і командира штурмового батальйону, який став символом боротьби за свободу.

Кілька сотень присутніх не тільки мали змогу більше дізнатися про легендарного воїна, наживо поспілкуватися з продюсером стрічки й сестрою Героя України, а й зібрали понад 7000 гривень для 1-й окремого штурмового батальйону ім. Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».

Показ стрічки став можливим за підтримки Університету Григорія Сковороди в Переяславі в особі ректора Віталія Коцура, зокрема відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю й Наукового товариства університету в особі їх очільниці Оксани Луцик та соціально-гуманітарного відділу в особі керівника Вадима Домарецького, які підтримали ініціативу випускника закладу Валерія Новородовського, який виступив сполучним містком до того, аби в цей день відбулася презентація стрічки в нашому місті та університеті.

Близько опівдня в залі почало лишатися все менше посадкових місць – подивитися стрічку про шлях героя починаючи з участі в Революції Гідності, де він уперше виявив свою готовність захищати громадянські права, і закінчуючи службою на фронті, зокрема в найгарячіших точках війни на Сході України, прийшли не тільки викладачі та здобувачі УГСП, а й містяни, школярі чи не усіх закладів середньої освіти міста, вихованці коледжу та ліцею-інтернату «Патріот». За мить усі отримали змогу познайомитися з особливими гостями – продюсером фільму Назаром Борушком та сестрою «Да Вінчі» Олександрою Коцюбайло, яка є курсанткою Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка та військовослужбовицею 1-го окремого штурмового батальйону ЗСУ імені Дмитра Коцюбайла.

Як розповів продюсер стрічки Назар Борушок, до презентації фільму в Переяславі він вже представив його у Сполучених Штатах Америки, зокрема в Чикаго та Нью-Йорку, а також у Великій Британії та більшості країн Європи:

«Звісно, цей фільм був у прокаті по всій Україні. Для мене було честю бути одним із його творців. Дякую Богу за можливість особисто знати Дмитра Коцюбайла. Без перебільшення можу сказати, що він, перш за все, велика людина, великий воїн. Це людина, яка сформувала себе на війні та виросла на ній», – зазначив Назар та додав, що мета цього фільму – продемонструвати, що перетворило скромного, худорлявого хлопця на міцний символ нації.

Сестра Героя Олександра Коцюбайло також поділилася своїми думками, звертаючись до глядачів:

«Я бажаю, щоб цей фільм не залишив вас байдужими. Щоб комусь він дав привід для роздумів, когось надихнув. Дмитро вартий того, щоб його пам’ятали. Ви можете запитати, чому ми переглядаємо ці фільми, відвідуємо такі події? Тому, що саме через них людина продовжує жити. Адже вона живе доти, доки її пам’ятають».

Надалі на півтори години глядачі поринули у світ «ДаВінчі». Стрічка розповідає про життєвий шлях Героя України Дмитра Коцюбайла – від дитячих років до його останнього бою. Це не лише історія військових звитяг, а й глибокий, особистий портрет людини, яка стала символом незламності нації.

У кінострічці використано архівні кадри та спогади його рідних, друзів і побратимів – матері Оксани Коцюбайло, сестри Мар’яни Коцюбайло, нареченої та керівниці медичної служби батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліни Михайлової. Своїми думками про Дмитра діляться й Головнокомандувач Збройних Сил України (2021-2024 рр.) Валерій Залужний, командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Сергій Філімонов, а також інші побратими і посестри, які разом із ним пройшли шлях від часів проведення антитерористичної операції до широкомасштабного російського вторгнення. Окрім інтерв’ю, у фільмі представлено унікальні архівні матеріали^.

Після перегляду фільму всі глядачі на кілька хвилин встали та подарували оплески її творцям. Не інакше, вони були глибоко вражені зворушливою історією Дмитра. Надалі було помітно, що і модератору і учасникам обговорення, які брали слово, направду було складно говорити.

Глядачі висловлювали слова щирої вдячності творцям цього документального фільму та мали про що запитати у продюсера та сестри Героя України. Серед іншого запитували, що ще планують для пошанування пам’яті Дмитра Коцюбайла та які набутки, поза стрічкою та музеями ДаВінчі, є наразі.

Олександра Коцюбайло розповіла, що до  дня народження Дмитра наприкінці минулого вийшла ще одна документальна стрічка «Назавжди присутній». Відео розкриває тему того, як Дмитро продовжує жити у мистецтві – присвячених йому картинах, виставках, фільмах, муралах, музеях тощо. «Людина продовжує жити до тих пір, доки живе пам’ять про неї!», – зазначають творці документального надбання, яке усі охочі можуть додатково переглянути тут.

Надалі у Олександри цікавилися тим, завдяки кому і чому, на локальному рівні, поза захопленням постатями Степана Бандери та Романа Шухевича, у Дмитра опроявилася така глибока любов до України та надзвичайна сміливість, що з 18-річного віку повела його на подій Революції Гідності і, згодом, на війну.

«Ми з Івано-Франківщини – регіону, який має багато історії пов’язаної із діяльністю ОУН та УПА. Ця пам’ять там зберігається, а у нашому селі, навіть, збережено повстанські криївки. Дмитро не був далекий від історії – він завжди цим цікавився, надихався людьми, які боролися за Україну, щоб вона жила. Цим і надихався, і, я думаю, що це і регіон повпливав на його позицію», – відповіла Олександра.

Коментуючи питання щодо ставлення гостей до молодіжних націоналістичних організацій, продюсер стрічки Назар Борушок зазначив, що все, що може якось говорити Україні, громаді й світу про все, що з нами нині відбувається, потрібно робити. Ба більше, Борушок є засновником однієї із таких організацій.

«Усе, що може зберегти пам’ять про діючих військових і тих, хто віддав своє життя та здоров’я – це свята справа», – зауважив Назар, а Олександра Коцюбайло додала, що такі організації задають правильні напрямки для молоді.

Надалі продюсер розповів про те, наскільки складно було просувати стрічку яка вийшла під час повномасштабного вторгнення. За його словами, промоція відбувалася без залучення жодних рекламних коштів – розголосу надала підтримка волонтерів, відомих блогерів, військових і популярних telegram-каналів, які допомагали поширювати інформацію про покази.

«Коли в Україні знімають повнометражні фільми і потім виводять в прокат, то виділяють мільйони гривень тільки на просування. Фільм «Да Вінчі» підтримала неймовірно велика кількість людей. Для мене це було неочікуваним. Зараз у рейтингу документальних фільмів стрічка займає перше місце в Україні», – додав та уточнив, що наразі, за припущенням творців, в Україні та поза її межами фільм переглянуло більше мільйона глядачів.

Забігаючи наперед, зараз Борушок працює над стрічкою про першу президентську бригаду, підрозділ «Буревій». За його словами, знімальний процес уже в розпалі, а картина вже десь за чотири місяці розповість про сім унікальних історій різних військовослужбовців – від цивільного життя до військового шляху.

Щемким моментом стало те, коли Олександра Коцюбайло, у відповідь на питання з мережі (організатори показу передбачити прийом питань від охочих у Instagram та Telegram – прим.авт.) пригадала день, коли сім’я дізналася про смерть Дмитра. За її словами, трагічна звістка прилетіла до Коцюбайлів з-за кордону, від двоюрідної сестри.

«Це був тотальний шок. Бо ти зустрічаєшся з цим вперше і не знаєш, що з цим робити. Це, по суті, була моя перша втрата – ніхто у родині не помирав і не гинув доти. Це був важкий удар для нашої сім’ї, і досі продовжує ним бути. Думаю, цей біль не стихатиме до кінця нашого життя, бо Дмитро став великою частиною нас. Ця втрата спустошує, і робить дуже велику дірку всередині тебе, яку немає чим заповнити. Бо людини вже немає. Але нести пам’ять про Дмитра – це моя місія. Тільки так я можу, хоч трішки, рятуватися від цього болю», – поділилася Олександра та проінформувала про те, чим нині займається підрозділ який очолював ДаВінчі, військовослужбовицею якого нині вона є. Зараз 1 ОШБ ЗСУ імені Дмитра Коцюбайла перебуває на покровському напрямку та потребує постійної допомоги. Усе, що дають захисникам, є розхідниками, тож вони мають дуже велику надію на небайдужих людей, яким не все одно до цієї війни і до України.

Звісно ж, учасників презентації цікавило, як саме молодь може долучитися до підтримки України у цей непростий час поза волонтерством та військом; що дивитися, слухати та читати для підняття українського духу; якою бачив перемогу української нації ДаВінчі та багато іншого.

Наостанок хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам’ять всіх, хто віддав своє життя через вторгнення російської федерації в Україну, невинних дітей, мирних українців та всіх наших співвітчизників. Також гучними оплесками присутні подякували Збройним Силам України, Силам Оборони України, Нацгвардії та прикордонникам, ГУР, СБУ, ДСНС, Нацполіції, медикам, волонтерам, рятувальникам та всім нескореним українцям.

«Кожен з вас, певною мірою, герой – бо ви залишаєтесь тут, живете та навчаєтесь в умовах війни, тривог та комендантської години. А ще шахедів, прильотів і ракет. Але, попри все це, ви знаходите в собі сили і натхнення ходити в ваші заклади освіти, навчатися і бути перспективними для своєї держави. Це дуже важливо, адже нікого з вас нічого не тримає від того, аби виїхати зараз закордон. Важливо пам’ятати найважливіше – тільки спільними зусиллями ми здатні вибити ворога звідси», – сказав наостанок Назар Борушок.

Наостанок від імені університету та його ректора, усіх присутніх глядачів, організатори подякували Назару Борушку та Олександрі Коцюбайло за надану честь та цю важливу зустріч і презентацію фільму, а також передали їм подарунки від університету. На фінал зробили спільну світлину із залом, після чого лишили підписи в залі інформаційних технологій «Чумацький шлях».

Під час заходу вдалося зібрати 4000 гривень у спеціальну скриньку та ще близько 3000 гривень на банку підрозділу 1-й окремий штурмовий батальйон ім. Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» – усі ці кошти вже перераховано підрозділу.

Фільм «Да Вінчі» став потужним нагадуванням про силу духу українських захисників та вкотре підтвердив, що пам’ять про Героїв залишається в серцях українців назавжди. Захід завершився загальним усвідомленням того, наскільки важливо пам’ятати подвиги захисників і гідно продовжувати їхню справу.