20 лютого 2026 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відбулися пам’ятні заходи з нагоди Дня Героїв Небесної Сотні – дня вшанування тих, хто першими віддали життя за свободу, гідність та європейське майбутнє України під час Революції Гідності 2013-2014 років.

О 10:00 на другому поверсі першого корпусу університету відбулося пам’ятне зібрання за участі керівництва університету, науково-педагогічних працівників, співробітників та здобувачів вищої освіти. Ведучий заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій і зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін, відкрив зібрання словами подяки за єдність громади університету та наголосив, що День Героїв Небесної Сотні – це не просто дата, а внутрішній дороговказ для кожного українця.

«Ми зібралися для вшанування пам’яті перших жертв у нашому новітньому протистоянні з росією. Ті люди вийшли на Майдан, бо зрозуміли небезпеку для української державності, мови, культури. Вони усвідомили, що мовчання означатиме втрату свободи. День Героїв Небесної Сотні – це день для нас, щоб ще раз заявити: їхні жертви були недаремними», – підкреслив він.

До слова було запрошено ректора університету, безпосереднього учасника подій Революції Гідності, доктора історичних наук, професора Віталія Коцура. Звертаючись до колег і студентства, він наголосив на атмосфері єдності, що панувала на Майдані, коли не мало значення, хто ти – студент, викладач чи працівник будь-якої сфери.

«Тоді всіх об’єднала спільна мета – захист свободи й гідності. Для українців це не абстрактні поняття, а світоглядна основа. Гасло «вбити в собі раба» стало визначальним. Революція Гідності стала початком новітнього етапу нашої боротьби. Саме за ці цінності люди виходили тоді і за них сьогодні українці продовжують боротьбу. Ми повинні це пам’ятати, навчати наших дітей і підтримувати одне одного, адже без єдності нам буде важко перемогти», – наголосив Віталій Вікторович.

Ректор зауважив, що події 2013-2014 рр. стали точкою неповернення для українського суспільства та початком нового етапу державотворення. Пам’ять про Героїв Небесної Сотні, за словами ректора, невіддільна від сучасної боротьби українського народу проти російської агресії. Саме з Майдану сотні юнаків і дівчат у 2014 році пішли добровольцями на Схід, ставши основою перших батальйонів. Сьогодні їхню справу продовжують Захисники й Захисниці України, доводячи, що вибір на користь свободи й гідності залишається незмінним.

На завершення присутні запалили свічки пам’яті та вшанували хвилиною мовчання Героїв Небесної Сотні й усіх, хто віддав життя за Україну в російсько-українській війні.

По опівдні пам’ятні заходи продовжилися у межах постійно діючої виставки «Соборна українська держава – вільна і міцна», що з кінця січня експонується в укритті №1 корпусу №1 університету. Сьогодні оглянути її завітали третьокурсники ЗП(ПТ)О «Переяславський професійний коледж» разом із викладачами. На відкриття, аби особисто поспілкуватися з відвідувачами, завітав й ректор університету, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур.

Віталій Вікторович провів відкриту, щиру розмову з молоддю про те, що означає бути українцем сьогодні. Він говорив про національну ідентичність як про поєднання мови, історії, свободи та відповідальності. Особливу увагу приділив революційним хвилям – Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013–2014 років, які стали переломними моментами в пробудженні громадянської свідомості.

«Революція Гідності – це не лише масовий протест, це момент, коли українці остаточно усвідомили: свобода, гідність і незалежність – це не подарунок, а те, за що треба боротися щодня. Тоді тисячі людей вийшли на Майдан, а потім пішли захищати країну на фронт. Без цих подій наша нація формувалася б значно повільніше. Сьогодні ви, молодь, маєте те, чого не мали попередні покоління: можливість вільно говорити, вчитися, подорожувати, критикувати владу, будувати власний світогляд. Освіта – це ваш інструмент: коледж дає практичні навички, університет – критичне мислення й ширший горизонт. Війна показала: мужність і єдність – це основа виживання нації. Боротьба за мову, гідність, незалежність триває, і саме від вашого свідомого вибору залежить, якою буде Україна завтра», – наголосив ректор.

Він підкреслив, що кожен може бути частиною цієї боротьби – на фронті чи в тилу, через навчання, волонтерство, збереження культури. Молоде покоління, за словами ректора, – це ключ до майбутнього, а знання історії та рідної мови – фундамент сильної громадянської позиції.

Після виступу ректора слово взяли люди, яких об’єднали події Майдану, війна та волонтерство:

• Світлана Шевченко щиро поділилася з присутніми та здобувачами коледжу своїми особистими спогадами про майданівські часи, земляків-майданівців, викладачів та студентів УГСП які стали до руху опору в найбуремніші дні і ночі Революції Гідності.
• Микола Товкайло з великою емоційністю говорив про історичний контекст: століття боротьби українців проти імперських впливів, здобуття незалежності 1991 року, помилки виборів і те, як постгеноцидна травма впливала на рішення суспільства. Він наголосив на важливості національно свідомого вибору влади, професіоналізму та чесності. Водночас закликав налаштовуватися на перемогу й позитив: «Ми мусимо перемогти. Іншого виходу немає. А для цього потрібно думати про інтерес України – міцну державу, нормальних людей при владі, які не крадуть, а працюють для добра всієї країни».
• Інна Марченко, відома в громаді волонтерка, розповіла про свою щоденну роботу: регулярні поїздки на передову, передачу всього необхідного бійцям, підтримку їх морально. Учасники згадували її як приклад непохитної стійкості – жінку, яка не зраджує принципам, не йде на компроміси з гідністю й робить більше, ніж може здаватися можливим. Звучали слова подяки: «Її волонтерський рух – один із найпотужніших, її прапор Майдану став символом на виставці, а її слова «я мало роблю для своїх хлопчиків» – це про постійне бажання робити більше».
• Руслана Потапенко, дружина Ярослава Потапенка – учасника Майдану, історика, який передбачав велику війну ще в 2014 році, – розповіла про феномен українського волонтерства, який народився саме на Майдані, коли держава була на межі краху. Вона підкреслила силу духу людей, які не відсиджувалися, а діяли: студенти, викладачі, звичайні громадяни. Руслана згадала свого чоловіка як лідера, який згуртував переяславців на Майдані, вів їх мудрою порадою й розумінням історії. Вона закликала молодь пишатися своєю професією (вишивання, творчість, культура), бо саме через неї можна нести українську ідентичність у світ. Завершила виступ словами про унікальних людей поруч: Інну Марченко, Світлану Шевченко – тих, хто завжди в перших лавах боротьби за цінності.

Екскурсію виставкою провела її координаторка, старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Наталія Заїка. Вона детально провела гостей через експонати: фотографії учасників Революції Гідності з Переяслава, особисті речі майданівців, документи, символіку Революції Гідності, показуючи прямий зв’язок між подіями 2013-2014 років і нинішньою війною. Події які почалися з 2022 року поповнили експозицією артефактами великої війни –  тут є речі, передані місцевим добровольчим формуванням чи привезені студентами-захисниками і студентками-захисницями України: уламки КАБ-ів, хвостовики, тубуси, гільзи, уламки, казанки, каски, амуніція, трофеї, бойові стяги, шеврони і пам’ятні світлини, книги, карти, гасла тощо.

На завершення всі разом вшанували пам’ять полеглих Героїв хвилиною мовчання біля стенду виставки, запаливши свічки пам’яті.

Ці заходи в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі стали яскравим прикладом передачі досвіду поколінь: від спогадів про Майдан – до сучасної боротьби, від розмов про історію – до закликів діяти сьогодні. Пам’ять про Героїв Небесної Сотні живе в серцях і надихає продовжувати шлях до вільної, соборної та міцної України.

Початок року завжди багатий на, не по-зимовому, теплі спомини про героїв-сковородинівців полеглих у горнилі російсько-української війни. Вони незмінно болять і гірчать. У ці святкові дні згадаймо полеглих героїв і героїнь, які народилися чи полягли на полі бою у січні та лютому.

• 1 січня 1992 року – народився студент 4 курсу заочної форми навчання спеціальності «Географія» факультету природничої освіти Олександр Лавров.  Він служив гранатометником десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А4635.
• 10 січня 1989 року – народився випускник факультету фізичної культури, спорту і здоров’я уродженець Донеччини Денис Андрусенко. За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ще у липні 2015 року було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
• 12 січня 1997 року – день народження студента факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Дениса Манчука. З початком російського вторгнення в 2014 році покинув навчання та став до лав «Азову» в 2015-му, мав позивний «Гуді».
• 29 січня 1978 року – дата народження студента факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі, захисника Едішера Кварацхелії. Чоловік служив у 25-му окремому мотострілецькому батальйоні «Київська Русь», що в складі 54-ї механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Був стрільцем-помічником гранатометника. За свою службу був нагороджений медаллю за участь у боях на Світлодарській дузі, нагрудним знаком «За зразкову службу» та медаллю «За жертовність і любов до України».
• 14 лютого 1995 року – день народження Валентина Коваленка. З 8 травня 2018 року по 24 листопада 2021 року Валентин служив у Збройних силах України, був учасником антитерористичної операції. Під час служби він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Після закінчення контрактів молоді люди жили у Скалівських Хуторах, а після одруження, 31 травня 2022 року, разом служили в роті охорони при третьому відділі Голованівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У жовтні 2023 року боєць пішов на фронт, воював на Донецькому напрямку та Харківщині – бувши оператором дронів, збирав розвідувальну інформацію, здійснював ударні місії та коригував артилерійський вогонь.
• 16 лютого 1995 року – дата народження випускника факультету гуманітарно-природничої освіти та соціальних технологій, уродженця Полтавщини, старшого лейтенанта Валерій Хохлов. Після закінчення навчання підписав контракт і розпочав службу у в/ч А1499. Брав участь в Операції об’єднаних сил на Сході України. Указом Президента України від 20 червня 2022 року №429 був нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 
• 17 лютого 1982 року – випускник історичного факультету Університету Григорія Сковороди в Переяславі 2004 року, захисник Олександр Романюк. Захисник, який своєю сміливістю показав, що любов до Батьківщини сильніша за страх був оператором-радіотелефоніста стрілецького батальйону військової частини А1619.

• 4 січня 2024 року – друга річниця загибелі випускника факультету історичної і соціально-психологічної освіти, захисника Максима Васильченка. Він з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до місцевого ТрО, після закінчення навчання в університеті підписав контракт і вступив до лав ЗСУ, пройшов вишкіл і відразу потрапив у найгарячішу ділянку фронту.
• 20 січня 2023 року – у цей день два роки тому загинув Денис Манчук. Указом президента від 14 березня 2023 року солдата посмертно нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня
• 14 лютого 2025 року – у день свого народження внаслідок влучання російського FPV-дрона біля Куп’янська Харківської області. загинув Валентин Коваленко. У нього залишились дружина, мама й сестри.
• 25 лютого 2024 року – спливає два роки, як загинув захисник, студентом ІІ курсу заочної форми навчання факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Віталій Варченко. 25 лютого 2024 року після 7 діб важких випробувань і виконаних бойових задач військовослужбовець мав вибувати на відпочинок, аби за декілька днів знову рятувати життя і нищити ворога. О 22.00 в десантне відділення БМП, на якому рухався головний сержант Віталій Варченко, влучила ракета ворожого протитанкового ракетного комплексу, обірвавши його життя. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі головний сержант Варченко Віталій Федорович  нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Зберігаймо в серцях імена всіх полеглих Героїв, бережімо їхні життєві історії та подвиги боротьби. Нехай вічне світло їхньої пам’яті освітлює наш спільний шлях до справжнього миру й свободи.

Випускники та студенти Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні Герої, чиї імена золотими літерами вписано в одвічну історію України. Назавжди в строю, назавжди в наших серцях!

Понад десять років Україна втрачає найкращих синів і доньок у боротьбі з російським агресором. У національному мартирологу поруч з іменами звитяжців різних поколінь – імена наших сковородинівців, які ще з 2014 року стали до лав опору на черговому етапі нашої національно-визвольної боротьби.

Жовтень і листопад незмінно мають дати їхнього народження та повернення додому «на щиті». Згадуємо їх із глибокою шаною – так само, як і всіх захисників і захисниць, чиї життя стали жертвою свободи України.

6 жовтня 1994 року народився Іван Коваль – молодший сержант Збройних Сил України та випускник факультету природничої освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року його підрозділ – 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого – перебував у Житомирській області і мав вирушити на захист Києва, проте через поломку БТР це стало неможливим. Після ремонту техніки Іван особисто лагодив свій БТР і разом із побратимами вирушив на Миколаївщину, демонструючи самовідданість та відповідальність. 25 березня у БТР, у якому перебували солдати, влучили ворожі снаряди, проте всім вдалося вижити завдяки злагодженості та мужності команди. Уже 27 березня, обороняючи село Благодатне на Миколаївщині, Іван Коваль разом із побратимами потрапив під обстріл фосфорними снарядами, залишивши по собі приклад відданості, сміливості та жертовності. Нині він мав би відзначати своє 31-річчя, і його ім’я, як і імена всіх загиблих захисників, назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів і всієї університетської спільноти.

26 жовтня 2000 року народився Дмитро Рейниш, здобувач IV року заочної форми навчання та боєць полку «Азов», відомий під позивним «Рекс». У 2020 році він чітко вирішив вступити до Окремого загону спеціального призначення Національної Гвардії України «Азов». З початком повномасштабної фази війни, Дмитро служив артилеристом і разом із побратимами обороняв Маріуполь, згодом перейшов у піхоту. Під час виконання бойового завдання їх оточили, «Рекс» допоміг пораненому побратиму, але через обставини вони змушені були розділитися, і Дмитро отримав чисельні кульові поранення. Йому було лише 21 рік на момент загибелі. Цього жовтня він міг би відзначати своє 25-річчя, і пам’ять про його мужність, відданість та жертовність назавжди залишиться в серцях рідних, друзів та всіх, хто знав і шанував Героя.

30 жовтня 1987 року народився Андрій Місюкевич, випускник факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі та боєць 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, відомий під позивним «Дрон». Із початком повномасштабного вторгнення він став на захист країни у лавах місцевої ТрО, згодом приєднався до Добровольчого Українського Корпусу, а потім служив водієм у лавах ЗСУ. Під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині Андрій отримав смертельну вибухову травму. Йому було 38 років, а його приклад відваги, відповідальності та любові до Батьківщини надихає усіх, хто його знав, і назавжди залишиться в пам’яті рідних і побратимів.

16 листопада 1996 року народився Фелікс Куртаніч, студент IV курсу спеціальності 052 «Політологія» факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій. Він служив у батальйонах «Карпатська Січ», «Донбас» та «Айдар» і активно брав участь у бойових діях на Сході України. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Фелікс був на передових позиціях у Авдіївці, Широкиному, Пісках та Кримському. Загинув під час боїв у Рубіжному на Донеччині у квітні того ж року. Нині Феліксу виповнилося б 29 років, а його його мужність і відданість Батьківщині завжди житимуть у серцях рідних, друзів і всіх, хто його шанував.

10 жовтня 2022 року назавжди обірвалося життя першокурсника факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Університету Григорія Сковороди в Переяславі Едішера Кварацхелії. Він мужньо захищав Україну у складі 25-го окремого мотострілецького батальйону «Київська Русь», продовжуючи свою бойову службу, розпочату ще у 2014 році. Едішер народився в Цаленджисі, на заході Грузії, де у 2008 році брав участь у захисті батьківщини від російської агресії. Коли десять років потому розпочалася війна на Сході України, він не вагаючись продовжив боротьбу з окупантами вже на українській землі, віддаючи своє життя за свободу і незалежність нашої країни.

10 листопада 2022 року на Донеччині загинув молодший сержант 66-ї окремої механізованої бригади, студент І курсу спеціальності «Публічне управління та адміністрування» факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій Павло Синиця. Через інтенсивні обстріли його тіло протягом трьох діб не могли забрати з поля бою. Павло зустрів повномасштабне вторгнення 24 лютого вже з бойовим досвідом, адже війна для нього розпочалася значно раніше. Його відвага, стійкість і самопожертва назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів і побратимів.

Сковородинівці, шануймо пам’ять усіх, хто віддав життя за нашу свободу, зберігаймо розповіді про їхній шлях, подвиги та боротьбу, передаваймо їх наступним поколінням. Нехай пам’ять про цих героїв завжди освітлює наш шлях до миру і незалежності.

Випускники та студенти Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні захисники, чиї імена назавжди залишаться в історії України. Вони завжди будуть поруч у наших серцях і пам’яті!

Від після початку російської окупації Криму та Севастополя та початку війни на Сході України у 2014 році, національний пантеон полеглих українських героїв поповнюється все новими і новими іменами. У перший день осені згадуймо про сковородинівців, які віддали життя за Україну та повернулися до рідного дому «на щиті» у вересні.

• 12 вересня – 28-річчя випускника-політолога, захисника Івана Маковецького. Після отримання диплома в 2019 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Захисник Іван Маковецький з Ковельщини загинув на фронті за пів року до того, як народилася його донька. Ще до своєї смерті він обрав для дитини ім’я, але не встиг побачити її усмішку. Його історія, якою нещодавно поділилося інтернет-видання «БУГ» – це біль, гордість і незламна любов до України та родини.
• 28 вересня – 32-річчя випускника бакалаврату факультету фінансово-економічної і професійної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі 2021 року випуску Романа Шаповала, який загинув 27 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в Куп’янському районі на Харківщині, поблизу населеного пункту Петропавлівка. Указом Президента України №108 від 21 лютого 2025 року, йому посмертно присвоєно найвище державне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»

• 8 вересня 2022 року – треті роковини смерті захисника, випускника університету Олександра Підборіжного. Близько 12:00 5 вересня 2022 року по позиції, де перебував старший солдат Олександр Підборіжний, противник наніс ворожий удар «дроном-камікадзе», внаслідок чого останній отримав тяжкі поранення. На місці події старшому солдату було надано домедичну допомогу та евакуйовано до медичного закладу в місто Дніпро для надання медичної допомоги. Попри намагання медиків, 8 вересня 2022 року  близько 23:30 хвилин старший солдат Підборіжний від отриманих травм загинув.
• 19 вересня 2022 року – біля села Барабашівка на Харківщині загинув випускник факультету гуманітарно-природничої освіти та соціальних технологій, уродженець Полтавщини, старший лейтенант Валерій Хохлов. Сковородинівець підірвався на мінно-вибуховому пристрої, який встановили російські військові. У Валерія залишилися батьки, дружина та донька.
• 1 вересня 2024 року – перші роковини загибелі випускника 2007 року спеціальності «Середня освіта (Музичне мистецтво)» факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Андрія Місюкевича. Із початком повномасштабного російського вторгнення чоловік став на захист своєї країни у лавах місцевої ТрО. Згодом долучився до Добровольчого Українського Корпусу, а потім опинився у 67-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Під час виконання бойового завдання боєць зазнав смертельної вибухової травми. Воїнові було 37 років. Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали Андрія у селі Супоївка на Київщині. Удома на воїна чекали син Назар, батько Микола Іванович і мати Галина Семенівна.

Ми зобов’язані берегти їхні імена та історії, передаючи їхній героїчний приклад майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні герої, чиї імена навічно вкарбовано золотими літерами в історію нашої Батьківщини. Назавжди у наших серцях!

У серпні ми з шаною згадуємо імена тих, хто віддав своє життя за Україну – наших відважних героїв, які загинули заради свободи, гідності та миру. Серед них і ті, хто пішов у вічність саме в серпневі дні, і ті, хто народився цього місяця – символічно, адже їхнє життя стало уособленням сили духу та любові до Батьківщини. Ми пам’ятаємо кожного з них, схиляємо голови перед їхнім подвигом і вічно зберігатимемо їх у серці.

З 2014 року, від початку окупації росією Криму і Севастополя, мартиролог національного пантеону українських героїв поповнюється іменами тих, хто поліг на новому етапі національно-визвольної боротьби. Серед них, як не гірко, багато сковородинівців. Липень має дати їх народження та повернення додому «на щиті». Згадаймо їх та, в їх особі, усіх полеглих героїв і героїнь.

01 липня 1995 року – 30-річчя від дня народження Олександра Підборіжного. Народився у місті Олешки Херсонської області, після чого став на шлях опанування політології в нашому університеті. Олександру полюбився Переяслав, тому, здобувши освіту, він залишився тут жити. Був відчайдушним, палким патріотом рідної землі. Свій шлях боротьби за майбутнє України почав ще 30 листопада 2013 року. Та ніч на Євромайдані, коли бійці спецпідрозділу «Беркут» жорстоко побили понад 80 учасників акції, більшість із яких були студентами, стала початком Революції Гідності. Олександр був одним із тих мирних протестувальників. З того Майдану для нього і почалася справжня війна за незалежність країни, а 8 вересня 2022 року вона для нього закінчилася…

17 липня 1993 року – день народження захисника-сковородинівця Сергія Тарасюка. Спочатку – АТО, потім – війна повномасштабна. Від Київщини – до Донеччини. Від водія – до механіка самохідної артилерійської установки. Від простого солдата – до Героя. Про це свідчать його нагороди: медалі «За участь в АТО», «За жертовність і любов до України», почесна відзнака «Хрест 54 ОМБр», орден «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.

25 липня 1996 року – Артем Тхеа Суонг. З дитинства займався Ушу у Броварській спортивній школі,став майстром спорту України міжнародного класу та входив до складу національної збірної України.
Він — багаторазовий чемпіон України, триразовий чемпіон Європи, бронзовий призер чемпіонату світу та володар Кубка світу. Його спортивні досягнення прославляли Україну на міжнародній арені та стали прикладом для молодого покоління. У 2023 році Артем вступив до лав Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у бойових діях поблизу Оріхово-Василівки Бахмутського району Донецької області, де проявив себе як рішучий, мужній і відповідальний командир.

12 липня 2024 року – Сергій Тарасюк. 17 липня 2024 року він збирався зустріти свій 31-ий день народження вдома з сином, мамою, сестрою, братом, з рідними і друзями, заради яких він пішов на захист української землі і кожного з них. І він повернувся додому саме в цей день. На щиті. Навіки…

Ми зобов’язані берегти їхні імена та історії, передаючи їхній героїчний приклад майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

Випускники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі – справжні герої, чиї імена навічно вкарбовано золотими літерами в історію нашої Батьківщини. Назавжди у наших серцях!

Червень сповнений пам’ятних дат, що нагадують про мужність і самопожертву сковородинівців, які віддали життя у боротьбі за незалежність України. Їхній подвиг назавжди закарбувався в нашій національній пам’яті як уособлення незламності, гідності та щирої любові до Батьківщини.

Ми маємо святий обов’язок зберігати і вшановувати їхні імена, розповідати про них майбутнім поколінням. Нехай світло їхньої пам’яті завжди освітлює шлях до миру та свободи для всіх нас.

• 2 червня 1969 року – день народження випускника, спеціальності 014 Середня освіта (українська мова та література) філологічного факультету Віталія Краснюка. Із 24 лютого 2022 року Віталій воював у гарячих точках Київщини, а згодом і Чернігівщини. За багатолітню відданість військовій справі та зразкове виконання громадянського обов’язку щодо захисту Батьківщини Віталій Краснюк удостоєний численних прижиттєвих нагород та відзнак. 10 березня 2022 року під час бойового завдання поблизу села Гаврилівка на Чернігівщині Віталій Краснюк загинув разом зі своєю групою, зупиняючи колону рашистських танків. Він так і не дізнався про присвоєне звання майора.
• 3 червня 2000 року – народився студент ІІ курсу денної форми навчання спеціальності 015. Професійна освіта (Цифрові технології) факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Владислав Генкель. Служив командиром відділення снайперів роти вогневої підтримки у складі військової частини. Він героїчно загинув від отриманих поранень унаслідок бойових дій на території Курської області російської федерації.
• 4 червня 1991 року – день народження випускника факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Дениса Ящука. За спогадами сковородинівців він відзначався життєрадісністю, позитивним настроєм та міцним, залізним характером.
• 21 червня 1988 року – народився випускник 2009 року, спеціальність 014 Середня освіта (Історія) історичного факультету Олександр Крот.

• 10 червня 2024 року – загинув випускник 2011 року, спеціальність 051 Економіка підприємства фінансово-гуманітарного факультету Микола Коханівський. Був командиром батальйону «ОУН». Безкорисливий і безкомпромісний український націоналіст-революціонер, ревний, практикуючий і відважний воїн, незрадливий і справжній Провідник для своїх соратників-побратимів, не вдаваний, а правдивий бойовий командир, який безпосередньо вів у бій воїнів Добровольчого батальйону ОУН.
• 16 червня 2024 року – загинув студент 3 курсу заочної форми навчання 2003 року, спеціальності 014 Середня освіта (Історія) історичного факультету (нині – соціально-психологічний факультет) Ігор Хлань. Потрапивши під ворожий вогонь, під час виконання завдань по недопущенню просування ворога поблизу Красногорівки Донецької області трагічно загинув.
• 18 червня 2023 року – під час виконання бойового завдання у районі Красногорівки Донецької області загинув солдат Олександр Горбатенко. Він випускник історичного факультету (нині – соціально-психологічний факультет). Захищав Україну з серпня 2022 року, був старшим сапером першого відділення інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону Збройних сил України.

Життя кожного з них – це історія безмежної любові до України, мужності та жертовності. Вони не просто воювали – вони захищали мову, ідентичність, свободу й майбутнє. Слава Героям! Вічна пам’ять!

У травні ми з шаною згадуємо імена тих, хто віддав своє життя за Україну – наших відважних героїв, які загинули заради свободи, гідності та миру. Серед них і ті, хто пішов у вічність саме в травневі дні, і ті, хто народився цього місяця – символічно, адже їхнє життя стало уособленням сили духу та любові до Батьківщини. Ми пам’ятаємо кожного з них, схиляємо голови перед їхнім подвигом і вічно зберігатимемо їх у серці.

У квітні ми вшановуємо пам’ять сковородинівців, які віддали своє життя за Україну та її свободу. Вони стали символами національно-визвольної боротьби, а їхній подвиг навіки закарбований у пам’яті народу. Наш обов’язок – зберігати їхні імена, розповідати про їхню відданість Батьківщині та передавати цей дух наступним поколінням. Нехай спогади про цих героїв будуть світлом, що осяює шлях до миру та незалежності України.

20 лютого 2025 року за ініціативи бібліотеки Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбувся захід присвяченого вшанування Героїв Небесної Сотні, згадуючи трагічні дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам’ять про подвиг Небесної Сотні вшановується під гаслом «Вдячні за свободу!».

У цей день в залі зібралися ліцеїсти, викладачі, очевидці Революції Гідності та Настоятель храму Вознесіння Господнього, отець Михайло, щоб нагадати, якою ціною виборювалася свобода. Адже, як зазначила одна з учасниць: «Майдан – це не просто географічна точка в Києві. Це місце, де вирішувалася доля України».

Серед очевидців та активних учасників Переяслава тих буремних подій були присутні Ганна Токмань, Наталія Заїка, Світлана Шевченко, Олена Гичко та Інна Марченко.

З вступним словом до присутніх звернувся проректор з наукової роботи Василь Дудар:

«Події, про які ми говоримо, слід розглядати в історичному контексті, адже ще з 90-х років, із Революції на граніті, почалася наша боротьба. Україна здобула незалежність не як подарунок, а потом і кров’ю. Майдан, Помаранчева революція, Революція Гідності стали черговими кроками на цьому шляху. Історія дала нам урок. Сьогодні стоїть питання нашого існування, бо Україну хочуть стерти разом із її історією та культурою. Але вони не розуміють, що українців неможливо зламати».

Особливу атмосферу заходу створили виступи очевидців подій, які на власні очі бачили всі жахи Майдану. Доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор, учитель-методист Ганна Токмань поділилася спогадами про одну з найстрашніших ночей у її житті – ніч з 18 на 19 лютого 2014 року:

«Світло-шумові гранати вибухали щосекунди, намети горіли. Афганці, які стояли поруч, казали, що навіть в Афганістані не бачили такого жаху». 

Вона також згадала про зустріч з Оленою Гичко, яка стала для неї символом людської стійкості:

«Я розуміла, що зараз або я, або вона можемо загинути. Я запитала: «Скажіть ваше прізвище». Вона відповіла: «Олена Гичко». Я сказала: «А я – Ганна Токмань». Ми були готові до найгіршого».

«20 лютого 2014 року Майдан перетворився на місце жаху. Кулі снайперів убивали протестувальників. Я кинула пари і побігла на автовокзал. Я знала, що маю бути на Майдані – вмирати разом з ними. Вночі по центру Києва вивозили тіла загиблих. Вперше Україною їхали машини з «двохсотими». Ми стояли на колінах та лунала «Пливе кача». Тоді Майдан не просто втратив своїх людей – він перетворився на точку неповернення», – згадує Ганна Леонідівна.  

Майдан дав початок руху, який триває досі. Волонтерка Інна Марченко, яка і тоді допомагала пораненим, і зараз їздить на передову, розповіла:

«Ми почали з того, що збирали все для хлопців на Майдані, потім для армії. А зараз це вже стало справою життя».  Вона зазначила, що головне – не бути байдужими:  «Якщо бачите людину, якій важко, просто підійдіть і обійміть. Це важливіше за будь-які слова». 

Особливо пронизливими стали слова Олени Гичко про те, що означала перемога Майдану для простих людей:

«Ми тоді вистояли не лише тому, що нас було багато, а тому, що ми знали, допомога прийде. Я пам’ятаю ранок після штурму. Автобуси з заходу під’їжджали, і з них виходили чоловіки, ставали в стрій і йшли на Майдан. Ми знали, що не одні. І ми вистояли. Ми вистоїмо і зараз, тому що це наша земля, і ми маємо право бути вільними. Сьогодні Україна знову платить високу ціну за свою незалежність. Але ми знаємо наша країна вистоїть».

Також до слова долучилась дружина професора Ярослава Потапенка, PhD, доцент кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Руслана Потапенко. Вона наголошує, що боротьба за європейські цінності була не просто політичним вибором, а фундаментальним цивілізаційним кроком:

«Наша країна постійно стикається з загрозою з боку тих держав, що прагнуть викривити або зовсім стерти українську історичну пам’ять. Ми вже не одне століття боремося за право бути почутими в історії. І зараз Путін прагне забрати нашу історію, щоб знищити нас як націю. Одним із найбільш драматичних моментів цієї боротьби був Євромайдан – символ свободи та протесту проти авторитаризму Віктора Януковича. Все почалося зі студентських виступів, які шукали відповіді на питання, чому так сталося, що ми дійшли до цього».

З 30 листопада 2013 року, коли на Майдані відбувся перший розгін студентів, ситуація набула нового масштабу.

«Мій чоловік Ярослав Потапенко, один із перших професорів, хто був на Майдані, на початку цього процесу. І навіть на нього особисто нападали силовики. Того дня було важливо показати, що ти стоїш за правду, за кращі ідеали, навіть якщо це дорого коштує», – згадує Руслана Михайлівна також акцентуючи на тому, що в той час українці не воювали з росіянами, а з власними силовиками «беркутівцями», які виконували накази. Але навіть попри це, вона підкреслює важливість боротьби за демократію і свободу, особливо для молоді.

Водночас попри труднощі, які переживає Україна через війну, Руслана не сумнівається у перемозі. Хоча інколи світ відвертається від нас, вона вірить, що духовна сила українців, продемонстрована під час Майдану, знову переможе.

«Тоді ми говорили, що ми сильні і переможемо. Стояли з камінцем проти зброї, з дерев’яним щитом. І гинули. І зараз ми знову в цій боротьбі», – ці слова Руслани Михайлівни відображають глибину її патріотизму та відданості захисту України, її гідності та свободи. Вона впевнена, що історія циклічна, і Україна, як завжди, вийде переможцем.

Захід став важливим нагадуванням про ту велику ціну, яку заплатили українці за свою незалежність, і про силу духу тих, хто віддав своє життя, а також тих, хто продовжує боротьбу за майбутнє України.

З 2014 року, від початку окупації росією Криму і Севастополя, мартиролог національного пантеону українських героїв поповнюється іменами тих, хто поліг на новому етапі національно-визвольної боротьби. Серед них, як не гірко, багато сковородинівців. Серпень та вересень багаті на знакові дати їх народження та повернення додому «на щиті». Згадаймо їх та, в їх особі, усіх полеглих героїв і героїнь, зокрема й з нагоди Дня пам’яті захисників і захисниць України.