3 квітня 2026 року в межах партнерського проєкту «Платформа можливостей», за ініціативи кафедри політології та журналістики факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій, в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відбулася масштабна зустріч студентів та учнів міста із засновниками інтернет-видання «Новинарня» Дмитром Лиховієм та Лесею Шовкун, а також засновником та головним редактором медіапроєкту «ШоТам» Сергієм Колесніковим.

Провідні медійники країни розповіли про реальні заробітки в галузі, виклики штучного інтелекту та пояснили, чому якісна журналістика сьогодні є четвертою владою, здатною змінювати долі держав.

Зустріч розпочалася з розвінчування міфів про низькі доходи в медіа. Модератор заходу, викладач кафедри політології та журналістики Артем Колесник, наголосив, що сучасна журналістика трансформувалася в багатогранну сферу медіаменеджменту. Найперше, його спітч було спрямовано на присутніх у залі випускників закладів середньої освіти міста, присутніх у цей день у залі.

«Уявіть професію: вранці у вас інтерв’ю з прем’єр-міністром, ввечері – з відомим політиком чи бізнесменом, а завтра ви летите на міжнародну конференцію. Повірте, нудно ніколи не буває. І це не лише не нудно, це ще й не бідно. Якщо ви харизматичні та любите вдосконалюватися, за це платять хороші гроші», – зазначив пан Артем.

Він озвучив конкретні цифри ринку: зарплата SMM-менеджера в медіакомпаніях становить від $800 до $2500, відеомейкера – $3000–$3500, а доходи успішних продюсерів та блогерів-мільйонників вимірюються шестизначними сумами.

Засновник видання «Новинарня», майор ЗСУ та речник Генштабу Дмитро Лиховій поділився досвідом поєднання журналістики та військової служби. Він підкреслив, що попри тисячі випускників журфаків, справжнього професіонала подекуди знайти вкрай складно.

«Якісний журналіст – це «штучний товар». Це людина, яка вміє писати «під ключ», знає бекграунд, має контакти й не лінується. Такий автор на вагу золота, він може диктувати свої умови й претендувати на високу зарплату. Ми в «Новинарні» не опускаємося до «жовтизни», ми намагаємося підтягувати читача до свого рівня», – акцентував Дмитро Лиховій.

Окрему увагу під час зустрічі приділили темі AI. Спікери зійшлися на думці, що штучний інтелект – це лише інструмент.

«ChatGPT та інші – це помічники. Робот не візьме інтерв’ю – ну, хіба що вигадають якогось Термінатора, який зможе поговорити на складну тему. Але ШІ допоможе розшифрувати розмову за дві хвилини замість двох діб. Журналіст має бути господарем інструменту, а не його асистентом. До речі, ChatGPT – це вчорашній день, раджу Claude для роботи з текстами», – порадив Сергій Колесніков.

Засновник та головний редактор медіа «ШоТам», військовослужбовець Сергій Колесніков розповів про стратегію успіху через «антитренди». Коли у 2017 році ринок був переповнений «зрадою», його команда вирішила писати про хороше.

«Ми пішли за антитрендом. Вважалося: якщо ти не пишеш про кримінал чи скандали, тебе не читатимуть. Ми ж вирішили дати людям віру в майбутнє. І це спрацювало – зараз у нас додається по 30–50 тисяч фоловерів за місяць. Шукайте свій «блакитний океан», де немає конкуренції, але є перспектива», – поділився Сергій.

Досвідчена репортерка Леся Шовкун звернула увагу на етичний бік професії та небезпеку маніпуляцій, навівши приклад «емоційних пасток» у соцмережах.

«Коли щось викликає у вас надзвичайно сильну емоцію – ви обов’язково маєте спершу подумати: а чому воно так подано? Російська пропаганда використовує емоції як зброю. Буває, що маніпуляція запакована у 80% правди. Ваша відповідальність як журналістів – не йти на поводі у хайпу, а формувати суспільну думку фахово», – підкреслила пані Леся.

Цікавим спостереженням Дмитра Лиховія стало те, що сучасна журналістика в Україні має «жіноче обличчя».

«У нашому колективі з п’яти людей, які мобілізувалися у 2022 році, троє – дівчата. Жінки в цій професії більш відповідальні та працьовиті», – зауважив він.

Щодо долі друкованих медіа, про яку запитав автор цих рядків, спікер навів несподіване порівняння:

«Газети – це як дрони на оптоволокні. Їх неможливо «заглушити2 РЕБом. Коли завтра зникне інтернет чи електрика, газета залишиться фізичним доказом історії, який не видалиш кнопкою «delete».

Зустріч була організована кафедрою політології та журналістики, Науковим товариством університету та Відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю в межах партнерського формату «Платформа можливостей». На згадку про зустріч гості лишили автографи на дверях офісу організаторів, а захід став майданчиком для відвертого обміну досвідом між майбутніми медійниками та визнаними майстрами слова.

У п’ятницю, 13 березня 2026 року, попри всі народні забобони, у стінах Університету Григорія Сковороди в Переяславі панувала атмосфера максимального драйву та відвертості. 114 аудиторії  (Центр інноваційного навчання та трансферу технологій «Innovation Training & Tech Transfer Center») наново стала епіцентром молодіжного руху, адже першим гостем весняного сезону популярного в альма-матер та за її межами, проєкту «Платформа можливостей» став харизматичний український блогер, комік та «той самий тип з Рейтарської» Саша Потупа, більш відомий десяткам тисяч підписників за ніком @potupoid.

Зустріч, організована Відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю спільно з Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених, зібрала повну аудиторію – студенти, ліцеїсти та місцеві школярі прийшли почути історію успіху людини, яка зуміла перетворити локальне переяславське коріння на впізнаваний бренд у загальнонаціональному медіапросторі.

Розпочавши розмову, Саша одразу розвіяв міфи про «швидкий та легкий успіх». Його історія – це не про випадкове везіння, а про наполегливу працю та пошук себе. Гість відверто розповів про свою освіту, яка на перший погляд зовсім не корелюється з його теперішньою діяльністю. Мало хто знав, що популярний креативник за фахом – фахівець з аквакультури та водних біоресурсів.

«Я вчився на дипломного рибовода, якщо по-простому. Люди часто не вірять, що таке існує. Моя перша практика проходила на осетровій фермі: встаєш зранку, чистиш сітки, годуєш рибу. Це був колосальний досвід, який навчив мене праці», – поділився відносно нещодавніми спогадами Потупа.

Згодом були нічні зміни бариста в мережі популярних кав’ярень та перші кроки в гуморі. Саша наголосив, що саме в ті безсонні ночі він написав свій перший стендап-монолог, зрозумівши, що гумор – це не просто розвага, а точна математика та логіка, які згодом допомогли йому в створенні вірального контенту.

Ключовою темою обговорення став проєкт «Тип з Рейтарської», який приніс Саші широку впізнаваність. Модератор зустрічі, гостьовий редактор проєкту Максим Левченко, півжартома, поцікавився: чи був цей образ стратегічно вивіреним маркетинговим ходом? Відповідь гостя була простою – все почалося зі щирого пориву та дружби.

Разом зі своїм другом Єгором вони просто транслювали своє життя: походи кав’ярнями, розмови про побутові проблеми та самоіронію. Виявилося, що щирість – це саме те, чого найбільше потребує сучасна аудиторія. Саша підкреслив, що успішний блог сьогодні – це не ідеальна картинка, а здатність бути справжнім, не боятися здаватися смішним чи недосконалим.

Студенти з цікавістю розпитували про досвід співпраці з українськими зірками, зокрема Євгеном Яновичем який буквально вчора з’явився у сторіз нашого гостя. Саша пояснив, що робота з великими брендами та медійними особами вимагає не лише креативу, а й великої відповідальності. Надалі він детально зупинився на понятті «червоних прапорців» у співпраці з бізнесом, зазначивши, що надмірна кількість умов та штучність вбивають будь-яку рекламу.

Порада для початківців	Опис
Органічність	Реклама має бути частиною життя, а не сухим текстом із папірця.
Спілкування	Найкращий фідбек і охоплення народжуються в щирих коментарях під постами.
Цінність	Не продавайте те, у що самі не вірите.

Говорячи про фінанси, гість не став приховувати: креатив у 2026 році може приносити гідний дохід, але лише за умови, що ви готові працювати 24/7 і постійно адаптуватися до нових трендів.

Особливий щем у залі викликали слова Саші про рідне місто. Попри столичне життя, він часто підкреслює, що він переяславець. Для багатьох присутніх школярів це стало потужним інсайтом: старт у маленькому місті – це не обмеження, а ресурс.

«Я пишаюся тим, що наше місто завжди було і залишається україномовним. Коли мене питають, чи переходив я на українську, я кажу, що завжди нею говорив. Переяслав розвивається: тут відкриваються круті кав’ярні, тут живуть талановиті люди. Не бійтеся вчитися тут, головне – ваше бажання рухатися вперед», – підсумував Саша.

Зустріч супроводжувалася жвавою сесією запитань та відповідей. Студентів цікавило все: від того, скільки підписників у Саші зараз (близько 45 тисяч в Instagram – прим.авт.), до його ставлення до сучасного українського музичного ринку. Не обійшлося і без жартів про особисте: дізнавшись, що серце блогера зараз вільне, жіноча частина аудиторії не приховувала емоцій.

Незабаром на youtube-каналі університету вийде відеоверсія розмови – якщо вам не вдалося побувати на зустрічі наживо, неодмінно дочекайтесь, аби дізнатися усе найцікавіше з перших вуст.

«Платформа можливостей» знову довела, що подібні зустрічі – це не просто розмови, а реальний заряд мотивації. Саша Потупа на власному прикладі показав, що шлях від «рибних сіток» до мільйонних охоплень можливий, якщо в основі вашої справи лежить наполегливість, самоіронія та безмежна любов до того, що ти робиш. Звісно ж не обійшлося без фото, зйомок відео зі студентами, підписів на дверях офісу Наукового товариства університету, дружніх порад та жартів які неодмінно триматимуть позитивний настрій нашого сковородинівського гурту до нових зустрічей із Сашею і не тільки.

А тим часом нагадаємо, що у понеділок в УГСП стартує новий зірковий проєкт «University Live Stage»: першою гостею стане фронтвумен гурту «Zwyntar» Саша Кладбіще. Не прогавте старту!

 

У 2026 році науково-педагогічні працівники та здобувачі Університету Григорія Сковороди в Переяславі мають можливість продовжувати користуватися безоплатним доступом до ключових міжнародних наукометричних і повнотекстових ресурсів у 2026 році.

Міністерство освіти і науки України провело перемовини та отримало офіційні підтвердження від міжнародних партнерів – Clarivate та Elsevier – щодо продовження безоплатного доступу для українських інституцій, йдеться на сайті відомства.

Компанія Clarivate підтвердила безперервний доступ для установ України до ресурсів Web of Science, InCites та Derwent Innovation до 31 грудня 2026 року.

Рішення спрямовано на підтримку української наукової спільноти та забезпечення стабільного доступу до надійної наукової інформації в умовах війни.

Elsevier також підтвердив продовження доступу для українських закладів освіти й науки до своїх наукових електронних ресурсів – зокрема Scopus і SciVal – у 2026 році.

Це дасть змогу дослідникам і викладачам працювати з актуальними міжнародними публікаціями та використовувати сучасні аналітичні інструменти.

Поза тим, університети й наукові установи України до кінця 2027 року мають безоплатний доступ до повнотекстових електронних ресурсів на платформі Research4Life.

З січня 2023 року Україна має право на доступ до повнотекстових електронних ресурсів порталу Research4Life як країна Групи A (вільний доступ), що триватиме до кінця 2027 року.

Через портал Research4Life надається доступ до понад 200 тис. назв  книг і журналів міжнародних видавництв, зокрема Elsevier, Springer Nature, John Wiley & Sons, Taylor & Francis, Emerald, Sage Publications, Oxford University Press, Cambridge University Press, IOP Publishing та інших. 

Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ України) є адміністратором та надає всебічну підтримку щодо ефективного використання й промоції проєкту Research4Life в Україні (Research4Life Country Connector Associate).

EIFL-Україна засновано в червні 2025 року відповідно до Меморандуму про співробітництво ДНТБ України  з організацією EIFL (Electronic Information for Libraries) – некомерційною організацією, що співпрацює з бібліотеками, університетами та бюджетними науковими установами у 38 країнах світу.

Діяльність EIFL та Національного консорціуму EIFL-Україна здійснюється за такими напрямами:

Доступ до ліцензованих ресурсів – безоплатний або недорогий доступ до електронних ресурсів і технологічних платформ, а також скасування або знижки на оплату за обробку статей для публікації у відкритому доступі.

Авторське право та бібліотеки – сприяння реформуванню національного й міжнародного законодавства про авторське право та підтримка бібліотек у просуванні справедливої системи авторського права.

Відкритий доступ – усунення перешкод для обміну знаннями, підтримка політик відкритого доступу (OA), розвиток репозитаріїв і журналів відкритого доступу.

Публічні бібліотеки – впровадження інноваційних рішень і практик для розвитку громад.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі вітає продовження доступу до міжнародних наукових ресурсів, яке є важливим елементом інтеграції української науки у світовий дослідницький простір та підтримки спроможності закладів освіти й науки працювати навіть в умовах повномасштабної війни.

Увечері, 6 листопада 2025 року, вдруге від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, за ініціативи Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених та Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю університету на чолі з Оксаною Луцик, у розважальному закладі «City Smoke» усіх згуртувала головна молодіжна інтелектуальна традиція університету – Кубок університету з «Брейн-Ринг» зразка осені 2025/2026 навчального року. Готові розповісти та показати, як це було.

Після літа 2019 року спершу епідемія, а згодом повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, заважали поверненню заходу. Відтак більшість із бувалих завсідників встигла по-справжньому скучити за цим форматом. Головна інтелектуально-молодіжна традиція університету після п’ятирічної перерви знову відродилася рік тому, а в УГСП підросло ціле покоління яке відчуло й долучилося до такого заходу вперше.

Спершу ведучий заходу, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, почесний член Наукового товариства університету Максим Левченко від імені всіх сковородинівців і гостей заходу, висловив слова вдячності Збройним Силам України, Силам Протиповітряної оборони, Національної Гвардії України, Прикордонслужбі, ГУР, СБУ, ДСНС, Національній поліції, медикам, волонтерам та всім українцям, які понад 10 років, зокрема 1352-ий день повномасштабного вторгнення росіян на територію України, чинять ефективний супротив ворожій агресії. Також хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав своє життя за волю і незалежність України, і без кого не було б можливим проведення цього заходу. Серед них кілька десятків імен сковородинівців, серед яких теж були гравці Кубків університету з «Брейн Ринг»…

Принагідно, ведучий і автор цих рядків закликав сковородинівців не лишатися осторонь допомоги захисникам та захисницям, допомагати війську усіма можливими способами. Розпочати запропонував із довільного донату – великим фондам, малим зборам чи друзям-військовим на потреби їх підрозділів.

Після цього подякували партнерам та спонсорам, без яких не можливо було б уявити проведення цього заходу: керівництву УГСП в особі ректора Віталія Коцура, профспілковому комітету закладу в особі «профкома» Наталії Редзюк, переяславці Яні Герасько яка другий рік поспіль облаштувала прекрасну фотозону, соціально-гуманітарному відділу та КЗ «Переяславський ЦКМ» й Молодіжному центру «Зустріч» за допомогу у технічному супроводі, діджею та студенту університету Олександру Дем’яненку за музичний супровід заходу, а також безпосереднім спонсорам – міському депутату та підприємцю Григорію Яремі («Farmer Foods»), закладу «City Smoke» в особі Дмитра Троценка, бренду «Кулиничі» та сім’ї Катерини та Юрія Ходаківських за, відповідно, смачні торти та пляшки ігристого напою.

Забігаючи наперед, до слів вдячності поверталися ще кількаразово. Як інакше, якщо завдяки сприянню всіх цих людей призовий фонд на гру у 2025 році зріс і склав: І місце – 2,5 тис. грн, ІІ місце – 1,5 тис. грн, ІІІ місце – 1 тис. грн. Поза тим, головного інтелектуала вечора, з числа викладачів чи студентів, чекав одноосібний бонус від ректора у розмірі 1 тис. грн.

Надалі представили суддів – у цей вечір долі учасників вже вдруге вершили депутат Переяславської міської ради та власник магазину Farmer’s Food Григорій Ярема, фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, почесний член Наукового товариства університету Петро Шихов, секретар Вченої ради університету Оксана Паламарчук та голова журі, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур.

У вітальному слові до учасників Віталій Вікторович щиро привітав усіх присутніх, подякував організаторам та побажав учасникам цікавої гри та запеклої боротьби за право стати володарем Кубку університету з «Брейн-Ринг» зразка осені 2025/2026 навчального року.

«Такі заходи об’єднують студентів та викладачів у єдиній силі і енергії. Дуже добре, що ця традиція існує і живе. Є десь стільки ж, скільки є й університет – саме у цьому форматі. Бажаю усім успіхів. Будьте єдині, міцні і потужні. Вірмо у перемогу України!», – висловив своє щире переконання ректор.

Після цього перекличка команд і жеребкування визначили порядок старту команд у грі. А поки вони готувалися до дебюту у шоу, енергійного тону заходу задав танцювальний колектив «Flaweless» у складі випускниці університету Влади Лисенко, студентки Олександри Хаснаш, переяславок Мирослави Кирпенко і Євгенії Романенко потішив публіку запальними рухами. Цього року під композицію «Bizness».

Безпосереднього старту осіннього Кубку університету з «Брейн-Рингу» у 2025 році задав двобій команди факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки «Генії під прикриттям» у складі викладачки Наталії Мороз та здобувачів Катерини Тригубчук (капітан), Вікторії Русак, Христини Лех й Максима Баранова та команди факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху», до складу якої, разом із викладачем Сергієм Лауном, увійшли Вікторія Омельяненко (капітан), Ірина Тютюнник, Ілля Калашник, Ілля Вальковський. У цьому раунді в учасників запитували про винахід французького фермера у 1870 році, єдине багатство пролетаріїв за поділом Сервія Туллія, знаряддя праці співаючих гондольєрів у Неаполі та Венеції, коротку назву для семи смертних гріхів, а також що зважують на спеціальних терезах в операційній клініки Маастріхта двічі під час операції. У додаткових питаннях йшлося про слово для об’єму одного кілограма речовини при +4°C, професію судді який уперше використав свисток на футбольному полі. У статусі переможця ігровий стіл покинула команда факультету технологічної і математичної освіти.

Важливо що як тут, так і далі, у разі відсутності правильної відповіді на питання, за традицією формату, її не називали – питання лишили у фонді-питальнику. Можливо, через кілька років, відповіді на них ще нададуть прийдешні покоління сковородинівців.

Інтелектуальне шоу продовжив двобій команди соціально-психологічного факультету «Прометей», який разом з викладачкою Оленою Черняковою репрезентували здобувачки Діана Антоненко (капітан), Альона Усик, Софія Пекарська й Руслана Даниленко проти команди факультету природничої освіти «Зелений гай», які, разом із викладачем Олегом Водяним, були представлені у такому складі: Юлія Сентіщева (капітан), Ангеліна Ющенко, Олександр Острадчук й Денис Григор. У цьому раунді в учасників запитували про дрібний інструмент що виготовлявся з кісток риб чи сталі та залучає понад 20 осіб у виробництві, дію пташки з довгим дзьобом у пащі крокодила в Африці, місце де 32 предмети з яких чотири коштують майже як двадцять вісім, а також предмет що мандрівник жартома не міг відкрити вдома через подорожі. У додаткових питаннях йшлося про типи певних ознак з власними назвами й м’яз-орган прикріплений лише з одного боку. Перемогу відзначили природничники.

Третіми у грі дебютували команда факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу», який, разом із викладачкою Іриною Юзковець, відстоювали Анастасія Шепель (капітан), Назар Васьковський, Микола Танигін й Олександр Пісковець проти команди факультету української та іноземної філології «Клан Сопрано», який представляли викладачка Людмила Сога та студенти Ольга Шевчук (капітан), Євгенія Власенко, Катерина Рибак, Артем Марковець. У цьому раунді в учасників запитували про відповідь Пікассо представнику Гестапо щодо картини про Герніку, «зброю» індіанців та Річарда Левове Серце що змушувала тварин тікати чи присідати, символіку 12 виноградин в іспанській новорічній традиції та кислої серед них, час святкування Нового року ескімосами, а також слово що означає і привітання і валюту в Ботсвані замінене на «вода». У результаті запеклої боротьби переможцями з двобою вийшов факультет фізичної культури, спорту і здоров’я.

Битва під  номером чотири, завершальна у цьому колі чемпіонату, «схрестила списи» команди факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» під незмінною орудою викладача Анатолія Овсієнка та здобувачів Антона Березіна (капітан), Назара Гречки, Сергія Кривоплясова й Юлії Гріненко, а також команди факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій «Команда спонсорована Фондом Спідвагона» на чолі з молодим викладачем Олексієм Остапчуком, наукову «компанію» якому склали здобувачі Олександр Спасун (капітан), Олексій Герасименко, Олександр Павленко й Іван Марущак. У цьому раунді в учасників запитували про звичку Ріхарда Вагнера в театрах щоб глядачі не відволікалися, категорію людей якої за даними ООН було 100 тисяч у 2010 році з прогнозом мільйона до 2030 й слово Агати Крісті для «вампірів» коли вона відчула себе відомою. Унаслідок швидких «інтелектуальних атак» від Анатолія Овсієнка та команди його факультету у більшості з питань, економісти стрімко взяли «першість» у цьому колі та забезпечили собі гарантоване місце у чвертьфіналі.

У перерві ведучий нагадав про партнерів і спонсорів, а музичною родзинкою став виступ сковородинівки Анастасії Чуприни з неймовірною ліричною піснею «Голубка» із репертуару гурту «Vivienne Mort».

У чвертьфіналах зійшлися команди факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху» проти команди факультету природничої освіти «Зелений гай» й команда факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» проти команди факультету факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу». У ході пошуку відповідей на ці питання учасники відповідали на питання про супутницю Орфея на березі Стікса що відмовляється йти далі через Закон Пекла, матеріал що виготовляли з аргентану на фабриці Е. Гейтнера в 1825 році, предмет у кишені друга за Бернардом Шоу з вогнем на одному кінці, винахід братів Біро в 1938 році без якого не обходиться школяр, а також особливість базару в мусульманському раї. Також були питання про деталь яку Уолт Дісней прибрав у персонажів для спрощення мультиплікації, винахід Роберта Уотсона-Уотта через який його оштрафували поліцейські, призначення кульок з фарбою біля кас у японських магазинах тощо. Тут перемогу, відповідно, відзначали природничники і економісти.

Згідно сітки гри, у фінальну стадію мало вийти чотири команди, проте, відповідно до набраних у попередньому турі балів, доля ІІІ-IV місця була визначена зазделегідь. Натомість гранд-фінал за золото і срібло розгорнувся між «Фінансовою пірамідою» і «Зеленим гаєм». Ключова боротьба розгорталася між викладачами Олегом Водяним та Анатолієм Овсієнком – вони швидко перехоплювали ініціативу «на кнопці» та влучно відповідали на питання про те чого не бажала молодь за найдавнішим папірусом Прісса близько 3350 р. до н.е., чотири вулиці в Києві з однаковою назвою що потребують уточнення району, третю складову для багатства після розуму й таланту, кут куди ставили Людину-павука в дитинстві за жартом, а також два предмети в білому кошику від нареченого в Тунісі що здивували б українську наречену.

У додаткових питаннях, за якими визначали переможця унаслідок нічиєї, йшлося про чотири типи істот у «Енциклопедії кіношаблонів» та компанію відому дітям, латинський вислів Ювеналу в абревіатурі ASICS українською, винятковий вид змагань на Олімпійських іграх Стародавньої Греції для жінок. Кубок переможців, вперше за багато років своєрідних інтелектуальних невдач у цій грі, зависочів у руках Анатолія Миколайовича та його студентів.

Поки організатори готувалися до церемонії нагородження, ведучий розповів про те, що у цей вечір організатори мали намір зібрати на одному майданчику не лише топ-інтелектуалів УГСП, а й зірок переяславського шоу-бізнесу – тих, хто пише і випускає на стрімінгові платформи власні пісні, знімає кліпи на них. На прикрість, левовій частці з запрошених, зважаючи на поважні причини і обставини, «засяяти» на «Брейн-Рингу» не вдалося – їх неодмінно запросять на майбутні заходи. Але один з тих, хто, свого часу, у студентські роки, «сяяв» на сковородинівській сцені, а нині повернувся до альма-матер не лише як методист Навчально-наукового центру забезпечення якості освіти університету, а й новоявлена зірка для вже нового покоління сковородинівців таки знайшов час завітати – мова про Бориса Любченка, який у цей вечір подарував присутнім свій авторський суперхіт «Солодкий мед». Ми помітили, що протягом сьогоднішнього дня її прослуховування на всіх майданчиках дещо зросли – після такого вибухового виступу інакше і не могло бути.

Надалі мікрофон знову перейняв ректор Віталій Коцур та відрефлексував на побачене і почуте протягом вечора. Зауважив, що те єдине, що ми втратили з різних причин – двобої між викладачами і переможцями, різні інші формати притаманні цій грі. Гадаємо, вони неодмінно повернуться у наступних ігрових сезонах.

Нарешті перейшли до нагородження партнерів і спонсорів, команд і їх наставників, причетних до організації гри. Спершу були номіновані ті, до кого цього вечора доля була не настільки прихильною у плані перемог за ігровим столом, відповідно до зайнятих місць – від восьмого до четвертого: команді команди факультету гуманітарної освіти та соціальних технологій «Команда спонсорована Фондом Спідвагона» у «Брейн-Ринг – 2025» присудили номінацію ««Роберт би вами пишався», а наставнику Олексію Остапчуку – номінацію «Чемпіон інтелектуальних забігів»; команді факультету української та іноземної філології «Клан Сопрано» було вручено нагороду у номінації «Мовчання – золото, але вони обирають дієслово», а їх наставниці Людмилі Созі у номінації «Діамант ерудиції: 64 грані блиску в короні Брейн-Рингу»; команді соціально-психологічного факультету «Прометей» – у номінації «Ерудитам, що віддали все (крім печінки) за вогонь знань», а її наставниці Олені Черняковій – у номінації «Майстриня психологічних мозаїк: гуртує особистості задля перемоги»;  команді факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології «Генії під прикриттям» відзначили номінацією «За найвитонченіше прикриття ерудиції мистецтвом», а її наставницю Наталію Мороз – у номінації «Кодувальниця перших пікселів розуму: інформаційна грамотність задля перемоги», команду факультету фізичної культури, спорту і здоров’я «Сила духу» заохотили у номінації «Біцепси знань і прес аргументів» та її наставницю Ірину Юзковець – у номінації «Триочкове потрапляння у кошик знань».

ІІІ місце – команда факультету технологічної і математичної освіти «Формула успіху» та у номінації «За відмінну логіку і блискавичне інтегрування знань». Наставник Сергій Лаун  отримав відзнаку у номінації «Вишуканий смак із ароматом перемоги»».

ІІ місце – команда факультету природничої освіти «Зелений гай» та у номінації «Сплетіння спіралей ДНК ерудиції». Наставник Олег Водяний, який цьогоріч прийшов на зміну декану Юрію Козубенку, але, на відміну від нього, дещо не довів команду до повторення минулорічного тріумфу отримав відзнаку у номінації «На хвилі глибоких думок і жаги до перемоги».

І місце – команда факультету фінансово-економічної і професійної освіти «Фінансова піраміда» та у номінації «Команда з найвищим рейтингом довіри». Наставник Анатолій Овсієнко не лише отримав відзнаку у номінації ««Третьокурсники міняються, а любов до «Брейн-Рингу» не гасне», а й був відзначений у номінації «Інтелектуал вечора» і обіцяне фінансове винагородження від ректора.

Наостанок подяками були удостоєні члени журі, виступаючі протягом програми та ключові особи заходу. Подяки були вручені голові журі, ректору Віталію Коцуру у номінації «З повагою, вдячністю і підтримкою» й членам журі Петру Шихову – у номінації «На варті захисту неба і традицій гри у «Брейн-Ринг»»; Оксані Паламарчук – у номінації «За сприяння розвитку інтелектуального резерву у перспективі появи успішних науковців» та Григорію Яремі у номінації «За любов до «Брейн-ринг» не лише від серця, а й до глибини власної кишені». Також за надану підтримку, гостинність та сприяння у проведенні гри подяку отримав Дмитро Троценко та заклад «City Smoke», який надав переможцям безкоштовні послуги та обдарував 10 щасливчиків на танцполі флаєрами на найближчу студентську вечірку. У номінації «Музичний секундант та король танцполу» висловлено подяку діджею заходу Олександру Дем’яненку (Dj Demmm), а у номінації «Перо в руці, пісня на язиці, мікрофон у серці» – «леву заходу», його ведучому, автору цих рядків Максиму Левченку.

Прекрасний, сповнений ваших емоцій, фотозвіт з події від літописиці новітньої історії нашого університету у світлинах Ірини Середи відшукаєте за посиланням: https://8623-irina.gallera.io/465008-brein-ring

За іронією долі економісти багато років завжди наполегливо йшли до перемоги, завжди програючи тим, хто врешті ставав переможцями. У 2025 році фортуна однозначно опинилася на їхньому боці, тому ми щиро вітаємо їх з цим. Але передовсім усі присутні сходяться на вдячності Збройним Силам України та всім, хто доклав душі і рук до організації та проведення Кубку, і найперше – невтомному рушію процесів, керівниці відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, голові Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Оксані Луцик.

28 жовтня 2025 року, навздогін Дню української писемності та мови, у конференц-залі імені Василя Сухомлинського Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася жива розмова про українську мову. Тут, у рамках проєкту «Платформа можливостей» відбулася зустріч із Ольгою Дубчак – співзасновницею видавництва «Віхола», головною редакторкою, кандидаткою філологічних наук і авторкою серії мовознавчого нон-фікшну «Мова – твердая криця». Незмінно ділимося з вами ключовими тезами цієї важливої, цікавої, фахової розмови.

Протягом півтори години розмови, яку модерував гостьовий редактор проєкту, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, мовний омбудсмен закладу Максим Левченко, Ольга Дубчак поділилася історією свого професійного шляху, заснування видавництва, детальним описом кожної книги серії та відповіла на численні запитання аудиторії.

Пані Ольга розпочала зустріч із привітання з Днем української писемності та мови та роздумів про цьогорічний диктант національної єдності.

«Цьогорічний диктант викликав дуже багато жвавих дискусій, жвавих обговорень. І, як на мою думку, все прекрасно. Я, на жаль, сама не змогла його писати, тому що робота не скасовувалась і тому довелося працювати, а не писати. І так у мене що щороку складається, насправді. Я та людина, яка жодного разу не писала диктант національної єдності, хоча вважаю, що це дуже дуже круте явище. Якщо ви писали, можливо, ви хочете поділитися враженнями трошечки про це?», – почала комунікацію з аудиторією фахова гостя.

А поділитися сковородинівцями справді було чим, адже  у 2025 році навколо написання Радіодиктанту національної єдності в стінах УГСП згуртувалося близько сотні викладачів, здобувачів освіти та співробітників. Відтак кілька хвилин усі охочі обговорювали з Дубчак слова диктанту «пітятко», «кияхи», «між’яр’я», «допіру» та багато інших, які притаманні або ні тим чи іншим регіонам України. Не оминули при цьому обговоренні й швидкості читання дикторкою цьогорічного тексту, пропуск при зачитуванні речення, інші аспекти.

«Мене звати Ольга Дубчак. Наразі я є головною редакторкою та співзасновницею видавництва «Віхола». Чи чули ви про таке видавництво? Ми київське видавництво засноване в 2020 році. Я вже 20 років займаюся редагуванням. Цю цифру доволі страшно називати, але це правда. 20 років я працюю з текстами, 20 років я їх редагую. Починала свій редакторський шлях із навчального видавництва «Генеза». Цілком може бути, що ви вчилися за тим підручником, який редагувала саме я. Я 15 років редагувала підручники з української мови», – розпочала розповідь про свій професійних і життєвий шлях Ольга Дубчак.

Надалі говорила про досвід на посаді головної редакторки в видавництві «Наш формат» – серед іншого, воно займається книговиданням перекладного нон-фікшену (література про реальну дійсність, зокрема з Америки чи Європи – це науково-популярна й мотиваційна література, біографії, автофікшн). Проте дороги Дубчак і кількох її колег розійшлися у 2020 році.

«У мене і ще в кількох членів колективу стався конфлікт із власником видавництва, і ми змушені були піти. Пікантності цій історії додає те, що це 2020 рік. Я тільки народила, в мене місячне немовля на руках. Я собі планувала побути в декреті, але в декреті мені побути не вдалося. Конфлікт стався на ґрунті того, що власник видавництва захотів видавати російську авторку в українському перекладі. І я спочатку взагалі думала, що то жарт, але це виявилося не жартом, і тому ми дуже сильно з ним посварилися, я змушена була йти. За мною пішов весь керівний склад видавництва Наш формат: директорка, я – головна редакторка, маркетингова директорка, арт-директорка і піарниця. Пішли в нікуди і вирішили, що треба щось робити. Подумали, що ми вміємо робити і вирішили, що нічого, крім як видавати книжки, ми більше робити й не вміємо. Тому  нам треба створювати власне видавництво. І це в розпал коронавірусу, коли не можна навіть виходити з хати. Оцей карантин, ось ці от такі дуже непевні часи. Що робити? Звичайно, створювати власне видавництво в цей час!», – з  посмішкою згадує пані Ольга.

Співзасновниця видавництва «Віхола» розповіла, що ця назва виникла випадково. Усі хотіли  якесь суто українське слово. Перепробували багато різних варіантів. Віхола просто спала пані Ользі в якийсь момент на думку, вона запропонувала це в робочому чаті. Колегам сподобалося, і всі погодились.

«У 2020-му українського нон-фікшну майже не було. На той час знайти такого автора на українському ринку було чимось майже нереальним. Ринок був абсолютно завалений російськомовною літературою і перекладами. Ми були навчені нашим попереднім власником, що українські автори не вміють і не можуть писати нон-фікшн. Мовляв, вони до цього не здатні, у них нібито немає якогось життєвого досвіду для цього. Ми вирішили з цим посперечатися», – інтригує видавчиня та підтверджує успіх задуму тим, що у 2024 році «Віхола» потрапила до топ-100 успішних малих компаній України за версією «Forbes».

«У топах продажів – Володимир Станчишин «Стіни в моїй голові» (перша книга, п’ять років у топах), Катя Бльостка (мегауспіх через аудиторію блогерки), Андрій Сем’янків «Медицина доказова і не дуже» та  медичний триллер «Танці з кістками» (Книга року BBC, третій рік у топах), Андрій Сагайдак «Болота українського Полісся» (екскурсії, участь автора у телешоу «Ле Маршрутка»), – говорить видавчиня про це.

Ольга Дубчак сказала кілька слів і щодо видавничої серії книг «Неканонічний канон», яка почала свій відлік у 2022 році, коли шестеро видавців роз’їхалися країною і залишалися на зв’язку дистанційно, думаючи що українцям зараз не до книжок. Як виявилося, дуже сильно помилилися – ця серія, попри складний час, теж виявилася дуже успішною і буквально врятувала цей видавничий бізнес. Почали з Миколи Хвильового і далі продовжили Валеріаном Підмогильним, Іваном Багряним і т.д.

«У березні під Києвом стоять орки. Нам прилетіло неподалік від нашого складу, в складі повибивало вікна. Ми думали, що це вже кінець. Але як виявилося, якраз тоді українцям дуже було потрібно читати книжки. Нас втримала на плаву книжка Віри Павлівни Агеєвої «За лаштунками імперії», – додає з цього приводу.

Надалі говорили про серію книг «Мова – твердая криця». За словами Ольги Дубчак, ідея цієї серії виникла з досвіду редагування підручників:

«Всі ж вчили українську мову в школі. Вам було цікаво вивчати українську мову в школі? Думаю, не дуже. А чому? Основна претензія до підручника – не цікаво. Я ще готувала свого часу учнів до ЗНО, і вони приходили до мене на заняття і завжди говорили, що ну як так от, що ми приходимо в школу, і нам не цікаво. Я мала претензії до підручників з української мови. Я завжди хотіла дочекатися підручника, який би я захоплено прочитала. Коли я свою дисертацію писала, мені траплялися такі роботи російські, які реально було цікаво прочитати. Бо і весело, і дотепно написано, і легко. І от я думаю, ну чому у нас ніхто такого не створив? Українська мова, вона дуже гідна того, щоби її вивчати, щоб нею цікавитися, щоб її, зрештою, любити. Чому про це ніхто не пише? Основна проблема тих, хто вивчає українську мову в школі: я вчу українську мову для того, щоб скласти ЗНО. Все. Далі вона мені не потрібна. Це абсолютний міф. Зараз українська мова – це соціальний ліфт», – висловила переконання авторка.

За її словами, було заплановано три книги за рівнями мови – невеличкі, аби не відлякувати читачів «великою цеглиною». Повномасштабне вторгнення у 2022 році дало ідею і поштовх для появи четвертого видання.

Книжка «Чути українською» не змушує вчити правила чи зубрити мовні закони. Завдання книжки – пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще – чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати читача, що українська мова – це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

«Виявляється, що звукова система кожної мови відрізняється. Немає однакових звукових систем, якщо це однакові звукові системи, це означає, що це одна мова. Українська абетка за такими світовими показниками вважається однією із тих, що наближена до ідеалу. Чому? Бо буква «Ґ» є. Її ж не було певний час, потім повернулася. Майже кожна літера відповідає якомусь звуку. Тільки одна літера не відповідає ніякому звуку – м’який знак. Він лише позначає м’якість. А в російській мові є ще літера, яка позначає твердість – твердий знак. А у нас такої літери немає, однак у нас є знак, який позначає твердість – апостроф. Якщо ми не пишемо без нього, то оце слово з радіодиктанту «між’я’ря» мало би бути «міжяря». Проте в нас є літери, які позначають два звуки: я, ю, є, ї. Я в своїх книжках дуже багато жартую. Буває, жартую на межі фолу. Інколи читаю в соцмережах, що ніби книжка непогана, тільки треба менше жартувати, тому що це ж ніби святе – українська мова. Так, можна жартувати і навіть треба, тому що мене дуже дратує оцей стереотипний міф, що українська мова – це завжди про біль, сльози і страждання. Так, звісно, в неї дуже непроста історія, але українська мова – це дуже крута, нормальна європейська мова, яку вчити реально цікаво», – говорить з цього приводу авторка.

Книжку «Бачити українською» присвячено найголовнішій одиниці мови – слову. Саме воно дає нам змогу порозумітися (і посваритися), передати важливу (і неважливу) інформацію, висловити почуття (і навіть просто подумати про них). А загалом – саме зі слова почалося буквально все. А що «все»? – спитають читачі. Щонайменше – ця книжка, а щонайбільше – людська свідомість. І це не жарт, бо жартів у книжках про мову не буває.

«Це найбільша книжка із серії. Я просто взяла програму до ЗНО з морфології та з інших наук і просто за нею йшла, тому що про слово можна писати безкінечно. Слово живе своїм життям, слово вступає в зв’язки з іншими словами. Слово відображає наше бачення цього світу. Чому ця книжка називається «Бути українською»? Тому що я є палкою прихильницею теорії мовної картини світу. Згідно з теорією мовної картини світу вважається, що ми всі бачимо світ так, як нам нав’язує його бачення наша мова. Через ті слова, які ми засвоюємо з дитинства і через ту мову, яку ми вважаємо рідною. Мовна картина світу відрізняється від мови до мови. Мовна лакуна – це поняття, яке є в певній мові і немає в жодній іншій мові світу. Наша улюблена «паляниця» – вона є лише в українців. Для росіян важко зрозуміти, що це таке. Оце і є та мовна лакуна. У нас теж є моменти, яких немає в інших. Ми ж хліборобський народ. Я пишу там таку доволі зухвалу річ про те, що найкрутішою частиною мови є дієслово. З цим можна сперечатися»,   – каже Дубчак про друге видання серії.

Мова ненависті – річ погана, але під час війни – цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати українською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати на мовному фронті так само важливо, як і безпосередньо на полі бою. Також ця книга про плекання українського слова й прагнення берегти його попри все.

«Ця книжка не була запланована. Сталося повномасштабне вторгнення. Я змушена була з родиною трохи переїхати в Черкаси, тому що вже за 10 км від нас була загроза окупації. І тоді нікому не було просто. Мене осяяла ідея написати якусь таку книжечку про українську мову, яка підтримала би і мене і читачів, а особливо тих, хто планує перехід на українську мову. Бо у 2022  році відбувся масовий перехід українців на українську мову. Перша частина цієї книжки – це суцільний «hate speech». Я пишу тут про мови ненависті, про те, що ми зараз маємо право на цю мову ненависті. Нашого ворога є дві давні прізвиська – «москалі і «кацапи», але є і купа сучасних: «орки», «русня», «рашисти». І коли я це написала, я подумала, що цього замало. Треба ще і про мову любові написати. Українська мова – це якраз та мова, яка має повне право називатися мовою любові. Основний засіб – це демінативні суфікси або суфікси зменшувально-пестливі: малесенький, маціпусенький, далеченько, близенько, ходімо спатуляти, хочу їстоньки. За допомогою таких суфіксів можна утворити від будь-якої частини мови. Оці от суфікси – це унікальна особливість української мови. Такої кількості і таких можливостей немає в жодній іншій. Як результат, у російської мови таких особливостей щось близько 10-12, а в української мови – 86, якщо брати точно. Можливості творення фемінітивів – це знову ж таки особливість української мови», – ділиться пані Ольга деталями цієї книги.

Книжка «Бути українською» – четверта й остання в серії, присвяченій українській мові. Вона містить захоплену, а подекуди й суперзахоплену синтаксично-пунктуаційну розповідь про особливості українського речення, його структуру, типи ускладнень і, звісно, розділові знаки, що їх ми використовуємо і наприкінці, і в середині цього чарівного мовного творіння. Авторка переконана, що після прочитання ми ще більше й назавжди полюбимо свою українську мовоньку.

«Остання книжка, яку я нарешті дописала цього року. Це книжка присвячена найвищому рівню мови – реченню. Чому він найвищим вважається? Тому що за допомогою речення ми висловлюємо власні думки. За допомогою звука ми нічого не висловлюємо, за допомогою слова ми щось позначаємо, а от за допомогою речення ми висловлюємо власну думку. Це мій найулюбленіший рівень і моя найулюблена книжка, тому що я дуже люблю український синтаксис. Люблю, бо він супер-мега логічний. Усе, що в реченні стоїть чи не стоїть, це все логічно обґрунтоване. Перша половина присвячена власне реченню, друга половина – розділовим знакам. Я занурилася в історію розділових знаків. Крапка – це взагалі найдавніший знак будь-якої писемності. Крапку винайшли спершу для того, щоб розділяти слова. Бо раніше мовлення записували суцільним потоком. Тепер крапка зчитується як вияв пасивної агресії. Знак оклику – непристойно. Якщо ти зараз в своєму листуванні будеш ставити знак оклику, то що з тобою щось не так. Три знаки оклику – психуєте. Три крапки – зловживання. Дужка у нас позначає емоцію, посмішку. Але в деяких містах, як-от у Вінниці, дужку ставити зараз теж не прийнятно, тому що це зчитується як пасивна агресія. Один розділовий знак у межах речення, не в кінці – тире. Нахабний, який лізе скрізь. Замість двокрапки завжди вилазить тире. Його можна поставити скрізь і сказати: «Це мій авторський знак». Є одна схема на цілу сторінку, зроблена до вірша Сергія Жадана, який написаний одним багатоскладовим складнопідрядним реченням», – говорить мовознавиця, коментуючи свій новодрук.

У другій частині зустрічі аудиторія поставила гості понад десяток цікавих питань, охопивши теми видавничої справи, редагування, мовних особливостей та особистої мотивації. Розповімо вам про найцікавіші з них:

• Відповідаючи на питання про конкуренцію за авторів і переклади між видавництвами, спікерка розповіла, що це справжня битва: видавництва часто вихоплюють авторів з-під носа, переманюючи грошима, що свідчить про пожвавлення українського ринку нон-фікшну, якого в 2020 році майже не існувало.
• Молодим авторам, які мають бажання публікуватися, пані Ольга порадила надсилати рукописи через google-форму на сайті «Віхоли», запевнивши, що рукописи не крадуть, а розглядають шестеро редакторів, що іноді призводить до внутрішніх дискусій і голосувань. Натомість науковцям, які хочуть монетизувати монографії, вона рекомендувала перетворювати їх на наукпоп, переробивши стиль для широкої аудиторії, і зазначила, що видавництво «Віхола» готове їм у цьому допомогти.
• На самому початку кар’єри редакторки Ольга Дубчак редагувала підручник української мови, який був недописаний, тож довелося самостійно дописувати розділ про частки, попри зауваження, що редактор не повинен цього робити; згодом п’ятнадцять років вона редагувала підручники з української мови авторства Олександра та Віктора Заболотних.
• Переоцінених книжок, за словами гості, вистачає, але «краще недопродати, ніж видати погане». Роль видавця – це місія, але без продажів не вижити.
• Найпоширеніша помилка навіть у журналістів – росіянізми на кшталт «ЗСУ нанесли удар».
• Зворушливі відгуки які надходили авторці були такими: вчителі використовують її книги на уроках, підлітки сміються над жартами, хоч і є зауваження про схеми (яких у новій, четвертій, книзі багато).
• Для перечитування радить ««Фанатка. Біполярна історія»» Христини Морозової, твори Ірини Вільде та поезію Світлани Поваляєвої – вважає ці книги надто недооціненими в увазі і продажах.

Після діалогу учасники зустрічі мали змогу придбати книги й отримати іменні автографи, а також зробили пам’ятні світлини з гостею.

Організатори, від імені родини Університету Григорія Сковороди в Переяславі, вручили пані Ользі  квіти та подарунки на згадку.

Також Ольга Дубчак відвідала бібліотечний простір, зокрема зал інформаційних ресурсів «Чумацький шлях» де поспілкувалася з директоркою Ольгою Шкирою та залишила автограф для проєкту «Закарбовані миті» та, за традицією проєкту, підписала двері офісу Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених, прогулялася мистецькими аудиторіями та поспілкувалася з старшим викладачем Романом Мотузком.

Проєкт «Платформа можливостей» незмінно реалізується відділом інформаційних технологій та зв’язків із громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Незабаром анонси нових зустрічей – дочекайтесь.